Чому батьки часом вважають кращим тільки свій варіант майбутнього дитини?

Багіро, дійсно, друга половина мого допису була вже не про контроль. А про один із наслідків впливу батьків на дітей. Часто не очевидного впливу. При чому це вплив не генів (сподіваюсь, це всі розуміють), а власних вчинків. Не слів. А вчинків.

А чи не здається Вам, що це лише спроби зняти відповідальність з себе (іншими словами, передати рахунок за свою своботу іншому .)

А от з темою контролю суцільні непорозуміння.

Ні, контроль - це не просте існування батьків і не їх поради. Контроль передбачає втручання батьків у існування дитини. Часто - необхідне втручання. Але далеко не завжди......

Я раптом зрозуміла, Вам, напевно, здається, що я хочу довести якусь свою думку, яку вважаю найправильнішою. Ні . Я розмірковую разом з Вами.

От вирішила пошукати що спеціалісти пишуть про батьківський контроль. Цікава стаття, там про турботу, вимоги і контроль http://psyjournal.ru/j3p/pap.php?id=20030405.
Зокрема:

І що власне я хотіла висловити. Думаю (навіть впевнена), що і у нас переважає авторитарна форма батьківського контролю. І вона передається з покоління в покоління, як форма виховання.
Хотілося б, щоб батьки опанували інші форми контролю. Менш травматичні для дитини.

 

Просто коли дитина звертається до батьків за якоюсь порадою, то вона все ж думає, що вони їй порадять щось мудре. Тобто оця порада - це ніби "погляд зі сторони"+батьківське бажання добра дитині. Але вони все ж можуть тільки радити, а не наполягати "зроби так, як ми кажем, бо так тобі буде ліпше". Звідки вони можуть бути впевнені, що буде кращим для їхньої дитини? Тільки тому що вони БАТЬКИ?

А от я зараз усвідомлюю, що якби я слухалась своїх батьків, то не тільки моя зайнятість, але й все життя було б абсолютно іншим. Починаючи зі шкільного періоду - я б вчилась в іншому (математичному) класі, закінчила б інший ВНЗ, була б вже певно заміжня за певним "кадром" і т.д. Але чи це було б МОЄ життя??? Ні!!! Це було б життя, яке вибрали б мені батьки, звичайно, бажаючи тільки найкращого своїй дитині.
Але питання: чи такі люди, які живуть не своїм, а вибраним замість них життям, є щасливі?

 

а чи не здаэться вам, що це спроби зняти з себе відповідальність батьків щодо дітей... цікаво, яку відповідальність може нести дитина, яка ще практично несвідома? голосувати, працювати, одружуватись їй ще не можна, але відповідальність за всі свої вчинки вона має нести? повірте, дуже часто навіть батьки є несвідомі в життєвих ситуаціях, безпорадні...бо в житі не все вирішується...

ви так говорите про контроль, ніби його завжди можна побачити, торкнутися, відчути.. не завжди то так... іноді те, що в дитини є батько і мати просто впливає на... маля може боятися, поважати, любити батьків, відчувати змішані почуття, які і визначатимуть її поведінку...

 

pukhnastyk блін, не позаздрю вам. Сама жила з супер контролюючими батьками. Якщо ще не живете окремо від них - ідьте жити окремо, якщо живете окремо, і все одно не допомагає - шукайту роботу в іншому місті. Те, що батьки вважають буде добрим для дитини, не завжди є таким. Батьки можуть радити, вони можуть висловлювати думки з приводу, чому вони вважають, що треба зробити те, а не інакше. А не вимагати, контролівати, наказувати. Дитина виросла, дайте їй жити своїм життям.

А про вашу, pukhnastyk, маму. Вона все своє життя тяжко працювала, вона хоче для вас кращої (з її точки зору) долі.

 

Маріє, Ви неуважно прочитали перший пост pukhnastyk -а. Там вона пише ось що.

А вся проблема pukhnastyk -а, я думаю в наступному

Раз хочеться такої незалежності, то найкраще бути найперше незалежним від батьків фінансово. А то Ви, Пухнастику, не довели батькам, що все що Ви робили по-своєму є правильним, раз Ви і надалі залишаєтеся від них фінансово залежними. Адже в суспільстві найпершим показником самостійності дорослої людини є показник її фінансової незалежності. Я молода людина, я самостійна, я забезпечую себе всім необхідним, ні від кого не залежу, не живу ні за чий рахунок. А то якось цікаво виходить. Маю на все свою думку. Ніхто мені не указ і не треба мені нічиїх порад, але я не можу ще фінансово сама зі всім справитися і ви, батьки, мені мусите допомагати. Банк, якщо допомагає, то свої правила і проценти диктує. Тільки без образ. Подивіться на цю ситуацію зі сторони. Мама Вам не бажає зла і не диктує Вам свої правила. Вона просто бачить, що всі Ваші рішення до повної незалежності не привели. От і пхається з порадами.

 

Категорично не погоджуюсь! І бачу тут небезпеку важливої, я б сказала системної помилки . Дитина може і повинна нести відповідальність за всі свої вчинки. Навіть 3-6 місячне немовля вже розуміє, що його вчинки несуть за собою певні наслідки. Перші 5 років життя дитина випробовує цей світ на міцність і випробовує свої можливості в ньому.

Якщо батьки вважають, що дитина не може нести відповідальності, то вана і не буде її нести. При чому ніколи.

Ні, Багіро, це вже не контроль. Це інші важливі речі, без яких дитина не виживе, не сформується. Це присутність батьків. Так, дійсно, дуже важливо щоб батьки були присутні.....

Олю, Ви все правильно сказали. Фінансова незалежність - це важливий показник.
От тільки здається мені, що Ви давно в Україні не живете . У нас молодій людині здобути фінансову незалежність практично не можливо. Навіть при дуже сильному бажанні. Кишенькові гроші - так. Але не більше (хіба як рідкісний виняток).

Зате батьки у своєму тиску частенько застосовують цей аргумент (що на мій погляд не припустимо) - "кто платит, тот и музыку заказывает". Треба мати повагу до своїх дітей.

 

ну це ваша думка...
в мене є молодший брат, який на моїх очах виріс і я прекрасно знаю, що він ще з пеленок багато чого розумів, усвідомлював і знав де добре, а де погане... і може хтось вважає, що дитина ще нічого не усвідомлює, то я тут заперечу...
але питання відповідальності то зовсім інше питання... до того ж прикладу з моєї професійної сфери - якщо дитина до 14 років комусь спричинить шкоду, то матеріальне відшкодування сплачуватимуть батьки, якщо тільки вони не доведуть, що така шкода була заподіяна не внаслідок недбалого виконання ними своїх батьківських обовязків. неповнолітній взагалі є особливим субєктом у сфері права зі спеціальним статусом... це ж стосується його соціального статусу, ролі в суспільному і політичному житті, його обовязках, які ростуть однак не навалюються на нього нараз як на дорослого...

а я бачу небезпеку важливої субєктивної помилки... яка впливає і на суспільну
не знаю що ви бачите тут такого суспільно-поганого... можливо то моє ірндивідуальне бачення, можливо бачення багатьох соціальних груп... але в мене воно спричинено тим, що мені прийшлося бути самостійною доволі рано.. і іноді я по доброму заздрю дітям, які що в 2 роки що в 22 живуть під батьківським крилом, вирішують всі свої питання за допомогою батьківської опіки... чи то правильно чи то неправильно, але вони здоровіші..

то ви дійсно вірно підмітили... але батьки жили в радянському союзі... незважаючи на те, що було нелегко - яка-не яка робота була у всіх і квартири теж давали за сприятливих умов... а зараз на таке треба робити протягом 3 життів... і те, що батьки можуть витикнути дітям за їх фінансове становище - то грубість...

 

так отож.
за себе я не скажу, що відчував якийсь особливий тиск з боку батьків, він був-але це звичайні сімейні відносини. потім... я поїхав на навчання. свобода... самостійність я так думав... і чого тільки не було. колись навіть було... прокидаюсь в незнайомій квартирі-іду на кухню, в незнайомого чоловіка запитую-де я? - на Троєщині... -ДЄ??? - в Києві... - а як я тут опинився???
але... перебісився тоді і все. це теж необхідно було. зараз я таких фортелів не викину

 

Пухнастик, по-моему, вы преувеличиваете. Вам дали возможность учиться в том классе, в котором вы хотели, вы выбрали ВУЗ, который хотели сами. Родители при этом, видимо, давали свои советы и никоим авторитарным методом не запрещали всего этого. Думаю, если вы пойдете работать, то родители примут и этот ваш самостоятельный шаг. Если мама хочет дать вам совет, то можно и послушать. Интересно будет ваше мнение на эти советы, когда у вас появятся дети, а возможности, например, проводить с ними больше времени не будет.

 

Так вона працює, а мама вважає, що їй робота не потрібна, замуж за багатого виходити треба. Це у всіх мамів така мрія, щоб доця замуж за багатого вийшла.

Про відповідальність дитячу. До певного віку (16 років????) за дітей відповідальність несуть батьки. Підозрюю, що pukhnastyk трохи старша. Я помітила, що для українських батьків нормально влізти в життя своїх дорослих дітей як слон в порцелянову крамницю, а потім ще дивуватись, чого це діти їхньої допомоги не цінують.

Мої проблеми з батьками закінчились як я в Гамериці опинилась. У Львові, хоч і жила окремо, їхнього контролю позбутись не могла.

 

Прочитал ветку, добавлю 5 коп.
Ясно, что дети для родителей всегда остаются детьми, сколько бы лет им - дитям - не было и какими бы серьезными и самостоятельными они себе не казались.
Поэтому родительское беспокойство и опека - это нормально, так и должно быть.
Другое дело, что во всем нужна мера.
Как иначе воспитать ответственность за свои решения и их последствия ?
Как говорят, хорошие решения - результат опыта, а тот, в свою очередь - результат плохих решений.
Так что "падая и вставая...", иначе только в сказках бывает: )

Что касается финансов - по моему они тут совершенно ни до чего.

 

Ми вже перейшли до питання відповідальності дитини . Тобто до того, чим тре платити за свою свободу.

І от тут виникає конфлікт термінів .
З відповідальністю з юридичної точки зору - все ясно. Все прописано. Дійсно, не можна вимагати юридичної відповідальності від малої дитини. Але як тільки стукноло 14 (так?) - все, дружок, сам віддувайся. Це позиція державного устрою.

Але з педагогічної точки зору все по іншому . Дитина може і повинна нести відповідальність за свої вчинки. Звичайно, залежно від віку ця відповідальність буде різною. Але вона має бути!
В реальному житті так не буває, що після 14 дня народження раптом з'явиться відповідальність. Спочатку має бути усвідомлення - "мої вчинки спричиняють наслідки, тому я повинен замислюватись над своїми вичнками".
І вот що цікаво. "мої вчинки спричиняють наслідки" це розуміють всі діти, навіть немовлята. І якщо батьки мають установку, що дитина не повинна нести відповідальність, то продовження цоьго усвідомлення формується - "я не повинен замислюватись над тим, що яроблю". А нащо? Мама, тато, баба, дідо - вони завжди за мене думали .

І це не моя особиста думка. Це думка педагогів і психологів. Я з нею погоджуюсь .

А соціальний наслідок виховання дітей без формування у них відповідальності дуже яскравий - велика кількість інфантильних дорослих, які не здатні приймати рішення, будувати зрілі стосунки.....

 

а для чого брати максиму? ми ж не підлітки вже
звичайно якщо дитина взагалі не нестиме відповідальності за свої вчинки, то ж буде "беспрєдєл".. всі відомі теперішні ситуаії в школах - діти ріжуть один одного, відправляють в реанімацію... мало того, знаю батьків, які кажуть, що виновата інша сторона, а не їх діти.. то завідомо неправильний напрямок...
але дуже нелегко дітям, на яких лежить відповідальність практично за все... коли спосіб життя обирають батьки, а за результати мають нести діти...

 

тут я з вами погоджуюсь, але на інфантильність впливає ще багато інших факторів... коли дитина не несе відповідальності, то в неї розвивається почуття безнаказаності, а це стимулює її якраз до прийняття рішень чи до вчинків бо вони не зупиняються перед відповідальністю... так само дитина, що звикла до відповідальності не спішитиме до побудови стосунків, бо це нова відповіальність... а відповідальність у повних розмірах тисне на дитину... і коли та дорослішає, то старається відтягнути дитинство...

 

Много написали, читаю пока, но ответ уже есть:

Может потому, что сейчас они понимают, чего лишились? Могу лишь себя привести в пример: я 5 лет работал без отпуска, учился и работал, да я достиг определённых результатов, достиг желаемого (заработал много денег , но время многое выровняло и изменило отношение к вещам и сейчас я бы лично уже не посоветовал бы идти работать начиная с первого курса.

 

почну з того, що вам все-рівно доведеться сидіти вдома (хоч і недовго) і виховувати дітей, домашню роботу також ніхто не відміняв і вона вас не обмине. До кандидатури майбутнього чоловіка і батька варто добре придивлятися (думаю всі одружені зі мною згідні?). Чоловікова гарна з/п вам необхідна, аби ви змогли зі спокійним серцем годувати грудьми малечу, мати повноцінний сон, і ваша дитина гуляла на майданчику з вами, а не з нянею або бабцею. Звичайно, ви за бажанням зможете вийти на роботу, або підробляти на дому ...але то буде ваше бажання, а не необхідність...і то різні речі.

Єдине з чим не згідна

, треба ! заради власної незалежності треба

набагато гірше, коли батьки, самі незадоволені своєю роботою або стилем життя, свідомо або несвідомо штовхають дітей повторювати свій шлях...

Думаю ваша мама жалкує, що так мало часу приділяла вам і їй здається, що не бачила як виросла її дитина, була робота-робота-робота... тому і радить інший шлях.
Поговоріть з мамою, "по душам", скажіть своє бачення, послухайте батьків, тим паче

вони вас зрозуміють

 

Ну, мені трошки більше ніж 16 років...вже й універ закінчила

Так хай і не обминає та домашня робота. Но тіко я постараюсь нею трошки поділитись з чоловіком І виховувати дітей буду - ніяких нянь! (Але тут теж бажано участь татка у процесі виховання, хоч іноді, який би він зайнятий справами не був ) Тим більше діти своїми щирими посмішками і своєю безпосередністю просто зачаровують.

 

Золоті слова, пані Олю. Теж так вважаю: самостійна доросла людина є фінансово незалежною! Тобто вона купує продукти, одяг, побутову техніку, засоби пересування і т.д., оплачує комунальні послуги, свій відпочинок САМОСТІЙНО, тобто з власної кишені, бо є фінансово незалежною ні від кого! То такий ідеальний - коли ніхто не зможе цій людині сказати, що вона живе за чийсь рахунок. Але так дуже рідко буває навіть за кордоном, а в Україні тим більше таких справді фінансово самостійних молодих людей є обмаль (Не берем, до уваги, звичайно, коли батьки дарують авто, нерухомість, фірму - бо то є теж фінансова залежність. А раптом ту дитину батьки вже поставили "на відсотки"?)
Та й, зрештою, всі люди хоч мінімально залежні від інших, і фінансово в тому числі, бо живемо ми у суспільстві. Навіть якщо людина має хорошу посаду, стабільний високий заробіток і достатньо себе забезпечує, то вона всеодно фінансово залежить, скажімо, від свого шефа. А може шеф має поганий настрій і вирішить скоротити премію, наприклад?
Але то все ж є відносини робочі - між шефом і підлеглим. А в моєму випадку це є все ж відносини між батьками і мною.
І, на превелике щастя, "на проценти" мене ще не поставили. Бо де тоді буде любов?
Чи то буде така любов, яку мають вкладники до банків?

 

Так вийшло, що мої вподобання і захоплення в житті часто були іншими, аніж в моїх батьків, і це почало "проявлятись" ще з першого класу. Тому тут дякую їхній мудрості, що вони "не переламували" мене - в протилежному випадку то, певно, була б катастрофа - самі б замість мене вчились. І з вузом та ж ситуація - якби я поступила, там де бажали батьки (обоє дуууже люблять точні науки, чого я... ), то просто складали б замість мене кожен раз сесію. Тож вони так "прикинули" і подумали, що їм замість мене вчитись таки невигідно.
Пи.Си. Вже пішла працювати...Працюю з першого курсу, хоч робота є непостійною і нестабільною, але завжди стараюсь на кращий результат у цьому плані і розглядаю інші варіанти виду діяльності. Просто на даний момент в Україні знайти самотужки хорошу роботу, яка б не тільки подобалась, але й приносила значний прибуток, є важко.
Пи.Пи.Си. І таки заробіток мені приносить те, що подобалось ще зі школи.