Чи критикувати Церкву?

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Є люди, які дуууже люблять критикувати церкву і прихожан, по-моєму у них це за щастя.

А Ви знаєте, що критикування далеко не завжди є позитивним моментом в житті? Дух критики, неподобства, незадоволення ніколи не приведе до внутрішнього миру. Тобто майже будь-яка критика віддаляє нас від Бога.
Є навіть така молитва у монахів: "духу критики відійди від мене....". І якщо ми когось критикуємо, то це свідчить в більшості, що ми порівнюємо себе з тим, кого критикуємо. І якщо нам небхідно конче когось покритикувати, то це має бути зроблено дуже делікатно, без образ. Критикувати треба не стільки особу, скільки вчинок, який та особа зробила. Якщо критика стосується церкви, тобто кого (що)конкретно - це одна справа, інша, коли критикується діяння церкви, її основних засад. В церкві має царювати послух, а не критика.

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Критика у відношенні до Церкви - недоречна. Церква - це, насамперед, таїнство, місце, де Бог зустрічається з людиною, а людина - з Богом. Якщо і критикувати, то хіба що професійність, підготовку і поведінку священослужителів...

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

А як щодо інституції? Адже там так само, як і в інших є корупція і багато чого іншого, хіба ні??

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Людський фактор. Він був і є і буде, бо "де людина - там гріх".

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Ну не Вам судити. Можете сприймати, а можете й - ні.

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

У захоплені Вами, Ви справді читаєте поміж моїх рядків. Про точність і факти я взагалі промовчу, мені просто дійсно соромно за деяких священослужителів. Думав, що таки полишу ту справу, щоб "вивести" їх на "чисту воду", але спілкуючись з друзями і однодумцями таки доведу справу про корупцію до кінця. Переконаний, що не всі такі, як поодинокі "служителі" Господа, але якщо промовчати - вони заподіють ще більшої шкоди.

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Золоті слова, Миху.
От би було добре ще їх декому запам´ятати та вживати цю мудрість час від часу, еге ж? :D

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Це дійсно,влучно сказано,Миху.Бо церква церквою,але отой весь бруд лише людина створює.
А церкву,мені здається,можна і треба критикувати,а то є люди,які забуваються,що Бога треба мати,перш за все,в серці

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Таки треба критикувати Церкву, бо повне і безумовне схвалення всього – це ознака сектантства, відсутності критичного мислення. Та й без критики Церква не змогла б очититись від сектантів і єретиків.

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Погоджуюся з Вами. Критика ще нікому не зашкодила, якраз навпаки, допомогла розплющити засліплені очі.

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Просто я ще не чув, щоб свідки Єгови критикували свою керівну корпорацію чи президента товариства, чи вчення організації.

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Як би не так. По-моєму критика веде до сектанства.
А взагалі, я люблю свою церкву.

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Церква однозначно має істинну релігійну сутність, це початок Боголюдства, це справжній звязок людей з Христом, і це не підлягає критиці, вона є єдиною, святою, соборною і апостольською. Але Церква має і певний історичний образ, вона складається з людей, які часто помиляються, і все це підлягає критиці і мовчати в таких випадках було б проти совісті. Я теж люблю Церкву, але ще далеко не пройшов через всі сумніви у вірі чи догматах.А критики типу "церква кишить нехристиянами" я не сприймаю.

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Воно інакше і бути не може. Церква, яку започаткував Ісус, була дана людям - звичайним грішникам, і все то негативне, яке є безумовно в церкві - це є то, що показує на скільки ми є далекі від святості, наскільки нам ще далеко, довго і тяжко треба йти до Бога. Щоб критикувати щось у церкві, то наперед треба розрізняти: що є від Бога, а що від людей.

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Миху, неправда, це не критика, це самоінтерпретація.
Здорова критика потрібна. Скільки часу стоїть церква Юра у риштуванні? ЙОго вже зняли нарешті? І скільки ще часу будуватиметься собор у Києві? Чи не розкрадання, а не нестача коштів є причиною таких простоїв? То як же тут не критикувати? Треба і то дуже, а то собі церковники та ті, хто на них наживаються, і далі так поводитимуться, як поводяться. Бо вірні - то мовчазні та покірні вівці. До чого так можна дійти із мовчанням? Точно, що ні до чого доброго. Бог нам дав голос не тільки для того, щоб молитися. :D

(Щодо секстанства. Ви знаєте, що у Росії тепер є чолов'яга, котрий переконує, що він є втіленням Бога-Отця? )

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

А хіба не сама церква себе тим наповнює?

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Не можу відповісти про рештування - не звернув увагу, а от костел Анни та Єлизавети стоїть у рештуванні вже давно. Дивуюсь, чому так довго. Що до Києва, то там, думаю, все нормально: якщо ще не закінчили, то вже не довго залишилося. Ну а церковники не завжди були належні, так було і буде і в будь-якій церковній громаді. Важко народу втриматися від спокуси грошей: як церковним, так і мирським.

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Підготовка до вбивства людей відбувалася завжди з ім’ям бога або якоїсь іншої вищої істоти, яку створила людська фантазія.

Стародавні фінікіяни, перше ніж перерізати горло якомусь полоненому, відправляли такі ж самі урочисті служби божі, як і кілька тисяч років пізніше нові покоління, коли збирались на війну, щоб вогнем і мечем винищувати своїх ворогів.

Людожери гвінейських і полінезійських островів, перед тим як урочисто зжерти своїх полонених або людей нікчемних, як-от: місіонерів, мандрівників, агентів різних торговельних фірм чи просто цікавих, — приносять жертви своїм богам і виконують при цьому найрізноманітніші релігійні обряди. Через те що в їхні землі ще не проникла культура церковного облачення, вони прикривають стегна просто вінками із строкатого пір’я лісових птахів.

Свята інквізиція перед спаленням своїх жертв відправляла найурочистіші богослужіння: велику месу зі співами.

Під час страти злочинця завжди присутній священик, який своєю присутністю обтяжує приреченого.

У Пруссії пастор підводив нещасного звинуваченого під сокиру, в Австралії католицький священик — на шибеницю, у Франції — під гільйотину, в Америці — на електричний стілець, в Іспанії — на крісло, де засудженого душили дотепно придуманим апаратом. У царській Росії бородатий піп водив революціонерів на смерть тощо.

Всюди при цьому служителі церкви маніпулювали святим розп’яттям, немовби хотіли цим сказати: «Тобі тільки відрубають голову або повісять, задушать чи пропустять через тебе п’ятнадцять тисяч вольт, але згадай, скільки ось цей мусив витерпіти».

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Здорова, конструктивна критика дуже потрібна.
Але при цьому пам'ятаймо про головне правило критики - КРИТИКУВАТИ НЕ ЛЮДИНУ, А ЇЇ ВЧИНКИ. Так само і з Церквою. Тому критикуймо тільки КОНКРЕТНІ ВЧИНКИ або КОНКРЕТНІ ЯВИЩА, які, на нашу думку, треба змінювати, і не зводьмо це до дискусій про догматичні відмінності.

 

Відповідь: Чи критикувати Церкву?

Колись я працювала в редакції релігійної газети. І ось одного разу до редакції надійшов лист молодої дівчини - студентки, практикуючої християнки - яка спробувала в цьому листі покритикувати Церкву. Звичайно, було в тих поглядах багато темних барв, максималізму, але такий погляд мав право на існування! Листа надрукували, а потім почалася дискусія. У "двобій" вступили представники Церкви. Вони чомусь подумали, що треба боронитися, а, як відомо, найліпша оборона - це напад. Тож і почалися взаємні обвинувачення, дискусія зайшла в глухий кут. На жаль, дуже багато церковників сприймають критику як образу, ба навіть освернення Церкви.