От,як в мене все буде позаду,я буду з велемудрою сиромудрістю вчити,що то тому,що Бог - любов. В будь-якому випадку. Правда,відверто скажу... Хочу піти разом з нею.
Я тоже часто себе їм: "А щоб було б, якби...?", "Чому?", "Для чого?", "Усе ж могло бути інакше". Але уже нічого неможливо виправити. І я ненавиджу такі думки, самоїдство. Не знаю - добро це, чи зло.
Бог просто є. Для Левка Він - любов. Для мене - Альфа -і Омега.Все. Для декого Він - церква. Кожному - своє.
3 Залиши на Господа твою турботу, і він тебе підтримає: повіки не допустить, щоб справедливий захитався.
Для того є Віра. Вірю,що скоро буде кінець. Дежавю... 16 років тому я просив Бога припинити біль. будь-яким чином. І сталось. Вірю,що й тепер ...станеться.
Віра, віра ... П.С. Даремно зачепилась в тій темі. Ромко, ВИБАЧ, більше не намагатимусь переконувати ні в чім.
Ти МАЄШ право переконувати. І МАЄШ РАЦІЮ. Тому ти і маєш душевний спокій. І СВІТЛО в душі. А я,як загнаний звір. Чорний,зболений.... Мрію про КІНЕЦЬ.
І я колись мріяла про кінець, але потім зрозуміла, що, якщо Бог ніколи не посилає людині таких випробувань, які вона не здатна витримати.
Дано. Чергову ніч...тримаючи в приступі...вгамовуючи після приступу. Дано. Надію пережити оці свята...коли на вулицях повно празникуючих...вловити момент,коли їх поменше і втекти в ліс. Щоб не скалічила,не вбила якусь дитину,чи бабцю,щоб не сталось непоправного. Дано. Збивати температуру всіма способами(зараз знов 39),наїдатись обезболюючими,бо нема часу самому хворіти. Багато ще чого дано. Приступи дикого головного болю 10 років.В малої. По 5- 10 на день. Щодня. І це теж дано.
Навіяло... Добро і зло - стираються кордони; По всюди лиш засушлива трава. Де він, цей паросток любові, Що розростеться у прості слова?
Мені багато що навіює... Оце.... Або оце... Або оце... Усевитончуваний зойк, крик крику, крику крик. Задосить. Спекайся морок, хоч як до них і звик. Ці груди болю, біль грудей, застрашених страждань — нема їм жодних панацей, все поглинає хлань. Усевитончуваний біль — із краю і на край, ступай у паділ божевіль, до відчаю рушай. Усевитончуваний світ, край краю, цятка зла, ти в лютім леті, як стріла, запущена в політ. Усевитончувана мить сподіянь і зневір. І тільки серце стугонить катам наперекір.