Доступно пояснено. Але свідки не слухають і не читають інші джерела, крім пропаганди своїх "наставників". Тільки подивіться, яким світоглядом вони живуть! : і свідки махають головами - "погляньте на цих "традиційників", вони до 20 сторіччя були впевнені, що земля на черепахах, а хто казав, що вона кругла - спалювала інквізиція. І пішла брехня по світі... і ні один не додумається перевірити, чи так це було. Вище я вже приводив імена монахів єзуїтів та абата, які досліджували космос, планети, Сонце, точно виміряли радіус Землі. Тепер ще добавлю, що єпископ Василій Великий (+379р.) визнав, що Земля - куля. Його пізніше не об"явили єретиком, твори не піддали спаленню, а Церква заслужено дала йому титул Великий за його життя і труд. Альберт Великий - німецький єпископ, домініканець, дав логічні докази щодо кулястої форми Землі. Цей вчений стверджував, що нижня, протилежна нам сфера заселена "і, якщо з цих районів не переходять до нас, то лише тому, що між нами лежать широкі моря, можливо, певна магнетична сила притискує людей до поверхні, як ось магніт держить залізо." Ще й в помині не було всіляких расселів і рутерфордів, коли "традиційники" досліджували космос.
А хто з вчених 16-17 століття був спалений інквізицією? (Не зупиняючись на питанні, що таке інквізиція, і кого вона взагалі спалювала, але для агітатора-атеїста для його "індивідуальної роботи з віруючими" годиться штамп "інквізиція спалила"). На одному з російських сайтів, створених для допомоги атеїстичному агітпропу знайшов наступних: Жанна д’Арк Николай Коперник и Джордано Бруно Галилео Галилей Данте Алигьери Ян Гус, Иероним Пражский и Мартин Лютер Смешались в кучу кони, люди, и залпы тысячи орудий.
Спитайте краще хто з невчених. "Из множеств людей, погибших за колдовство на кострах Германии в течение первой половины семнадцатого века, было много таких, чье преступление заключалось в их приверженности к религии Лютера <…> и мелкие князья были не против ухватиться за любую возможность пополнить свои сундуки… наиболее преследуемыми являлись лица, обладающие значительными состояниями… В Бамберге так же как и в Вюрцбурге епископ являлся суверенным князем в своих владениях. Князь-епископ, Иоанн Георг II, который правил Бамбергом… после нескольких безуспешных попыток выкорчевать Лютеранство, прославил своё правление серией кровавых ведьминых процессов, которые опозорили летописи этого города… Мы можем получить некоторое представление о деяниях его достойного агента (Фредерик Фернер, епископ Бамберга) по утверждениям наиболее достоверных источников о том, что между 1625 и 1630 гг. состоялось не менее 900 процессов в двух судах Бамберга и Цейля; и в статье, опубликованной властями в Бамберге в 1659 г, сообщается, что количество лиц, которых епископ Иоанн Георг предал сожжению на костре за колдовство, достигло 600. Приводится список (документ) жертв двадцати девяти сожжений. В этом списке люди, исповедующие лютеранство, обозначались как «чужие». В итоге жертвами этих сожжений были: «Чужих» мужчин и женщин, то есть протестантов — 28. Горожан, состоятельных людей — 100. Мальчиков, девочек и малых детей — 34. Среди "ведьм" были маленькие девочки от семи до десяти лет, и двадцать семь из них были приговорены и сожжены. Количество привлекаемых к суду с этим страшным судопроизводством было настолько велико, что судьи мало вникали в суть дела, и стало обычным явлением, что даже не давали себе труда записывать имена обвиняемых, а обозначали их, как обвиняемый №; 1, 2, 3 и т. д". Томас Райт, «Рассказы о колдовстве и магии» (1852) Церковні чекісти за роботою
Дзеко привів малюнок, нікого з вчених не впізнаєте? Князь-єпископ діяв в інтересах свого князівства? Чий єпископ? Бачу, кати - у світській одежі.
Сей кровавий упир мав залишити відчутний слід в історії. Глянемо по-ближче. Вікіпедія, звідки Ви почерпнули цю жахливу історію, подає аж трьох Іванів Георгів ІІ Иоганн Георг II (1613—1680) — курфюрст саксонский из династии Веттинов. Иоганн Георг II (1627—1693) — князь Ангальт-Дессау из дома Асканиев, генерал-фельдмаршал Бранденбурга. Иоганн Георг II Саксен-Эйзенахский (1665—1698) — герцог Саксен-Эйзенахский. Останні два відпадають - в 1625 році їх ще і в помині не було. Першому в цей час виповнилось цілих 12 років. Як казав Бендер - "в тот час я бил крайнє мал, я бил дітя." А про другого кровожадного упиря - (Фредерик Фернер, епископ Бамберга) - згадує тільки любитель магії і колдовства Томас Райт, (1852). і у Вікіпедії сей "журналіст" подається як - [неавторитетный источник?]. Дзеко, читайте щось вартісне, а не байки про вампірів.
"Відьмин єпископ", або Кривавий слід в історії Фраза "монети розповідають" здається вже банальною. Але часто, уважно вивчаючи якусь старовинну монету, можна знайти чимало цікавої й повчальної інформації. На аверсі рідкісного й красивого талера 1629 р. єпископства Бамберг зображено доволі одіозну особу — князя-єпископа Йоганна Георга II Фукса барона фон Дорнхайма (1586—1633). Єпископ був одночасно і духовним, і світським володарем Бамберга. Він "прославився" тим, що в історії Середніх віків і Нового часу став одним із найвідоміших гонителів відьом. Для цього Йоганн Георг II навіть відкрив спеціальну в'язницю, названу "Будинком відьом" (Malefizhaus), яка вміщувала до сорока ув'язнених. Страшні катування, закритий суд без участі захисників і страти в невеликому північнобаварському містечку Бамберг (нині в ньому проживає трохи більше 70 000 чоловік) із перших днів правління князя-єпископа стали звичною річчю. Через катівні "Будинку відьом" пройшло багато сотень жителів єпископства. Дослідники називають цифру 600—900 страчених підданих єпископа. І серед них — кілька бургомістрів міста, зокрема Йоханнес Юній. Єпископ-садист збільшував своє багатство, конфісковуючи майно нещасних, які, опинившись у руках катів, "визнавали", що відвідували шабаші, оскверняли хрест Господній, вступали у зв'язок з демонами, отруювали інших людей... Катування не припинялися навіть після отримання "зізнань". Коли жертв вели на багаття, їхнє тіло рвали розпеченими кліщами й відрубували їм руки. Віце-канцлер округу лікар Георг Хаан намагався зупинити процеси, але був засуджений — 1628 р. його спалили на багатті разом із дружиною та дочкою. Заборонити це безчинство намагався, здавалося б, усемогутній імператор Фердинанд II Габсбург. Але єпископ Бамберга просто ігнорував його рескрипти. Втім, саме тоді на землях Священної римської імперії точилася кровопролитна Тридцятилітня війна (1618—1648), і влада імператора в умовах бойових дій була обмеженою. Лише наприкінці 1631 р. єпископ трохи вгамувався, — війна таки докотилася до кордонів Баварії. У лютому 1632 р. єпископство окупували шведські війська короля Густава II Адольфа. Жителі католицького єпископства зустрічали шведів—лютеран як визволителів. Наш "герой" утік, прихопивши скарби, у Верхню Австрію. Місто ще двічі переходило з рук у руки під час Тридцятилітньої війни. Йоганн Георг II Фукс барон фон Дорнхайм помер у віці 46 років від наслідків інсульту у вигнанні, в Австрії, у березні 1633 року. Більше читайте тут: "Відьмин єпископ", або Кривавий слід в історії - Історія - gazeta.dt.ua
Такий дядько справді був, про нього є згадка в німецькій Вікіпедії. Але якщо уважніше читати, то побачимо, що він використовував свою владу виключно в цілях самозбагачення, навіть виривав "зізнання" в нічому не винних людей, щоб забрати їхнє майно. Офіційні особи з цим пробували боротись, але йшла 30-літня війна, чим він і користався, (як тепер на Сході - не всі донецькі, що попали в лапи їхнього МГБ українські партріоти - звичайний рекет, пограбування, заволодіння майном) :
А художнику, який намагався відтворити достименно події теж незручно було малювати людей в церковній одежі? Бачу, що ви не тільки в тексті бачите те, що вам хочеться бачити, а й в малюнках бачите те, що би вам хотілося б бачити. Я на тому малюнку бачу, як світські люди катують інших людей. Тобто то була світська іквізиція. Отого чоловіка в рясі - важко визначити: церковник, чи не церковник. В крайньому разі, він нікого не катує. А якщо він і церковник, то скоріш за все приймає сповідь того, що на колінах, і якому через мить відрубають голову. Священники часто перед смертю сповідали людей. Це нормально. Що ж ви, Дзеко, говорите одне, а показуєте зовсім інше. Ви ж щиро хочете знати правду, чи я помиляюся?
