Чому батьки часом вважають кращим тільки свій варіант майбутнього дитини?

Це і потребою дитини є...просто це не всі розуміють....в першу чергу діти...і дорослі теж...Контроль-це елемент виховання....а виховувати дітей повинні батьки...знову ж таки..без фанатизму..

 

Ага, .. Діти - вони ж дурненьки, не знають, що їм треба, що для них краще. Так?

 

Якщо дитину не контролюватимуть, то звідки їй знати що це таке...від кого вона має вчитися що добре, а що зле....дитина народжується як чистий лист паперу....і який текст буде на тому папері залежить в першу чергу від батьків...які там писатимуть перші букви...

 

Е-е-е-е. Я думаю, що Ви недооцінюєте дітей і їх вроджені властивості. Діти не є чистими листками. Хоча, дійсно, не повністю заповниними
І на багато важливішим способом "написання" є далеко не контроль з боку батьків.

Як з допомогою контролю дитина дізнається що добре, а що зле?

 

Я уже писала, що контроль-елемент виховання...виховання-в якійсь мірі розпізнавання доброго і поганого.....
Немаю часу на дискусії, я свою думку написала, і не в одному дописі...доказувати тут потрібен контроль чи ні не маю наміру..от Ви сама мама-і лише Ваше право контролювати свою дитину чи ні....

 

Я своє право знаю
Я лише прошу Вас (або може хтось інший) продовжити думку, навівши приклад (конкретний, з житя). Яким чином контроль може допомогти дитині зрозуміти де добро, а де зло?

 

Бо дитина не завжди добре розуміє де добро де зло.....батьки повинні цього навчити...а потім в певній мірі і і на початковому етапі формування світогляду проконтролювати..

 

якщо вам потрібно навести приклад - його вам наведу я
якби не мої строгі батьки, то я б напевно не вилазила б з гульок і вечірок, пила б і курила, якщо не щось гірше... і лише їхній контроль допоміг мене втримати в рамках...
не знаю, може то лиш я така дитина була, а всі інші дуже мудрі і з дитинства розуміють що добре, а що зле... я розуміла факт поганого і хорошого, але не було внутрішніх тормозів, а лише зовнішні стимулятори - вулиця, ЗМІ, нерозуміння наслідків, складний перехідний період...
діти дуже різні - підлітковий вік тяжкий для всіх і "помилки молодості" це швидше не виняток, а правило... просто різного значення помилки...
більше того, єдині речі в житті, про які я дійсно жалію - це ті, які я зробила з глупоти молодості, коли вже батьки не могли мене контролювати... бо я знаю, що якщо б у них була така можливість - лихого би не сталося...

 

Рада за Вас, що Ви так думаєте:

Це ознака того, що у Вас дуже добрі відносини з батьками!
Але впевнена...що не всі батьки знають своїх дітей і що їм треба найкраще.

Право власного вибору потрібне усім...і дітям, і дорослим...оскільки за свій вибір людина несе відповідальність і не зможе потім звинувачувати когось, наприклад, батьків...

Але я зовсім не кажу про повну свободу, бо:

Іншими словами, тотальна свобода - то "махнути на дітей рукою". Та робіть собі, що хочете. Оце дуже зле.
А дуже добре, коли людина (в любому віці) мислить самостійно, знає чи здогадується як вирішити якесь життєве питання, а до батьків звертається за мудрою порадою, як би вони вчинили. І тоді,мабуть, маючи власну думку і батьківську пораду, можна зробити хороший вибір, ВАШ вибір.
Ну ось так, мені видається, було б найкраще вирішувати усілякі спірні питання у відносинах батьків та дітей.

 

Мене ніхто не контролював у тоталітарному розумінні, не гнобив, не тримав на короткому повідку, навіть уроки з першого класу я робила самостійно, мені довіряли, мене відпускали. Мені зараз вже ... квадратних мєтра (с) а я навіть не пробувала курити, практично не вживаю алкоголю, матюкатись навіть як слід не вмію. Справа не у контролі, а у характері. Маю друга, який жив у "суворому режимі" - він коли вирвався від мами на свободу, то ми думали, що він зіп"ється і згуляється, так його понесло... Розумно і помірковано треба підходити до таких справ.
В мене вже свої діти ростуть, а мама собі пригадала, що в неї є нереалізовані педагогічні здібності і те, що я часами вдома маю, то є повний абсурд, але я навчилась з тим жити. А шо дєлать? (с)

 

Кокі "спірні"?
Я не помітив, в кокому місці спір виникає у випадку "звертається за мудрою порадою"?

 

Не знаєте, чому? А Ви пригадайте таку приказку: "Якби молодість знала, якби старість могла." Певно, що її придумали не батьки, що хотіли керувати дітьми, а вирослі діти, які того керування не слухалися.
От я зараз дуже шкодую, що не слухалася своїх батьків, бо бачу, що не тільки зараз моя зайнятість була би іншою, а й все життя. Бо батьки, які моляться за своїх дітей, мають мудрість від Бога, як їх правильно наставляти і виховувати. І недоброго не порадять, і на зле не скерують. Вони мають мудрість бачити в своїх дітях більше, ніж їхні діти то помічають самі в собі.
Але щоб Вам то було добре зрозуміти, то Ви махніть на своїх батьків рукою і робіть, як Ви думаєте є правильним. Років через 10-20 побачите, хто був правий.

Ой, чи хочеться виправляти самим? Чогось знаю з досвіду, що частіше всього з тими "помилками" приходиться плакатися батькам; " Та знаю, що дурний! Але що ж тепер зробиш? Назад ж не вернеш! Ну поможіть, як можете..." І помагаєш. А що робити? Твоя ж дитина. Не вистачає совісті нагадати, що коли робилося по-своєму, то мама-тато не мали права пхатися, бо то не їхнє життя.

 

Чому?! А може тому. що це так і є? Вони все ж побачили більше... Якби слухала раніше батьків, то не зробила би купу помилок... Так, звісно... на них вчаться..., але... навіщо зайві роки сліз? Страждань? Картань і розмов з виправданнями? Авжеж, кожен має право на своє життя, але батьки його не забирають, вони просто коректують доріжку в це життя... Мені багато вартувало і сил і років, щоб налагодити стосунки з сім*єю (батьками і сестрою з братом) після колишнього чоловіка... Тоді вони мені дали скористатись власним правом... О! Краще б вони цього не робили... Хоч звісно, тоді б не було малого..., але був і другий момент, коли я будучи вагітною так і не пішла від того подонка... А могло все бути інакше... Я не шкодую, це моя школа, так сказать... Але... батьки мають до таких речей дуже тонке відчуття, і варто хоч на частку до них прислухатись... Навіть такі дрібниці, як...: малий хотів займатись карате... пішли... походили, а потім, на щастя він сам відмовився, але при цьому, я щоразу переживала, що його проблеми з судинами носа таки дадуться в знаки. Я знаю про певну проблему, він - ні, я не забороняю, але чого вартує те очікування?! І чи вартує воно його?!
З.І. Стосовно заявленої ситуації... Мої батьки працювали постійно... Постійно - я їх бачила вранці, коли мене везли в школу, або на вихідні... Коли я сиджу без роботи, мене не грузять іди працювати, хоч мене не гріє сидіти в них на шиї... Вони виправляють свою помилку, запобігаючи повтору на мені - "Ти потрібна малому, а працювати ще встигнеш, он коли працювала то і сама не жила і малого не бачила!" До брата ставлення - "Він працює!!!, Але якби ж б він хоч трохи приділяв уваги дітям!". І тільки моїй любій сестрі (любій - щиро і відверто) вдається відповідати тому ідеалу... робота закінчилась - додому до дітей... жодної зайвої хвилини на неї не потратить. І що саме цікаве... її то і не пиляють... і я хочу навчитись від неї так само не віддаватись повністю тому трудоголізму, яким ми дамо дітям тільки фінансові блага, а духовність і моральність залишеться в наших провинах, і їх ми будем намагатись виправити на власних дітях...

 

знаю таку сімю... вони вважають що то американський спосіб виховання..(??!) одним словом діти можуть робити що хочуть... таким чином доньки стали легкої поведінки, для яких головна цінність гроші - для нарядів...

Звичайно характер грає визначну роль...нпр, мене батьки ніколи не контролювали у витратах, чому? бо бачили мою економність і розумний підхід до того... а от в подруг - кожна покупка повідомляється батькам.. і хоч в них кури грошей не клюють, проте дай їм волю, то буде "шиканемо, бейбі"

 

Не знаю, як це. Я б навіть без контролю батьків такого не робила. Може, я надто вимоглива до себе?

 

Багіро, дякую за приклад. Спробуйте поміркувати над своїм прикладом ще раз, подивіться на аргументи Зануди і Рибки. Ви, дійсно, переконані, що саме контроль є засобом донести до дитини що є добро, а що зло?

+1000
Абсолютної свободи просто не існує. Це ілюзія .

За свободу треба завжди платити. Наприклад, відповідальністю.
І, дійсно, є люди які вибирають не мати свободи (свободи вибору і власних рішень), бо знають, що не зможуть її витримати. Це їх право.
Але якщо відчуваєте, що Ви в силі, то може варто спробувати пояснити це батькам

 

Рибо, є таке поняття як гормони... у когось по молодості вони грають, а у когось тільки підігрують... очевидно річ у цьому...
так само можуть впливати різні оточення і різні спокуси...
ніколи не знаєш, як би вчинив на місці іншої людини, бо в неї все інакше - відчуття, спонукання..
я б теж на місці одної моєї знайомої не спала з такою кількістю чоловіків, але ніколи її не осуджувала... та гостро пережила втрату коханого, батьки на заробітках, виховувала тільки бабуся.. буває хоч один з батьків залишається дома - хоч трохи помагає, а тут...

була б я на вашому місці - була б ще більш вимогливою до себе жарт. то демонстрація погляду зі сторони.

засобом донести до дитини що є добро, а що зло є індивідуальний підхід
характер проявляється в людини з перших років життя і дуже часто для спрямування батьками дитини потрібна допомога спеціалістів, бо батьки не можуть виробити такі відносини з дитиною, які потрібні саме їй...
(наглядним прикладом є дитина моїх знайомих - вдома нечемна, а тітки - золотко. бо тітка не панькається і веде себе строго. мало того, малий тітку любить найбільше)
дуже часто батьки вибирають ту лінію виховання, яка потрібна була у свій час саме їм.. якщо мати переспала з половиною села до одруження, то її донька теж таке може видати і тут потрібен контроль... особливості організму передаються генетично, а відповідно його потреби і відхилення...(то з одної радянської психологічної книжки про сімю )
а комусь контроль не потрібен.. але ІМХО, люди самообманюються, якщо говорять що батьки не контролювали їх.. можливо прямого впливу не було, але ніхто з нас не знає, яким було б наше життя, якщо б дитинство пройшло інакше, без батьків...
а також без спокус... можна верещати - я б ніколи такого не зробив, але й спокуси такої ти не куштував...

 

Багіро, тобто Ви вже доходите висновку, що контроль насправді не є основним засобом донести дитині де добро де зло . Правда?

Я Вас благаю, не говоріть таких дурниць . Потреба переспати з половиною села не успадковується. А вот посилений контроль мами (яка усвідомила свої помилки і щиро хвилюється за дочку) може спровокувати дочку повторити мамину помилку.

У кожного свої спокуси. І якраз батьки можуть повпливати на те, що для дитини стане спокусою . І цей вплив буде не генетичним, а виключно психологічним.

 

та не благайте, бо то не я таке кажу, а видатні психологи... приклад який вони навели:"Если отец не теряет возможности оценит ножки официантки, то должен понимать, что его дочь, что унаследовала генетически его нравственные особенности, нельзя попрекать в том, что она подмигивает мужчине за соседним столиком.."
це просто приклад того, що діти успадковують від своъх батьків не лише очі...
звичайно, стосується не абсолютно всіх... але батьки знають своъх дітей найкраще і бачать які вони - їх копії чи протилежності... і відповідно вибирають індивідуальне виховання...

не беріть так вузько контроль або інші(очевидно їх багато) способи.. постарайтесь усвідомити контроль як поняття загальне, а не таке конкретне... контроль - як просте існування батьків, їх перебування біля дітей, врегулювання діяльності малят, поради... це той же контроль... хоч його можна в більшій мірі назвати наглядом чи координацією... однак нагляд не передбачає будь-яких втручань чи мір покарань(здаю по тому екзамен ), тому до батьків їх не застосуєш... поняття контроль найбільш прийнятне і має на увазі наявність факту його існування, а використання заходів лише при потребі

те, що занадто, нікодли не є добрим... думаю, то неспростовно

 

ви говорите не про контроль, а про заборони...
але не вони завжди визначають... в одній сімї, з якою я раніше дружила - тато і мама, не раз мали стосунки з іншими, втч, позашлюбних дітей... їхню спільну доньку виховували досить строго, але коли та стала підлітком, то її не контролювали в плані близьких стосунків з чоловіками і вона собі вільно в них вступала... якщо б забороняли, то теж не було б однозначного - якщо з характером, то робила б усе наперекір, а якщо ні, боялася б батьків і не вчиняла б того.... є ще один варіант - лояльний, толерантний підхід, розмови, виховання, розяснення суті і наслідків, але знову ж таки - якщо то в людській суті - демократичні засоби не поможуть... тому як наслідок - або контроль, а бо махнути рукою і ціле життя чути - "мамо, чому ти мене не зупинила"