Відома притча, але мені вона дуже подобається: http://www.youtube.com/watch?v=t70LUNPvagU&feature=player_embedded
Я боюся смерті близьких, хоча і розумію, що це дещо егоїстично, бо думаю скоріше про себе, боюся залишитис ябез них (рідних і близьких)
мене з дитинства мучило питання, чому християни, коли у них помирають рідні (похилого віку), говорять "він/вона відійшов до кращого світу" і при тому страшно плачуть.... чому так? якщо вони відійшли у кращий світ, значить їм там добре, треба за них радіти...оскільки вони більше не мучаться на цій грішній землі...
Мабуть плачуть, бо ще довго не зможуть з ними побачитися, жаліють себе, що залишилися без рідної близької людини
Напевне не вірять, що померлий християнин відійшов у вічність до Господа...? Тому й плачуть... За ким треба плакати так це за людиною, котра за свого земного життя так і не прийняла Ісуса Христа як свого Господа і Спасителя і пішла на вічну погибель... А за праведником чого плакати? 1Сол.4:13 Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. 1Сол.4:14 Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним.
Якось у відпустці попала в руки християнська книжечка про "Чудове воскресіння Клавдії Устюжаниної". Історія, яка ніби-то мала місце в Росії, в Барнаулі, в 60-х роках. Але от нещодавно нарив в неті http://myrt.ru/zabavno/816-istorija-voskreshenija-klavdii-ustjuzhaninojj-s.html ніби-як розвінчання даної історії, хоча й також, не беззаперечне...записане з уст лікаря-професора, який її оперував. Ще на схожу тематику є книжечка "Уражена блискавкою" про Глорію Поло, майже те саме, що і в першому випадку, але події відбувалися в Латинській Америці (що переша, що друга історія, мене, якщо чесно, не переконали, тобто багато там сказано цікавих речей, але таки звучить неправдоподібно). Цікавить, може хто читав дані історії? Яке ваше ставлення до таких речей?
а цю читав колись давніше. багацько всього міг би сказати ... якби, якби не забув .... =((( але пам*ятаю, що та книжка викликала в мене багато питань. треба буде перечитати, вона десь має валятись у мене.
так от і я про що.... дещо ніби й звучить правдоподібно (про те, що потрібно буде відповідати за всі свої добрі і погані справи після смерті, ті, які переважуть і вирішать подальшу долю нашої "нещасної душонки" рай (в прямому чи переносному значенні), чи пекло), але якось воно все "розмито". Наприклад, якщо помирає правовірний мусульманин, то що бачить він? Невже він потрапляє відразу до пекла, бо "не ту релігію обрав"(але ж таких мільйони!!!)???? Те саме і буддист, чи хтось іншй за віросповіданням??????????? Чи всі бачать одне і теж, чи кожен "по своєму" в межах свого світосприйняття (хоча суть не міняється)??? Запитань більше ніж відповідей...
Чому розмито, п.Speedo? Що розмито????? Для мене, особисто, усе дуже чітко... Жінка розповідає своє свідчення про те як у неї влучила блискавка і як вона опинилася у потойбіччі. Там Господь дав їй відчути жах того стану, коли нічого не можеш сказати у своє оправдання, і усвідомлюєш, усю безвихідь ситуації, коли опиняєшся перед дверима аду. Він також відкрив її очі і показав усю безглуздість і нікчемність тієї егоїстичної філософії життя, котрим вона жила. По Його великій милості, душа цієї жінки знову повернулася в тіло. Вона отриимала душевне зцілення, життя її замість егоцентричного стало Богоцентричним. Чудесним способом відновилося також і її тіло. Я особисто був дуже сильно збудований цим свідченням! Багатьом своїм друзям (як віруючим, так і невіруючим) давав її читати. Звідки Ви взяли таку думку, п.Speedo?
Ми виважено й планомірно, крок за кроком наближаємось до неминучого - до кінця нашого життя, смерті. Це невідворотно чекає на кожного з нас. Проте люди все своє свідоме життя відмовляються вірити в невідворотність своєї смерті. Смерть це кінець всякого життя. Кінець, горю, хворобам, стражданням, ненависті, любові, це кінець всьому. Чи боюсь я смерті? Ні, не боюсь. Все що має свій початок, має і кінець. Що ж тут такого?
...своєї смерті не боюсь,а от смерть рідних та близьких-то є мій найбільший страх (і нічне жахіття) у житті....розумію егоєстичність того страху і,водночас (вже років 20 як),не можу того змінити(...
Я часто замислююся над тим, чому, і в кого влучає блискавка, у праведників, чи навпаки...? Чи так Господь проявляє свою милість до тих людей, чи показує якими вони були грішниками? Я розумію, що людина відходить із цього життя по-різному: хтось довго хворіє, страждає, терпить болі, хтось раптово..., та блискавкою з неба... ---------- Додано в 18:25 ---------- Попередній допис був написаний в 16:37 ---------- У мене теж саме, страх і біль за рідних і дорогих мені людей, а своєї не скажу , що чекаю, але й не боюся,коли Господь покличе ...
Можливо, просто в тих хто бігає по грозі?? Це раніше думали, що Бог це дядько який кидає у грішників, блискавиці. Зараз же розуміємо, що планета Земля, сонячна система, галактика та й увесь Всесвіт - це самодостатня система яка не потребує посторонього втручання. Тобто, дощ падає не тому що бог натискає клавішу "йти дощ" а тому що при піднятті вверх випаруваної вологи вона помаленьку охолоджується конденсується та падає в низ в вигляді дощу.
Смерти не боюсь. Один раз умирала, остановка сердца. Не больно и не чувствуешь ничего. Так что даже и не пытайтесь запугивать.
Це нормальна людська річ - сумувати за тими кого втрачаємо. Не тому, що людина певно не потрапила до неба, а тому, що нам її бракує. Ми себе шкодуємо, нам жаль себе, але у цьому нічого злого немає. А що нам дасть оплакування закорінілого грішника? За нього і його навернення треба було молитися поки він жив і міг щось змінити, а коли помер, то тільки про Боже милосердя для його душі.