Целібат - для чого і чи призводить до збочень?

І я про те кажу: якщо людина не може вмістити, то нехай не розводить філософію (отсебятіну) і не займається ревізією Господнього вчення. І нехай не доводить, що це Христос казав одною рукою триматися за пристіл, а другою - за спідницю. Це - народна самодіяльність, аби оправдати відсутність Божого покликання служити біля престолу.

Довідка:
ЦЕЛИБАТ – безбрачие духовенства в Католической Церкви.
В древней Церкви целибат был распространен среди духовенства как Запада, так и Востока, но документов, подтверждающих обязательность этой практики, не сохранилось.
Руководствуясь примером Иисуса Христа и движимые мыслью о великой награде, уготованной тем, кто отвергнет семейные узы ради Царства Небесного (Мф 19:10-11; Лк 18:29), люди, желавшие принять духовный сан, внутренне были готовы к тому, чтобы не вступать в супружеские отношения или разорвать их, если они уже состояли в браке.
Апостол Павел высоко ставил девственность и убеждал, что супружеские отношения неизбежно нарушают душевную цельность человека, побуждая его угождать скорее жене, чем Господу (1 Кор 7:32-35).
Со временем то, что ранее было вопросом добровольного выбора для духовенства, стало предписываться ему сначала обычаем, а затем и законодательными актами.
Законодательное обоснование целибата на Западе в общих чертах было осуществлено в эпоху Папы Григория Великого (590-604 гг.), а на Востоке – Трулльским собором (692 г.).

 

почитала тут деякі ваші дописи, напрочуд цікаві, доречі, й вимушена зізнатись, що
багато б дізналась нового, коли б самовпевнено наважилась дискутувати з Вами щодо певних спірних питань.
не маю сміливості, а радше, часу,
проте хотіла б довідатись, хто були такі ті коринтяни, скільки їх було душ, які в них були конфлікти всередині племені, що ліпше було б їм порушити головну заповідь єврейського Бога "множіться та розплоджуйтеся".
дякую наперід.

 

Чесно перечитала всі дописи на цій гілці. Посміхнулась не один раз. Позитивненько.
Пупере, ви готові вступати до лав СЄ - ви здобули одну з найважливіших навичок цього товариства - не слухати і не приймати до уваги аргументів інших співрозмовників, ви так часто повторюєте одне і теж, хоча вже різні люди по кілька разів говорили протилежне і довели свої слова, що стає цікаво, як вам вдається цього не помічати.
Миху, ваші благі наміри це чудово, але їх замало, щоб переконати когось у власній точці зору. Особливо, якщо суперечка йде між дружиною священика та прихильником СЄ.
Кожен захищає свою точку зору. Кожен в чомусь правий. Але на мою думку святість священства не в наявності чи відсутності родини, а в його готовності до жертви.
Самотній священик несе важку ношу. Він одинокий фізично. Його ніхто не чекає вдома, йому важче знайти співрозмовника, який би його зрозумів і перед яким не треба тримати "марку". Але - він знав на що йде. Яка заслуга в людини, що не грішить, бо немає нагоди, бо немає спокуси і не має чого уникати? А яка заслуга в того, хто молитвою і постом, працею над собою своїми слабкостями бореться зі своєю природньою схильністю? Отож бо! (с) Целібат не є примусовим, римо-католицькі священики нічого не підписують - це добровільний акт повного підпорядкування себе, з душею і тілом, служінню в чистоті Господу. Семінарія є не лише для того, щоб здобути магістра теології, але й для того, щоб перевірити себе у служінні такого роду. А що стосується сексуальних збочень серед священства - то хочу сказати, що тут переплутані причини і наслідки. Вони не стали педофілами чи гомосексуалістами, бо були неодруженими, а радше вибрали священство, як засіб для реалізації своїх збочених уподобань - закрите семінарійне середовище молодих здорових хлопців і натовпи дітей на катехізаціях, гуртках при церкві etc.
Священство для таких - це засіб, але не причина.
Одружені отці - це також тяжкий хрест. Бути хорошим священиком і одночасно хорошим сім"янином, чоловіком, батьком - це нелегко. Це також постійна робота над собою, боротьба зі спокусами, але іншого характеру.
От багато говорилось про матеріальну сторону. Як важливо не перетворити покликання на роботу, а ще страшніше на "калим".
І це не залежить від сімейного стану. Це залежить від рівня розвитку душі.
Я думаю, що Церкві потрібні різні отці - такі, що приходять з 3-ма дітками на Літургію і найменше обо"язково закричить "тятьо", коли отець вийде з Царських врат, а люди глянуть, яка чудова сім"я, який то гарний приклад для молодих,але потрібні і такі, що самотньо у фізичному розумінні, але з Богом в серці жертовно служать іншим, показуючи, що людина не тварина і може панувати над своїми інстинками і керувати своїм тілом.
І ще раз повторюсь для пупера: імпотент священиком не стане, його не приймуть в семінарію і довідку йому не видають в поліклініці за місцем проживання, а після медкомісії в семінарії. Бог не жебрак, щоб брати собі те, що нікому не придалось - Йому потрібні найкращі.
Ніхто нікого не змушує до целібату, але свідомий свого покликання дорослий чоловік має вибір. Якщо покликання істине - він буде з Божою поміччю намагатись його достойно виконати.
Ліля озвучила хорошу фразу, дозвольте без цитування, бо поки знайду світати почне , йшлося про те, що не варто надто покладатись на власні сили, що вірячи в Бога, покладаючись на Його мудрість можна прекрасно сумістити сім"ю і священство. Чиста правда! І та сама правда абсолютно примінима до целібату. Не варто бути надто самовпевненим - "просіть і дадуть вам, стукайте і відчинять"(с)
І на завершення перед поєдинком в Кличка брали інтерв"ю і коли спитали, чи доведеться вам від чогось відмовитись підчас приготування до такого важливого бою у вашій кар"єрі він сказав: так, я відмовлюсь від сексу, від жирної їжі ...і ше ряду речей і зосереджусь цілковито на роботі над собою. От вам і відповідь на питання, на які жертви часом мають йти люди, які мають інше покликання ніж священство, але мають при тому сім"ю - спортсмени, художники, поети. Всі вони по різному і різною мірою, але жертвують чимось чи кимось заради того, що в їхньому уявлення має стати геніальною музикою, художнім шедевром чи спортивним рекордом. Для того щоб отримувати - треба бути готовим давати. Часом переступити через власну природу, щоб з готовністю зануритись у служіння, а часом, щоб служити і достойно використовувати при цьому свою природу.

 

Звичайно важко, то є на грані можливостей, а тому.....
От уявляю собі священика(чесного), який повинен жити за рахунок того, що йому дадуть за похорон, хрещення, вінчання... Добре, коли парафія велика.... Інша робота - не можна. З іншої сторони скинути матеріальний тягар на дружину - теж не вихід.... Плюс робота з парафіянами, з дітьми парафіян.... То є надзвичайно важкий тягар. Я то собі мало уявляю як то все можна об"єднати.
Що до дружини священика, то для повного відчуття тре бути у Галичині, мати в селі(наприклад) парафію і тільки тоді було б цінно послухати думку їмості. (Без образ та закидів)

 

СЄ так само... стадіони... збори... церемонії....

 

радує те, що проти моєї репліки Ви жодним словом не обмовили, а просто перейшли на інше.

 

Як???

Ви почали про церемонії, а сказав, що у СЄ теж є церемонії, потім ви зї"їхали з теми, про що я написав, а ви тепер філософствуєте про стиль розмови і таке інше....

 

Ваші слова?

А СЄ інші?

 

Ну десь тут можна й згодитися.
Ми - християни, а вони (СЄ) найбільш схожі на християн.

А хто себе позиціонує, як бізнес-проект? Нема такої релігії....

а ким створена організація СЄ? Не відступником? Грошей у неї нема?

 

Я думаю, що якби не моя релігія, то навіть би такого слова, як християнин сьогодні б просто не існувало.

приведіть приклади, де моя релігія позиціонує себе, як бізнес-проект - підвищу карму.

не наїжджайте на Ліліного чоловіка.

 

Гм.... то ваш домисел, ваша думка, а не те, про що Ви стверджували раніше, нагадаю: КП-релігія позиціонує себе, як бізнес-проект....

Тоді скажіть прямо: Лілін чоловік - дармоїд у рясі?