Чому має мучити совість, якщо нема болячок?

Я теж так вважаю. Тому не розумію, коли людям (мої близткі друзі мали такі ситуації) затикають рота лише тому, що вони мають іншу життєву ситуацію.

Невже, аби говорити про космос, туди конче треба літати?

Власне так свідомо сліпі й вважають: позатикати рота всім, хто бачить ситуацію об'єктивно, аби далі розбивати собі до крові чоло й говорити про свою невдачу.

---------- Додано в 19:46 ---------- Попередній допис був написаний в 19:44 ----------

А нащо порівнювати? Є проблема - ідея фікс. До чого тут діти чи їх відсутність.
Нав'язлива ідея - це залежність. Виходить, аби лікувати чиюсь залежність алко- чи нарко- лікар має сам мати такий досвід?

 

Мова про те, що для того, аби лікувати залежність, її потрібно усвідомити (залежному). І досвід лікаря в даному випадку зовсім не вирішальний. Досвід лікаря має значення тільки тоді, коли є бажання залежного позбутися залежності, а не насолоджуватись нею.

 

Власне не всім і не завжди треба мовчати...
А чому пара, яка повчає впевнена, що бачить ситуацію об'єктивно, коли сама в такій ситуації не була і не буде?

 

А з чого ви взяли, що повчає?
І суть ситуації одна - зосередження на собі і свої болячці.

Щодо бездітності. Нераз зустрічала випадки, коли люди нарешті вагітніли, коли "відпускали" ситуацію, свого роду погожувалися з тим, що мали. А є такі, що всиновили, а тоді й завагітніли також.

 

Ще жодної ідеї лікарі не вилікували, а от нарко, чи алкозалежність то вже хвороба і тут лікарям робота.

---------- Додано в 02:57 ---------- Попередній допис був написаний в 02:55 ----------

Вибачте переплутала Ваші слова

 

А серед моїх є. Мене Бог зробив плідною і у нас з чоловіком четверо дітей, але коли я бачу пари які не можуть мати дітей мені боляче і дуже шкода. І я дуже хочу поділитись з ними своєю плідністю. Я дуже хочу щоб вони зазнали щастя батьківства.

І так і ні. Для мене найбільшим страхом, якщо так можна сказати, була думка про те чи не буде моя розмова згіршенням іншій людині. Чи зумію я донести своє глибоке бажання до тої людини яка ще не зазнала такого щастя.

Виходить що якщо я не пережила певних бід я ніколи не зрозумію біди іншого? А відповідно говорити про це я не маю права?

А хто сказав що пара повчає... дві пари сидять і говорять, і одна пробує розрадити іншу. Чому пара може сприймати як повчання? Бо я закритий в собі і зациклений на собі і своїй проблемі. А лише тому що я не впав з моста і не потрощив собі всі кості я не можу розуміти людину яка переживає сильні болі коли проходять зміни в атмосфері? Ну скажімо я потрощила, то я таку біль розумію але он як мій чоловік переживає біль через свою суто чоловічу хворобу я не можу його розрадити і зрозуміти його болі лише тому, що у мене, вибачте, матка а не простата?

Неможливо відчути біль іншої людини тільки тому що ми самі такого болю не пережили? Тоді якісь ми черсві виходимо. Бездушні. Немилосердні.

Мовчати не треба. Треба говорити, але говорити тільки тоді коли твої слова будуть говоритись в любові. Коли я молюсь і прошу в Бога аби він навчив мене розрадити іншу в її горі, то Святий Дух вкладе мені в уста такі слова що інша особа сприйме мої слова не як повчання а як розраду, і після них відчує власне надію на те що розпачати і кричати, що мене ніхто не розуміє, не варто.

 

Було, було таке в моєму житті.
Я боявся розказувати про те як Бог благословляє мене, дуже комплексував на рахунок цього.
Вважаю такі "муки совісті" ненормальними.
Ви правильно, Лілю, кажете, що "то ж не самі собі люди взяли ті дари, які мають". Все від Нього!

+100!

 

Тому що існує і зворотня ситуація, і вона не така аж рідкісна. І цілком можливо, що конкретна бездітна пара з цією ситуацією вже зіштовхнулася.

З власного досвіду - пара, в якої троє, четверо, чи більше дітей повчає інші пари, причому не тільки бездітні, але і такі, в кого одна або дві дитини: "А чого ви не хотіли ще дітей? Треба було ще другого (третього)! Ну то коли наступну дитину плануєте?"

Я б особисто ніколи не насмілився провадити подібні розмови - мало які в тих людей причини, чому в них немає дітей або чому тих дітей "тільки" одно чи двоє.

 

Ви праві. Це називається лізти в чуже життя. Я також ніколи не насмілився би так говорити.
Але розказувати про своїх дітей, говорити яке щастя мати дітей, яку радість вони приносять і т.п.- це ж нормально. Чому приховувати це?

 

Для тих хто шукає виходу, не матиме значення наскільки об"єктивним і знаючим є той хто радить. Хто шукає виходу, той не лише слухає, він ще й чує і зважить усі пропозиції, і просіє, вибравши прийнятні для себе.
І стосується то не лише вагітності...

 

Так от втішати і скеровувати бездітну пару на інший шлях аніж марні спроби завагітніти тактовніше (і дієвіше) за все було б саме парі з подібними проблемами, які їх вирішили через всиновлення дітей. ІМХО.

Хоча якщо таких пар немає в оточенні, то можна було би робити це самотнім людям без сім'ї - вони сказали би тій парі, наприклад, що їм ще гірше, бо у них навіть пари немає і їм ще складніше всиновити когось бо вони самотні, одні, а пара - щасливіша, бо вони одне одного підтримують і люблять принаймні, і у тієї пари є більше вибору і свободи мати хоча б усиновлену дитину..
Я думаю, це би подіяло більше ніж розповіді тих щасливих пар із дітками, які тішаться життям на 90% саме через те, що у них є діти, а забери їх всіх завтра з їх життя - і втіха становила би тільки 10% (у кращому разі), життя стало би пусткою без тих всіх утіх (і клопотів) від діток, які заповнюють життя і надають йому сенсу і радісності.

Бо коли голодного втішає ситий.. то якось непереконливо для голодного, і стіну відчуження між ними подолати психологічно важко. В цьому може переконатися і ситий, але тільки тоді, коли сам стане голодним. Бо уявляти - то одне, а бути тим кого уявляєш - інше.

 

я б таке навіть не озвучувала і не припускала...

Я всеж переконана, що коли голодного втішає ситий, то є непереконливо для "глухого з стіною відчуження"

 

Ще раз повертаюсь до того, що я мала на увазі.
Говорити можна багато але ситуації є РІЗНІ і не завжди людям словами можна донести свої "добрі наміри".

Чи вказує, яка різниця - значення одне і те ж саме, головне, як це сказано і коли.
Буває, що людина чекає розради і допомоги, а деколи такими розмовами можна лиш нашкодити.
Я про це писала, що НЕ ЗАВЖДИ ТРЕБА МОВЧАЛТИ, а треба думати коли і що тиговориш, не переоцінюючи себе.
Принаймі мене так вчили батьки і я зараз завжди це нагадую своїй дитині, що треба думати, що говориш, бо словом можна набагато сильніше вдарити ніж рукою...

Говоримо про одне і те ж саме, хоч і слова різні.

Хіба я таке казала? Звичайно, що можна бути милосердним не знаючи саме такого болю, як відчуває інший але все ж

От тут погоджуюсь на всі 100

 

Я не мала на увазі що їх (раптом) не стане фізично, пропозиція порівняти своє життя з дітьми і без них (уявно "забрати" їх зі свого життя) стосувалася винятково уяви, коли пара яка має дітей опиняється на місці тієї пари, яка їх не має не просто сказавши "ну, уявили" - а відчувши себе ТАМ, у житті без дітей, "пережити наяву" і реально відчувши як збіднюється, змінюється і спустошується їх життя.

 

Фрезіє, але якщо на то пішло, то виходить знову ситуація з ситим і голодним, тому що "не мати дітей" і опинитись "ТАМ" відчувши, що таке "збіднюється, змінюється і спустошується їх життя" коли раптом... то є теж не до порівняння. Тому я і кажу, що проблема не в ситому і голодному (бо ситий може стати голодним, а може й був голодним, та й голодний може насититись), а в відгороджені глухотою.

Це я звичайно про те, коли шукають порад і підтримки, бо просто так пертись з своїми переконаннями комусь в душу

 

Почитайте класику.. Чи дуже проникався довірою кріпак до морального втішання його багатою і вільною людиною, який нічим його ношу фізично не полегшить і може лише уявляти його проблеми..
Я все ж думаю, що недаремно об"єднуються у неформальні чи офіційні організації сім"ї що мають схожі проблеми.
З рук тих, хто долає подібні труднощі чи вже подолав, набагато швидше прийметься допомога, і набагато більш.. тактовніше, дохідливіше буде запропонована. Ну бо людина, переживши щось на своїй шкірі, змінюється, і пояснити як саме - неможливо. ІМХО.
Хоча - повторюю - якщо таких пар в оточенні немає (а це, між іншим, ще важче тій нещасній парі пережити.. що вони одні такі "не такі".. ) - можна спробувати допомогти і сім"ям з дітьми.

 

То й виходить, коли не помагаєш - зле, бо ти байдужий, помагаєш - зле, бо ти зрозуміти не можеш, то ліпше не пхайся...

 

Мабуть залежить від конкретної ситуації.
До одних і справді краще не втручатися, або зробити висновок що зачіпати їх не потрібно після невдалих спроб (два варіанти невдачі: або вони не бажають допомоги будь-якої зі сторони взагалі, і мабуть не треба насильно їм "допомагати", або не в тій формі і не в той час допомога надійшла), до інших - вибрати час, ще хтось - сам налаштований прийняти допомогу..
Однозначного "рецепту" немає, ситуації різні, люди різні.

 

У мене вже було троє дітей коли я зустріла одну українську пані, яка була знайомою моєї мами. Вона не знала скільки в нас дітей і власне вона прямо з моста почала нам говорити (вона для нас чужа, ми ніколи з нею не спілкувались настільки близько щоб вона мені будь-що радила) - «чому ви ще не народили третього? Бог троїцю любить!» На що я їй відповіла - Дякую! В нас вже є троє і ми скоро будемо мати четверте.
Вираз обличчя цієї пані мені запам’ятався на довго. Її перекривило і більше ніколи в житті вона мені такого не говорила. НІКОЛИ!!! А чому? А тому що вона побачила мою реакцію на її глупі зауваження. Вона старалась поступити як і багато українських жіночок які вважають що мають право пхатись в чужу сім’ю і вказувати як і коли, і скільки хтось повинен мати дітей. Лише тому що в людини нема особистої культури спілкування це не означає що всі в кого є більше ніж 4-ро дітей вказують іншим парам як і що робити. Я знаю не одну жіночку в якої є більше ніж одна дитина але я ніколи не чула щоб хоч одна з них мені будь коли сказала чи запитала чому у мене стільки дітей а не менше або не більше. Тому ваш висновок що всі нав’язують свою думку хибний.

В випадку який описала Ліля конкретно говорилось що пара з дітьми не почала цю розмову, а обоє були в ситуації коли почали обговорювати ситуацію що інша пара вже старається багато років і їм нічого не виходить. Ні не вказує, як онтут сказано.

Розмова йде про те що пара, яка вже багато часу не може, з певних причин, завагітніти настільки зациклилась на тому що у них нема дітей що вони просто зробились глухі до будь-яких слів зі сторони інших, окрім лікарів.
А ми говоримо про те що може варто відкрити вуха і слухати, навіть якщо в цей момент нам не сподобались слова які нам були сказані. Неодноразово мені говорили щось що мені не сподобалось і я зразу реагувала і кидалась на іншу людину з словами - ситий голодного не розуміє.
Але чекай... невже лікар який мене переконує в тому що мене лікує не є той самий ситий? Невже він мене розуміє краще? То чому ті на кому є Боже благословення автоматично підпадають в категорію ситих і до них не варто прислухатись?

 

Зы всім згодна окрім цього:

Люди із хворобами і порушеннями в організмі, в тому числі із безпліддям (що виникло з різних причин, неодноразово описувала ситуацію своєї подруги, якій у дитинстві лікарі проігнорували апендицит - хоч тричі викликали швидку - і через перитоніт, розрив апендиксу - спайки по всьому животі, у неї потім не могло бути дітей), але при тому гарячим бажанням дати світу життя у своїх нащадках - не є "позбавленими Божого благословення". Хворі від народження також не є позбавленими Божого благословення, на мою думку.

Намагатися допомогти треба. Чи прислухаються до наших порад - то вже інша річ..
Але переконана, що допомагати варто з позиції рівності перед Богом, який всіх любить однаково (коли жінка, що має дітей, не вважає себе більш благословенною ніж та, яка не має, бо то не її заслуга що в дитинстві, наприклад, не було перитоніту).