Чому люди вірять в те, в що вірять?

Совість - моральний закон, закладений Богом в кожній душі, що прихиляє людину творити добро та оминати зло. Отже, кожна лудина без винятку, має совість... Чи керується вона цим законом у своїх діях чи ні - особистий вибір. Коли людина вірить, що цей закон закладений Богом, - приходить і усвідомлення, що все що вона робить є насправді між нею і Богом.

 

Наприклад,людина позиціонує себе як віруюча(вірить в .....)а поступає,мягко кажучи безсовісно,то що це буде - слаба віри,відсутність віри, відсутність совісті,чи це не пов*язано одне з іншим?Іншими словами - чи можна говорити про силу віри розглядаючи "совісність" людини?

Ой,якось риторично....

 

Думаю, якщо

а людина

то це лицемірство => відсутність віри, а в легшому варіанті слабкість чи легковажність людини

 

Залежно,в кого які критерії віри в Бога.
Я вважаю себе віруючою людиною,виходячи з своїх критеріїв: подій в моєму житті,подій в світі,мого сприйняття цих подій.
І роздумів над ними.
Які тільки укріпили мене у моїй вірі.
У велич,всюдисущість і всемогутність Господа.
Дехто,виходячи зі своїх критеріїв,вважає мою віру "мильними бульбашками".
То його право.
Решта - нижче.

 

Не завжди. Лицемірство - це свідоме позиціонування з метою досягнення якоїсь недоброї мети... Коли ж просто проводити паралелі, то можна було б сказати, що якщо людина віруюча, то вона автоматично має стати безгрішною, (хоча відомо, що це неможливо...) у іншому вупадку вона - лицемір. Насправді ж чим більше лудина хоче наблизитись до Бога, тим сильнішими бувають спокуси.
Дотримуючись морального закону , якщо я особисто не можу знати справжніх причин і мотивів чиїхось вчинків, то не мені їх оцінювати... а причини дій людини деколи мають більше значення ніж самі дії.

 

А як ви можете сподіватися на щось, не знаючи про це нічого?
Ви як мінімум повинні це з чимось порівнювати...

---------- Додано в 00:56 ---------- Попередній допис був написаний в 00:53 ----------

Рефлекси мене не цікавлять. Людина переходить на рефлекси коли повністю виснажене. А так - керується розумом. Тобто за якоюсь логічною схемою, якщо не почуттями.

(почуття повністю нівелюють усі знання, тому цю вірусну поправку чіпати я не буду.)

---------- Додано в 01:01 ---------- Попередній допис був написаний в 00:56 ----------

Я не знаю. Я просто написав. Може комусь цікаво.?... Може хтось зрозуміє чому до піни сперечаються опоненти в політичних розділах...
Сподіваюся це буде комусь корисне. Я не знаю навіщо мені це Бог дав на розум.

Не шукайте підвоху,

його тут немає. Це не тема, де я намагаюся заставити людей задуматися. Тут вільне обговорення моєї теорії. Я її представив, я її відстоюю. Може хтось інший її відстоїть за мене?

Здавна мені подобається фраза - хочеш зробити щось добре, зроби це сам.

---------- Додано в 01:04 ---------- Попередній допис був написаний в 01:01 ----------

Мене не цікавить ніяка вихідна точка. Мені просто подобається жити. І я хотів би жити вічно але при умові одного почуття. Все решта після смерті мене не цікавить.
Все що мене цікавить про всесвіт - я щодня дізнаюся. Іноді ззовні, іноді всередині себе...

---------- Додано в 01:07 ---------- Попередній допис був написаний в 01:04 ----------

Боюся вона просто не віруюча. І досвіду для віри в неї взагалі - "0"

---------- Додано в 01:10 ---------- Попередній допис був написаний в 01:07 ----------

Якось складно. Навіщо людині вірити в щось, якщо вона не збирається виконувати те, що тим щось передбачено?

 

Може не до кінця розумію Вашу теорію,але завжди подобаються люди,які творять,відкривають,які

- це супер!
Очевидно тому,що розумію - сама не зможу охопити "все на світі",але ж це чудово - спробувати побачити світ очима іншого!

З першого допису зрозуміла про щО тема,але несподівано для себе побачила в ній і багато інших аспектів.Дякую!

п.с. Вашу теорію перекладіть для "чайників",будь ласка

 

гарне питання, але тут це і справді офтоп. Співвідношення віри і совісті - це цікаво. У наведеному вами прикладі про те, що людина ніби й вірить, але совість їй підказує, що щось не того, ясно простежується таке: совість - це голос істини, який вказує людині, що правильно, а що ні У декого цей голос істини дуже глибоко, у декого зверху... окрема тема.
багато чого вже сказала talavoda, повністю погоджуюсь, але є ще цікавіша інфа: зокрема: голос совісті і Святе письмо - це, фактично, одне і те ж,, бо мають однакове джерело

та ну, Бог із вами... я не шукаю нічого, я просто намагаюся зробити так, щоб ви там щось знайшли, тоді всім іншим буде легше дискутувати

Сьогодні був гарний день і я думав над титульною темою. Ось що вийшло:

Людина вірить у те, в що вона вірить, для того, щоб щось отримати. Хтось бажає насолоджуватися уже в цьому житті, прибравши усі страждання, хтось бажає насолоджуватися матеріально і займається псевдодуховністю із псевдовірою для досягнення онкретних цілей, хтось свідомо бажає бути демоном і стає сатанистом.. Той, хто вірить, обов"язково щось хоче.
Ось підтвердження:

відповідно, справжня віра - це свідоме бажання досягнення якоїсь іншої мети.

якщо бажаєте жити вічно - вам не обійтися без ВИХІДНОЇ ТОЧКИ але не ставте Йому умови

 

То мені вже допомога потрібна. Пліз.
Зрештою намагався:

Уявіть дві літрових банки.

Одна правда а друга брехня. Обидві пусті.
Ви про щось почули вперше. ( про нові булочки, наприклад). Почули ви це від знайомої, якій довіряєте на 100 відсотків.
Ви повинні заповнити банку правди до половини. (половину від банки)
Самі ви ще не пробували, тому на 100 відсотків не певні що то правда.
Якщо інша особа підтвердить вам, що булочки класні, ви наповнюєте правду ще на 250 грам.
Якщо далі почули, що вони погані, то у вас лишається 25 відсотків невідомого (250 гр) ви повинні відняти від банки правда половину від 250, а це 125 і пересипати в банку брехня. В результаті у вас буде довіра до того, що нові булки класні - 675 грам (або 67,5 відсотка) і недовіра 12,5 відсотка. невідомість лишиться 25 відсотків.

В момент особистого пробування ви можете визначити істину - добре чи ні. Якщо вам цілком сподобається, то ви за кілька укусів булочки поставите по троха високі бали і у вас віра досягне майже 100 відсотків.

При цьому довіра до подруг зросте - до першої на 50 відсотків від невідомої довіри до неї іншим на 25 і менше...

Щось таке.

---------- Додано в 01:48 ---------- Попередній допис був написаний в 01:46 ----------

День був справді гарний, хоч зранку начебто падав дощ.

---------- Додано в 01:52 ---------- Попередній допис був написаний в 01:48 ----------

Без цього мене не цікавить вічне життя. Хоч я підозрюю, що те, що мене цікавить і є в раю, оскільки Бог це любов.
Я не піду по трупах, лиш би для того, щоб потрапити в рай.
(згоден, що порівняння суперечить наслідку)

 

Завтра подумаю над цим серйозно,а зараз -

Дякую!

 

Хм. Я на разі нічого не шукаю. У мене все є. (Майже все, що міг би мати...)
Я цілком задоволений життям

---------- Додано в 01:59 ---------- Попередній допис був написаний в 01:54 ----------

Раджу звернутися до одного дописувача - він підкаже цікаву книжку про два паралельні світи, в яких ми вже живемо одночасно. Звідси і всі загадки на які ми не можемо відповісти. Розкриває очі і заспокоює душу. Але це філософські роздуми, тому слід читати не упереджено.

 

Svjato, а як ваша формула враховує ситуації, коли людина кардинально змінює думку про щось?
Наприклад, 1000 разів промивали мізки, а ось людина зустріла якийсь факт, що дійсно вплинув, і віра у щось почала різко змінюватися на 1001 інформації

 

Не повірите, але вчора про це якраз подумав (вже майже спав).

Я був вражений, що формула це передбачила.
Уявіть, що людина побачила усе власними очима і зрозуміла, що вірила у брехню.
Вона тут же втрачає довіру до джерела досвіду чи не на 100 відсотків. Отже підставляємо рівень довіри до джерел - 0 і маємо віру в попередню інформацію - майже 0. Залишається знову велика частка невідомості - яка тут же заповнюється правдою.

До речі прийшов тут до дуже цікавого висновку, але оприлюднювати поки що не буду. Надто він мене вразив... (я поки що в невеликому шоці і не знаю чи варто його освітлювати). Можливо скину потім в приват, якщо кому цікаво.

 

Варто. Якщо не хочете висвітлювати, то будь-ласка в приват.

А назву книжки можна взнати?

 

Есть много оттенков слова "вера": доверие - то, что до веры; уверенность - то, что у веры и сама вера как осознанная ( или неосознанная) преданность.

Уверенность в общем виде строится на статистической экстраполяции: "так было у всех", "всегда" и т.п. Однако есть и тонкости: например, мы знаем, что все умирают, но этот факт не принимается безоговорочно, то есть уверенность имеет свои границы и может срабатывать по-разному - как конструктивно, так и деструктивно.

Доверие - это то, что до веры, как бы вера авансом, временная вера. Не случайно существует афоризм: "Доверяй, но проверяй". Доверие тоже имеет свои границы, связанные с чувством безопасности.

Вера связана с субъективным переживанием истины. Оно рождает веру. То есть вера - результат переживания, и это переживание может быть организовано.

Знания, будучи только объективной данностью, играют малую роль в мотивации, пока не превратятся в доверие или в веру, ибо знания в чистом виде - нединамический элемент нашей психики. Они впущены внутрь нас как нечто чужеродное. И только те знания, которые превратились в субъективный фактор (доверие, веру и т.д.), становятся "плотью" нашей психики. Можно знать очень мало и владеть своим внутренним миром, и наоборот. Таким образом, знание "не живое" до тех пор, пока оно не войдет в наш субъективный мир. Знание внутри нас живет в виде веры, до- верия, уверенности, иначе оно мертвый груз.

Человек, для которого все субъективно, находится в состоянии перевозбуждения. Если все объективно, то ничего вокруг его не волнует.
Предельная объектность и предельная субъектность - две крайности, и только состояние Диалога дает ощущение их соразмерности.

На рынке массового спроса переживания ценятся; их производство очень сильно продвинуло вперед современную практическую психологию. Но такая ситуация небезопасна. Ведь если от информационного изобилия мы порой впадаем в цинизм, то не произойдет ли это и в области переживаний? У человека могут появиться сомнения в их искренности, опасения того, что они искусственны, организованны.
Только научившись управлять структурой переживаний, мы поймем, что в таком случае происходит не отторжение их от себя, а наоборот, приближение к некой сердцевине, которая есть в каждом из нас. Если найти ее, не страшны никакие торговцы переживаниями. Ведь мы сможем сами производить эти переживания и тем самым удовлетворять свою потребность в эмоциональном общении. То, что в нас ищет и есть то, что мы ищем. Все остальное можно и нужно научиться делать, причем, чтобы добраться до сердцевины, делать самостоятельно, иначе будем продолжать покупать эмоции.
Возможно, потому и придумали удобного Бога, чтобы оставаться потребителями: он нам дает, а мы потребляем. Скажите себе: "Я - Бог", - и вы вынуждены начать давать. Но это трудно, дающих бьют, на них можно свалить ответственность, дескать, "не то дают".
Так мы подошли к проблеме Диалога с житейской точки зрения, дающей возможность увидеть, что есть ситуация, есть делающий в нас, есть покупающий в нас и есть проблема равнозначности. Мы осознаем сложность ситуации Диалога, и только став на позицию делающего - взрослого, можем избавиться от потребления как ведущего способа жить.
Говоря о внутреннем мире, обозначим его две части: область купленного (она очень легко ломается, изымается) и область произведенного, не разрушаемого даже под гипнозом.
К сожалению, мы настолько испортились, что предпочитаем смотреть на человека, как на слабого: все мы дети, нуждающиеся в родителе (отсюда культ личности, религиозные секты и т.п.), что, конечно, далеко не так. Но не следует при этом избегать и тех, кто не в состоянии производить. Люди задержались в детстве не сами по себе, и нужно давать им возможность убедиться, что в каждом есть тот, кто умеет делать, и в каждом есть храм божий - его Я.
Как до него добраться? Существует лишь один "рецепт" - pабота. Человек должен научиться делать, производить, а пока он этого не умеет, он пребывает в состоянии иллюзии.
Калинаускас, "Наедине с миром"

 

це точно...
я би сказав, що віра пов'язана із стимулом - без нього не буде для чого вірити... точніше від нього буде залежати сила віри...

для того, щоб дати - треба мати для цього сили...

точніше мати стимул -шо це мені дасть?

складно це.. легше тягнути до себе...

краще синиця в руках...

 

Тут гарно підмічено.

 

Правда, цікаво?..
Дійсно, те що не.. не пережито як переживання на глибинному рівні, не вплавлено, не "в крові" ще - не собою самим вироблене ізсередини - воно облітає і піддається зовнішнім впливам і змінам.

В таких речає стимулу немає, є те що називають "Зов", "устремління".
І це саме те, заради чого ми всі тут тусуємося в цих гілках.. Який маємо стимул? що це нам дає?.. - а ніякого, просто щ о с ь непокоїть в нас, шукає зустрічі із собою (з Богом, часткою Бога в собі, зі Світом - по-різному називають).
"То, что в нас ищет и есть то, что мы ищем."
Ну, можливо, дехто має устремління трохи інше - допомогти "новачкам" знайти себе, своє.. але це теж нічого людині не дає

-ну, хіба, якщо релігією обіцяні бонуси тим, хто посприяє наверненню нових адептів до своєї віри..

Я не претендую на точність розуміння - бо матерії складні (хоч не перший рік з ними знайома), але думаю, мається на увазі процес активного діалогу зі світом твоєї внутрішньої сутності, самостійного облаштуванню свого внутрішнього життя і простору - а не пасивного інертного очікування щоб хтось з нами щось зробив і таке запропонував, щоб нам зразу стало добре.. якось так.

 

Угу. (до попереднього)

Завжди казав - сучасні суперечки між християнами - це продовження традиції послань від однієї "церкви" до іншої... (Це кльово!)

 

так я там жартома писав... з цим я згідний...

---------- Додано в 18:40 ---------- Попередній допис був написаний в 18:36 ----------

я маю на увазі, що якщо бути чимось незадоволеним, тобто від того шо робиш немає внутрішньої радості, то цим займатися не будеш....
цікавість -а що буде якщо я це попробую - це і є частково стимул, тільки для того потрібно мати сили...