Церква, секс, контрацепція

Дійсно, хто? я, поки-що таких не зустрічав. Але, якщо людина добровільно дає слово перед Богом, то вона повинна стримувати, чи ні?

не підкажу, бо не займаюся наклепом. Але, якщо людина дає слово перед Богом, то його тре дотримувати.

читаємо СП, яке ви любите читати і цитувати:

1 Кор 7
32 А я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві,
33 а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині,
34 і він поділений. Незаміжня ж жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою ті тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові.

Як бачимо, целібат "вигадав" ап. Павло і все це є у Біблії.

 

"Як бачимо, целібат "вигадав" ап. Павло" Отакої!
Оце і є у словах "як бачимо" католицьке "тобто".
ап. Павло давав пораду, актуальну у ті часи, коли чоловіки-християни проповідували по різних землях, залишаючи сім'ї, і не встановлював ні для кого ніякого заборонного правила і вимоги : (" Коли ж не втримаються, нехай одружуються, бо краще женитися, ніж розпалятися! "1 Кор.7:9). Читайте ВЕСЬ розділ, бо там пише:"А це говорю вам як раду, а не як наказа" 1 Кор.7:6. А про тих, що зробили з цього заборонне правило, він пише інакше: "Від віри відступляться ті, хто забороняє одружуватись" (1 Тим.4:1-3). А ви зробили ап.Павла автором заборони одружуватись...

 

То є чистої води ваша видумка, що до "у ті часи". Придумали, щоб свою думку виправдати. Там ясно сказано для чого. Для того, щоб не ділитися між Богом і жінкою.

Логіки у вашому поясненні немає зовсім. І от чому. По-перше, якщо ап. Павло дає раду, то до неї варто прислухатися, а не далі переконувати на СВОЄ-НАЙПРАВИЛЬНІШЕ.
По-друге, ніхто нікого не заставляє бути неодруженим. Людина самовільно дає слово бути неодруженим і просто повинна дотримуватись слова, даного перед Богом.

 

Правильно. А як ділитися? ап. Пало пише :"А я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві,
а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині". А якщо ви думаєте, що апостоли і їх послідовники сиділи по збудованих громадою церквах, а не проповідували по всіх землях, то про що говорити? "То є чистої води ваша видумка, що ап. Павло придумав целібат І то ви придумали, щоб свою думку виправдати. Апостолом Павлом ясно сказано, що "від віри відступляться ті, які забороняють одружуватись".

 

Анекдот.

Хто забороняє, скажете накінець? Чи перейдете до хрестових походів та непомильності?

 

А хто дозволяє священикам одружуватись? Чи може целібат передбачає одруження священика? Дійсно, анекдот. Саме правило, вигадане папою чи ще там кимось, це забороняє.
"Профессор Мапелли приводит результаты исследования, согласно которому 60% католических священников страдали от “серьезных сексуальных проблем”, 30% более или менее регулярно нарушали обет целомудрия и только 10% не имели проблем и безупречно соблюдали обет. “Большинство священников, - пишет Мапелли, - были воспитаны в исключительно мужских сообществах (духовных семинариях или монастырях) при подавлении всяких чувственных и половых отношений, при полном отсутствии материнского или вообще женского элемента”. Иными словами, как сказал Гораций, “как ни гони природу вилами, она все равно возвратится”. Этой позиции придерживается и католический священник-диссидент Ойген Древерманн (см. “НГР” # 5 от 19. 03. 2003), занимающийся психологическими проблемами духовенства."
http://cult.net.ua/doku.php?id=lib:txt:sovremennaja_cerkov:dzhovanni_bensi._ostorozhno_celibat
ЯК цього уникнути?
Слухати порад ап.Павла:"Але щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка."Коли ж не втримаються, нехай одружуються, бо краще женитися, ніж розпалятися." "А як думає хто про дівчину свою, що соромно, як вона переросте, і так мала б лишатись, нехай робить, що хоче, не згрішить: нехай заміж виходять."
От прийде скажімо священик до кардинала і скаже " Я був хлопчиною, коли поступав до семінарії, а зараз став священиком. Я вже дорослий мужчина і мені важко боротися із сексуальним інстинктом, яким наділив Бог людину, може комусь і легше, і мені раніше здавалось, що буде легко, а тепер важко, я розпалюсь, мій організм вимагає сексу і я хочу одружитись, щоб мене сатана не спокушував моїм нестриманням. Чи дозволите згідно з порадою ап.Павла "краще женитися, ніж розпалятися " мені одружитися? "
І хто йому дозволить? Скорше перекрутять все з ніг на голову, вигадавши (так як ви), що целібат придумав ап.Павло, або щось на кшталт :"ти знав на шо йшов, так що ніяких женячок, бо позбавимо священства".

 

шо то за вуйко, той Мелоті? Досліджував усіх католицьких священиків? Чи вони усі (священии) ходили до нього на сповідь?


Що до решту, ви просто уникаєте суті питання. А суть полягає у тому, що людина має вільний вибір. Якщо вже дав слово перед Богом, що дотримаєшся целібату - тримай, а не дав - роби як хочеш і при тому ніхто нікого не силує.
Апостол Павло каже, що краще притримуватися целібату - "бути як я". Церква вибрала як краще. Але знаходяться мудрегелики, які думають, що краще так, як вони думають... Ну і пусть........

 

цікаво а тещо епископи могли мати дружин, ви що навмисно ігноруєте

“Епископ должен быть... одной, жены муж...” (1 Тим. 3, 1-3)


Воспрещение клиру жениться было введено в западной церкви в 1073 году, когда римский архидиакон Гильдебранд, ставший сперва капелланом (священником при капелле, священником домашней церкви папы) и имевший на папу сильное влияние, был сам избран папой и вступил на престол под именем папы Григория VII-го. По вступлении на папский престол Григорий VII (которого один из близких к нему людей полусерьезно назвал “святым сатаной”), решительно запретил всем без исключения священникам вступать в брак. Кроме того, он потребовал, чтобы назначение на все духовные должности впредь совершалось по каноническому выбору и утверждению духовной власти, а не в силу так называемой “инвеституры”, т. е. передачи духовной должности, как “лена”, светским “сеньором” — духовному “вассалу”. Безбрачие священников, или, так называемый, “целибат”, лишало духовное лицо родственных связей с окружающей его средой. Епископы, аббаты, священники с этого времени не должны были уже считаться “вассалами” того или иного короля или феодала, а дети их лишались нрава наследовать духовные должности своих родителей, как это принято было делать раньше.


Вот откуда появилось безбрачие священников и епископов. Мера эта была направлена к тому, чтобы освободить католическую церковь из-под опеки светской власти, устранить материальную зависимость священников и феодалов, конфисковать и сгруппировать под власть церкви все принадлежавшие священникам угодья и имущество, и, таким образом, превратить епископов и аббатов в послушных рабов папы.


Приведенная выше историческая справка показывает, что, устанавливая и узаконяя безбрачие священников, церковь, как послушное орудие в руках папы, руководилась чисто материальной стороной дела, а отнюдь не какими-то духовными соображениями и желаниями, продиктованными Священным Писанием.


Само духовенство весьма неохотно подчинилось этой смелой и строгой папской реформе. В некоторых епархиях клирики восстали против папских легатов, выгоняли их, избивали, отказывались расстаться с женами и семьями.


Особенно недружелюбно было принято нововведение папы в тогдашней Германии. Генрих IV не мог безропотно отказаться от инвеституры, и высшее немецкое духовенство поддержало его. На соборе в Вормсе духовенство постановило, что так как папа отнимает власть у епископов и стремится поработить церковь, то ему не следует повиноваться. Сам Генрих IV объявил, что папа ниспровергает общественный порядок, основанный на двух началах: на царской власти и священстве. Пусть тогда папа, который смешивает эти два начала, сойдет с своего престола и уступит место более достойному, — требовал Генрих.


Но Григория нельзя было ни запугать, ни сбить с намеченного пути. В ответ на угрозы, он отлучил от церкви непокорных духовных лиц и даже самого короля. Отлученные не смели принимать участия в богослужении, церковные таинства теряли для них свою силу, умершие в состоянии отлучения “лишались” Царства Божия. Что же касается лично короля Генриха, то папа, вслед за отлучением, освободил подданных его от присяги и лишил Генриха королевского достоинства.


Все, кто был в Германии недоволен Генрихом IV, откликнулись на призыв папы. Южнонемецкие герцоги повели против короля открытую войну, беспокойные саксы вновь возмутились, высшее духовенство, только что высказавшееся против Григория, было смущено решительностью папы и не замедлило отмежеваться от Генриха. Сам Генрих потерял голову.


Зимою 1077 года он вдруг отправился с небольшой свитой в Италию. Папа находился в то время в Каноссе, замке его верной сторонницы, маркграфини тосканской Матильды. Генрих направился в Каноссе, но его в замок не пустили. Генрих отправил тогда к Григорию послов выразить согласие на требование папы и выхлопотать снятия папского отлучения. Три дня папа заставил короля ждать решения перед стенами замка на холоде, в одежде кающегося и с непокрытой толовой. Григорий снял с Генриха отлучение. Но унижение, которому подверг себя Генрих, не принесло ожидаемых плодов. Немецкие князья не только не сложили оружия, но, низложив Генриха, избрали королем герцога швабского. Тогда Генрих IV, собравшись с силами, решил вести борьбу во что бы то ни стало. Ему удалось привлечь многочисленных сторонников среди женатого духовенства, мелкого рыцарства и населения больших городов. Но папа опять стал на сторону врагов Генриха, вновь отлучил от церкви и лишил его престола.


Проявив над Генрихом такую власть, Григорий обнародовал, что апостолы, получившие от Христа право вязать и разрешать совесть людей, были поставлены Богом как над церковью, так и над миром, и, если преемник апостолов и “наместник Христа” может распоряжаться духовными должностями, то тем более он властен над должностями королевскими и княжескими. Но и это не уладило конфликта.


Генрих, не считаясь с принятыми против него мерами, решил наказать злейшего врага — папу, и двинул свою армию в Италию. Он добился того, что часть немецкого и итальянского духовенства избрала на папский престол вместо Григория архиепископа Равенского, приверженца короля Генриха IV. И хотя в Риме Генрих встретил со стороны папских приверженцев упорное сопротивление, овладел городом и торжественно короновался императором. Григорий умер, не пережив такого унижения.


Однако, после смерти Григория VII нашелся продолжатель его прерванного дела — папа Урбан II. Генрих IV немедленно двинулся походом для сокрушения новых папских козней, но старый усталый боец, дойдя до Рейна, внезапно скончался. Новый король Генрих V, вступив на престол в 1106 году, пошел по стопам отца. Борьба между королем и папой продолжалась еще 15 лет. Обе стороны изнемогли в борьбе. В 1112 году между Генрихом V и папой Калликстом II был заключен так называемый “Вормский конкордат”, в силу которого церковные должности должны были замещаться по каноническому избиранию и утверждению папы, а затем император, как светский государь, давал посвященному инвеституру на княжеские права, владения и доходы, связанные с духовной должностью. Безбрачие посвящаемых было душою этого конкордата.


Так закончилась пятидесятилетняя борьба за “догмат безбрачия”.


В настоящее время папы все еще продолжают заключать подобные конкордаты с разными государствами. Причем, современное католическое богословие даже и не пытается обосновать этот догмат текстами Св. Писания, зная хорошо, что такая попытка бесполезна.


Это заблуждение частично захватило православную церковь, где безбрачие священнослужителей обязательно для лиц с саном выше иерейского. Ересь безбрачия настолько укоренилась в обоих церквах, что для человека, впервые читающего Св. Писание и узнающего о том, что почти все апостолы были женаты, факт этот представляется невероятным. “Может ли это быть?” — задают люди вопрос. “Неужели и в самом деле апостолы имели семьи? Правда ли, что, проповедуя Слово Божие, некоторые из них переходили с места на место, в сопровождении своих жен?” Эти факты не подлежат никакому сомнению.


Христос никогда не проповедовал безбрачия. Сам ап. Петр оставался женатым, будучи верным учеником Христа. Его Учитель неоднократно и запросто бывал у него в доме. Случай, когда теща Петра была исцелена от горячки Иисусом Христом описан в Евангелии от Матфея (Мтф. 8, 14—15) и у других евангелистов. Ап. Павел упоминает о женах апостолов (1 Кор. 9, 5) говоря: “Или не имеем власти иметь спутницею сестру, жену, как и прочие Апостолы и братья Господни, и Кифа (Петр)”?


Напротив, по Св. Писанию, брак являлся одним из условий священства или епископства. “Если кто епископства желает, доброго дела желает. Но епископ должен быть непорочен, одной жены муж, трезв” (1 Тим. 3, 1—5). Прочтите о женатых духовных работниках: 1 Тим. 3, 12; Деян. 18, 2, 26; Деян. 21, 5; 1 Кор. 7, 2.


Поразительно, что Священное Писание содержит в себе ясное пророчество о ереси безбрачия. Пророчество предупреждает, что безбрачие будет иметь место в истории церкви. Безбрачие рассматривается Св. Писанием как один из ярких признаков отступничества от веры: “Дух же ясно говорит, что в последние времена отступят некоторые от веры, внимая духам обольстителям и учениям бесовским, чрез лжесловесников, сожженных в совести своей, запрещающих вступать в брак и употреблять в пищу то, что Бог сотворил, дабы верные и познавшие истину вкушали с благодарением (1 Тим. 4, 1—3).


Ни одно заблуждение не ходит в одиночку, — говорит народная мудрость. Вопрос безбрачия коснулся не только служителей церкви. Он захватил и, так называемых, “мирян”. Церковь начала призывать к безбрачию, как к особому подвигу, убеждая мужчин и женщин принять на себя официальный обет никогда не выходить замуж (как языческие “весталки”), никогда не жениться. Безбрачие рассматривалось и рассматривается как знак особой святости и чистоты пред Богом. Безбрачие некоторых мирян повлекло за собою массовое подражание, которое нашло выход в существующем ныне монашестве.

П. И. Рогозин "Откуда всё это появилось?"

 

ні, не ігнорую.
Я вважаю, що в тому, що єпископ міг би мати сім"ю нічого поганого нема, так і в СП написано, але й критикувати за целібат - це теж нерозумно, бо ж написано: так краще. У кожного своє завданя на землі і свій талант.

 

але ж зараз епископам це заборонено
крім того слова Павла стосувались усіх християн, оскільки класу духовенства у них не було

 

розумієте у чому проблема.

Якщо ап. Петро сказав, що так краще, церква це прийняла, що для церковних служителів так краще. Тобто порушень тут я не бачу. Причина целібату - це не просто якась там захцянка церкви. Ну і ви розумієте, що людина не стала спершу єпископом, а потім їй сказали: целібат. То є свідомий вибір людини, дане слово перед Богом. А слово треба тримати, раз дав.

 

Якщо чесно, то вперше чую, що ПМП спричиняють безпліддя. То абсолютний нонсенс. Навіть не уявляю звідки ви це взяли.
Ви, отже, незнаєте, що у чоловічій спермі є гормони, які стабілізують жіночу психіку, діють, як антидепресанти, що дають відчуття щастя, припливу енергії та оптимізму? А ви знаєте, що сперма оберігає жінку від раку грудей, покращує жіночу шкіру, і підготовує організм жінки до сприйняття клітинних відмінностей зачатої дитини?
ПМП то є впорядковане сексуальне життя подружньої пари. То є біологічний баланс, тому те, що ви пишете, свідчить про вашу малу обізнаність.

 

Згоден з вами але побічним проявом, може бути продукція антитіл до сперматозоїдів. Щодо обізнаності нагадую що я маю диплом біолога-генетика
http://www.cironline.ru/articles/manfail/93/

Цікаво яка ваша думка пані Зануда щодо запліднення ін вітро, клонування, генетично змінених організмів.

 

Це патологія, а не норма. Не варто так за це триматись. Ви ж позиціонуєте себе, як віруючу людину, правда? Тоді чого ж так вперто намагаєтесь довести те, що не є Божим задумом? Чи ви вважаєте, що Бог тільки на сторінках Біблії, а у інших сферах життя "викручуйся", людино, як знаєш?

П. С. Забула додати, що дослідження, які проводили лікарі жіночих консультацій, показали, що жінки, які почали стосувати ПМП отримали взамін більш регулярні цикли і навіть довгоочікувані вагітності, що до того було для них проблемою.

Запліднення ін-вітро виключає Бога з процесу появи нового життя. Людина впала у гординю і вирішила сама бути паном не тільки свого життя, але і чужого. Клонування - те саме. Генна інженерія виправдає себе лише тоді, коли зможе допомагати одним людям, не завдаючи при цьому шкоди іншим. Експерименти над ембріонами, які є частиною досліджень генних інженерів є аморальними і суперечать Божому задуму, вони перекреслюють беззаперечну вартість людського життя.

 

Я незаперечую застосування ПМП. Але не бачу жодних морально -етичних перешкод для застосування неабортивних контрацептивів. Вибір має залишатись за родиною.

Не зрозумів як саме воно виключає Бога? Адже здійснюється за законами створених Богом. Хоча воно справді створює певні проблеми - залишкові ембріони. Але в багатьох випадках це єдений шанс мати дитину.
Останнім часом центр Інтерсоно проводить компанію по донації яйцеклітин. Думаю церква малаб відрегувати на подібне явище. Я осбисто вважаю зайвими процедури по донації статевих клітин, сурогатному материнству тошо - в Україні достаня кількість сиріт для усиновлення

 

Відкриваєте Біблію і читаєте від початку. Книга Буття.
А це:

Чудова відповідь. Замість намагатися десятки разів перехитрити природу, краще ощасливити сироту, яка вже народилась.

Ін-вітро це удар і по психіці і по кишені, це важкий процес, який практично не вдається з першого разу, а 9 спроб - максимум, після цього наступає виснаження організму. А виснаження психіки наступає ще раніше.

 

Не зовсым згоден з впливом на психыку цього методу. Головна не безпека полягає в багатоплідній вагітності- виносити 3- 5 ембріонів досить важко

 

Я не заперечую існування цього явища, але його причини не є пов"язані з ПМП. І ця стаття схоже зі мною згідна

 

регулярне потрапляння сперми в статеві шляхи жінки, практика анального та орального сексу, особливості будови статевих шляхів є факторами ризику

 

А ви спитайте у жінок, які місяцями проходять курс лікування(уколи, пігулки, різні процедури), сподіваючись на чудо, а чудо не відбувається, тоді все починається знову і триває доти, доки не вдасться, або доки вистарчатиме грошей, а ліміт спроб, як я вже згадувала - 9 разів (то максимальний максимум), як вони себе почувають, як це відбивається на їхньому самопочутті, на психічному та фізичному здоров"ї? Не варто так впевнено говорити про те, що є важким випрбуванням для жінки, яка не може реалізувати себе у біологічному материнстві.