більше, ніж просто анекдоти, гуморески

Також весело.коли по-англійськи не вимовляють "Р"!

 

Старый анекдот. Как-то в одном детском саду дети неожиданно начали ругаться матом.
Родители в шоке, воспитатели в шоке. Начали выяснять, с какого момента
дети начали ругаться, и выяснилось, что в тот день когда дети начали
ругаться в садике чинили проводку два солдата из соседней с садиком
части. Воспитатель тут же обратился к командованию, а те в свою очередь
вызвали солдат, и попросили рассказать как было, на что один из солдат
ответил:
- Ну чинили мы проводку с рядовым Петровым, я держал стремянку, а он
паял там наверху, и тут я ему говорю - "Извините, рядовой Петров, разве
вы не видите, что мне на голову капает раскаленное олово?"

 

Пройщов я хрестну дорогу в Духовій криниці (н.п.Єзупіль - колишній Жовтень), а на виході стоїть стенд, де написано, коли монах запровадив ті стації та хрестну дорогу і обіцянку ніби Всевишнього тому, хто час від часу відновлятиме хрестну дорогу.
Ну то я дочитав до кінця і ось останній пункт:
"Моя душа буде охоронним щитом.
Я завжди допоможу їм, коли щось попросять."
То я так хитро зіщурився та кажу: "От би мені дві речі... Будь ласка, я вже чотири рази пройшов (відновив) хрестну дорогу за три дні..."
Опускаю голову, а на дорозі лежить "золотий" дитячий ключик із пластмаси.
- От, дякую, залишилося тільки комірку папи Карла знайти і відчинити двері до складу, де лежить те, що я хотів...
От і шукаю тепер ту комірку ))

 

Поселився в манявському монастирі з дозволу монахів і вийшов за територію "обнюхатися".
Бачу, йде натовп школярів на екскурсію в монастир, а позаду дві їхні вчительки. Одна із них позвала двох хлопців і наказала підняти пакета, який начебно вони кинули. Ті почали божитися, що то не вони кинули та це не їхній. Короче - всі пішли далі.
Я в самий раз підійшов, та кажу:"А якщо і не ваш, то що, нехай валяється?". Повернулися, підняли пакета і вибачилися.
Якщо хтось не розумний, то мають мати розумніши, щоб не бути такими, як не розумні? Можливо ми і жили б краще, а не так, як зараз, коли нікому нема справи за сміттям за його територією. Хоча вночі йде і викидає своє сміття під сусідній паркан.

 

Похороны электрика. Голос из толпы:
- Ох, совсем же еще молодой. Сколько ему стукнуло?
- Триста восемьдесят...

 

Нічого,відспівають до 10-ї вечора!


View: https://www.facebook.com/yurko.notoco.5/videos/438911833254616/

 

Багато буквів, але цікаво

Ruslan Tyshchenko
2 серпня о 23:27


- Добрий день, 4-та колонка, п'ятий до повного, будь ласка.
- Налічні?
- Ні, картка.
............................
- Ваша машина заправлена, 55 літрів, з вас 1543 гривні.
- Я скасовую покупку, заберіть з баку 55 літрів. Я передумав у вас заправлятись.
- Це як?
- А так. Відповідно до прав споживача.
- Мущіна, платіть! Я щас поліцію визову!
- Поліцію? До чого тут поліція? Але визивайте, розповім хлопцям, як тут дурять, щоб не заправлялися і передали іншим екіпажам.
- Хто це вас дуре?
- В мене бак на 50 літрів. Я доїхав сам, ви бачили. Датчик показує до заправки ще 35 кілометрів, значить 2-3 літри там ще є. Але добре, уявімо, мене притягли на шнурку, сухим. Або я плачу за 50 літрів, або відкачайте з бака ваші 55 і я поїхав.
- То чо ви зразу не сказали, що вам 50 літрів! Морочите голову!
- Якби я замовив 50 літрів, ви б залляли 45, бо ваша колонка накручена дурити на 10%.
- Та хто вас дурить! Я щяс подзвоню директору!
- Правильно. Дзвоніть.
(Переказує директору суть розмови)
- Ось, директор, поговоріть, - дає трубку.
- Доброго дня. Чому ви відмовляєтесь платити за бензин?
- Добрий день. У вас є інтернет? Загугліть: "Хонда СR-V 8-го року, об'єм 2 л, бензобак" Відповідь: 50 літрів. Ваші оператори вкачали мені 55. Я не знаю як це робиться, може під тиском, може охолоджують закисем азоту, як на Формулі-1, але це заборонили через низку жахливих аварій ще 10 років тому. Отже, або я сплачую за 50 літрів, або заберіть ваш товар, я скасовую покупку.
- Ми не можемо відкачати. Немає такої технічної можливості. І тари.
- Це ваш клопіт. Ви продали без тари, тож і забирайте без тари.
- Дайте трубку оператоці.
- Прошу.
У трубці: "Скільки раз я вам казав не слухать клієнта і не доливати у горловину після відстрілу пістолета!? Тепер різницю вирахую з зарплати!"
"Він нічого не просив, я нічого не доливала, пістолет сам відклацнув і все! Чого це ви з мене вищитаєте?"
"Порахуй за 50 літрів, хай їде"
"Добре"
- Мущіна, ось, дивіться з вас за 50 літрів 1397,50. Давайте налічку, я не можу з карточки таку суму знять, в мене інша сума пробита.
- Готівки немає, знімайте з картки.
До невеликої черги, що утворилась і з цікавістю чекає чим воно закінчиться:
- Всьо, розходьтесь, пальне не відпускається, мені треба касу знімать, все перероблять.
Водії з сотками/двохсотками у кулаках зітхають, але продовжують чекати. Це переважно таксисти Уклони-Убери, які заливають по пару літрів після кожної ходки. На них і тримається "бізнес".
- Мущіна, давйте картку. З вас 1397,50. Пін-код вводьте.
- Дякую, до побачення.
Цікаво, коли заряджають електромобілі, що вони крадуть?
Оми чи Герци? Вольти красти - це напряжно, Ампери - страшно. Але ж все одно щось крадуть. Інакше смислу немає.

 

Розповідають, що колись, у далекій провінції, грабіжники зайшли в банк.
Один з них крикнув на вході: «Не рухатися! Гроші належать банку, а життя принадле жит вам! »
Усі присутні смирно лягли на підлогу.
Це приклад того, як термін змінює сприйняття світу.
Одна жінка провокативно лягла на стіл, але грабіжник сказав їй: «Це пограбування, а не згвалтування. Поводься відповідно! »
Це приклад того, як повинен вести себе професіонал - концентруватися на цілі.
В процесі втечі з місця пограбування, наймолодший з грабіжників (з академічним ступенем) сказав найстарішому, який ледь закінчив початкову школу: «Гей, старий, може бути, порахуємо, скільки ми взяли?»
Старий відповів сердито: «Не будь дурнем, це дуже багато грошей, щоб їх перераховувати. Почекаємо, поки оголосять в новинах, скільки банк втратив ».
Це називається досвід - на сьогоднішній день досвід важливіше ступеня.
Після того, як грабіжники зникли, директор банку сказав бухгалтеру, щоб той зателефонував у поліцію. Бухгалтер відповів: «Почекай, давай спочатку додамо до вкраденої суми ті 5 мільйонів, які ми викрали минулого місяця і скажемо, що їх теж вкрали».
Це називається - використовувати будь-яку можливість.
Назавтра в новинах оголосили, що банк був пограбований на суму 100 мільйонів. Грабіжники перерахували видобуток, але нарахували всього 20 мільйонів. Грабіжники почали бурчати: "Ми ризикували життям через нещасних 20 мільйонів, в той час, як банківське начальство викрало 80 мільйонів не моргнувши оком". Напевно краще вивчати, як працює система, замість того, щоб бути простим грабіжником.
Це називається - знання - сила!
Директор банку був дуже задоволений, а особливо тим, що його втрати на біржі були замасковані пограбуванням.
Це називається - не боятися ризику.
Дай людині пістолет, і він зможе пограбувати банк.
Дай людині банк і він зможе пограбувати всіх!

 

Volodumur Tyrko
Запамятайте...каструля починає смажити після того як закінчує варити....

 

У синагозі йдуть вибори рабина. Всі пропонують Рабиновича. Постає Хаймович:
- Я можу сказати свою думку?
- Будь ласка, говоріть.
- Ось ви пропонуєте Рабиновича, а між іншим у нього дочка - повія.
- Хаймович, що ви говорите! У Рабиновича взагалі немає дочки. У нього чотири сини - і все!
- Ну, я сказав свою думку, а ви вирішуйте.

 

Працювали на одній фірмі два собаки - Шарко та Рябко.
Стали їх там погано годувати, от Рябко й подався за кордон, Шарко ж залишився.
Минув майже рік, і Рябко приїздить на фірму до відпустки.
А Шарка там вже від голоду вітром хитає.
Рябко й каже йому - не клей дурня, давай отримуй загранпаспорта та до мене,
пика буде - он подивись на мою.
Шарко відповідає - не у пиці щастя. У мене тут - перспектива!
Он учора підслухав, як головний бухгалтер каже директорові:
- Якщо справи так підуть і надалі, то будемо в Шарика хєр смоктати

 

-- Костянтине Олексійовичу, Ваша дружина учора на корпоративі ...ммм.. хильнула дещо зайвого
-- Та що Ви таке кажете! Вона навіть й до рота не бере!
-- Ммм.. Тоді це ще не всі погані новини для Вас, Костянтине Олексійовичу

 

Утечка из штаба Пе:



Если не Пе - то Пу (вариант Зе).
Если не Пе - то не Ю (как возможная инкарнация Пе).
Следовательно: если Пе = Ю, Зе = Пу - то Зе + Ю = 0

 

.

В один отстающий район прислали нового руководителя, генерала, способного устным матом менять климат и яйценоскость. Движением брови этот человек изгонял камни с полей и вызывал дождь.

Генерал вспомнил, в этом же районе родился его товарищ, погибший на учениях. И вызвал к себе мать товарища, некую Иванову. Пожал руку. Говорит, выбирай награду. Хочешь орден? Или назовём именем сына абстрактный полк?
Мать говорит, пришлите лучше тонну навоза. Я сама просила, но свиноферма жадная попалась.
Генерал сказал - хоть семь тонн! За такого сына ничего не жаль!

Иванова не верила в доброе правительство, и правильно. Генерал мгновенно отвлёкся на управление геологией вообще. Вспомнил про обещание только через год. Устыдился и лично позвонил куда надо.
- Сколько прислать? – уточнила свиноферма.
- Семьдесят тонн. – ответил генерал. – Доставить и разровнять по указанному адресу!
И повесил трубку. Он помнил: в обещании была семёрка и тонны. Если бы навоз измеряли в дивизиях, он бы указал точнее, конечно.

Свиноферма тут же перезванивает, говорит:
– Ваше величество, семьдесят тонн - это очень много.
- Расстреляю. – отвечает генерал. И снова бросает трубку.
Бесстрашная ферма опять перезванивает.
- Целуем ваши ноги, - говорят, - но у нас столько и нету.

Генерал не выносил восстаний свиноводов. Военный потребовал сесть и выполнить приказ. Привлечь коммунистов, пионеров. Всё равно это придётся сделать. Или здесь, или в Сибири.

Свиноферма не хотела никуда переезжать. Поднатужилась – и вот уже колонна грузовиков направляется к Ивановой.
Первый грузовик вызвал радость.
Второй - неловкость перед соседями.
Пятый грузовик Иванова останавливала грудью. Еле оттащили. Сказали – не мешай выполнять волю народа, мать.
Иванова плюнула, ушла в лес и там до вечера собирала грибы. А когда вернулась, не смогла сдержать слёз при виде родного дома.

Закончилось всё хорошо. Соседи растащили удобрение меньше чем за семь ночей. Генерал повторно приглашал к себе. Спрашивал, чем ещё помочь. Иванова отвечала - нет-нет-нет. Кто она такая, чтобы отвлекать на себя ресурсы всей страны. Ещё первый подарок не забылся, пауза нужна. И никогда больше эта женщина не жаловалась на урожай. Принципиально.

 

Посміялася) зараз пишуть про "останні дзвоники" кримінальні зведення одне за другим.
Та краще б вдома сиділи.

 

Здравствуй, город Кишинев!


Семья Рисманов привезла с собой деда Мишу, бывшего чекиста, уже в маразме. Ехать в Израиль он бы никогда не согласился, ибо всю жизнь слово "сионист" использовал как ругательство, а в последние годы, в минуты просветления, пугал им своих правнуков.

Поэтому ему сказали, что семья переезжает из Ленинграда в Кишинев: дед там родился, там производил первые обыски и аресты, отчего сохранил о городе самые теплые воспоминания и мечтал в нем побывать перед смертью. Маленький, сморщенный, дед был уже за пределами возраста, очень похож на пришельца, только не сверху, а снизу.

- Дети, это уже Кишинев? - приставал он ко всем в шереметьевском аэропорту, а потом в Будапеште.

В самолете он всю дорогу продремал. Когда подлетали к Тель-Авиву, вдруг открыл глаза, увидел сквозь иллюминатор синюю гладь и удивился:

- Разве в Кишиневе есть море?

- Есть, есть, - успокоил его внук. – Это искусственное море.

- А, Братская ГЭС! - догадался дед и снова закрыл глаза.


Когда приземлялись, деда разбудил гром оркестра.

- Чего это они? - удивился он.

- Это тебя встречают, - объяснила ему дочь.

Дед растрогался.

- Еще не забыли! - он вспомнил сотни обысканных квартир, тысячи арестованных им врагов народа и гордо улыбнулся. - Хорошее не забывается!

Когда спустились с трапа, к деду подскочил репортер телевидения.

- Вы довольны, что вернулись на свою родину?

- Я счастлив! - ответил дед, от умиления заплакал, рухнул на колени и стал целовать родную землю.

Этот эпизод отсняли и показывали по телевидению. Дед был счастлив и горд, вслушиваясь в слова «саба», «оле хадаш», «савланут», и вздыхал, что уже окончательно забыл молдавский язык.

- А ты смотри Москву, - посоветовал ему внук и включил русскую программу. Шла передача «Время». На экране показывали очередь у израильского консульства на Ордынке.

- Куда это они? - спросил дед.

- Тоже в Кишинев, - ответила дочь.

- Кишинев не резиновый! - заволновался дед. - Что, у них других городов нет?.. Свердловск или Якутск, например?..

- Они торопятся в Кишинев, чтобы не попасть в Якутск, - буркнул внук.

Дед еще долго не мог успокоиться.

- Сидели, сидели, а теперь - все ко мне в Кишинев! Раньше надо было думать!..

С утра до вечера он дремал на балконе, наблюдал, прислушивался, снова дремал. Ничто не вызывало его подозрений: звучала русская речь, продавались русские газеты, из открытых окон гремело русское радио.

- Румынов много, - сообщил дед, увидев толпу арабов, - надо границу закрыть.

- Только ты еще на эту тему не высказывался! - буркнул внук.

Раздражали деда и вывески на иврите:

- Почему на русском пишут меньше, чем на молдавском?

- Это их республика, их язык, - втолковывала ему дочь. - Зачем им русский?

- Как это зачем?! - возмутился дед. Затем, что им разговаривал Ленин!.. Что, они об этом не знают?

- Наверное, нет, - утихомиривала его дочь.

- А, тогда понятно, - дед сменил гнев на милость. - Но ты им обязательно об этом расскажи - они сразу заговорят.

- Скоро все по-русски заговорят, - успокоил его внук. - Даже они, - внук указал на трех эфиопских евреев, сидевших на скамейке.

- А это кто такие? - испуганно спросил дед.

- Тоже молдаване.

- Почему такие черные?

- Жертвы Чернобыля, - нашелся внук. - Прибыли на лечение.

- Да, сюда теперь все едут! - произнес дед с гордостью за свой родной Кишинев. - Не зря мы для вас старались!.. Нет пьяниц - вот вам результат антиалкогольного указа!.. Воспитательная работа на высоте - нигде не дерутся. Витрины переполнены - это плоды Продовольственной программы... А вы все ругаете КПСС, все недовольны!.. Дед разволновался и стал выкрикивать лозунги: - Вот она, Советская власть плюс электрификация всей страны!.. Мы наш, мы новый мир построим!.. Правильным путем идете, товарищи!.. - От волнения всхлипнул. - Дожил я, дожил, на родной земле!

Снова пал на колени и стал целовать кафельные плитки балкона.

Александр Каневский