Цікаві історії.

Відповідь: Цікаві історії.

Може то був наш Полковник ???

 

Відповідь: Цікаві історії.

Як покажете його фото, може і "дам свідчення" :D :D :D :D

 

Відповідь: Цікаві історії.

Він зашифрований.
Ніззя...

 

Відповідь: Цікаві історії.

А от я інколи не можу надивуватися, який цей світ тісний... Отака історія.
Значить був біля мене бар один (його недавно закрили) - я туди частенько навідувався там пивка випити тощо... ну і барменш добре знав, все з ними сиділи - я пиво пив, а вони вино наприклад чи ще що небудь...(бувало, що ми і поміцніше дещо пили). От, і був один знайомий в тих барменш - дядько років 40-45, так само з ними теревенив... ну і там туди сюди, слово за слово, ну ми з ним і познайомилися значить, потім частенько за барною стойкою разом иділи пивко(і не тільки) попивали і з барменшами теревенили))) І якось був я в сестри на весіллі, мало кого там знав, ну і була в неї дружка, клас дев"ятий здається... ну я там туди-сюди, трохи до неї попідбивав копита, ну але ніц з того ся не вийшло - так поговорили, та й все... ну пройшло весілля, сижу я якось з тим дядьком в барі, пивко попиваю, і щось ми з ним розмовляли... і тут він каже: а ти ж недавно з моєю дочкою на одному весіллі гуляв.... ну я не поняв спочатку, а потім він мені пояснив, що та дружка - то його дочка... Мому здивуванню просто не було меж!!!! І того дядька і моя мама добре знає виявляється.... А я собі скільки часу з ним сидів, пив, і навіть про то не знав!!))))

 

Відповідь: Цікаві історії.

В мене теж були досить цікаві історії.
По роботі ми часто здибалися з одним паном.Був він в мене в хаті.
Пан Василь,та й пан Василь...
А одного разу треба було заїхати до нього.Заходжу в квартиру,кажу
- Я вже тут був!І не раз!Тут жив мій однокласник і добрий товариш,Ігор.
А він мені
- Тут живе тільки один Ігор.Мій син.

 

Відповідь: Цікаві історії.

Аналогічна історія епохи тотального дефіциту. Знав я ще по КПІ одного крученого хлопця, який все або майже все міг дістати.

Зустрічаю на вулиці, він каже, що є нова жіноча дублянка якраз розміру моєї дружини. Домовилися, що ми зайдемо до нього.
Підходимо. Дружина каже, що в цбому будинку жила її колишня співробітниця, з якою вони довго приятелювали. І взагалі то - будинок Академії наук.
Ось нам відчиняє двері хлопець, показує товар. А моя Віка каже, що в цій хаті бувала, називає дівоче прізвище подруги. Той каже - це ... наше прізвище. А то - моя сестра.
Почувши прізвище (рідкісне) я пригадую, що в 1 класі ходив до гуртка англ. мови і там був хлопчик ... кароче, він. Його мама почула розмову, вийшла і сказала, що добре знала мого дідуся. За столом сидять родичі, нас запрошують, ледве "перевели стрілки" від теми купівлі лахів, щоби мама не завстидалася. Онук академіка - і торгує жіночими речами.

Другий раз привів дружину до кравця-надомника (кавказької національності) - виявилося, що той - колишній її співробітник (і дуже понтовий). З роботи він постійно телефонував молодшій сестрі, вправляв їй мізки. А тут і сестра-східна красуня, про яку дружині все відомо...

 

Відповідь: Цікаві історії.

Подібна історія сталася в із знайомими мого чоловіка. В нього є подруга дитинства, ото вона почала зустрічатися з одним хлопакою, і якось їй треба було зайти до мого чоловіка, а її хлопець її проводив. Доходять до квартири, а він каже, що тут живе його однокласник, тобто мій чоловік, а згодом виявилося, що він був і моїм однокласником. Але найцікавише в тій історії, що та парочка уже кілька разів зустрічалася пару років тому в мого чоловіка на дні народження, але були ще дітьми і враження один на одного не справили, а через пару років одружилися.

 

Відповідь: Цікаві історії.

В мене по роботі багато цікавих історій траплялось.
Дзвонить якось до мене клієнт,пропонує 100 кіля припою,ПС60-го.
І то вже,ґальопом.
Беру таксі,їду,по дорозі обзвонюю,хто б в мене його взяв.
Домовляюсь з директором однієї фірми.Бере.
Забираю припой,привожу на фірму,чоловік розраховується...відкриваються двері і заходить той,в кого я його купив.
Виявляється,то рідні брати.
Картина,достойна пера Рєпіна.
-Ти чо’ не сказав,що тобі потрібен припой!
-А ти чо’ не сказав,що маєш?!

 

Відповідь: Цікаві історії.

Люди, щось ми з’їжджаємо на буденну прозу в цій гілці. Для цього є гілка «Про це і про те».

Давайте я розповім романтично-кримінальну історію часів студентських канікул.

На початку літа на дні народження однокласниці побачив шикарну дівчину. Трохи не в моєму стилі (східно-південний тип), але за шляхетною стриманістю в поведінці проглядалася шалена сексапільність.
Друзі мені сказали – не потягнеш. Бо не маєш «Волги» і грошей на ресторани-подарунки.

Пройшло два місяці, а я все не міг заспокоїтися.

У серпні мама поїхала у відпустку – почався "сезон полювання" (і в моїх друзів теж).
Раптом серед ночі – дзвінок у двері. Згадана однокласниця зі своїм бойфрендом буквально вносять ту закривавлену красуню. Викликали знайомого хірурга.
Нібито красуня поверталася одна з гостей, її зачепили якісь типи, вона дуже різко послала їх. В неї почали кидати пляшками, сильно поранили ногу. Що насправді було – невідомо, бо офіційно до лікаря звертатися вона принципово не хотіла.

Коротше, мою хату перетворили на шпиталь. Ну а я був «в ударі» - не знав, яку зірку їй з неба зняти. Навіть приладнав над ліжком клавішний інструмент – вона грала оргАнну класику.
Коли шви зняли і вона почала вільно ходити – я подумав, що настав мій зоряний час.
Однак ні ! Причому логіки я не вловлював. Ну, чемно проводив леді, вона гаряче дякувала, а настрій в мене був смурний.
Тільки місяцем пізніше мені розповіли, що дівчина потребувала послуг не тільки хірурга. А ще одного приватного лікаря. Більш того, її розшукували у зв’язку з аналогічним станом здоров’я сина відомого діяча культури.

Пізніше вона вийшла заміж за іноземця і через знайомих довго передавала мені привітання.

 

Відповідь: Цікаві історії.

Ще цікава історія трапилася з нами (я, мій чоловік і наші друзі) минулого року. Вирішили ми поїхати машиною в Одесу на море, а заправитися заїхали десь під Золочивом, Чоловік пішов в касу, заправив повний бак, дав гривню заправщику, та й поїхали далі. Десь за півгодини пішла розмова про гаманці і раптом мій чоловік згадує, що гаманець він не відкривав, а гривню зі штанів витягнув, а отже і за бензин не заплатив. Машину розвертаємо та назад на заправку, а там шум-гам. Як ми заїхали, то вся увага на нас. Чоловік пішов заплатив, чемно вибачився, а ті кажуть, що вже попередили міліцію і нас мали по дорозі затримати, як би ми не повернулися, а на таке щастя вони й не розраховували. Ото ми вже мали цілу дорогу з чого сміятися, як би ми відпутку провели за гратками.

 

Відповідь: Цікаві історії.

Обіцяв Мартіні розповісти,як я ночував на цвинтарі.
Елемент містики там,все ж таки був присутній.
То було за кавалєрки.
Після дискотеки пішов я проводжати одну дівчину.А жила вона на Варшавській.
Ото ми проводжалися,проводжалися,години до 2-ї ночі.Пора йти додому.На Рясне.
А там,через Янівський цвинтар,на Шевченка по прямій - 10 хвилин ходу.Стежкою догори,а там алейкою - і на Шевченка.
Йду я собі,йду...І,бачу,що заходжу по алеї вже на третій круг!
І,як вийти,не знаю.Блуд вчепився...
Сів я на лавочку,проджиґонів до ранку.Но не спав,страшнувато було...
Наступив ранок.
Чую,прямо за моєю спиною трамвай дзвенить.
навіть так буває...

 

Відповідь: Цікаві історії.

Свіжа історія. На хрестини моєї доньки подарували в конверті 600 грн., в іншому конверті (аналогічному) подарували листівку. Я ті гроші не чіпала, думала купити щось суттєве дитині. Якось ввечері мене пробило на прибирання в шухлядах між паперами. Все не потрібно поскладала в один пакет і на ранок чоловік виніс сміття. На наступний день, годуючи дитину(!) згадую, що колись мала 600 грн. і тут же згадую, що вчора я викинула якийсь конверт (це мені дитина підказала!). Почала шукати і знайшла конверт з листівкою, а іншого не було. Починаю пригадувати чи потратила ті гроші чи ні (все ж таки пройшло кілька місяців), дзвоню до чоловіка, а він мені - певне, що потратила. Мене це питання мордує, цілий день собі місця знайти не можу. Приходить чоловік з роботи, а я починаю нити, що я гроші в смітник викинула. Він мене заспокоює, а я йому пропоную піти поритися в смітник, хоча думаю, що вже сміття вивезли, бо пройшло півтора дня, або бомжі забрали цілий кульок паперів на макулатуру. ВІн спочатку думав, що я жартую, але моє ниття накопичувалося. Натягнув захисну форму, шапку на лице, щоб сусіди не впізнали, тай пішов до того смітника. Переглянув - сміття ще не забирали, але якщо мій пакунок ще і є, то десь аж на дні, так і венувся ні з чим. Але я все нила і нила, а гіршого за це ніц нема. Пішов мій муж з моїм татом знову до того смітника, перевернули його та давай порпатися - і о щастя, є той пакунок, і знайшовся конверт в якому було 600 грн.

 

Відповідь: Цікаві історії.

Хто з нас не потрапляв у молоді роки до міліції ?
Але ніхто ще не написав про свої «міліцейські» пригоди.

Ця історія виглядає фантастично, але що було – то було…
Травень 76 року, я – тіпа молодий фахівець. Тобто вже не студент і мене не гнітила загроза звільнення з інституту. «Працював» я (недовго) в лабораторії одного інституту (так би мовити, відпочивав після навчання й інтенсивно займався «халтурами» - тепер це зветься фрілансерством).
Ось дзвінок: запрошують в якомусь клубі відремонтувати музичну апаратуру.
При тому запросили «грамотно» - зі знанням деталей оплати «через профспілку».
Прислали водія, я беру кейс з інструментами і – поїхав. Заходимо у напівпідвальне приміщення – і я потрапляю в «опорний пункт правопорядку» - до заст. нач. ОУР з профілактичної роботи.
Починається нудний допит – типу «кого ти або твої друзі тр*** з наступного списку дівчат» (нормально ? Особисто я з того списку – нікого !).
Потім мент висмикнув телефон з розетки, забрав мій кейс, виніс до іншої кімнати. Наказав сидіти й «думати» (а сам побіг доповідати кому треба).

Я просік «звідки ноги ростуть» - одна досить «неадекватна» дівчина днями виходила заміж і там мали місце дрібні розбірки. Один з фігурантів (до речі син прокурора) був у відрядженні. А я «попався» під «трал» - бо батько тієї нареченої колись викладав у школі міліції, звідки його звільнили за п’янство.
Ну то все лірика, а мене могли протримати 48 годин (і це напередодні мого Д.Н.).

Думай, думай!
Дістав монетки з кишені. Заточив о бетонне підвіконня, зробив викрутку. Розібрав телефонну розетку. Розкрутив трансляційний динамік. І згадав, що знайомий радіомайстер Женя вивихнув ногу, сидить вдома, паяє автовідповідач.
Підключаю динамік до телефонної лінії. Чую зумер. А телефон Жені – 59-97-хх (ох незручний! Благо, тоді була 6-значна нумерація і декадно-крокові АТС).
Набір номера – це серія імпульсів на розмикання. «9» - 9 розривів з певною частотою…
З десятої спроби, маніпулюючи дротами як гітарним медіатором, набрав Женю. Чую його слабеньке «Алло!» Склавши долоні рупором, кричу в динамік (а він може виконувати функції поганенького мікрофону, благо, має трансорматор), насвистую мелодію – наш «позивний». Женька второпав, ввімкнув у себе підсилення. Я кажу – телефонуй капітану С. із клубу МВС (він же комсорг управління), я колись йому зробив добру послугу. Нехай мене витягають з такої-то адреси !

Через годину синхронно повертається «мій» мент і під’їжджає Волга з капітаном С. і людиною в цивільному. Людина в цивільному ще сказала «моєму» менту – чого це в тебе телефон та динамік не в порядку ? Негайно відремонтувати, я сьогодні же перевірю !
А також натякнув на грубі процесуальні порушення.
Ну а я повів капітана С. до кабаку. Хто був «у цивільному» - я так і не дізнався.

Кількома роками пізніше я розповів цю історію відомому українському детективщику Ростиславу Самбуку. Він попросив показати в натурі. Прибалдів від побаченого. Я «подарував епізод» для використання в його творах.

 

Відповідь: Цікаві історії.

Борисе, Ваша історія просто з Бондіани

 

Відповідь: Цікаві історії.

Я лiпше смiшнi iсторiї розкажу
Вересень, Одесса, ми з ансамблем вiдпочиваємо в МОлодiй Гвардiї (чи як її там). Я i мої подружки (14-18 рокiв) придивились що за стiнкою того табору є велика вулиця i по обидвом сторонам якою ростуть горiховi дерева з ОТАКЕННИМИ горiхами. Взяли на примiтку...
Одного скучного вечора не було танцульок, симпатичнi вожатi пiшли кудась, тараканних гонок теж не було, iдем на горiхи!
Додумались що будем збивати горiхи шваброю з кiмнати. Але як її пронести по коридору щоб не подумали що ми крадем казьонне майно? Значить треба спустити з вiкна. Тепер я не знаю чому iдея прив'язати швабру до якихось шнуркiв i резинок та спускати з 2го поверху була лiпшою нiж просто її кинути, але менше з тим. Заполучили ми свою швабру i пiшли на дєло. Темна алейка, ось i мур, ага, ось дiрка, СВОБОДА! Перебiгли дорогу, знайшли перший лiпший горiх, i наша Леся, сама смєла озброївшись шваброю видряпалась на дерево i почала збивати горiхи. А ми, як саранча їх збираємо хто куда, в кульок, в светер...
Збираємо, пройшло може кiлька хвилин, тут чуємо "А что ето ви дєлаєте"
МАМА! Бачимо з хати що одразу напроти того горiха iде на нас жiночка. МАМА! Ми як дали драпака! А Леська так i залишилась на деревi. Сiли на вiддалi на бардюр, не лишим же Леську. Тьотка нам кричить, питає чого ми горiхи крадем, що то не наш. А ми такi мудрагельки кажим "А ми галодниє" а вона ще мудрiша каже: "Iдiтє я вас покормлю" ...
Бачимо Леська злазить з дерева i розмовляє з тiткою, а потiм кличе нас. Засада, подумали ми, i мотаєм головою що не пiде. Але Леся наполягає щоб ми прийшли. I тут тiтонька вся розчулена нам каже "Дєвочкi, так ви би сказалi что с лагеря, я б вам i своiх дала" А ми трошка прибалдiли вiд такого повороту подiй, ну i оговтавшись почали вибачатись перед нею. А вона ще й сказала нам зачекати бо вона щось нам винесе, ми вiднєкувались, але коли побачили що вона несе нам цiлу купу яблук i горiхiв просто не могли їх не взяти.
Потiм з'ясувалось що вона бачила Лесю на деревi i казала їй злазити, бо вона її бачить. Леся була найстарша з нас ну i напевно розумнiша, бо не нахамила жiнцi а вибачилась. От нам яблучок i перепало

Додано через 10 хвилин
А ще в тому ж таборi, ми придивились що за iншим муром росли ну дууууууууже апетитнi грушки! Але мур високий, грушка-дерево невеличке, гiлки на територiю табору не нависають. А грушок сочних хочеться! Хто б нам їх дiстав? Вирiшили що одна колiжанка пострiляє глазкi одному вожатому що за нею пропадав i попросимо його. Вiн радо погодився.
Пiзнiй вечiр, ми знов вибрались на дєло. Ось i мур. Як на нього холєра залiзти. Знов таки не пам'ятаю чому i як було вирiшено що двоє з нас (не я) потримають "сходку" з рук щоб той пацан мiг дiстатись до верху муру. Отже вiн якось видряпався на той мур ( а на дворi темно) прицiлився i як тарзан скочив на деревце! Воно вiд ваги троха похилилось але не зламалось (от було б смiху) Значить починає ррави грушки i кидати в нас (тобто нам) Але така халепа, в нас летять зовсiм не соковитi грушки а ЗЕЛЕНI ЯБЛУКА! Ми йому кажем щоб перелiз на грушку, але вiн не може просто стрибнути з дерева на дерево, для такого треба бути чи мавпою чи тарзаном, а на землю вiн теж не може спуститись бо там спить злий собака недалечко. А ЙОЙ! Ну що ж... нехай вже будуть тi дурнi зеленi яблука.
Це пiв iсторiї, вожатому ж треба було якось назад дострибнути на мур. А з тоненького дерева це не так легко. Отже вiн якось прицiлився i зi всiєї сили вiдштовнхувся, стрибнув, зачепився за мур i завалився на нашу сторону та ще й на одну нашу дiвчину. їй з того нiякої радостi не було, бо вiн так добряче їй пом'яв ребра i обдер руку. Зато наїлись яблук :D

Додано через 17 хвилин
Ой ну i остання з моїх поїздок:
Поїхали ми з ансамблем на iвана купала в якийсь пансiонат чи що вiд 8ї лiкарнi, нас запросили поспiвати i заодно вiдпочити. Ми (та сама компашка що й в Одессi) купались на озерi при пансiонатi, нiкого не чiпаємо. Аж тут пiдгрiбають до нас двоє пацанчикiв, ну i троха зачiпаютьсi. Один з них зацiпаєсi бiльше до мене траля-ля-ля i тут раптом каже: "а ти знаєш, то мого тата пансiонат" I такий весь довольний собою продовжує "Ну що, iдем знайомитись?" А я йому одразу нє растєрявшись "З ким? З твоїм татом?"
:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D
Мої подружки просто мало не втонули зi смiху!!!
А пацанчики обiжено погребли в другу сторону
Ось така я КОЗА-ДЕРЕЗА :cool:

 

Відповідь: Цікаві історії.

Якось після другого курсу ми з друзями були запрошені на весілля товариша у містечку Фастові (Київщина). Приватний будинок, садочок, прямо під яблунями столи. Все йде дуже пристойно, поки не сказалистя наслідки того факту, що молодий вчився на факультеті бродильних технологій Харчового інституту. Ну поволі шум зростав, доводилося дивитися під ноги, щоби на когось не наступити.

Молода теж «перебрала», мати забрала її до своєї спальні. А на ліжку для молодих розлігся наш "слоник" А., герой історії http://forum.lvivport.com/showpost.php?p=266275&postcount=19

Ось приходить молодий, сідає на ліжко і раптом хтось лапає його за дупу.
Ну скандал, бійка. А. (слоника) викидують надвір і прив’язують електричними дротами до розкладачки. Кажуть – «будеш буянити – подамо напругу!» Жарти такі в майбутніх інженерів.

Мушу сказати, я туди приїхав із дівчиною-волинянкою, з якою познайомився у спортивному таборі. Вона настільки була шокована перебігом подій, що почала наполегливо просити посадити її на електричку (це біля 1-ї години ночі!), мовляв, вона переночує в київської подруги. От мрійниця ! Проте виявилася наполегливою – «Тут є справжні мужчини ? Хтось здатний знайти якийсь транспорт ?»

Один із хлопців, що відслужив танкістом, почав (присвічуючи сірниками) заводити асфальтовий коток, який стояв на вулиці. Здоровенния такий, три вали. Ось коток завівся, прогрівся і хлопець чемно запрошує дівчину їхати. Проїхали рівно 10 метрів, протаранили чужий паркан, в’їхали в дерево. Дівчина – у сльози. Я попросив маму нареченої кудись дівчину прилаштувати, бо було близько до істерики. Ніби ніхто дівчину не ображав…

Заліз на горище (там хропіли кілька гостей), заснув. Прокидаюся на світанку від стукоту знизу. Злізаю. Бачу картину, гідну французьких комедій: «Слоник» А., змерз і примудрився встати, будучи прив’язаним до розкладачки ! Намагався увійти до будинку (а розкладачка на пускає) !
Ну прямо як польський крилатий улан ! Стукаю у вікно, кличу брата молодої – дай фотоапарат!!! Не знайшов він фотоапарат, проте публіка прокинулася й помилувалася тим видовищем.
Оте весілля усім запам’яталося надовго !

 

Відповідь: Цікаві історії.

:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D:D

Додано через 4 хвилини
Гастролi продовжуються:
Київ, Йорданьськi свята 1996 чи 1997 рiк. Ми цiлим ансабмлем лазимо по мiсту одягненi в шеляновi хустки, колядуємо у тролейбусах, на вулицi iтд.
Iдемо до якогось входу метро i тут пацанчики на зустрiч (як ви вже зрозумiли, невiд'ємна частина моїх iсторiй)
"Дєвчьонкi, а девчьонкi, а чьо такой наряд? Чьо празнiк какойто?" Ми їм "Ну, да, празднiк Йордань" А вони нам
"ЙО ШТОООО????"
:D

 

Відповідь: Цікаві історії.

+111....
:D :D :D

Пи.Си.: шось я чи забув, чи й не знав зовсім... Шо таке припой?!

 

Відповідь: Цікаві історії.

Олов"яно-свинцевий сплав, яким паяють.

 

Відповідь: Цікаві історії.

Аааа, Сємьон Сємьонич !!!... Шось я гальманув...
Звичайно, я ще малим балдів від того запаху диму...