Брехня

З інету:
"...Беда в том, что ложь это по сути своей болезнь, по сути своей ложь это информационный вирус и стоит этому вирусу, вирусу лжи проникнуть в психику какого- либо человека как начинаеться процесс реплицирования вируса лжи, вы никогда не обращали внимания на то как даже самая незначительная ложь тянет за собой ложь уже чуть более серьёзную чем она сама, а та ложь в свою очередь тянет за собой ещё одну ложь.и.т.д. в таком роде и в конце- концов человек сам не замечает как оказываеться в сетях лжи из которых уже нет выхода ибо это уже не какая- то отдельная ложь, а целая гиганская сеть лжи и стоит потянуть за какую- либо из гиганского количества её нитей как отреагирует всё сеть, а если попытаться разрушить всю сеть лжи то скорее всего будет разрушен весь привычный уклад жизни того человека который посмел это сделать, а как человек вынужден лгать скрывая свою ложь? Как вынужден изворачиваться, чтобы предотвратить выявление своей лжи? Сколько интеллектуальной энергии уходит на это крайне вредное занятие умножающее ложь вместо того, чтобы быть использовано во имя развития личности и цивилизации? Кто может ответить на эти вопросы? Увы, но скорее всего никто.

Более того, очень многие люди изолгались до такой степени, что и себе лгут столь- же часто и по многу как и окружающем, то есть многие люди находяться уже на каком- то совершенно абсурдном уровне лживости, на том уровне лживости когда сказать правду даже самим себе становиться для них очень трудным занятием, эти люди очень часто доходят до того, что вовсе теряют способность к тому, чтобы отличать ложь от правды и, что самое страшное людей лгущих самим себе и не способных отличить ложь от правды чем дальше, тем больше.

Также крайнюю опасность представляют различные возрения усиленно распространяемые в современном обществе, возрения согласно которым ни лжи, ни правды нет или у каждого свои ложь и правда, что в общем то равносильно тому, что ни лжи, ни правды нет и эти возрения усиленно распространяються не просто так, появление и усиленное распространение этих возрений свидетельствует о том, что инфицирование современной цивилизации ложью достигло просто- таки небывалых размеров и если этот процесс не остановить то цивилизации конец..."

 

Саме така дія гріха взагалі. А брехня - це гріх.

Я вважаю, що людина повинна старатися не брехати задля своєї вигоди. Тут до брехні теж треба віднести невисловлену правду.

Задля добра іншої особи, а особливо великої групи людей, - допустимо бути неправдомовним (як вас ворог злапає і буде допитувати - не будете пильнувати, чи тільки правду говорите, нє?)

 

І така думка:
"... Будучи ребенком, я как-то спросил своего благочестивого отца: «Папа, ты говоришь, что нельзя говорить неправду. Но как можно прожить жизнь и не говорить неправду?» То, что сказал мне отец, я помню, и буду помнить до конца своей жизни. Он мне сказал: «Сынок, трудно не говорить неправду, но возможно. Но кто тебя тянет за язык говорить всю правду?» Это мудрые слова. Когда мы не хотим сказать неправду, никто не требует от нас, чтобы мы говорили правду. Мы можем молчать или сказать ровно столько, сколько можно сказать, не погрешая. К позиции человека, воздерживающегося от лжи и вместо лжи принимающего на себя молчание, — всегда уважение у окружающих. К такому человеку пробуждается доверие, он становится примером для других..."Слово Святейшего Патриарха Кирилла после Литургии Преждеосвященных Даров в Храме Христа Спасителя в среду первой седмицы Великого поста.

Хоча перша частина мені дуже сподобалася. А це - вносить якесь протиріччя.

 

Чого це "протиріччя"? Уставу соотвєтствуєт. Не монастирському, звичайно.

 

"...Не сразу человек привыкает говорить неправду. «Нет лжи во младенце», – говорит Иоанн Лествичник, и это правда: человек возрастает во лжи по мере своего собственного возрастания. Существует множество причин, почему люди говорят неправду. Иногда лгут, потому что опасаются сказать правду. Тот же Иоанн Лествичник говорит: «Иной суд тому, кто говорит ложь, опасаясь наказания, а иной суд тому, кто говорит ложь без предлежащей опасности». Да, действительно, перед лицом наказания или опасности человек способен сказать неправду. Это грех, но это грех меньший по сравнению с тем, когда люди говорят неправду либо просто пустословя, либо сознательно, чтобы нанести вред другим людям или неправедным путем стяжать себе некие блага. Когда ложь становится орудием в руках человека, направленным на достижение целей — будь то в личной, семейной или общественной, политической жизни, в профессиональной деятельности, – тогда ложь особо наказуется Богом.

Но, помимо того, что всякая ложь наказуется Богом — ибо есть не что иное как осуществление диавольского дела, — ложь опасна и для внутренней жизни человека, потому что результатом лжи является лицемерие. Лживый человек никогда не скажет другому, что говорит неправду. Он всеми силами будет создавать впечатление, что сказанное — это правда, и таким образом через лицемерие развивается то, что именуется двуличием. Двуличный человек — это человек, имеющий как бы два лица: одно подлинное, а другое мнимое. Но человек не создан, чтобы жить с двумя лицами. Он может быть духовно здоровым и целостным только тогда, когда у него одно лицо, как Бог восхотел. Таков Божий замысел о человеке. И когда мы навлекаем на себя второе лицо, мы разрушаем свою собственную внутреннюю целостность, мы становимся слабыми и уязвимыми. Вот почему ложь в первую очередь разрушает самого человека. Это не всегда заметно, особенно тогда, когда человек только вступает на путь лжи, но это очень хорошо ощутимо в конце жизни того, кто все время говорил неправду.

Всякое двуличие порождает подозрительность. Стоит только человеку один раз понять, что собеседник говорит неправду, как доверие к такому человеку пресекается и возникает опасное явление в межличностных отношениях — то, что мы называем подозрительностью. Подозрительность, подобно раковой опухоли, разъедает здоровую ткань человеческих отношений. Но причина подозрительности — всегда ложь, именно она провоцирует эту подозрительность. А ведь человек, который подозревает, может от обороны перейти к наступлению, и часто реакцией на ложь является агрессивность, порожденная подозрительностью. Вот так ложь разрушает ткань здоровых человеческих отношений; каждый это знает.

Чем заканчивается ложь в семье, обман супругов? Чаще всего семейной трагедией. Чем заканчивается ложь в масштабах страны и государства? Мы хорошо это знаем — наше поколение помнит, как много лжи обрушивалось на наше сознание. Ложь в международных отношениях также ведет к подозрительности и агрессии, разрушая мир и создавая угрозу войны. А ведь иначе и быть не может – если диавол есть лжец и отец лжи, то разве ложь может породить мир, покой, радость, благополучие? Никогда!..."
Перша частина супер.
"...Мы можем молчать или сказать ровно столько, сколько можно сказать, не погрешая..."
А тут - в мене сумніви.

 

Мені з дитинства запам'ятались інші слова:

"...Він посідає греблі і поля,
у Церкву ходить майже щосуботи
Хто — за Богдана, хто — за короля.
А він — за тих, которії не проти.

Як він уміє красно говорить!
Які у нього займища і луки!
Вся Україна полум’ям горить,
він і на цьому теж нагріє руки.

Де треба, вчасно притамує гнів.
Де треба, скаже правди половину.
Щасливий дар. Мій батько так не вмів.
Він знав одне — боротись до загину..."
(Ліна Костенко "Маруся Чурай"- рекомендую всім перечитати )

 

І така думка:
"... Будучи ребенком, я как-то спросил своего благочестивого отца: «Папа, ты говоришь, что нельзя говорить неправду. Но как можно прожить жизнь и не говорить неправду?» То, что сказал мне отец, я помню, и буду помнить до конца своей жизни. Он мне сказал: «Сынок, трудно не говорить неправду, но возможно. Но кто тебя тянет за язык говорить всю правду?» Это мудрые слова...

якщо тут мається на увазі, ті випадки, коли ти не хочеш розкривати якусь інформацію чужій людині про свої особисті обставини, але тебе наполегливо запитують, то краще промовчати, я так зазвичай і роблю, ніж брехати. Або говорю - мені не хочеться розповідати про це, це особисте і т.д

 

А ще...

Нагадав си: - Прибори? ... - Сорок!... Шо сорок?!!!... А шо прибори?

Іншими словами:не хочеш почути дурної відповіді - не задавай дурних запитань

 

Ото дивлюсь фільм "Вольф Мессінг... " і знаєте після кожної серії роблю для себе деякі висновки, а найбільше мене вразила 9 серія. Як мучиться людина (Вольф) в даному випадку, яка вперше збрехала,хоча збрехав він з добрим наміром ,щоб не придати ще більшого болю бабусі про її сім"ю, яка загинула. А колега Ілля ,в якого замучила совість, що він збрехав Мессінгу...
Знаєте, як не парадоксально, люди всі обманюють в тій чи іншій ситуації... Я скажу ,що я намагаюся бути чесною, хоча б тому ,щоб бути в ладах із самим-собою. Знаю вам буде важко повірити ,але я кажу ,що на серці зараз лежить."Як хочеш,щоб люди поступали з тобою, так і ти з ними поступай..." -це для мене КРЕДО.

 

"...— Скажіть, Ваша святосте, чи відома Вам правда про Ісуса і Магдалину?
— Ви маєте на увазі те, що вони жили в Метеорі? — я кивнула. — Ну звісно! Це було перше, про що я в них запитав!
— Але хіба таке можливо?!. — ошелешено запитала я. — А про те, що вони не юдеї, Ви теж знали? — Карафа знову кивнув. — Але Ви ніде про це не говорите... Адже ніхто про це не знає! А що ж ІСТИНА, Ваша святосте?!..
— Не смішіть мене, Ізидоро!.. — щиро розсміявся Карафа. — Ви справжнє дитя! Кому потрібна Ваша «істина»?.. Натовпу, який її ніколи не шукав?!.. Ні, моя люба, Істина потрібна лише жменьці мислячих, а натовп має просто «вірити», ну а в що саме — це не має особливого значення. Головне, аби люди підкорялися. А що їм тоді пропонують — річ другорядна. ІСТИНА — небезпечна, Ізидоро. Там, де відкривається Істина, з'являються сумніви, а де виникають сумніви — починається війна... Я веду СВОЮ війну, Ізидоро, і наразі вона приносить мені справжнє задоволення! Бачите, світ завжди тримався на брехні... Головне, щоб ця брехня була достатньо цікавою, аби вести за собою «недалекі» уми... І повірте мені, Ізидоро, якщо Ви почнете розповідати натовпові справжню Істину, яка спростовує їхню «віру» невідомо в що, той самий натовп Вас і розірве на шматки...
— Невже таку розумну людину, як Ваша святість, може влаштовувати така самозрада?.. Адже ви спалюєте невинних, прикриваючись ім'ям того самого оббреханого і такого ж невинного Бога? Як Ви можете так безсовісно брехати, Ваша святосте?!..
— О, не хвилюйтеся, люба Ізидоро!.. — посміхнувся Карафа. — Моя совість цілком спокійна! Не я возвів цього Бога, і не я його скидатиму. Зате я буду тим, хто очистить Землю від єресі і блуду! І повірте мені, Ізидоро, у день, коли я «піду», на цій гріховній Землі не буде кого більше спалювати!
Мені стало погано... Серце вискакувало назовні, не в змозі слухати таке марення! Тому, якнайшвидше зосередившись, я спробувала змінити тему, яку він так уподобав.
— А як же те, що Ви – глава святішої християнської церкви? Вам не здається, що ваш обов'язок – відкрити людям правду про Ісуса Христа?..
— Саме тому, що я є його «намісником на Землі», я й далі мовчатиму, Ізидоро! Саме тому..." Світлана Лєвашова "Одкровення"

 

Брехня...

Брехня породжує лише брехню.
Але завдяки їй життя полегшується...
Хоча це лише на перший погляд так.
Насправді ні до чоґо доброго вона не веде.
Доречі ще й напужує мозок, який ще до тоґо має придумати причину оправдання.
Як на мене то простіше просто говорити правду, принаймні мені так легше жити...

 

Говорити завжди правду - це самогубство, або подібне до наготи. Краще намагатися не брехати і вміти ухилятися від прямих запитань. Переводити стрілки і т.д.

Схоже наш політичний бомонд ходить на курси по такому.

 

Краще не говорити лишнього...

 

Якщо думаєш - не говори.
Якщо сказав - не пиши.
Якщо написав - не підписуйся.
Якщо подумав, сказав, написав і підписався - не дивуйся і не ображайся.

 

людина має владу над словом рівно до того моменту, поки воно в середині, якщо вона це слово вже сказала, то не вона вже володарює над словом а навпаки
слово має владу над людиною.
якщо ви хочете, щоб вас поважали то не можна відмовлятись від того, що було сказано.

 

Ніхто не каже - завжди.
Просто слід коли це можливо говорити правду, бо брехня засмоктує як болото.
Досить часто були випадки коли мене щось запитували й наперед очікуючи брехні вже придумували все нові і нові запитанню.
А тут я їм відказував: так це я!
Вони шокувавшись не задавали вже більше питань, й не було жодних підозр...
П.С. Питання задавали ні на суді, ні в прокуратурі, ні в міліції.
Звичайні буденні розмови зі знайомими (хоча можливо в чомусь перед ними й провинився).

 

Якщо сказав правду, то те ж саме і повториш і через місяць, і через рік, бо воно відповідає істині. А якщо комусь збрехав, то потім не пам'ятаєш: кому збрехав, а кому казав правду, що саме збрехав. І тоді переважно брехня вилазить назовні.

 

100%

Брехати не гріх в крайніх ситуаціях...щоб зберегти в людині віру і надію,в інших випадках не варто.

 

Гріх але іноді людина себе оправдовує таким чином.

 

Був випадок. Близька людина мала температуру дуже високу, тривалий час і виснажилась. Коли мене спитала яка температура, я відповів, що 40, хоч на градуснику було вже 41,2! (Швидка була в дорозі).
Думаю, а як би я сказав правду? Чи не здалася би людина (не перестала боротися за життя)? Було в 2002 році - Богу дякувати - жива, здорова, хоч і після операції...
Але питання собі задаю до сих пір. І будь мудрий.
П.С. Не брешу з 6-го класу (свідомо). Від тоді збрехав 2 рази. Один описав, інший не пам'ятаю...