чи ми є самі собою....

Відповідь: чи ми є самі собою....

Ніц вони не шукають.Просто ся вимахуют...
Від "скудоумія".
Скажіт,чи мудра людина має час на такі бздури?

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

золоті слова, то хвороба великого міста, де нема роботи, а їх би в село...

Додано через 2 години 21 хвилину

і дати ґралі в руки, щоб гній розкидали, може б тоді звих в голову не ліз....

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

Так чи інакше ми всі "тягнемо" на собі історичний вантаж батьків, родини, чи оточення, що виховало. Взагалі, гени- основа для бути "самим собою", доля "уподібнення" плюс виховання, яке може бути вже "маскою". Становлення особи--тривалий процес, коли починаєм відчувати себе самостійним, впевненими до життя і потрохи скидаєм з себе родинну "одежу", вбираємо свою власну, дорослішаєм. "Білизну", що найближча до тіла, не можна змінити, вона завжди на нас, подобається це нам чи ні...

Людина в пошуку себе все життя. Коли пошук припиняється, людина перестає існувати. То правда, коли людина усвідомлює свою вартість, потрібність, дійсно стає знахідкою для оточення, але при умові її постійного безперервного подальшого розвитку.

Додано через 11 хвилин

Моя родина мене не знає, навіть родина найближча. Але підозрюю, що мої діти мене всеж більше знають, особливо найкраще мене "бачить" самий менший...

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

Але їх хвилює думка таких же хіппі, як і вони самі.
Хіба це не одне і те ж?

А коли її брак - то за неї все віддати готові й цілий світ ненавидять.

Може, не завжди головне бути самим собою: зі своїм страхом чи залежністю?
Може, варто попробувати змінити себе?

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

Ну хіба ж діти не родина?

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

Але, по Вашому, звідки людина знає, що "знайшла себе" остаточно, тим більше в 2о, і коли так, то що далі?

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

Найбільше знають сусіди.Вони знають всьо!

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

Родина звичайно. Друге речення малося як домисел до першого...
Діти "бачуть" ширше і глибше своїм чистим духом, увага якого спрямована в першу чергу на матір і батька--дух дитини потребує науки. Дорослі ж давно втратили цю здатність ("бачити"), та, на жаль, і не прагнуть її поновити, не прагнуть нових пошуків...бо, напевне, "знайшли себе"...

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

І навіть більше.

Додано через 11 хвилин

Одні люди взагалі ніколи не замислюються над тим, хто вони, які вони, чи є самі собою.
Напевно, вже знайшли себе.
Інші - шукають себе аж до смерті.
Можливо, щоб просто стати дитиною (не за глуздом, а за щирістю і безпосередністю).
Є ж на світі схимники і донині.
Тобто час пошуку необмежений.
Не дарма ж кажуть:"Вік живи, вік учись".
Сама шукаю себе і досі, хоч багато разів здавалось, що вже знайшла.

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

Кожну людину вкриває своєрідна маска – її особистість, її життя в часі і просторі – вік, стать, національність, професія, ім”я, гріхи, чесноти, прив”язаності, бажання і т.д. Якщо це все відкинути, то і залишається оте "Я", яке всі так шукають...

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

Але без усього вищеперечисленого оте "Я" буде нецілісним.
Якимось куцим і обрізаним.

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

без того всього "Я" як на мене взагалі не буде

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

І все-таки ми не знаємо, що є частиною нашого”Я”, а що не є. Любов, мабуть, є, а все інше - невідомо... Ми навіть не знаємо, який цей світ є насправді, бо відчуваємо, сприймаємо його тільки у вигляді образів, що виникають у нашій свідомості...Хто його знає,можливо, все,що відбувається в світі – тільки сон, потік свідомості, ілюзія. Ми шукаємо щастя, а його тут немає, а якщо і є , то воно дуже обмежене, і взагалі, цей світ важко зносити таким, яким він є, основна його риса – непостійність і тимчасовість. Але деколи є щось, ну хоча б якась хвилина, коли людина пробуджується від полону ілюзій, в яких жила, від повсякденності, наша уявна впорядкованість руйнується, настає розчарування, сумнів у тому, в що вірив досі, відкривається, хоча б частково, правда про себе, і відкривається набагато кращий світ, починаєш розуміти, що ця хвилина - тільки відображення якоїсь Вищої Краси, Справжньої Істини.

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

Майя
Я й не знав,що ви індуїст,друже...

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

яке там "я"? навіщо щось шукати? як це можна себе шукати?
ми - це ми. не треба нічого шукати. в тому шуканні якраз і губиться те, ким ми є.

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

"Я" - це на стан, а процес. Тому й кажуть "потік свідомості".
Що таке річка? Отож-бо, залежить яка?
Річка - то вода, або річка - то купки лайна з каналізації.
Я є поєднанням наслідків внутрішніх рішень та зовнішніх обставин.

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

Просто імпровізація. Але навіть якщо ілюзія, то вона не та, що не має бутття, а та, що є відображенням більш складного буття.

Цілком згоден, наприклад, коли іграшку розібрати, вона перестає бути іграшкою...

 

Відповідь: чи ми є самі собою....

Насправді ми є такими, якими бачуть нас інші... ІМХО