Вона лежить, як зібгана вода — усепокірна і усеприймуща. І геть здирає з неї шкаралущу глуха, як пуща, вікова жада. Як водограй, піднісся пагорб хіті, щоб дужче бути спаленим дотла, коли, як млість солодка, увійшла, ввірвалася в її устяж одкриті звогнілі надра пружна і движка, нестерпна, живодайна і убивча шалена міць. І втіха таємнича її протнула — з ніг до борлака. Порожня руро, під ядром волань дерися вгору, чи зривайся з кручі, як задвигтіло кишло згаг дрімучих у реві родив, натерпу й конань! Василь Стус