церковне розлучення

Погоджуюсь, у випадку з ослом винні обоє і вибачитися теж повинні обоє. Хоча ініціатором вибачення таки повинна бути особа, яка першою згадала про осла.
Теорія гарна, але полічіть, скільки тих подруж, де її застосовують.
А на практиці це повинно виглядати приблизно так.
Між нами (Liliyah Romanova і Robin) відбувся конфлікт. Ініціатором був я. Ліля також не вважала за потрібне підставити другу щоку, забанила.
Щоб форумляни зрозуміли про що мова і причину конфлікту, зроблю короткий екскурс у минуле.
Часом заходжу на який-небудь з москальських форумів (подібні на Цензор.нет), де відсутня будь-яка норма спілкування, де матом перематом поливають Україну за все і вся. То Крим їм віддай, то Донбас, то Харків, а то і все Лівобережжя. Постійні претензії.
Якщо спілкуєшся з ними нормованою лексикою, не розуміють. Як сказав один із наших дописувачів, Педро, «вони спокійно не розуміють». І це факт.
Якщо ж до них також почнеш говорити матом, відразу починає доходити, навіть якусь повагу висловлюють. Дивовижний народ, ці москалі. Орда, одним словом.
Так ось, повернувся я з такого форуму на Львівський, емоційний стан відповідний, і так воно історично склалося, що першим потрапив мені на очі допис Лілі, де вона дозволила собі трохи фривольно (як на мій погляд) висловитися на адресу Святого Духа.
Ну, тут пішло по накату – мені віжки під хвіст попали, забув краватку одягти, прозвав Лілю неправильною дівчиною (не подумайте, не ослицею, але грубувато).
Чи повинен я був так висловлюватися? Очевидно, що ні. Чи емоційний стан може бути виправданням? Ні. Емоції таки треба тримати при собі. Хоча це так важко.
Якщо у цьому конфлікті застосувати формулу, що ми винні обоє, значить і крайнього нема, нема і з кого спитати.
Це юдейська ментальність, аби винними були усі. А так не буває. Ініціатором конфлікту був таки я, тому і винний є тільки один – тобто я.
Отож принагідно перепрошує Лілю і дарую великий оберемок квітів на знак примирення.
Та це конфлікт дитячий.
А ось історія, яку розповіла Оля (допис №161), це вже по-дорослому, бо тут поламані людські долі.
І в чому тут жінка може бути винною? Що доглядала дітей, дбала про чоловіка, пильнувала господарку, поки він у відрядженнях приглядався до інших жінок.
Хатня праця одруженої жінки – каторжна і невдячна. Її ніколи не видно. Або видно відразу, якщо жінка перестане готувати, прати, прибирати, мити посуд і т.д.
Якщо маєш четверо дітей і всю себе посвятила родині, для себе вже часу не нема. А тут з’являється якась девіца, вся із себе, покрутила доглянутими сідницями, хлопови дах знесло, хвіст розпустив і душа понеслась... І оправдання відразу знаходиться: не можу жити подвійним життям.
Пішов, пожив і побачив, що й друга жінка не завжди не висоті, не завжди, розфуфирена, бо і в самої дитина. І тоді до нього доходить: а що і на що я поміняв? Чимчикує собі в Гамерику, і там з’ясовується, що він уже може жити подвійним життям, покинувши в Закарпатті другу сім’ю.
Як на мене, то це звичайне лицемірство.
І чому жінка (я про допис Олі) дійсно повинна страждати, що на її шляху трапилось ось таке перекоти-поле, яке ні себе не поважає (краще уже б не повертався), ні оточуючих?
Якщо подружжя розглядати як партнерство двох осіб, що уклали угоду разом іти життєвим шляхом, а одна зі сторін цю угоду порушила, тоді угода не є зобов’язуючою і для іншої сторони.
З точки зору Церкви – це не правильно, з точки зору життєвого глузду – логічно.
Ісус категорично заборонив розлучатися. А в іншому випадку, коли до Нього привели чужоложницю, яку, згідно закону, треба було каменувати, Ісус їй вибачив.
Як хочеш, так і розумій.

 

Ліля за хамство забанила, прошу пана. Притому неодноразове.

Трошка не так.
Робіне, я говорила про подружжя, а ви наводите форумну ситуацію.
Тут вибачайте, правило одне. Схамив раз - штраф, схамив другий - штраф, схамив третій - митися. І не пхайте сюди щоки, зуби й очі.

 

Кожна монета має два боки: з одного може бути хамство, з іншого - різка правда.
А ще є ободочок. Також площина.

 

Ми застосовуємо. До того ж, першою найчастіше йду я перепрошувати, навіть, якщо не я ініціювала сварку. Просто знаю, що чоловікові це вадко дається, а моє вміння він цінує і поважає. Ну, і ним не зловживає.

А тут не згідна. Не треба робити жертву з тих, хто тим якраз і користується.
Якщо я свої обов'язки не перебільшую, то претензій до мене не буде. Якщо я поважаю себе незалежно від того, що я роблю, то і мене поважатимуть.

О, типова помилка. Кобіт, очевидно.
Я знаю таких, що мають 6-12 дітей, а виглядають на всі 100. А чому? Бо вона не рабиня, а діти й чоловік навчені, що вона має право на час ТІЛЬКИ для себе, як і кожен з них.
У нас таке правило теж існує віддавна. І коли я з малим в хаті сиділа, та гостей приймала щодругого вечора, то завжди були вечори, коли я казала хлопцям, що 30 хвилин мене нема, робила собі соляні ванни й читала якогось жіночого журнальчика. І так у нас досі лишилося. І так повинно бути. Просто жінки люблять із себе мучениць робити і на тому їхати. Я таке не поважаю.

Просто висловився проти смертної кари.
Чому каменувати мали лише її? А хлоп, що був із нею, не винен хіба?

 

Звісно, шо нє. Хлоп завжди святий

 

Ну, та я забула.
Добре, що Ісус показав, що можна інакше думати.

Слухайте, як та жінка його назад прийняла, то, я звичайно сорі, але що то за жінка?

 

У чоловіків, треба знати, натура тонка: глибоко в душі все розуміють, але назовні то ся не проявляє.

А хто його знає. Оля такої ж думки.
Але втрутилась родина, вмовляла, переконала...

 

Я думаю мова йде про прощення, а не про дозвіл на розпусту і гріхопадіння. От так і розумійте.

 

Для того жінці й інтуїція дана.

О власне... А пощо?
Зрештою. Як жінка дається і родині, і всім помітати собою, то вже тяжко. Як постелився, то не дивуйся, що ноги повитирали.

 

Та це зрозуміло.
Я ж про інше: чому в одному випадку було прощеня, а в іншому - ні.
Ні чужоложниця, ні Юда не просили прощення. Чи я щось плутаю?

 

Не те, щоби плутаєте. Але до купи мішаєте. То таки різні речі.

 

Те шо я змішав давайте розділимо на складові, тоді й з'ясуємо.
Зануда казала, шо мова йде про прощеня, так і треба розуміти.
Отже - прощення.
Чужоложиця, коли її приволокли до Ісуса, очевидно каялась.
Юда також каявся: "Я згрішив, видавши кров невинну".
Жінці прощено, чоловікові - ні.
Дискримінація.

 

Де сказано, що Юді не прощено? Юда повісився, бо сам собі не простив.
Зрада Петра була страшнішою за Юдину і була прощена.
А ви мішаєте докупи прощення і подружні перипетії. Якщо хтось розлучився і зійшовся з іншим - чужоложить. Крапка. До чого тут прощення чи не прощення? Ми ж не говоримо, чи цей гріх проститься, ми говоримо просто, що це гріх.

 

Тому й повісився, бо відчував, що не прощений.

Мати б цю шкалу для вимірювання величини зради...

Я не мішаю. Я мислю по-іншому. Набрався від гасла iMac.

 

Як у вас все просто. Як дрова рубати.
Простити самому собі набагато важче, а тому важче усвідомити, що Бог простив.

Це у когось із богословів вичитала. Забула в кого.
Петро був найближче, а тричі відрікся, що взагалі не знає Ісуса, взагалі не знає і ніколи не був поруч. І коли відрікся? Коли Ісус був у найбільшій біді. А що кажуть про друзів, які покидають в біді?

 

Шо вони погані друзі, або нікчемні, або ше якось... Прикметників достатньо.
Ось тільки Бог має незбагненну логіку. Тому Він і Бог.

 

Тобто шлюб - це банальний дозвіл на секс?
І не важливо, чи паруватися вирішили нехристияни чи християни?

Колись ми жартували із кумом, що деякі люди бачать шлюб, як сходження таблички від Бога з написом "от тепер МОЖНА".

 

Взагалі то, я мав на увазі християн, по крайній мірі тих, хто вважає себе такими.
Стосовно ж дозволу на секс, так навіщо чоловік і жінка сходяться докупи. От ви наприклад, навіщо заміж виходили?

І з кумом теж можна дожартуватися, коли Божої таблички перед собою не бачити.