Бронзовий солдат

От не розуміють опоненти, що люди на Захід від Збруча жили собі зовсім іншим життям, НЕ давали клятви юного піонера, НЕ давали красноармійської присяги. Більш того, вони ЗНАЛИ, чого варта совєтська система (на відміну від наївних робоче-селянських лохів зразку 1917 року).

Тож за яким бісом звинувачувати тих, хто НЕ БАЖАВ "свєтлого будущєго" ?
Поняття примусу, окупації опоненти відкидають ?

 

растяжки, кажете...ххех... не прикидайтесь
хто Вам сказав, що вони були гарно озброені?
хто Вам сказав, що вони були гарно навчені?

 

Є таке поняття,як партизанська війна..

Правда,може в МЧС того не вчать...

 

між іншим... Грозний в 1994 самі лише ополченці утримували... гляньте кадри документальні... гарно видно як моджахеди озброені... та і розповіді учасників підстверджують...

 

Так по поводу костела в Белзе. Немцы засели в Белзе и ждали прямой атаки КА. КА обработали Белз артиллерией и авиацией. Во время бомбардировки бомба попала в костел. А в это время КА обошли Белз и немцы сдалилсь. После войны Белз отошел к Польше, а потом к СССР. Костел не восстановили, сечас горожане складывают туда мусор

ВТернополе, Доминиканский собор пострадал в 1939 году. Когда КА вошли в Тернополь их с собора обстреляли поляки. В ответ КА обстреляла с пушек. Собор загорелся. В 1944 при штурме Тернополя собор еще больше пострадал, но в 50-х годах его восстановили

 

угу до 50-х годов довоевались исключительно благодаря везению? не смешите .....

угу прибалтийские, арабские, негры, исключительно "ополченцы", кроме того практически все "ополченцы" бывшие офицеры-солдаты СА ...

не может быть? а есть такое понятие как тактика.... и у партизанской войны она есть и ей надо учится, в СССР этому вопросу уделялось оочень много внимания, вермахтом так же ...

простите а где учат? я не в школе, тем более нонешняя доктрина образровательная вааще - страх ........

 

ну звичайно, вишкіл проводився... що Ви хочете почути? я відповів-бандер вчили спеціально в Гайдлягері ... що ще?

угу... за рік тої війни мій гарний товариш бачив лише одну снайпершу... і жодого араба, негра, афганця... маючи на той час 19...не служив ніде... так, інші були в СА, навчили його багато чому.
PS він чеченець, в 2001 емігрував на Україну... і тут то я і познайомивсь з ним.

 

а можна змістовніше...коли це Вермахт займався партизанською війною? наскільки знаю... вся зацікавленість партизанкою виявляеться в положенні "котрпартизанські дії. для всіх видів збройних сил" датовані 6 травня 1944 року... цей доволі грубезний документ в мене є...

 

ничего кроме -

подготовка диверсионных групп и отрядов для действия в тылу противника, я не говорил что вермахт вел партизанскую войну, но обучались УПАшевцы как Вы думаете чему? фронтальной атаке из окопа? маю сумнів .....

 

Давайте тогда согласуем исходные позиции. Свою я уже давно на ЛФ изложил.

Насилие насилию рознь. Иногда со стороны государства насилие не просто оправдано, но необходимо. Иногда - преступно. Мудрость власти в том, чтобы отличить одно от другого.

Преступления одной стороны не индульгинция для преступников с другой стороны.

Борисе,
Ви знову підміняєте тему. Не можна будь-якою збройною боротьбою (за свободу, за територію, за віру, за ідею...) виправдати ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРНИХ ЛЮДЕЙ. Ленінський червоний терор із захватом заручників - злочин, сталінське переслідування "врагов народа" і їхніх родичів - злочин, вбивство вояками УПА мирних людей - злочин... При цьому я розумію, що якщо таке було, то це здійснювала СБ УПА (як НКВС з іншої сторони). Але виправдовувати ці злочини - значить притримуватись постулата "цель оправдывает средства".

 

Шановний пане Романе!
А посерйозніше джерела Ви не могли знайти?

 

пан Степаныч, все мои позиции есть в этой теме, если вы все же до конца и внимательно прочитаете хотя бы пост http://forum.lvivport.com/showpost.php?p=491356&postcount=944 то поймете, что насилие УПА явилось лишь следствием и ответом на
"насильницький характер «соціалістичних перетворень» яскраво проявився в колгоспному будівництві. Тут упродовж століть на тлі складних аграрно—технічних умов склався одноосібний, хутірський тип господарювання, а приватну власність на землю селянин плекав як найвищу матеріальну цінність. Першого удару завдали по заможних і середняцьких господарствах.
Якщо раніше так звані «куркулі» мали понад 15 га землі, то до 1946 р. частка господарств з наділами у 2 — 5 га становила 2,4 % одноосібників. Від 1947 р. норми здачі видів Сільгосппродукції для «міцних» господарств збільшили на 25 % — 300%. До цього додалося примусове виселення одноосібників. У 1945 р., наприклад, до списків виселення по Волинській області внесли 2175 осіб з 426 хуторів.
До колгоспів селянство залучали методами економічного примусу, залякування, кримінального переслідування й унаслідок інших репресивних заходів. На селі зростала внутрішня напруга. Під колективізацію в її перші роки не заклали належної матеріально—технічної бази, що разом з руйнуванням традиційного укладу призводило до підриву сільськогосподарського виробництва та зубожіння населення.
Про загальний відчай свідчить вислів переселенця на Волинь з Чехословаччини І. Мархевква: «Я пройшов Болгарію, Польщу, Францію, Чехословаччину,...але гіршого життя, ніжу Росії, не бачив... Причина всього колгоспи...
(а вот следствие)
Я своїми руками виріжу свою сім'ю, але в колгоспи не допущу. Якщо у когось побачать коня, корову і в кімнаті В нього чисто, відразу його в Сибір — куркуль».
Праця в колгоспі не забезпечувала селянинові прожиткового Мінімуму, оскільки давала 5% грошового прибутку, 35 % збіжжя, по одному — сала та м'яса, 0,5 % молока". Однак шляхом примусових Та інших заходів до вересня 1950 р. у колгоспи вдалося залучити 96,1 % господарств регіону.
Враховуючи наведені факти, стає зрозуміло перетворення сільської місцевості на основну базу підтримки нелегалів ОУН.

Так чье насилие было первично?

Вы правы:
У жовтні 1992 р. народний депутат України М. Горинь за дорученням М. Лебедя отримав ксерокопію речових доказів за справою В. Охрімовича (сам М. Лебідь зустрічався з керівниками української спецслужби, розпитуючи про обставини оперативних ігор 1950—х рр. та чи не співпрацював В. Кук з радянською стороною до свого затримання). Генеральна прокуратура України 1994 р., переглянувши справу, не знайшла підстав для внесення протесту за нею до Верховного суду України, і, отже, В.Охрімовича відповідно до чинного законодавства України
не реабілітовано.

Вітовський Дмитро (Ярослав) Дмитрович (7 липня 1919, м. Рожнятів Івано-Франківської обл. — після 5 лютого 1947 р.). Псевдо—«Андрієнко», «Зміюка». Батько В. — військовий міністр ЗУНР полковник Д. Вітовський. Закінчив гімназію в м. Вільнюсі (1937). До червня 1939 навчався на географічному ф—ті Львівського ун—ту. З лютого 1940 р. — курсант Першого авіаційного училища (м. Енгельс, Російська Федерація), з березня 1941 відбував службу офіцером 273—ї спеціальній ескадрильї. З початком війни залишився у Львові, де перебував у відпустці, працював на господарських посадах у лісництві митрополита А. Шептицького. З листопада 1943 р. комендант ВПЖ 4-го Військового округу УПА. У листопаді 1944 — травні 1945 рр. комендант ВПЖ УПА у Станіславської області. З травня 1945 р. — командир 24—го тактичного відтинку УПА «Маківка». 17 липня — 24 жовтня 1945 р. керує першим пропагандистським рейдом УПА по Словаччині. 19 березня 1946 захоплений засідкою 215—го полку Внутрішніх військ поблизу м. Сколе Дрогобиць-кої обл. важко пораненим за спроби самогубства. Військовим трибуналом Київського гарнізону засуджений до вищої міри покарання.
Не реабілітований.

Пришляк Євген Степанович (13 грудня 1913, м. Миколаїв Львівської обл. — 3 грудня 1987, там само). З родини землевласника, власника цементного заводу. Псевдоніми — «Чорнота», «Яре-ма». До ОУН вступив у 1929 р., будучи учнем школи. Закінчив Торговельну школу у Львові (1930). Уберезні 1936 р. засуджений до 6 років позбавлення волі. Учасник Похідних груп ОУН (1941 — 1942). У грудні 1942 р. арештований німцями, викуплений з львівської в'язниці. Комендант боївки референтури СБ Дрогобицького обласного проводу, від початку 1945 р. — референт СБ Самбірського окружного, з вересня 1945 р. — Дрогобицького обласного, з початку 1947 р. — Городоцького окружного проводів. В еміграції — один з лідерів української громади Бельгії. 22 січня 1952 у с. Лани Щирецького р—ну Львівської обл. у неприто-мному стані був захоплений і 12 листопада 1952 р. засуджений до смерті із заміною на 25 років ув'язнення. Відбув 11 років у Володимирській в'язниці та 14 років — у таборах. Брав участь в ак-ціях протесту в Пермському таборі № 35. Звільнився 25 січня 1977 р. Одружився на Євгенії Рудик.
Не реабілітований.

И я могу дальше продолжать, но прежде я хочу увидеть ВАШ вердикт например по НЕ реабилитации Виктора Кашеева, командующего маскарадинг-группами НКВД, рядившимися по вояков УПА

 

Мой отец считался участником ВОВ, так как служил некоторое время в зоне действия УПА , где-то на Западной Украине. Я длительное время считал, что у меня фамилия украинская (тем более, что бабушка по папе чистая украинка ),и всегда думал, как же украинца послали на такое? Потом выяснилось, что фамилия польская ( царь прадеда поляка за что-то ( надеюсь хорошее) сослал на Северный Кавказ ). Стало понятнее. Половина крови у меня чисто русская, поэтому не стремлюсь я кого-то яро осуждать или оправдывать. А отец был механиком водителем танка, было ему тогда 18 лет. Служил он там немного и, зная его, уверен, крови на нём нет, тем более, его от туда убрали быстро и он до 1951 г. дослуживал в Нахичевани. Может быть убрали после следующего случая ( он лишь один раз это рассказывал ). Был он часовым, где-то в конюшне. Подошёл какой-то дедушка к нему и стал разговаривать. А у родинi батька говорили на легкiм украiнскiм суржику. Слушая деда он и заснул. Проснулся, потому что его разбудил замполит батальона , который тут же по законам военного времени приговорил его к расстрелу . Отца поставили к стене, автоматчики уже подняли автоматы и , как я понимаю, запросто могли расстрелять. Командир батальона остановил всё. Всё это печально, всех действующих лиц можно понять, но "почему мне так грустно?".

 

Зачекайте, Степанич прийде, допоможе.

 

Сегодня утром был репортаж по НТВ про село в котором родился генерал Власов. В его доме сейчас живет дочь одного из соратников генерала. Дом купил какой-то российский бизнесмен и через несколько дней в нем откроется музей. В телефонном разговоре с кореспондентом бизнесмен сказал почти дословно:
- Я только ЗА то, чтобы люди знали свое прошлое в не зависимости от того каким оно было белым или черным.....
Единственные кто против открытия музея - местные ветераны.
Все остальные жители отнеслилсь к этому с пониманием..........
Вот и мне стало грустно глядя на этих ветеранов.....

 

Байярд,
с этим я не спорю ни разу. Я совершенно о другом: о недопустимости "отыгрываться" на невиновных, мирных людях. Именно это разными доводами пытаются оправдать Левандивка, Ромко, Борис...Тут принципиально одно: бороться нужно с властью и проводниками насильственной советизации. Военнослужащими частей НКВС, потому что они воевали с повстанцами (хотя многие не по своей воле, но это не меняет ситуации); партхозактивом, проводившим коллективизацию и пр. И ещё. При любых обстоятельствах не может быть прощена жестокость: пытки, садизм. Даже по отношению к врагам. Подчеркну - я говорю об обеих сторонах.

И это правильно.

Я не знаю о ком речь и гуглить нет смысла, потому что мы говорим о принципе. Если эти группы НКВД рядились в воинов УПА для борьбы с ними, это нормальная, приемлемая практика войны. Если же они под видом воинов УПА убивали мирных жителей - это безусловно преступники и их нужно судить и садить. Тут нет вопроса.

"Всевышний, дай мне силы изменить то, что я могу изменить. Дай мне терпение, чтобы смириться с тем, что я изменить не могу. И дай мне, Всевышний, разума, чтобы отличить первое от второго"(с.; не дословно, но суть такая).

У вас в последнее время всё чаще бывает перебор.

 

Але ж прийшов і допоміг.
Нє?
Всьо чотко!

А засланий актив і був провідником-виконавцем насильницької совєтизації. Строго по тексту.

 

Уставы кровью писаны.
НЕЛЬЗЯ разговаривать на посту.

 

Та "істребки" НКВД, звичайно, могли б, перевдягнувшись, колядувати та танцювати, але ... української не знали.
Тому, бідолахи, й відпрацьовували терором.

 

И сидеть