Барбер. Нудний детектив.

-Отже, звати вас Блямба Пантелеймон Онисович?
-так є
Поліціянти переглянулися. Той що злий і круглий дав затриманому по вусі. затриманий упав на брудну підлогу поліцейської кмінати поліцейсьго відділку, закрив руками голову і підтягнув ноги до грудей.
-тертий калач - тицьнув більш спокійніший і врівноваженіший поліціянт - поза зародка - захищає внутрішні органи від пошкоджень
-але нирочки відкриті - також тицьнув пальцем злий круглий.
На превеликий подив карми, що таки вриішила покарати затриманого за лінь і рукоблудство у кабінет увірвався щокатий і ще більш зліший за круглого
-шо робите?! - гракнув він вказуючи очима на фігуру калачиком затриманого
-священника бьють - чітко відповів затриманий не підіймаючись
-аа... - розкрив рота злий круглий, що зара був більш сходий на натурального ідіота
Начальник розізлився і сказав:
-Муцько. Зайди до мене.
Двері зачинилися. Блідійший за пінгвіна Муцько витріщався на затриманого, не знаючи, чи убии його, чи перелякатись ще більше.
Тим часом з-за столу встав спокійний поліціянт, обійшов його і присів поруч із зародком затриманого.
-з якої церкви, пан отче?
-квітневе миропомазання чинив архієпископ Ілля, запрошені були отець Боско з Італії та Єпископ Левуш з Аргентини. Нас усіх помазали у церкві Юра, достеменнно це записо у книзі записів, що її має перший диякон у сейфі на другому поверсі катедри при соборі поруч із ключами від підвалу, котрий неможливо відкрити і пресс-папьє з малахіту з надтріснутою ручкою, що нею Гузар ше користувався.
-ним - підказав спокійний поліціянт
-шо? - вирячив нече баньки очі Муцько
-ним, а не нею - пресс-папьє - воно. Отже промокають ним, а не нею. Правильно отче?
-можливо? - відповів калачик затриманногоне рухаючись.
Муцько вхопив напарника за лікоть і витяг на коридор
-Гріша, він мене прибьє, Гріша, він мені зара всьо вспомнить. І падростка на Збоїщах і ту тьотку з переломом ноги. Гріша, шо робити, Гріша. Ти на якого його бив?
-не я, а ти - зло вивільнив руку Гріша з мертвої хватки Муцька - і я тобі не мама. Іди викручуйся сам.
-сам? сам?! - очі Муцька забігали по плакатах що висіли в коридорі - і про наркомана Гошу сам? І про гниду з золотими зубами тоже сам?
Гріша із спокійного став злим і схопив Муцька за кавалок жиру на поясниці.
-ти мені ше поугрожай
-шо поугрожай? шо?
В кінці коридору відчинилися двері і з них визирнула голова у фуражці
-Муцько, то ти?
-шо ти хочеш?
-ідете до Немитого?
-а шо?
-ну він сбирав на серійника?
Гріша відпустив грубаса і пішов у кінець коридору
-серійник?
-Немитий не казав? Приїхав сам папік, генерал Метрянич, буде за серійника нас грати.
-море секса, а удовольствія ноль - ляснув себе по боках Муцько - знов ілюзію будем корчити
-не хочеш, не корчи, дворнікі державі також потрібні - сказал голова у фуражці і зачинила двері
-ну бачиш, ідем послухаєм папіка. Чекай. - Григорій Зденек подивися на помяту і вилізлу сорочку по бокам, потім подумав, шо така свиня в разі чого відволіче від нього злий погляд і махнув рукою.
-ай. ідем. займем місце біля вікна, куди не зиркають
-о! Точно!
Генерал Метрянич скорчив відповідну гримасу відчаю і ненависті до злочинців і сорок хвилин розпікав підлеглих за погану роботу, лякав сімома кругами пекла, позбавленням 13-ї і усіх премій. Ще дві хвилини приділив справі. Звичайний серійник, люди зникають біля залізничної станції, а трупів немає.
-нєту тєла - нєту дєла - прошепотів Муцько і Гриць злегка пирснув.
Потім усі гуртомповалили в курілку і ще 10 хвилин обговорювали політику, низькі зарплати і відсутність квартир. повернувшись у кабінет Зденек з муцьком застали затриманого у дивній позі. Він видерся з ногами на стіл і, сівши по-турецьки, обклався з усіх боків паперами із справи, що якраз учора спульнув на Грішу помираючий від виразки виродок Лазаєвський.
Від наглості затриманого і незвичайності ситуації обоє поліцієнтів мову втратили. Натомість позад них прочинилися двері і тихенько увійшов Заболочений і пошепки мовив
-півгодини так сидить. Екстрасенса взяли на півставки?
Муцько подивився на Заболоченого так, ніби той возносився, потім на затриманого, що брудними кросівками дупою сидів на його робочому столі, потім на Зденека.
У цю мить від сильного поштовху Заболочений влетів усереднину, попхавши Зденека і в пройомі дверей постала грузна туша начальника відділку Мирослава Яковича Немитого. Він уже убло хотів відкрити рота в сторону Муцька, та тут його поросячі очка скосились на постать, що спокйнісінько сиділа на столі і, нікого не помічаючи, перекладала папірці із справи.
-ахахаха!!! - заревів начальник, схопившись за пузо. - Муцько! ахахаха!!!
Муцько прямо таки оскаженів. Підбіг до шафи, скочив, раз, другий, таки дістав гумову палицю і вже було кинувся на затриманого, та той підняв голову, повернувся і вкрай споквйним голосом промовив:
-мабуть у льосі закопала трупи. Під бляхою.
-чекай Муцько - встряг Зденек - хто?
-та я тебе... - червона пика Муцька вже нічого не розуміла
-Муцько!! - гракнув начальник. Його теж зацікавив цей дурник на столі
-Зінаіда Петрівна, племінниця бублькі - підняв папірчик із даними затриманий - скоріш за все приспала клофеліном і відчинила вікно. Було 5 морозу. Але в кімнату увійшла дівчинка Ганна, бо їй стало холодно і побачила відчинене вікно і тьотку. Тож її вона скоріш за все придушила - он зірвана шнурівка жалюзів на фото кімнатки.
Зденек, Заболочений і начальник Мирослав Якович обступили стіл і витріщались на папірчки що їх по черзі піднімав затриманий.
-за шо його? - спитав начальник
-сцяв у парку - відповів Зденек
-Гріша, ти цейвот, запиши шо він сказав і бери ше теплу ту Зінаїду з ліжечка, вона вже може лягнула спати. А ти - Немитий повернувся до Муцька зайди до мене в кабінет.
начальник пройшов через увесь кабінет до дверей і вже закриваючи їх, грізно глянув на Муцька і додав
-будь ласка
Двері гримнули і заболочений завівся
-Муцько, тікай в Ізраїль, памятаєш як картавому підкинули куклу і взяли на взятці? То він йому тоже сказав "будь ласка". сказав "зайди до мене" і потім такий "будь ласка".
Зденек почухав рідке волосся
-Хижому сім років дали?
-сім років? за шо шо за взятку? сімьорік за взятку? - Муцько накинувся на Заболоченого розмахуючи палицею
-еее! Забери його Гріша в мене табельне!
-Муцько тебе шо бджоли покусали?
-за шо йому сім років? Як зайди до мене? А як ше до нього зайти?
-треба йому таблєтку дати - сказав Заболочений і втік з кабінету.
гріша насилу відштовхав Муцька до протилежної стіни, де стояла шафа із старими протигазами і відібрав палицю. Коли проходив повз шафу, то кинув її наверх. Палиця тут вже впала і закотилась під шафу. Слід за нею впала фуражка і залізна банка із скрепками.
-мені б хлібчика - сказав затриманий, потираючи живіт і зліз зі столу - шлунок хорий
-хуїбчика не хочеш!! - зірвався Муцько і кинувся на нього через увесь кабінет. Гріша не встиг зреагувати, тож затриманий отримав кулаком по чурбану і впав на підлогу наче повалене дерево. Муцько завмер, Гріша почухав носа. Двері відчинились, зайшов генерал Метрянич. Глянувши на тіло затриманого і розпашілого Муцька, він скривився
-ну тут усе ясно. А там що?
Генерал у колі офіцерів вийшов у коридор. У кабінет крадучись зайшов начальник, узяв Муцька за руку, і не зводячи з нього погляду витяг за двері.
Гріша перехрестився і пішов набрати води у баньку, що полити затриманого.

 

-Гріша! Шо там по бабульці з дитям?
-вночі взяли, як і просили, теплими з ліжечка!
-ага, зайди після обіду
Немитий піймав під лікоть свого заступника і, щось шепочучи, повів у кабінет.
Гріша почухав ріпак і зайшов до свого кабінету. За своїм столом сидів його напарник Муцько. Колір лиця його набув слабкого зеленкуватого відтінку. Це значило, що тиск у жиробаса вже спав, і тепер у нього адреналіновий відхідняк, що може тривати до двох діб. У такі дні Муцько був абсолютно безпомічним овочем, н здатним навіть папери заповняти. Тож Гріша узяв свої робочі шмотки і поїхав на авто один. Звичайно це суворо порушувало норми і правила безпеки, та з таким напарником як Муцько це було за щастя.
Двері відкрив заспаний хлопець і неприязно зиркав на поліціянта
-доброго дня отче Блямба пантелеймон Онисович. Вас вчора так хутко від генерала рятували, що забули записати ваші дані.
Хлопець повільно підняв руку, видно натякаючи, що він поважає реакцію іслабкі нерви національної поліції і обережно засунув пальця у ніздрю. Зворушений такою турботою Гріша траснув хлопця долонею по чолі.
-поїхали
-шось не хочеться - не дуже голосно, але впевнено промовив хлопець
-по-перше, шановний, тебе ніхто не питає. По друге, ми їдемо не у поліцейський відділок.
Мовчазна непорушна постать усім своїм видом вказувала "а куди?"
-в сбу, я тебе швагру продав. Спочатку тебе хотів Віталя до себе в область пристроїти, потім Немитий, це наш начальник відділку вирішив тебе відексплуатувати. То я й подумав, раз ти такий на розхват, то чому б тебе не продати повигідніше. Як гадаєш?
-логічно
-давай, зганяєм, викмкни вдома воду і газ.
Хлопець підняв догори очі, видно щось обдумуючи
-та жартую я. Пішли тормоз, півгодини туда-назад.

-Юрчик Р.І., 29 років, християнин. Піймали у парку, бо сцяв на дерево, під котрим видатний поет писав свою видатну поему.
-стать чоловіча - додав Роман косячись на зовсім маленьке з щілину віконце, закрите поіржавілою сіткою часів Андропова.
-муляж - прослідкувавши за його поглядом промовив майор служби безпеки Маковецький
Роман кивнув, ніби погодившись з тим, що його сумніви підтвердились.
-Гріша, мій швагєр рішив тебе до мене привезти. Каже, ти цінний кадр.
-Гріша ненавидить Немитого, хоче смерті Муцьку, але оскільки вони повязані на чорних справах, то терпить його заради обопільної вигоди. Немитий хоче використати мої здібності до розкриття злочинів для підняття графіку розкриття. Тому може для підстраховки підтусувати кримінальну справу, щоб мати чим шантажувати. Вам швагєр шось винен?
-трошка є. Я йому гааж віддав із сетрою і старою девяткою.
-непогано як на мене
-чи ти вартий цілого гаражу?
-дивлячись у якому районі
Майор витяг з шухляд підготований папірець і вписав у нього потрібні дані.
-підписуй
Роман мовчки, не читаючи підписав і ручку поклав, стягнувши пальцями відбитки.
Чи помітив це приймаючий було невідомо. Він мовчки вийшов з моторошної кімнати і біля 15 хвилин Роман з цікавістю розглядав муляж вікна. Потім прийшла прибиральниця і вигнала його в коридор. 21 перше століття на дворі, а у них прибиральниці із швабрами. Або це голова відділення, вирішила таємно за ним послідкувати. Дуже добре слідкувати за людиною, коли вона на тебе не звертає уваги. Чи ти двірник, чи електромонтер, чи просто клошар.
Роман постяв трохи біля дверей і повитріщався на стінну газету, певно ще 82 року випуску. Потім йому стало нудно і він почав ходити по коридорах. Там де були грати чи зачинені двері він зупинявся, дивися уперед і повертав назад, тримаючись увесь час правого боку. Врешті він вийшов по сходах на третій поверх і потрапив на велике збіговисько, що саме натовпом проходило у актовий зал. Роман вирішив, що буде занадто виділятись серед ділових костюмів у своїх домашніх спортивних штанях і футболці зеленої жабки з червоним ротом, котрій було хто зна скільки років. Пройшовши по півколу він піднявся ще на поверх вище і пішов вздовж кабінетів. Попереду було сонце і скоріш за все вихід. Зненацька двері поруч відчинились і зкабінету вийшли двоє у звичайних джинсах-футболках. Очі сфотографували Романа, а обличчя безтурботно посунулив сторону актового залу. Не зачинивши за собою двері, з-за котрих на Романа сипонуло сонячним промінням. Не вагаючись він пішов назустріч світлу і поинився у просторій кімнаті з столами і шафами. Скоріше за все робочий кабінет, якби не диван посеред кімнати і журнальний столик із початою пляшкою коньяку. Роман обійшов кімнату по колу, узяв з полички товсту папку, сів на диван і заходився перегортати сторінки. через декілька хвилин у кабінет забіг чоловік у дивній замшевій куртці, узів із стола пістолет і, навіть не глянувши на хлопця рвонув геть. Роман гортав справу і думав - якщо він підписав папір про нерозголошення, то читати можна. Адже він нікому не розкаже. Та навітья кби й не підписував, розповідати про дивний день йому всерівно нікому. Друзів розгубив після інституту. З родиною тримався вкрай віддалено. Навіть у інтернеті, після того як скисло декілька соціальних пабліків, уже й не було з ким і як потеревенити. Справа нудна. Пропала дівчина, пропала дівчина, пропала дівчина і ще одна дівчина що... пропала. Ой ні, тут іще одна пропала. І всі в різних районах. Роман перегорнув декілька сторінок назад. Потім із папкою вийшов в коридор. Там на стіні висіла велика карта місця, розбита на зони впливу. Ну добре. тут він був, тут був, і тут був. залишається район вокзалу. тіла не знайшли, значить десь на складах ховає. На біля вокзалу також іде рогрузка з вагонів мяса, колись думав йти, але його батьки відмовили там працювати, сморід неймовірний. Ага, ще на окружній нічого не знаходили. Але туди так далеко перти. роман повернувся в кабінет, узяв зі стола ручку і написав на останній сторінці:
Привокзальна, склади, мясна розгрузка, відходи. Перевірити ями, гниття, паштето-давилку.
Поклав папку на столик і узяв коньяк. Дорогущий французький. Справжній. Не оті бадяги коричневі з магазинів, що і напоєм не назвеш. Хороша робота - прийшов з ранку, хряпнув коньяку і сидиш на дивані. Хоча у депо також непогана робота. Сидин над панеллю, якій років більше ніж тобі і вдаєш відповідального за аврійну безпеку. Оскільки в депо ні ковбаси, ні алкголю немає, то й приходять із перевірками рідко. Ркоів десять назад одна жіночка прийшла, почала на всіх кричати, я вас усіх позвільняю, тут такий хаос, нероби, халявщікі. Врешті звільнився зам і відповідальний за безпеку. жіночці на другий день вкачяли і вона все підписала. Більше перевірок у депо не було. Покинута територія, два трамваї, що були запасом невідомо чого. Ідеальне місце праці. Хоч ядерну бомбу збирай.
Роман приліг на бік, поклавни голову на підлокотник дивана. перед очима стояла почата плашка справжнього коньяку. Десь з іншого боку лежала папка, ніч була безсонна, тож заснув він майже одразу.

Прокинувся Роман від шуму напруженої праці. Люди поруч ходили, совали стільці, гримали шефлядами, закривали шафи, комусь звонили і гиготіли
-о! Прінцеса проснулась! Давай пацан, бери свою бутилку і вали в свій кабінєт на четвертий!
-це хто?
-серійник, Маковецький сьогодні оформив. Чуєш, пацан, харош в нас бухати!
-я казав не треба в центрі диван ставити
-в углу ставити пагано, там воздух спертий
-о, знаток воздуха, всю жизнь в танку провів
-тільки 3 роки. і в танку головне
-не обісратись, чули. Ей, клієнт, давай, тут не готель, чухай в свій чотириста сьомий
-молодий ше
-відмінник навєрна
-тебе як звати?
-не повіриш - стишив свій сварливий голос - Юрчик І Р
-ер і - сказав Роман підіймаючись, Роман мене звати
Він, не піднімаючи голову понуро вийшов у коридор, навіть не роздивлявся хто поруч говорив увесь цей час.
-е! Нафаня! Каніну не забудь!
Роман лиш махнув рукою і у спину почув скупе заздрісне "мажор".
Чотириста сьомий було відкрито, усередині з потужністю малого парового двигуна шурувала прибиральниця. Ця кімнатку набагато сильніше відрізнялась від тієї унизу. Горизонтальні пласкі вікна, зафарбовані маслнною сірою фарбою стіни, кушетка у кутику і стіл без стільця справа від входу.
-тебе де носе? Баба Надя тільки помила, а тебе вже трафило. Маковецький казав ті ключа дати. На.
Прибиральниця поклала ключ на стіл і з півповним бруднючої води відром вийшла у коридор. Двері мали паганий, розхитаний замок, тому не зачинялись повністю. Щоб нормально зачинити, доводилось закриватись на ключ із середини.
У столі лежав пістотолет и тимчасове посвідчення без фотографії. Нижня шуфляда не відкривалась, бо була забита цвяхами. На підлозі був затертий вицвілий лінолеум, ще мокрий від брудної помийної води з відра прибиральниці. Роман подивися на пістолет, не торкаючись його, закрив шуфляду і ліг на кушетку досипати.

 

-це твій почерк?
-нє, в інього як у епілептика
-твій, Стьопа?
-ну кого ти питаєш! Стьопа тільки грошикі вміє в бариг віджимати. Стьоп, скільки дав за корочку?
-ану бля!
-може це Євгена?
-Женька в Полтаві був тиждень
-опять Полтава! У нього там баба?
-супровід вродє
-може Султан?
-да, точно, Султан міг би придумати
-ану набери
-в нього 18 номерів на місяць, шо набрати?
-да ладна, прийде спросиш
-а шо там сталось?
-найшли маньячіну, дівчят різав і трупакі в відходи мяса на привокзальній прятав
-то хто розпутав
-лаври мої, вон дописав хтось наводку в справі, а чий почєрк непонятно
-боїсся відгребти?
-мда, Султан тобі яйця відірве за таке
-так я тому і питаю, можу розмінятись. Я ж людина своя, кампанєйська. Я тим серійником прикрився, і мене босс не схавав на сніданчик. В мене зара туго з розкриттям.
-памятаю вчора тут пацанок крутився з серійників, з четвертого.
-серійників нема, всі на фронті
-вчора Маковецький взяв нового
-блін, Миросик, точно він, він е каніну тут оставив, ми її зі Сьопою розпробували.
-коньяк залишив Султан, це для босса було. Так шо, маї дарагі, взяли з тумбочок бабла, пусту бутилочьку і бира поскакали шукати таку же бутилку.
-босса? Шо ти гоніш, овна почята була.
-Султан з ним по одній бахнув, а тут екстренна нарада по бімбі. А потім розлетілись по рознарядках.
-ой бля, ти шо дібіл, ти зачим чуже бухло мені два
-не сци, Сьопа, скінемся по двісті і купим лучше
-лучше? Ахаха, Сьопа, ви вчьора вижрали красівий французький самий справжній коньяк, який коштує 200 баксів
-французька каніна стільки не коштує.
-лан, застранці, в якому новенький сидить?
-401 вроді, чи 407
-в 401 начальник їхній, Котигорошко
-значить в 407.
-я піду дякну малому, а ви краще каніну найдіть
-а шо зразу я? мене угощали!
-стопа, тобі треба босса плюхі?
-от і плати!
Миросик підбіжав до свого столу, взяв жменю грошей в конвертик і хутко кинувся на четвертий поверх. Двері 407 були зачинені. Та коли він зашумів, усередині завовтузилося і двері відкрив заспаний Роман
-добрий день, можна?
Роман пропустив у кабінет із затлим застояним повітрям гостя. Той звично окинув поглядом занедбану бідну кімнатку, потер руки
-тут така справа, це часом не ти вчора мою справу брав по серійнику?
-угу
-дописав по привокзальній наводку
-найшли в мясі?
-у відходах, де відходи паштето-дробилки скидують.
Роман кивнув і подивися на прочинені двері.
-ну, взагалі-то це не моя спарва, це з відділку серійних, простом мені її всунув наш Шпігель, це начальник управління, і сказав швидко розібратися. Тобто я у ваші діла не лізу, я розумію, шо вам тут не дуже з серійних обламується, тож я тут трошки себе роздягнув, так би мовити во благо. А ти якшо шо, звертайся.
Миросик поклав на кутик столу конверт і швидко пішов до дверей. Та на жаль у дверях йому вихід затулила велетенська туша полковника Шепко. Миросик скис і двічі про себе матюкнувся. З-під пахви полковника миринув майор Маковецький.
-обжився? Вчора баба Надя гвалт підняла шо ти зник. Вже думали додому пішов, а ти в шеер спав.
-Миросик, ти медогляд пройшов? - злізно зашипів Шепко
-вже йду
Шепко глянув на стіл, на конверт на столі, на Миросика, на Романа, і потім повернувся до Маковецького.
-і шо? - розвів руками той - Миросик, це шо вже таке?
-та на меблі з пацанами скінулись
-і Стьопа? І Стьопа скинувся? Той шо би почку мами продав якби знав кому?
-ну цей...
-дякую за диван - сказав Роман і взявши зі столу конверт покалав його у шуфляду на пістолет. Схоже ефект із зникненням у шуфляді провів незвичний ефект на присутніх, усі відразу про нього забули.
-Миросик, на медогляд
-вже біжу
Миросик протиснувся між тушою Шепко і Маковецьким і швиденько залишив 4-й поверх.
Маковецький підійшов до стіни і спрбував дотягнутись до вікна
-не вийде - сказав Шепко
-що, муляжі?
-моноліт - сказав Роман - не відчиняються
-треба тут вентиляцію зробити, кондиціонер на коридор вивести, бо на вулицю не положено.
-зробим - погодився Маковецький і повернувся до хлопця
-зараз полковник Шепко розповість тобі що таке "наша служба і опасна і трудна", потім пройдеш медогляд і зробиш фото 3х4 для особової справи. Кондиціонер вже завтра, вибачай. А тепер я вас залишу і дякуємо за привокзального маньячину. Швиденько ти його вичислив.
-наскільки швиденько? - поцікавився Шепко
-десь за 2 години, може три максимум
Роман міг би сказати, що 2 з половиною години він спав, та вирішив промовчати. Не його це фішка - хвастатись.
-Справи у 401 в зеленій шафі. Обовязково чергового повідом шо лізеш у зелену шафу, там своя секретність і... ну ти ітак її сам не відкриєш. Вся бригада серійників зараз на вигулі, стріляють і все таке інше. А ти тут давай привикай і працюй. Ага, в столі у Чемиги, це зліва від входу є норми, документація, нменклатурщина, усе тобі це треба знати до приїзду бригади. Добре? Ну я вас залишу.
Маковецький вийшов, залишивши прочинунеми двері, а полковник Шепко розпочав
-техніка безпеки стосується кожного...

 

Біля спортзалу були душові. У душових завжди була гаряча вода. За душовмии були ванни. За ваннами був лазарет, за лазаретом сходи і ліфт на нижні поверхи. Що там далі Роман не знав, і знати не хотів. Крім того, полковник відразу відкритим текстом дав зрозуміти - будь яка цікавість наказуєма. Тому в свій перший день туалет він шукав сам. Вже три дні його не було вдома. І якщо там тріснув змішувачи чи пішов газ, халепа на нього чекає удома. У конверті Миросика було 750 долларів. На ці гроші Роман купив мікрохвилівку, простий диван із подушкою і покривало. Удень він пішов у поліклініку пройти медогляд. Лікар записав його прізвище, спитав назву організації, довго роздивлявся корочку без фото і нарешті спитав обережно
-чому без фото
-примають - знизав плечима Роман
Лікар задумався, повернув документ і спитав
-скарг є?
Роман захитав головою. Тож лікар посадив його на кріселко і на 20 хвилин зник. А поврнувся із цілою купою підписаних і пропечатаних паперів, довідок, направлень. Роман згадав, як останній раз провів у поліклініці два дні, щоб закрити лікарняний. Щиро подякувавши він поїхав додому і взяв із собою у рюкзак декілька запасних футболок.
Зелена шафа була не зачиненою. Роман узяв першу ліпшу папку, поставив у мікрохвильовку піццу і зручно вмостився на дивані.
Будівельники. Вік 27-42 роки. Міцні, худі, високі, не дуже, товсті, один кульгав, один зі спецназу зникали у різних місцях на півночі за містом. Станції немає, зупинки дві, але далеко. Навколо два села. Позаду ліс, котрий довгий і безлюдний. Є запис що село прошурували все від і до, ліс пустий, за лісом дорога і знову ліс. Озерце. Аквалангіст приїхав, походив по коліна в багнюці, сказав що нічого не знайшов. Потім є допис, начальник Бігус заставив двох колег закотити штанці і прочесати його повністю. Знайшли труп кота у кульку і дві порізані шини. Роман взяв піццу і заглибився у папку. Немає трупів. Тіла не знайдено. Вийшов нижче, йшов вижче, пропав у цій зоні. бербудський трикутник. У трикутнику зникали кораблі, тут люди. Кораблі тонули від розрідження водного шару, такі собі зубичі піски океану, а тіла зникали, бо їх хтось собі топив. Куди могли ходити будівельники? Наркомани? Бордель? Грибники? Чому усі вони будівельники? Чому два села і ліс. Озеро-багнюка за лісом. Хижі звірі? Ті зазвичай залишають кістки. Дуже голодні звірі? Зїли усе і навіть кістки з мештами? Треба туди поїхати роззирнутись. Але спочатку треба поспати. Чому після їжі так хилить у сон?

 

-ай, чіка-лапуля
-кооотику!
Неймовірно, просто нереально протилежна парочка накинулась одне на одного і почала пристрасно обніматись. Роман гриз кукурудзяні палички, сидячи на парапеті під стіною з графіті і споглядав зустріч Стьопки зі своєю неймовірно-красивою мініатюрною коханою. Більше схожий на ведмедя у заношених темних джинсах, мятій обвислій футболці Мьопа завжди неохайний з обвислим наїдженим лицем був більш схожий на сантехніка, чи може краще на працівника котельні. А поруч така шикарна, красива, фігурка ніби виліплена вручну. Хоча чому це може? Скоріш за все дівчинка пілонщиця, або стриптизерка-танцівниця. Міцні мнязи ніг спереду, легко зривається на носки, вся така пригуча і вертка. Роман глянув на свою темно-синю кофту засипану крихтою від кукурудзяних паличок і подумав що варто було б їх стряхнути. Та пачка була ще більш ніж на половину повна. Прийдеться стряхувати двічі. Тоді не треба. Він відставив пачку уліво, правою рукою узяв пакетик кефіру з надгриженим кутиком і добряче потягнув із нього смачної закваски. Що може бути краще? Кукурудзяні палички, кефір, красива жіночка, що чомусь зараз дає гроші Стьопі і не надто сміливе сонечко, що більше світить, аніж гріє. Що за гроші? То вона не його утриманка? Судячи із вигляду Степана, йому тільки така життєва схема і світить - купувати прихильність жінок за гроші. Тому-то він такий жадний. Повз пройшли два татуйовані хіпстери, вибираючи кращий ракурс для знимкування графіті позад Романа. Схоже, що саме красиве із них, якраз прикривав недолугий хлопчина із субпродуктами, що сидів в позі по-турецьки і придуркувато втріщався на пристойних туристів. Один із них показав рукою, що варто було б посунутись для зручності фотографування. Другий приємно посміхнувся і відійшов трохи назад. Ага, біда навчила людей турбувати. Ще й у такому чудернацькому одязі.
Роман узяв пачку паличок, кефір і ліниво почапав по півкругу парапеті у сам кінець. Там де сонечко довше затримається. Потім можна повернутись у контору і почистити зуби. Поспати. У кабінеті вже встановили кондиціонер, диван от тільки панув лісопилкою. свіжою стружкою і клеєм. Ще він думав як відчинити вікно. Чи дозволять замінити, чи вибити шкельце, хай весь час дує, поки весна, а ще літо попереду. Але тоді його офіційно визнають прибацаним, поставлять тавро на чолі, табличку "придуркуватий" і знову вічна самотність, неприховане презирство, косі погляди і шепотіння за спиною. Хіпстери натішились процесом і неквапливо посунули далі. Стьопа кудись дівся, його кохана ліниво длубала купку морозива у вазочці. Роман з цікавістю стежив за нею і далі гриз свої солдощі. Зненацька його цапнули за шкірку і підняли високо угору, аж ноги задригалися у повітрі. Видно той що напав ззаду стояв на парапеті і тпер мав перевагу. Та Роман і не збирався захищатись. Перша мить паніки пройшла, коли тіло пручалось і дригалось скоріш підсвідомо, ніж в цілях самозахисту, потім прийшла повна апатія. Тобто хлопець розумів, що напад зі спини більш дієвий, якщо ударити важким тупим предметом по голові, або гострим у район під ліву лопатку. Якщо підняли і струсонули, значить показують силу, перевагу над його слабкістю. Не момічаючи опору рука відпустила жертву і з за спини перед очі Романа вийшов Стьопа.
-шо цинкуєш, пацан?
Роман покрутив шиєю, потер плече і присів у свою турецьку позу
-хочеш? - простягнув він паличок Стьопі
Той, не зводячи очей з хлопця схилив голову набік.
-і шо?
Роман зрозумів, що за неповагу можна отримати каблуком в лице і це мабуть доволі боляче. Але сказати щось розумне зовсім не приходило до голови. Його врятувала кохана Стьопи.
-братік, ну шо?
-тупить - коротко відповів Стьопа і спер кулаки в боки
-а шо він стежив?
-я тут завжди пілсля обіду - підняв пачку паличок Роман
-а! - наївно підняла брови дівчина - так він тут завжди сидить? А я думала шпигує за тобою.
-прям так? - недовірливо гнув своє Стьопа
Роман простягнув замазану жовтою крихтою руку у сторону контори, що виднілась вдалині за сосенками і сказав
-камери
-що? Стьопа там тюрма?
-Іра, ну яка тюрма, там робота і камери нагляду
-ааа! - засміялась дівчина Іра чарівною посмішкою - а він хто?
-співробітник
-то ви водному кабінеті? А Стьопка...
-Іра! - обірвав її Степан
дівчина завмерла на півслові і перевела погляд на Романа, потім знову на Степана
-в мене братік бурчить весь час. Він нормально харчується? Йому цьоця зупку передає щоб гаряче на роботі їв. Він їсть?
-Іра!
-я не бачив
-Ромчик наверху працює, він не може бачити!
-Ромчик з начальства?
-Ромчик наверху, начальство внизу сидить
-а! У вас все навпаки, я забуваюсь постійно. Дуже приємно, Ромчик, я Ірочка, сестричка Стьопки. передайте його начальнику щоб він їв зупку гарячою. Добре?
-Іра!
-ну все, папа!
Дівчина вертко зірваласяз місця і легкою ходою рушила у кінець парку.
-я тобі передам! - зло буркнув Стьопа
-твоя сестра? - спитав Роман
-я тобі дам! - Стьопа сунув свій величезний кулак під ніс хлопцю. Потім розвернувся і пішов в контору. Роман узяв кефір і присмоктався до відгриженого кутика.

 

У кінці коридору гримнули двері і повз пробігло декілька чоловік у важкому взутті. Роман прислуховувався як шум бігу стихне на сходах і продовжив тицяти пальцем у планшет. Ірина Ванакуєва, двадцять три роки, фотографія, ще фото, діти, діти, ще фото, ага вона викладає бальні танці, чи гімнастику. Чи шейпінг. Або фітнес. Ні, дітям фітнес не викладають. Щось вони у тих тріко танцюють. Як ті тріко називаються? Гугель, поможи.
Зі сторони сходів пролунали крики і по коридору повз пробіжало більше ніж двоє, при чому щось важке несли. Поруч прочинились двері і закричав Бузко
-броніки мені взяли?!!
-де Ракитняк?!!
-броніки де мої?!!
-машинка чекає, група на вихід!!!
-Котика визвони він на першій!!!
У 401 двері широко розчинились, гримнули усією своєю броньованою вагою об стіну і повз пробіжав увесь поверх серійників важко тупочучичи, наче табун слонів. Чи стая? Гугель поможи.
-леотарди - вголос сказав Роман і повернувся на бік. У коридорі і внизу крики стихли, усі поїхали на спец-операцію. Роман погортав фото Іри, на жодному Степана не було. Ну звісно. Контора.
За декілька хвилин у двері неголосно постукали. Роман встав і відчинив ключем двері. Можна було б і не закривати, та нащо людям показувати, чим він тут займається. Клямка дверей так і не убла відремонтована.
-Ром, всі ваші дьорнули на спецуху, двері відкриті. там секретність, документи, ти б закрив.
-угу
Швидко зиркнувши углиб кабінету, прибиральниця пішла геть. Роман вимкнув планшет і пішов в 401 усе позакривати. Та крім позакривати, довелося ще й повимикати, бо на стіні висів увімкнений великий екран ТВ, на столах два ноутбуки і одни компютер працювали, а ще світло і кондиціонери два. Поки Роман не особливо спішачи усе вимикав, зайшов Маковецький
-ваші всі чюхнули на спец
-угу
-чув, маньячина діток викрала, весь клас, 18 штук на екскурсію їхали і зникли.
Роман пригадав, що перед вимкненням ТВ на екрані показували дитячі фото.
-спочатку думали чорний ринок, хапнули всіх хто тільки міг. В них там тоже паніка, усі на дно впали, пару самі позвонили, клянуться не вони, просять не перевертати їхні борделі і сараї. Гаряча буде нічка. З центральної вже напевно разів двадцять звонили. Зра чую, навіть віддір кадрів піднімуть. З коридору почувся зриваючийся голос керівника ШР
-Стьопа!! де твій бронік, Стьопа??!! Ти його продав, засранець??!! Де він, Стьопа!!?? Ти на спец поїдеш тазіком прикриватись??!! Стьопа шукай бронік!!
-ой, піду я краще, ше мене потім в дупу накопають
-угу
Роман усе вимкнув, роззирнувся. Здається все. Тільки акваріум з муляжними рибками булькає і гуде. Діти, 18 дітей на екскурсії. Пропали безвісті. Теракт. Захоплення заручників. Але усі бігають вже доволі довго, а вимог терористів немає. Немає дітей, немає терористів. Значит терористів немає. Де діти?
Роман підійшов до архівної і пошукав на "діти"
сім папок, 12 записів, 134 пропажі безвісті. Але це за скільки років? Тут 93-й. Давно. Добре.
Роман всівся по турецьки на стіл Конотопа, обаклався папками і заходився читати.
Годинки за чотири повернувся Маковецький
-ти ше тут? Там звонив Чмир, казав закрити двері і ключі на зберігання.
-угу
-ти ше побудеш?
-угу
-тільки закрити не забудь
-добре, не забуду
-добре я пішов. Скажу Васі шо ти лишаєшся ше. Бо ше включить сигналізацію, то тебе пристрілять вночі свої
-угу
Маковецький глянув на хаос паперів на столі Конотопа і поруч на підлозі розкидані аркуші, почухався, та й пішов. Роман поскидав непотрібне під стіл, щоб не загромоджувати проходів і витяг іще три папки. Але вже поніс до себе в кабінет. Повернувся і узяв ще чотрити і стопку архівних приписів. На дивані читати було набагато зручніше. Перші дві години його хилило в сон, так коли натрапив на цікаву папку матері-дітовбивці зовсім перехотів спати. Зраштою, під ранок його розібрало і прокинувся він від матюків Конотопа і ударів ногою по дивану начальника відділу Чмиря
-пацан, ти шо там всьо порозкидував? Ану прибери всьо, поки я не дав Конотопу тебе вбити скрепкою
Роман ліниво піднявся і з заспаними очима почапав у 401. Та страшенно смерділо, повернулся уся бригада, що ніч провела на ногах.
-я в качялку подрімаю, а ти іди тиркати
-чого я? я Сліпого брав з бєспрєдєльщіками, хай Гадя іде
-шо зразу Гадя, Роман, ти людей бити вмієш?
Роман заперечливо похитав головою і всівся позад Нестеренка і увімкнув компютер
-ти шо тут забув?
-пошукаю у внутрішній базі
-то ти тут діток по архівах шукав? - глузливо спитав Конотоп намагаючись зняти бронежилет.
-ану відставити це! - гаркнув Чмир - ти шукай малий, найдеш, візьмеш Конотопа на затримання, хай йому стидно буде.
-тут доступу немає. Який пароль?
-на гаршкє сідєл кароль - пожартував Нестеренко і нахилившись набік смачно перднув
Усі заржали, а Роман встав і пішов на вихід
-ей, куда пішов? А прибирати хто буде?
-потім. де пароль взяти?
-сходи до ботанів на ліве крило. це від актового наліво і один раз вверх і одни раз вниз. Але візьми їм шось смачного, такі задроти, аути повні.
-угу
Роман спустився до актового залу, повернув наліво і потрапив у теалет. Потім повернувся назад, став до актового залу спиною, пішов наліво і вперся у кабінет техніки безпеки і охорони праці. Знвоу повернувся до актового, спустився на перший, повернув наліво і вийшов на великі подвійні броньовані двері із сканером для ока. Нижче були циферки для вводу коду і навіть шпарина для карти. Непогано, потрійний заист. Плюс камери. Може навіть інфрачервоні є. Позад почулося шаркання. До Романа підійшла прибиральниця з кружкою води у руці
-шо став, заходи
Вона натисла на клямку, двері відчинились і Роман зайшов слідом за нею. Вони опинились у тісній кімнатці, забитій допотопною компютерною технікою, офісним приладдям, запчастинами, коробками з-під паперу та іншим хламом. відразу навпроти дверей повернулося крісло і на Романа вилупився молодший за нього хлопець із злими колючими карими очима
-шо нада?
-я з серійників, треба пароль
-пароль згідно наказу отримує керівник підрозділу і під підписку видає на користування із записом у журнал і заміром часу, проведеним за пошуком.
-Зіга, та скажи йому пароль - почулось десь із кінця кімнати.
-немаю права, питай у свого керівника
-думаєш він памятає, там же мозг - мишца
-сагласєн - підтвердив ЗІга і повренувся до Романа спиною. Роман ще трошки постояв і дивися як баба Надя підливає два скромних вазонки, що стояли на старому величезному моніторі. Тоді він повренувся і пішов униз, в душову. Після помивки і свіжої водички він пішов до Маковецького, але того ще не було. Або вже не було. е відомо чив ін їздив додому спати. Схоже уся контора цілу ніч набігалась до болю в ногах. Роман підняв голову уверх на стару велику люстру, що років із 10 не світила і пішов у свій кабінет. Коли він піднявся на поверх, то побачив як Конотоп з Нестеренком виходять з його кабінету
-добре, хлопчики, помились, трошки поспали і їдем на нові точки - Чмир глянув на Романа і тицьнув пальцем на гору папок, що наче мусор були звалені купою навколо його столу.
Попрацюєш, потім поскладаєш. Роман мовчки зайшов у кабінет і зачинився на ключ. Ну от ярликі і розвішені, скоро поставлять тавро, треба тільки почекати. діти, діти, де вас подіти? Куди можна 18 дітей заховати? Або відразу на консерви, або в яничари у Туреччину. Може їх з фури вже на корабель грузять? Роман взяв папір зі столу, тільки наполовину списаний і внизу написав:
"екскурсія-фура-корабель-турція"
Потім подумав і написав ще:
"екскурсія-автобус-бокс-консерви"
Для чого викрадати дітей? Для сексуального рабства. Це педофелія. Для їжі? У китаї їдять ембріони дітей. Для ритуалів? Сатаністи, секти, духи, старовіри?
"екскурсія-кладовище-ритуал-могила"
Дітей можна продати у нову сімю. Але маленьких. Доросліших, ті котрі вже люблять мама і тата вже не продаси. Будуть нити, плакати, затаять злобу, виростут і всіх убьють. А пістолет куплять на розпродажі у сусідньому супермаркеті.
Отже, рабство, їжа, ритуал.
Роман підкреслив потрібні слова і приліг на диван.
Ті, хто хоч якимсь чином повязаниий із кримінальним світом по вкираденню і продажу людей уже сидять на мінус другому і отримують побої. Битимуть їх довго і сильно, поки не зізнаються. У чому? Та хоч у чомусь. Як завжди. Бачу ціль, не бачу перепон. Усе що він зараз подумав уже хтось подумав до нього, на цьому рівні мислення він не унікальний. Унікальність його мислення полягає у відміні від його мислення від інших людей. Усе очевидно продумано і перевірено. Викрали, втекли, загубились, голодні пси, секта, тероризм. Усе вже давно і дотошно перепровірено. залишаються неймовірні ідеї. Типу викрадення інопланетянами. Вампіризм. Блискавка перемістила їх у далеке минуле. Чи майдтнє. Дивлячись який бюджет фільму. Якщо бюджет малий, то минуле, недалеке. Якщо бабкі є, тоді цікаве світле майбутнє. так, ми відхиляємось від основного потоку. Потрібний мозковий штурм. Чому б не зібрати команду таких же як і він - не звосім ще аутистів, але досить унікальних розумових здібностей. Таких, що ще не сидять у псиіатрії, але вже настраждались від однокласників. Може запросити того хлопця з компютерщиків, з кінця кімнати, що просив дати пароль. До речі, треба якось той пароль отримати. Роман встав з дивану і пішов у 401, як завжди не зачинений. Підійшов до столу Чмира і почав там ритись.
-шо ти там вигрібаєш? - спросоння спитав Нестеренко
-пароль шукаю
-він на бамажці всьо записує, біля скрєпок
Роман глянув на відривний стікер, на котрому було записано два телеофни різними ручками і пароль олівцем. Бінго! У базі даних було ціле кримінальне короловство видатних злочинців. Один хотів створити балони із хімічною зброєю у своєму підвалі. Інший заражав людей снідом на вечірках у нічних клубах банально, голкою із своєю кровью. Ого скільки наколов! Ще один по телефону доводив людей до самогубства. Нічого собі, 8 жервт протягом 3 років. і ще, і ще. багато, цікаво. ось що це. Усі вони як він. Їх не прийняли, ними не зацікавились. Он як, майже усі тридцятирічні. У самому розквіті сил і мозку. Тобто йому залишалось ще 2-4 рочки до зриву і переходу на темну сторону.
За шість годин сидіння за компютером, він отримав декілька колючих зауважень колег, що прокинулись і новий штамп - божевільний. Прокинувся Роман уночі, коли усі пішли на нові затримання і прочісування. Якщо нічого схожого по базі немає, значить потрібно увімкнути режим відсіювання. Як це зробити?
Живіт шалено забурчав.
Спочатку треба поїсти. Роман пішов до шуфляди столу і витяг з нього пару купюр. Пачка грошей Миросика вже повністю розтанула, залишається одна бумажка. Треба би поекономніше із їжею. Цікаво, коли зарплату дадуть?
За конторою, на пагорбі біли тсудентські гуртожитки. В одному з них цілодобова чебуречна. роман замовив зупу, картоплю з рибою (там фосфор) і всмівся за маленький столик.
Группа осіб викрадає дітей. Їм потрібно взяти екскурсійний автобус, витягти 18 ревучих переляканих дітиськ, що своїм вереском можуть переполошити півміста і кудись відвезти. Там знову ж, виконати операцію переміщення волаючих чортенят і зачинити. Отже, відвезли їх тим самим автобусом, а потім покинули його у іншому місці, подалі від місця відгрузки. Дітей відразу налякали і психологічно задавили, щоб вони не пручались і не ревіли гуртом. Як це зробити? Потрібен спеціаліст із психології. Це може бути психіатр, священник. до речі священикі люблять дітей, в америці це доказано. Також це може бути вчитель зі стажем. Полюбому це має бути людина зі стажем. Чоловік жінка 45-60 років. Ні, 50, бо старші вже старі, хворі, лікуються, помирають, їм не до дітей. Автобус знайшли ось тут. Роман взяв червоний маркер зі столу і тицьнув крапку на мапі. Навколо цятки зробив велике коло, на третину міста. Потім Синім маркером позначив останню зупинку автобусу. Провів лінію жо цервоної цятки і зробив навколо синьої ще одне велике коло. залишається північний захід міста, або південний схід. на південому сході спальний район, базар, і село. На північному сході гуртовні, бокси, підприємства, саме те що треба. Земельний кадастр власників земельних ділянок і нерухомості, відсіяти. Добре. Власники плюс роичі обовязково. Бо справжній злий геній не стане на себе оформляти гараж у якому четвертує 18 дітей. За віком отримуємо 784 особи. Якщо передати ці дані на провірку, то за 2-3 дні можна відсіяти і знайти. Але, якщо Нестеренко пердить йому в лице, а Зіга повертається спиною під час розмови, то ніхто йому уваги приділяти не буде. Як завжди сам-один. Ну добре. Що ще відомо про викрадача? Або групу...

 

Роман видерся на 4-й поверх по крутим старим сходам і схилився, переводячи дух. Витяг папірчик і прочитав "Харцизький Мирон Іванович, 52 роки, лікар-психіатр". Чудово, будинок старий, аварійний, сходи круті, деревяні, кругом піднімались ще вище. На поверсі лиш одна квартира. Мабуть тут розселяли австро-угорський полковників чи генералів. Ясно, що ніхто не захоче звідси зїжджати, ліпнина в холлі, стелі 4 метри, живеш як граф Монте-Крісто. На папірчику уже шість імен було викреслено. Переважно на нього дивились як на дебіла. Один підвипивший хотів ударити. Довелося тікати. Роман заховав папірчик у кишеню і постукав у двері. Найгірше, звісно, це коли злочинця немає удома. Приїхав за ним загін швидкого реагування, вибив двері, а воно через 20 хвилин з батоном французьким прилазить. Неприємно.
Двері відчинились і Роман сміливо спокійно, як і попередні 6 разів спитав
-де діти?
Згідно з набутими рефлексами, людина вже наперед знає, що гаряча миска обпече пальці. Аж тут зненацька Роману стало незатишно. Відчуття дискомфорту витіснила тошнота, а її випхала цікавість. Надзвичайна, сумбурна цікавість. Адже, на відміну від попередніх опитаних, цей відрізнявся. Мирон Іванович реагував на питання спалахомстраху в очах, заніміння кінцівок, бліда шкіра обличчя. Чесно кажучи, якби не попередні емоційні встряски, і на цього індивида вийшов би першим, то не зміг би відрізнити його поведінку від інших. Аж тут тобі синенька пляма на лакмусі. Чи малинова? Напруженість, з якою маленькі колючі очі колишнього психіатра дивились на хлопця віддавала гудінням високовольтної вишки у сиру погоду. Роман повільно завів праву руку за спину, під куртку і запхав два пальці за пояс. Хай думає, що в нього зброя. Схоже Мирон Іванович так і подумав. Він напружив руку, що тримала дверну ручку. Щоб запобігти лишній руханці, Роман спокійним голосом, наче дитині сказав:
-це все.
І коли в очах викрадача побачив розпач, додав
-я тільки заберу дітей.

Водій пасажирського двоповерхового автобусу закордонного напрямку довго роздивлявся посвідчення Романа
-а де фотографія?
-оформляють
Водій недовірливо глянув на Романа і повернув йому корочку
-у мене рейс
-два рочки умовно
-мені хоч бензин відшкодують?
-заправлять по саму кришу
-хотілось би вірити
-їдем на північний схід міста, на бази, біля нічного гіпермаркету. Знаєте?
-а. Ну.
Роман крутнувся у кріслі експедитора, коли двері закрилися і величезний незграбний автобус зробив недозволений розворот посеред вулиці. Коли вони заїхали за міст, Роман спрямував водія направо і далі в сторону боксів. Там, за ними покинута пряма як дошка дорога, метрів триста. Кажуть, деколи там проводять нічні заборонені гонки. палять гуму і пьють шнапс. мажори в прокачаних тачка. Цікаво було б на це глянути. Далі вишка для мобільних антен і піврозвалена будова. мабуть трансформаторна будка.
-тут наліво
-куда наліво, дроги немає
-по траві їдь
-а як в канаву вїду чи вгрузну в болоті? Вон диви, водичка тече, там всьо в багні. Як я виїду.
-ніяк - погодився Роман - у тебе ліхтарик є?
Водій голосно матюкаючись робив розворот біля поваленої будівлі. Роман пішов по високій траві нвпростець орієнтуючись на високу липу з вононячим гніздом. двічі встіпив у калябаню, один раз вгруз по кісточки в болото. Тут просто треба трафік знати. Або пригнутись і йти по притоптаній траві. Але на нишпорення потрібен час. Хто зна скільки вони не пили. Ось бетонний колодяць, тут ще раз наліво і ось курчі, купа засохлих гіляк і... хатка. Її точно з дорог не видно. Навіть від бетонного колодязю не видно. Навпроти дверей купа іржавого брухту. Вхід із задньої сторони через льох. Замка не було. тільки дротик розкрутив пальцями. Усередину вниз вели круті сходинки. Роман увімкнув ліхтарик і зігнувся навпіл. У льосі стояли замазані переробкою і мазутом пластикові бочки. Мирон Іванович сказав справа у ближньому куті. Чи зліва? Здається справа. Роман відкотив одну бочку, повалив нбік другу і присів. Під тоникм шаром землі показався люк. Без ручки. Бо ручка запхана за дошку при вході зверху. Відчинив люк і посвітив уних. 18 пар передяканих очей мовчки дивились на нього.
-майор служби безпеки Маковецький. першою виходить староста класу.
секунд десять панувала гробова тиша. Нарешті світловолоса дівчинка з косичками полізла нагору.
-як звати?
-Марічка
-Марічка, стій тут і по одному рахуй усіх хто виходить. З тобою вас має бути вісімнадцять. Зрозуміло?
-так. А дядю схопили?
-так - відповів Роман і вийшов з льоху нагору. відкинув ногою декілька заіржавілих бляшанок, розчищаючи дорогу. Ось і полізли, по одному почали виходити трохи замазані і заплакані діти. Почекавши, поки не зявиться староста, Ромна спитав
-усі?
-вісімнадцять. Ось список - протягнула блокнот дівчинка
-Марічка, в автобусі напишеш адресу кожного біля імені. Добре?
-так
-ну пішли. Діти ідемо колоною по одному.
Роман пішов першим. за ним староста.
Водію відпал щелепа певно щось придавила, бо він не відразу відчинив двері автобуса.
-заходьте, сідайте. Марічка, сідай тут за водяєм позаду
-добре
Коли усі зайшли, Роман пройшовся між кріслами і порахував їх.
-добре, їдемо додому
-це куда? - поцікавився водій, витріщаючись на переляканих дітлахів
-Марічка, хто найближче живе?
-Стасик, навроти цирку
-їдем до цирку - скомандував Роман і закрутився у кріслі експедитора. Автобус на ходу зачиняючи двері, рушив.

Роман подзвонив ще разі глянув на хлопчика. Той шмигнув носом і почухав вухо.
-може на роботі?
-напевно баба знов телевізор голосно дала.
Роман підійшов до дверей і двічі сильно гаратнув ногою знизу. Вже за кіклька секунд двері відкрились
-Шевчуки? - прочитав рівненький почерк з блокноту Роман - Проміжна 34 дріб сім?
-аааа!!! Назарчик!!! - заволала мамуня і схопила дитятко на руки
-завтра зайдете в управління по справку - сказав Роман і пішов.
По саме яку справку прийти його ніхто не питав. Він тільки зробив декілька фото батьків з дітьми на руках, далі вже навтіь не намагався щось говорити. Тліьки для профанації про спарвку вигадав. Бо ще подумають, що він викрадач по викуп прийшов. Розвезення дітей зайняло години дві. Коли автобус підїхав до контори, уже стемніло. Роман вийшов на прохідну і сказав черговому
-треба заправити
Черговий визирнув і недобрим поглядом окинув автобус
-чого це?
-того
-ти мені тут не дуркуй! - взївся черговий - це ше хто?
-він дітей розвозив. завтра в новинах покажуть. не треба щоб він про нас шось плів
-це точно, нам реклама не потрібна - погодився черговий - чекай, яких дітей?
Та Роман уже увійшов у будівлю контори і піднявся на свій четвертий поверх. З 401 долинав спів Котика. коли не було Чмира, любив побренькатин а гітарі. З дверей визирнув Бузко.
-тебе Маковецький шукав. Не лишай телефон, бери з собою.
-ок
-не ок, а бери, бо відгребеш від Чмира. А це дуже неприємно.
-добре, дякую
Роман зачинився у кабінеті, зняв кросівки і впав на диван. Заснув він майже одразу. На диво йому приснився сон. Зазвичай коли він був сильно втомлений сни не снилися, а тут на тобі - кубік рубіка котиться по сходах, наче мнячик. котиться і підстрибує. А на ходу крутиться своїми кольоровими кубиками, міняється. Гарний сон. Що б це значило? Роман сни не просто любив, він їх обожнював. І намагався кожен сон запамятати, бо сни давали напрямок на його майбутнє життя. Якщо правильно розтлумачити сон, то можна зрозуміти як правильно вчинити.
Зпросоння долунав знайомий голос. Точніше вереск і гупання в двері.
-відчини засранець малий, бо винесу двері!!! Чуєш? падлюка мала, ану відкривай!!! Ромко? Ромчик? ну давай вже не спи! Нестор! Неси сокиру!!!
Роман відчинив двері і повернувся босим на диван
-вух! Ну і духман в тебе, включи кондиціонер. де пульт. А от він.
Роман ще заспаний закутався в плед, бо стало прохолодно. І більш-менш свіже повітря з коридору прочищало голову.
-так, шо ти там наплів вчора?
Роман знизав плечима і глянув на Бузка, що тільки голову просунув у кабінет. Маковецький поврнувся і махнув рукою
-ану чюхнув звідси
Бузко зник, а майор взяв стілець і поставив його біля дивану.
-де він?
-хто?
-викрадач. Чи це група.
-вдома, мабуть - байдужо відповів Роман і притис руку доживота. Хотілось Їсти. Ще вчора з ранку нічого не їв. Так він виразку підчепить.
-Ромчик, а шо то за дядя на атвобусі?
-біля депо підібрав
-він тут півночі вив що його заправити мали
-він дітей розвозив
-і бачив де ти їх забирав? Та все нормально? Є травми? Згвалтування?
-не знаю. Його заправили?
-та зараз заправлять, всерівно його ше-ер допитує
-хіба би не побили, його по ТВ покажуть.
-ой не вчи учьоних, зара йому бумажок дадуть підписати, інструктаж проведуть і причкшуть на камери. Ти шо там бурчиш?
-угу
-не їв?
-зі вчора
-бідненький. Ну ти іди пожери, тобі шо хтось принесе?
-ні
-ти мене нащо приплів?
-ти мені - я тобі
-ага. Ясно, бартер? Чи кеш?
-як собі хочете. Я піду поїм.
Роман вдягнув кросівки і понюхав підпашку. Від нього трохи посмерджувало, але не так як він групи після нічних затримань злочинних угруповань.
Під конторою стояла купка журналюг і пара бусів з антенами. Був перший запасний вихід зі сторони гуртожитків, тудою Роман і пішов. У дверях він стикнувся із немолодим мужчиною з купкою флешок на шиї
-а, Роман, привіт. найшов пароль? дати?
-найшов - кивнув хлопець і припустив що це той невидимий з кабінету компюторщиків - вас як звати?
-кіндрат - сказав мужчина і відразу засміявся - підпільний кіндрат. Насправді Микола Сергійович, але всі називають Кіндратом.
-дуже приємно, кивнув головою Роман
-тобі як щось треба, ти не зупиняйся в дверях, бо Зіга буде тебе пресувати. Відразу мовчки йди вліво в кінець. Я там в самому кутку. Як Зіга шось випердне, не відволікайся, у нього характер важкий.
-ок.
-ну давай тоді
Роман пішов у кафешку і замовив пісної зупки. По телевізору в закладі харчування зі всіх сил передавали новини про появу дітей, доблесного маойра служби безпеки Маковецького і відважну старосту, що зберігала спокій і підтримувала усіх дітей класу. Ніхто майже не плакав, усі живі і здорові. Батьки усіх вісімнадцяти дітей прийшли в контору по справку. Черговий дурів від шквалу нападів журналюг, а тут ще три десятка нервових батьків. Він викликав Маковецького і той заів усіх в актовий зал, де генерал метрянич штовхнув гарну промову про звязок служби безпеки і простих людей. Потім майор повів усіх до сбее в кабінет і всім видав справки про передачу службою безпеки усіх дітей цілими і неушкодженими. Завірив, що дітьми займуться накращі дитячі психологи і травм у них не буде взагалі.
-викрадачів піймали?
-закрита інформація - коротко відповів Маковецький. Двічі кліпнув очима у повній тиші і спровадив натовп батьків на вулицю. Удалині біля стінки з графіті помітив Романа. Намагаючись не привертати уваги журналюг майор нишком обійшов з запасного виходу будову і підійшов до хлопця, що саме поїдав нову пачку кукурудзяних паличок. Помітивши маойра, Роман прищурився на сонці і протягнув йому пачку
-нє - відмахнувся Маковецький - я таке не їм. Ти того, викрадача де він піймав?
Роман хотів сказати, що майор розмовляє наче Йода із страварс, та вчасно стримався і навіть не посміхнувся. Треба вважати на нерви людини вищого звання, що має підвищену степінь відповідальності. Хлопець відклав пачку і витяг з кигені папірчик з іменами і адресами.
-харцизький
-гаразд. Буйний?
Роман знизав плечима. Потім взяв справа від себе пачку кефіру і заходився рвати зубами кутик.
Увечері в новинах показали як затримували викрадача. Найперше відімкнули мобільний вязок у цьому секторі міста. Потім вимкнули електрику, газ і на всяк випадок воду. Трамваї стояли, вулиці перекрили, будинок оточили втри кільця. У кожного співробітника контори і поліції було фото злочинця. Стріляти категорично заборонили. Хіба що у тих, хто захоче викрадача дітей убити. Помста батьків, наприклад. Маковецький дістав корочку, глянув на два десятка бойовиків з автоматами на сходах і постукав у двері. Усі завмерли. Тиша. Маковецький посткав ще раз, голосніше і гялнув на Чмира, що нервово кусав губу під маскою. Почекали секунд десять і керівник серійників показав пальцями команду вторгнення, взлом. Наперед вийшли двоє з важким тараном, та тут замок клацнув і на порозі і майці і піжамі постав колишній психіатр Харцизький. Він жував надкушене яблуко, і коли відчинив двері, ковтнув і незадоволено сказав
-ну нарешті, вже замахався чекати. Зара брюки вдягну.

 

Роман ледве добрався додому, такі затори були через операцію затримання викрадача дітей. Удома він перш за все помився і поїв. По всіх каналах телебачення гриміли екстренні випуски. Ось затори і сім автобусів спецназу. Ось люди в масках зі служби безпеки оточивши щільним кільцем ведуть затриманого. На голові накинуто ганчірку, людей відтіснили на 100 метрів. Біля кожної машини з водієм стоїть автоматник і пильно стещить, щоб той бува двірники не увімкнув. Мер міста дав два інтервью, друге вже з майором Маковецьким, де щиро тисне руку і цілує в щоку. Під вечір до міста прилетів сам президент, за ним, із запізненням у 25 хвилин прибув премьєр із половиною кабунету міністрів. Маковецького нагороджують вітають, премьєр обіцяє всі блага, директор служби безпеки вручає позачергове звання. Маковецького вилизує президент, кабінет міністрів, мер міста, поодинокі вискочки-депутати, пресса, і навіть попи приїхали і помолились за його здоровлячко. Поки одних нагороджували, інших катували. Чмир двічі дзвонив на домашній Роману і питав декотрі речі про затриманого. Удруге на задньому плані було чути приглушені крики. Значить, викрадач скоро зробить добровільне щиросердне. Якщо працюватимуть з ним особливо акуратно, а в цьому, думається, допоможе прибула зі столиці команда, то вже на наступний день його покажуть світові. Хлопець походив по кімнаті, підняв і понюхав шкарпетки, що хто-зна скільки лежали під кріслом, закинув їх подалі за диван і ліг спати.
Зранку подзвонив Нестеренко і сказав, що команда має 3 дні вихідних. Столичні допитали викрадача, показали на камери і забрали в столицю. Чмир усіх повіз бухати на дачу, а Романа ні, бо він підмазався під Маковецького, а не під свою команду. Тож Нестеренко не дуже любязно попрощався і сказав виходити на роботу аж у пятницю. По новинах не вщухали викрадацькі пристрасті. Як тільки Мирона Івановича показали на прес-конференції служби безпеки, одразу пішла хвиля ненависті до психіатрії, психіатрів, психологів і трошки паталогоанатомів, бо вони теж якісь підозрілі. Про Харцизького розкопали усе що тільки можна. Де виріс, з ким дружив, де вчився, у що вірив і де відпочивав. Усі напрочуд швидко зреклись сусіда-родича-знайомого-друга і згадували старі істрії, що напрочуд ясно давали зрозуміти не зовсім здоровий глузд чоловяги. Тільки один старий шкільний товариш викрадача сказав що нічим хворобливим Мирончик не відрізнявся і був тут же затаврований осудом зтурбованого суспільства. У парламенті вже троє висунули вимоги про особливу кваліфікацію в психіатрії по роботі з дітьми. А один розумний і дуже відомий народний цілитель заявив, що психічні хвороби заразні і лікувати їх треба помідорами з сіллю. Роман нідав і дивився новини, лежав і дивися ексклюзиви, потім пройшовся на базар і наслухався якого страшного Чікатілу взяли. Решту для хлопець провів на стадіоні. деколи находило і хотілось так викласти, мало не здохнути. Біганина з підтягуванням добре прочищає мозок. Це вам кожен спортсмен скаже. І спортсменка. Чи спортсвумен? На стадіоні своя парафія. Свої люди, свої правила. Перше і найголовніше, не бігай проти течії, бо викличеш мовчазну хвилю незадоволення. Бігати треба проти годинникової стрілки. При обгоні бажано пришвидшитись і віддалитись одне від одного принаймі на півтора-два метри. Не можна давати поради молодняку, бо пошлють. Не можна питати старожил, бо зневажатимуть. Прийшов - бігай. Все решта залиш удома. Найцікавіше спостерігати за одноднівками. Прийде такий бодрющий, сильнющий, як не пробіжить два круга, сдохне, захекається, відпльовується і матюкається. Потім серце відійде, може ще раз пробіжить. Але навряд чи. Повернеться до своєї старої жирної лінії життя. Інша категорія - понеділкові обіцянки. Подивиться такий на себе у дзеркало і вирішить - все, з понеділка починаю бігати. Купить новий спортивний костюм, кросівки і давай у понеділок бігати. Потім у вівторок і у середу. До четверга сила волі гасне. Із задрістю дивиться на кубіки пресу старого пердуна, що вже 7 ркоів тут бігає щоранку. У пятницю починається роздратування, на вихідних не приходить, адже це вихідні. Наступного понеділка теж. Скис.
Роман бігав ще з школи. Коли у 10 класі підтягнувся нуль разів як і решта півкласи, вичтель рознервувався і поставив йому одиницю. Величезну таку, жирну. Вдома тато млао не прибив. З того часу замість налисників і пиріжків прийшли на заміну стадіон і турнік. Вже настпного року Роман легенько тиснув до грудей 16 разів. Здав підтягування на круглу пятірку, чим ввів учителя в повний ступор і зрозумів першу важливу життєву річ. Якщо на людину добряче натиснути, дуже сильно і вміло, то вона може багато чого досягти. Якщо людина досягає всього сама, без допомоги і тисняви, то ця людина дуже міцна і сильнохарактерна. Таких на пальцях порахувати можна. От чому дітки стають чемпіонами на спортивних змаганнях, на міжнародних танцювальних конкурсах - батьки тиснуть. Тиснуть сильно і мають результат.
Натомість Роман знаходив задоволення у прочищенні мозку, вирівнянні ходу думок. Після третього кругу Харцизький відійшов на далекий задній план, усі емоції стерлись, наперед вийшли пропалі робітники. Непогана загадка. На тверду пятірочку. Два села, ліс і озерце. де там можна трупики подіти? Чому саме там? Бордель? Точка? Самогонку продають? У селах немає наркоманів. у селах є алкоголіки. Треб взнати хто жене і продає алкоголь. Або самотня жінка, вона може приманювати і труїти чоловіків. Для... для забору органів. Робітники будівельники це сильні здорові чоловіки. Як не нирка то печінка, а ще легені, рогівка, шкіра, кров, спинномозкова, серце може навіть. Треба туди зїздити погуляти. Побачити все на власні очі.

 

Боже, ну і фейс! З таким щурячим лицем і гнилими зубами тобі ні одна дівчинка не дать. Що вже казати про бугаїв-будівельників. Миршавий хлопчина помітив погляд романа і знітився. Пришвидшив ходу. Проминувши хлопця,в ін декілька разів оглянувся і зустрівшись з ним поглядом, пішов скоріше.
Зовсім прибацаний, вирішив Роман і спробував перевести вагу на іншу ногу, бо у кісточку закоклоло. Та стара висохла колода, що на ній сидів Роман була обабіч стежини за озером. Ліниві копи обнишпорили два села, скупнулись у озері-гноївці, а за ліском нічого й не гляділи. Стежина була не дуже добре протоптана, схоже ходили тут нечасто. Цікаво, куди вона веде. Миршавий хлопична оглянувся ще раз, напоровся на очі хлопця, захвилювався і кинувся навтьоки. цікаво чому? Роман якраз спустив затерплу ногу і зі сторони могли здатися що він готується дати низький старт, як у стометрівці. Сіра постать зникла за повротом у деревах. Не властива безневинним людям поведінка. Треба таки простежити куди це так гидкий хлопчик спішив. Роман присів на стовбур, у ногах неприємно занило, як завжди буває у відсиджених кінцівках. На шию крапнуло. Ось тобі і дощик. зара як вляє. Ще застуду підхопить. Роман не відрізнявся міцним здоровьям. жалко машину не дали. Черговий розвів руками і заходився далі розгадувати японський кросворд. Ну і прапор вам у руки, дядя. Роман перечекав ще поколювання і рушив у напрямку втечі миршавого хлопця. За поворотом стежина ховалась у більш густіший лісок, виходила на полянку і далі губилась у папороті. Якщо йти прямо то потрапиш на курчі з колючками. Трохи лівіше невеличкий спуск і тихий вогкий яр. Повернувши назад, Роман пішов від курчів вправо і став ногою у калюжу. Тут вогко, росте болотяна трава, куди не стань, нога потрапляє у водну пастку, що її прикриває горбик зеленої рослинності. Ну от, тепер нога мокра. Роман потряс стопою і пішов ще правіше. Так він знову повернувся на стежину з якої прийшов. Зліва глухий яр, прямо курчі з колючками, справа болотяна територія. напевно є поворот швидше, треба повернутись трохи нахад. Поблукавши, Роман вийшов на стежку і пройшов трохи назад. Якщо піти в ту сторону, то там буде продовження яру. зазвичай люди у ярах не ставлять хаток. Хіба що за яром є будівлі. Але, тоді мала б бути стежка чи дорога. Може оця стежка для вигону худоби. Ось полянка хороша лелена. на ній корови із тих двох сіл пасуться. Якщо хатки і є, то до них треба зробити величезний крюк. Або обійти повністю яр зліва, або повренутися назад і шукати не таке болотяне місце зправа. Роман вирішив таки обійти яр, бо на воді хат точно не ставлять, а на нерівній місцевості ще можна якось вліпитись. Тому він повренувся до повороту, зрізав уліво і пішов нвпростець униз. Тут яр заходився у дуже глибоку діру, куди зовсім н ехотілось лізти. Ше якась гадюка здобить кусь. Тому хлопець повренув ще більш лівіше і зробив подвійний гак. Через 15 хвилин ходу вийшов на невеличку дорогу, обабчі дороги йшли електричні стовпи. Дроти приведуть нас до людей - вирішив Роман і пішов дорогою. За 20 хвилин дорога робила крутий поворот уліво, а там, кілометрів за два в далині виднілось село. Зовсім далеко. Якщо миршавий хлопець ішов до свого будинку, то він би йшов по цій дорозі, люди, зазвичай, не роблять такий великих крюків. Тоді треба паревірити праву сторону від стежки. Потративши ще півгодини він повернувся на попереднє місце зі стовбуром і пішов не по стежці, а навпростець у зарослі молодих дерев. Пройшовши десь кроків із сто, він вліз ногою в болото десь на пів-ноги. Схопившись за стовбур дервця,в ін подався назад і ледве витяг ногу, що була вся в коричневій болотяно-глиняній жижі. Ну от дуже добре. Тепер зрозуміло, чому поліціянти не пішли далі. Тут прямо бермудський трикутник. Та куди ж дівся миршавий хлопець? Не міг же він перескочити таку велику ділянку болота? Хіба що знає суху стежину. Треба повернутись на відправну точку. Роман знову повернувся до стовбура і підійшовши до озерця, почав зчищати водою болото зі штанів. Дивна місцина. Здавалось би навкруги повно сіл, хатів. Поля тут, електрика, але ж ні, є прямо під носом глушина. Повз пробіжала безпородиста собака. Зиркнувши на Романа, вона пришвидшилась. Прямо як той миршавий хлопець - подумав Роман і завмер. Собака бігла по тій же стежині, що й миршавий хлопець. Роман кинувся за нею. Собага оминула поворот, перебігла поляну і зникла у правій частині густих колючих курчів. Роман стишив хід і обережно почав пробиратись через невеличку діру проміж колючок. Земля тут була на узвищенні і суха. Он попереду слід того хлопця. Дивно, немає протектора на взутті. Стертий протектор це злочинець-рецидивіст. Дуже цікаво. Роман проліз через колючки і виліз на невеличку поляну. Зліва було узвищення, а за ним яр і ще далі те ліве село, але дуже далеко. Зправа було невеличке гниле озерце. пішовши навпростець, Ромна вліз в чагарі ожини. Ну от, ще краще. Треба було швидше бігти, побачив би кудою собака пролізла. До речі, собака не була худа. ззавичай бездомні собаки перелякані і худющі. Збиваються в стаї. А ця відгодована, але перелякана. І тиняється. Ті що підгодовані завжди залишаються. А ця бігає туди-сюди. Схоже вона десь має запас їжі, котрий постійно підїдає, але потайки і тікає звідси, щоб не попастись на очі. Хитра тваринка. Роман продерся крізь ожину і вийшов на більшу полянку, майже проміж дерев стояла деревяна халупа. пічка, димохід, антена, фіранки, дрова, сокира. Миршавий хлопець кидав неспокійні погляди навкуруги, ніс у руках велику миску. підійшов до озерця і вилив у нього червону рідину з миски, сполосонув і повернувся у хатку. Якщо усередині группа осіб, котрі причетні до зникнення робітників, то його, звісно, живого звідси не випустять. Спустять кров і виллють з мисочки у гниле озерце. навіть не маючи на думці геройствувати, Роман обережно позадкував і по протореному маршруту повернувся на точку з поваленим стовбуром. Далі вже більш спокійно він пройшов до села і заледве сів у автобус, як пішов сильний дощ.
Чмир і Гадя пройшли повз Романа, навіть не глянувши у його сторону. Хлопець ніс у руці коробку з двома піццами і вже наготувався що йому вибьють їх з рук. Та серійники мовчки пішли у 401 і зачинили за собою двері. Роман глянув на свої 407. напевно сірник у замку зламали, або під двері чогось налили. Він на всяк випадок поставив коробки подалі від дверей і запхав ключ у замок. Двері відчинились, всередині було темно, сухо і чисто. Тільки повітря сперте. Увімкнувши кондиціонер, Роман відламав два куснки піцци, поставив на тарілку і запхав у мікрохвилівку. Сам же увімкнув на планшеті серіал і налаштувався смачно поїсти під хорошу комедію. З мікрохвилівки понесло гарячою ковбаскою з кетчупом. Слюна виділилась моментально. Роман проковтнув, та зявилась нова порція. Ну добре час їсти. А ні.
У двері загрюкали. На порозі стояв Чмир і неприязно витріщався на Романа. він нічого не говорив, хлопець також мовчав. З 401 вийшов Гадя, він ніс у руках штук двадцять папок з зеленої шафи. підійшовши, він не згинаючись вивалив купою біля дверей кабінету Романа і повернувся у 401. Чмир розвернувся і пішов по сходах униз. Ну от і все. осуджений. Затаврований. Роман покинув піццу і почав складати папки у кутику за столом. З усіх папок його анйбільше цікавила справа про пальці. Серійник викрадав людей, відтинав їм пальці і залишав у почтовому ящику за адресою де вони жили. Всього знайдено було 27 пальців-мізинців. Ще 4 знайшли двірники за наказом поліції, обнишпоривши усі поштові ящики. 31 або більше жертв. дуже цікаво. Поскладавши папки, а папку з пальцями поклавши поверх усіх, Роман пішов помити руки на перший поверх. Коли повернувся у кабінеті неспокійно ходив Миросик з ШР.
-о! здарова, пацан, як сам?
-добрий - відповів Роман, витяг піццу і сів на диван. Простягнув тарілку Миросику, але той відмовився. Поки Роман їв, Миросик роздивлявся стос папок у кутку.
-є шось цікаве?
-угу
-шо саме?
-про пальці
-пальці? чекай, пальці. Ага, пальці памятаю, в почту підкидували. І шо, найшов шось?
Роман похитав головою, а Миросик потер руки
-слухай, Романе, у мене тут ситуація така. Розумієш, мене тут похвалили за те твоє з мясом-пашететом, але це все. А я на квартирку чекаю. В мене друга дочка зара народиться, і мали б вже дати. Але ти знаєш які тут хапуги, зпід носа вирвуть. Ти б не міг шось мені підкинути цікавеньке, ну не таке вже ого-ого як в Маковецького, ну трошки хоч таке цікавеньке. Мені трикімнатку обіцяли і є вже, я взнавав, тільки щоб мене вписали терба відзначитись. Я, звісно міг би пів-міста завтра засадити, але на мене подивляться як на мінта-переростка. ШО це за фігня в службу безпеки озг і рекет тягати. Мені треба шось таке по-нашому. Чи шпігуна може якогось знаєш? Ти не бійся, я ж відплачу, ну ти ж знаєш...
Миросик махнув пальцем на стіл, точніше на шуфляду стола і вичікуюче завмер.
-як назвете? - спитав Роман проковтнувши піцци
-назвем Настя - трошки зрадів Миросик - але шось жінка проти. Каже шо вчитись буде в англії, а в них слово настя негарне. Пошле якесь
Роман дожував перший кусник і сказав:
-скільки ви можете взяти на захоплення?
Миросик нервово потер живіт.
-ну десь чоловік десять, дванадцять
-треба сотню
-де я тобі сотню знайду
-оцепити ліс, будуть тікати
-ааа... ліс
Очі Миросика неспокійно забігали
-ліс...
Він дістав телефон, походив по кабінету. зупинився і вперся очима в Романа
-шось дуже серйозне?
-50 на 50 - помахав рукою у повітрі Роман і взявся за другий кусник
-на коли тобі
-на 7 ранку
-вже завтра?
-а що чекати? Квартиру вкрадуть
Миросик так і не зрозумів, чи глузував із нього Роман чи ні, та все ж почав робити дзвінки. О четвертій по обіді, коли Роман тільки прокинувся після денної дрімоти він вбіжав у його кабінет і замахав руками.
-буде наших двадцять і гвардія 120 і може ще гелікоптер. Треба?
-твоя вистава, сам вирішуй
-ну я ж не знаю кого берем
-а я чим займаюсь?
-серійника значить. Завтра в 6 рознарядка в актовому.
-тоді я лягаю, бо не всиплюсь. Прикрите будь-ласка двері
Миросик скривився, коли Роман влігся до нього спиною, та все ж тихенько вийшов і прикрив двері. На коридорі, біля 401 на нього суворо глядів Чмир. Миросик кивнув і швиденько побіг униз по сходах.

 

Роман сидів на поваленому стовбурі і байдуже дивися на істерику Вадіка. Вадік - це той миршавий хлопець із гнилими зубами, що від нього утік. Миросик злющий як скажена собака ледве себе стримував, що б не зірватись на хлопцеві, що сидів собі і гриз кукурудзяні паличики. Стьопа притримував психічного, що ревів, плакав і намагався укусити за ногу. Трохи позаду стояв Женя і чухав стволом автомата голову під маскою.
-Ромчик, сонце, там так пусто як у Сахарі. Чого я півміста підняв. З мене ж будуть сміятися хором. Великим армійським хором.
-де мама? - спитав Роман миршавого.
Уся драма, трагізм ситуації - служба безпеки катує психіного, обшукує без ордера хату, оточує периметр взявши на себе білше сотні з нацгаврдіїю Треба хоч щось знайти, хоч грамчик порошеку, хоч один використаний шприц. Чи гільзу з першої світової. Щоб було чим прикрити голу дупу на параді марнославства. Знущання над психічно хворими - цього ні Шепко, ні тим паче Метрянич не пробачить. Та Роман побачив іскорку страху в очах миршавиого, коли спитав пром аму. Мама, значить не союзник, не наставник. Мама - деспот. Мама давить, пристосовує до життя. Навіть цього безмозкого нещасного страшного хлопчину. Божечки, який же у нього огидний вигляд. Мабуть і в школу не ходив, бо били і проганяли.
-мама де? - повторив питання Роман і запанувала повна тиша. Істерика різко припинилась, а в очах стояв тваринний страх. Он як, мама не давить, не намагається зробити кращим, олімпійцем, героєм. Мама лупить, знущається, дорікає. Ти винуватий, твоя вина. Батько кинув, живемо погано, ти урод, твоя вина.
-що ви там знайшли? - спитав Роман і продовжив гризти кукурудзяні палички
-ні-чо-го - розвів руками Миросик - ні-ху...
-харош тут карлєоне з себе строїти - рявкнув Женя - іди шукай
-тоді я всьо забираю собі - сказав Роман і почав підводитись
-чекай - кинувся до нього Миросик - як же. Чекай. Ну шо там. Дрова. Солдати перебрали, в дроварні все простукали, Женя підлогу сокирою розрубав, там нема нічого.Шо ше? Півничка на дворі за домом, також пусто. і тикали і ковиряли. Одна тушонка і огірки солені. В болоті палками довгими з городу їхнього водили, одна багнюка зелена. Ну можем водолаза викликати, але це точно там?
Роман задумався. не стануть вони в озеро скидувати тіла, вспливуть, зігниють, почнуть смердіти. Треба собаку піймати, або почекати. Де вона їсть? А може це все театр божевільного одинака? Живе собі хворий хлопець і мама алкоголічка, що звинувачує його за смерть батька, героя війни чи доблесного електрика третього розряду. А він собі понапридумував.
Вадім, вкусив Сьопу за руку і кинувся в хащу. Сьопа завив і кинувся за ним.
-тушонка - сказав Роман
Женя зняв маску і підійшов ближче.
-багато тушноки? - спитав Роман
-та троха є - невпевнено сказав Миросик.
-там добіса тої тушонки - почухав потилицю стволом Женя
У Миросика очі полізли на лоба
-цікаво, чомі тільки мясо чоловіків? - сказав вголос свої думки Роман. Миросик позеленів, Женя кинувся назад у хату. Роман підібгав ноги і продовжив гризти палички. За пару хвилин вернувся Стопа. Весь в багні , з поцарапаним лицем вні тягнув за волосся миршавого хлопця. У ього убло розбите в кров лице і він не дуже добре переставляв ноги, трохи волочив одну.
-куди його?
-Вадік, ми знайшли тушонку. зараз приїдуть кінологи, це такі спеціалісти з вівчарками. Пси злі і можуть покусати. Куди ви скидали відходи? Не в озеро ж...
Женя натягнув маску і підійшов до миршавого хлопця. Взяв за шию і двічі вдарив кулаком в уже зломаний ніс. Хлопчина страшно завив і впав йому під ноги.
Стьопа віддихався і підійшов до них
-дай я його
Миршавий заверещав і спробував утекти
-де відходи? - спитав Роман, не двилячись у їхню сторону
Два глухі удари і нелюдський крик у відповідь
-всерівно ти її ніколи більше не побачиш. тебе заарештують і посадять у чоловічу тюрму. А її у жіночу. На довгі-довгі роки. Можливо навіть пожиттєве. За ссср би вишку дали. А так. Може тебе і в псіхушку закинуть. Років на пару. На важкі лікарства, щоб ти всьо забув і вилікувався.
Миршавий з розбитим у пліцок носом, з вибитими зубами і розпухшим лицем зненацька затих і дивися на Романа, наче не месію.
-де?
-там - показав вбік від хати миршавий - я покажу
він кинувся зо Романа і схопив його за рукав
-я покажу, це тут, це там, де кришка, ідем, покажу, ідем
Роман поплентався за знавіснілим вадімом і вони проминувши калявину, чагарі, ожинові зарослі подались вліво у бік села, та не дойшовши до нього завернули у бік яру. Там на самому початку була невеличка улоговина і заіржавілий люк на бетоновій кладці.
-телефонні? Чи елєктрика? - спитав Женя
Стьопа пдіважив прикладом край і підняв люк. Під ним був бляшаний люк-прокладка, сильно обтянутий плівкою. Вадік кинувся уперед, підчепив шнурочок пальцем, смикнув на себе і насилу зірвав люк з місця. З дірки шугонуло надзвичайно страшним смородом. Женя затулив лице рукою і відійшов назад. Стьопа, що стояв ближче тільки й встиг що ступити крок уліво і блюванув у маску. Миршавий топтався біля провалля з відходами тушонковаріння і зняковіло оглядав присутніх. Роман показав пальцем пркрити люк, а сам пішов до хатки. біля води стояв рачки Миросик і блював у гнилу зелнкувату від водоростей воду.
-Миросик
-а? - весь зелений він мав червоні блискучі вді сліз очі
-там відходи знайшли, викликай усіх
-шо?
-там яма з відходами тушонковаріння. Але дуже смердить. іди глянь, ітак все виблював
Миросик покрутив головою, сплюнув і насилу піднявся на ноги.
-де?
-он туда і трошки наліво. Там Стьопа з Женьою
-ага, дякую - сказав Миросик і закашлявся
Роман спустився у півницю і глянув на збиті у стіні дошки. Штук сто трилітрових банок стояли на дошках. Хоча ні, були й дволітрові. То ось так виглядає людське мясо. Кажуть, що ті хто займався канібалізмом не могли відмовитись від людсткої плоті. Дуже смачне ніби. Нічим не примітне, мясо як мясо. Від свинногоне відрізниш. Хто знає, може тут пів людського, і пів свинного. Або й ще менше. Роман заозирався, постукав у стелю, потикав пальцем у різні місця. Схоже тайник був не тут. Якщо він був, звісно. Вийшовши наверх, він побачив як миршавого поставили на коліна і вдягали на ноги кайдани. На руках, заведених за спину вже була пара. На кистях і ліктях. Ще от маску вдягнуть, щоб не кусався і на тобі, Ганнібал Лектер місцевого розливу. І ще в тему - яка країна, такий і людожер.
Десь зі сторони ями з відходами почулось гучне бекання Миросика. Схоже не все ще виблював. Як він інтервью в такому стані даватиме? За галявиною між деревами бігав командир нацгвардійців
-двадцять на село і десять на яр. Будуть перти стріляйте вземлю. Тут есбешники, будуть лізти валіть і забираєм. Нікого не пускати
-Ром! - гукнув Женя - я вертаюсь, бо потім не доберуть до ночі, машини експертам треба
-та, я з вами - Роман пішов за колегою у повному боєвому спорядженні. В останнє він глянув на миршавого і спробував уявити яка важка в нього доля. Хоча співчуття не міг з себе видавити.

Біля опівночі зайшов Миросик і поклав на край столу купу баксів. Він був страшно блідий із запухшими очима.
-більше нічого не було? - з докором уголосі спитав він. Схоже це було риторичне питання, але на всік випадок Роман розвів руками. Миросик похитав головою, ніби про себе проклинаючи важку свою долю і вийшов геть. Роман Взяв купу перетягнуту резинкою і відкрив шуфляду. Всередині був ще один пакуночок, він Маковецького, що врешті отримав нову посаду у столиці. 45 від майора і скільки від Миросика? заходився рахувати. нарахував 17 тисяч. Схоже Миросик вигріб усе що мав, може ще в кого позичив. Ну тепер точно матиме трикімнатну для дочок. Якщо не обдурив, звісно. Він узяв 800 на новий велосипед, що примітив на сайті і пішов домому. У коридорі його перестрів Шепко.
-додому вже?
-угу
-я також. давай підвезу
Авто у полковника було старе, нерпимітне - девятка без жодних покращень. більш сірішої інепримітнішої машини годі було знайти.
-хороший в Маковецького нюх, за два тижні два серінийка. Мені б таку здатність аутистів знаходити, був би вже директором управління, в столиці б сидів у величезному кабінеті. Ти не ображайся за аутиста. Може ти й не дотягуєш до стопроцентного, але подумай, зідки в тебе така закритість від світу, неприязнь і невміння спілкуватись з людьми. Зате маєш інтелекти і можеш розплутувати надважкі справи. От декілька років назад Маковецький фашиста привів. ну дурень дунем, Гітлєр хароший, а ви всі гавно. Дали пару раз по чурбану, відразу скис. Посадили хакерів ловити. Не може. дали програмки писати - не вміє. Зате в чорному інтернеті як риба у воді. Все що планується, все що має статися, чи то хакерські атаки, чи нові віруси, чи взломи банків - відразу на столі папіка лежить. Папік це наш Метрянич, його так ще за... Ну це тобі не варто знати. У тебе як? Є проблеми?
-немає
-щось тобі може треба. Ти мене питай, раз Маковецького тепер немає. Я тобі допоможу.
-дякую, якщо буде потреба, скажу
-ну і добре.
Роман подякував полковнику і пішов додому відразу спати.

 

Як писав класик, вхід рубль - вихід два". Хоча не два, а крематорій, та все ж. Відділ кадрів представлял собою цілий поверх на останньому поверсі відділу по інспекції навчальних закладів. Керував кадрами служби безпеки Маковецький. Той самий, котрий став відразу другим заступником директора служби. Вліз як рибка між сідниць. Замість Маковецького призначили Галину Федорівну Гавецьку. пані Галина покрутила носом і давай свої побори знімати. Не хочеш попасти під скорочення, неси чірік зєлєні. Завідує відділом? Тягни одразу палтаху. І покотилися до неї кріпосні знедолені, з жахом віддаючи свої кровні, на баригах і урках зароблені. У пані Галини відкрилося друге дихання і вона щеманула заступника і першого секретаря по роботі із закордонними гостями. З них відразу по стольніку зідрала. Бідні, бідні й нещасні чікісти ходили на поклон цілими чергами. У пані Галини зявилась нова автівка, а згодом ще новіша. І будиночок в Беверлі-Хілс. От що значить людина на своєму місці. дійшла черга і до Романа. Його довго не могли зловити, та врешті вручили особисто в руки припис зявитися у відділ кадрів і перепройти запис із паперами і дозволами. Роман витяг із шуфляди гроші, вклав мікрохвилівку у пакет і пішов додому. Наступного ранку пілнявся на пятий поверх, у відділ кадрів і написав заяву на звільнення. Секретарка, що саме регулювала чергу, з подивом витріщалась на байдужого хлопця і пропустила його до Гаплини Федорівни першим. Перша відмова, перший зпригнув за борт. Зліщі, налиті кровью очка так і дзюрявили його наскрізь.
-і шо? - грізно спитала вона?
Роман розвів руками і поклав їй на стіл заяву. гавецька нахилилась до папурчика, хмикнула і поставила "погоджую"
-відадй секретарці. Наступного!
Роман повернувся додому і подумав про депо. Може взяти торта і чекушку, зайти і гості?
Казуєвський, інженер з охорони праці і далі пив рівно 220 грамів на день. Це його на Камчатці колись так навчили. Хто і чому і для чеого не зрозуміло, Сам Казуєвський нікому не розповідав.
Роман бухнув на стіл плашчинку, чим неймовірно обрадував інженера.
-так немає нікого, візьмуть тебе назад. Приходи через вівторок, бо Зоя зараз у відпустці. Роман подумав і з тортом поплівся додому. Вдома довго сидів на кіно-сайті і вибирав для себе затяжний, сезонів на 8-10 серіал. По рейтингах не дуже любив шукати. Що там, спецефекти і дорогі актори, заїжжена тема вже з 3 сезону. Нудно. найперше треба глядіти британські серіали. От хто-хто, а британчики уміють знімати. і актори у них хороші. Не ляльки ретушовані з штучними зубами, а кривозубі сильнохарактерні і харизматичні послідовники Увільяма, факін, Шейкспіра. Перелиставши каталог вибрав три більш-менш такі, що його зацікавили і сюжетом і грою акторів. Пішов до магазину купити собі ще кукурудзяних паличок. От якщо він через день-два їх їсть, то чому б не замовити собі величезний куль на 50 пачок на запас? дешевше ж вийде. А тому, що як тільки він його, цей куль щастя й радості замовить, відразу спрацює закон підлості - відмовлять нирки, або випадуть зуби. Тому й купляв собі подекуди двічі на тиждень. Цього разу вирішив спробувати вкінці запити молоком. В магазині молоко роблять із суміші порошкової. краще купити у бабаок на базарі у бакласі. Ті селяни тряслись над своїми молочнми виробами, відразу давали в корочок трошки молока попробувати. Фу, гидота. Цеж значитьь до мене якась вусата бабега його так пила з корочка, цямкала губами і казала, нє, гірке, і йшла собі геть.
Роман купив та що стояла з краю. взяв під пахву і пошвендяв додому. Палички, молоко, новий серіал. Красота. ой, іще здоровий сон до обіду. Взагалі життя в радість. Згідно закону підлості, або карми як такої, щастя не може тривати вічно, тому слід чекати несподіванок. Із легким сердцем від заснув десь о 3 ночі, а прокинувся аж в пів-першої дня. Вставати страх як не хотілось. Крізь закриту зтору пробивався промінчик весняного сонечка, скоро стане іще тепліше, а потім спека. Ну його, полежу з годинку, поваляюсь, покатаюсь. Як у казці баба-яга.

 

Метрянич стукав вказівним пальцем себе по носі, вислуховуючи доповідь Бузини про Гавецьку.
-думає має крюк наверху?
-сто процентів вже має. Баба не дурна, скільки вже надоїла контору, треба і про захист подбати.
-не знаєш хто?
-прокуратора, суд, юстиція, охорона праці, адміністрація президента, чи ціле депутатське кодло, яка різниця?
Справді, яка різниця з ким вступати у загострені відносини. Всі гребуть грошики, ніхто не хоче розголосу. зачепиш прокуратуру, ті почнуть контратакувати і зачеплять контору. А це лиш ворогам на руку. Побачать, влиють грошей на загострення. Менінгіт.
-до речі, Бузина, знаєш чим відрізняється менінгіт від геморою?
-ну приблизно вони в різних кінцях організму виникають
-ні, я про проблеми. Знаєш як кажуть - нашо мені той менінгіт?
-здебільшого про менінгіт кажуть більш виховані і ввічливі люди.
-правильно, а геморой згадують трудяги. Звіддси висновок, що пробелмний геморой виникає здебільшого у працівників робочих професій, а менінгіт у інтелектуальних. У нас тоді що?
-схоже на менінгіт.
Генерал Метрянич перестав себе стукати по носі і повернувся до вікна.
-Хай тим Шр займеться, і шоб ніякого менінгіту, тихо взяли, пресанули, гроші хай хлопці поділять між собою. Не нашого прошибу рибка. Ну іди.

Взяли Галину Федорівну на трасі. Спочатку і місті хотіли за перевищення зупинити, але вона навіть не зупинилась. Потім на виїзді палочкою махали. Та ж ситуація. Тому ззаду підїхали і прострелили заднє колесо. А коли зупинилась вийти гнянути, що там так торохтить, взяли за руки за ноги і в кузов буса. По дорозі пручалась щосили і декілька разів боляче вдарила ногою Стьопу. Женя витяг спецзасіб, але Стопа був іншої думки. Витяг кастет і почав бити Гавецьку по зубам, пока вона не втратила свідомість. Звичайно усі в машині були перемазані кровью. Навіть водію на плече попало. Заїхали у контору бусом і відвантажили тіло ліфтом на мінус другий. Там спец по електриці Загоддубов швиденько її прилаштував на стілець і давай дроти на неї ставити.
-Султан вдома? - спитав Женя
-Султан в лікарні - відповів Аймир і увімкнув прилад, старіший за нього мабуть.
-ой, я піду, сеструха має прийти - сказав Стьопа і пішов
Женя також не довго крутився
-добре, треба ще її потрусти
-канінку мені принесеш харошу
-та не питання
-ну тоді іди я сам тут почаклую
-ага
Женя з групою виїхали в заміське помешкання Гавецької. Миросик з підопічними пробували на зуб міську квартиру, що її собі купила галина Федорівна відразу навпроти роботи. Вигребли трошки грошей, забрали золото. Приїхав Стьопа і забрав норкові шуби "для сеструхі". Увечері на мінус другий спустився Генерал поліції області Метрянич. Зразу за ним прибули місцеві з служби безпеки. Довго розглядали півживу жінку.
-Метрянич, тобі воно нашо?
-мені воно по роботі
-це ти яким боком до служби безпеки?
-ти мене краще спитай яким я боком до контррозвідки
-ну добре, яким?
-ви бариг трусите на гроші, а в країні шпігунів вже два вагони з тєлєжкою.
-Метрянич, нам тут сильно правильних не потрібно, валив би в свій поліцейський округ
-і повалю, а завтра тебе закриють
-он як? Серйозно?
-серйозно. Сам Міцуєвський по тебе прийде.
-ого! Ти собі Міцуєвського завербував?
-Міцуєвський глава контррозвідки тісно співпрацює з поліцією
-дивись, Метрянич, як би ти в лісі трупом не найшовся.
-це дивись, якби ти свої 17 мільйонів в Мюнхені не профукав.
-я бачу в нас тут конфлікт назріває
-я бачу бариг, не бачу з ким конфліктувати. тебе за бабкі взяли ті, шо зара сидять. Завтра їх знімуть і тебе турнуть. А я тут назавжди.
-не зарікайся
-хочеш я взнаю до завтра кому і скільки ти за кабінет відслюнявив?
-ти про літ натяків не зрозумів
-якби я кожного баригу з пагоном боявся, то не був би генералом
-хто знає за шо тобі дали
-всі знають, за спротив на початку війни. Коли всі на чемоданах сиділи
-ой-ой, герой недобитий. ну і вали на свій фронт.
-повалю на фрон, ви ж тут всьо розтащите сукі
-ну ти дєд зарвався
Двері відкрились і увійшов полковник Шепко. Позаду стояли Чмир і Бузко.
-Вітя, циз дибілів на ковбасу. Бабу на фарш і в сток. Метрянич, ти сюди зачастив
-фірма у вас тут барижеска
-я знаю. І шо?
Чмир не чекаючи доки старі друзі договорять витягнув пістолет із глушником і стрельнув в око одномі і другому співрозмовнику Метрянича. Третій, той з котрим сперечався генерал зблід і запропонував розійтись мирно, він відвалить бабла. Позад нього тихо встав Аймир і загнав у потилицю піку по саму рукоятку.
-скажеш Котику, хай їхніми грошима займеться. Шо в нас женщіна, жива ще?
-шось бубніла про квартиру з грошима
-бездарі, нахапають налу, забьють під стелю дві кімнати. А як пожежа? Чи миші? Метрянич, ідем зі мною.

Роман аж після обіду пішов на радіобазар і довго вибирав там дзвінок-сигнал для велосипеда.

 

-Блямба Пантелеймон Онисович? - Муцько поглажував поліцейський ціпок презирливо витріщаючись на спянілого Романа. -Ану! Зізнавайся, знову весь парк обісьцяв?!
Ціпок гримнув по столу, а хлопець лиш головою повів на бік. Від сильного спяніння він не міг всидіти на місці, його хитело і вело, ніби корабель у шторм. Повна дезорієнтація і заторможені реакції.
-от же ж навалився! Мені через тебе знаєш як вкачали? Онисович. Ононисович. Були б блатні в хаті, кинув би тебе у дівчачих шмотках, ото би тобі порвали місця різні. Зараза.
Муцько ще раз гримнув по столу ціпком. У цей час в кабінет увійшов Гріша Зденек
-стіл хто буде лакувати? Хромосом?
-та я так, для устрашенія - реготнув Муцько
-Немитий тобі мало вкачав? Зара побаче стіл, ото буде. Заболоченому премію зняли за таке.
-а шо тут такого?
-приходить комісія перевірка, баче не столі сліди від палки, зразу ясно - залякували затриманних
-ааа!
-бе! Це шо, знов той пацан?
-ага
-за шо?
-знов сцяв у парку
-кабінку би вже там яку поставили... там реально нема де злити жижу
-хай терпить до хати
-та хай, я шо проти. Зховай дубєц, влетит Немитий, відгребеш
Муцько із сумом закинув ціпок на шафу і взяв зі стола кайдани
-ти шо?
-відведу його в камеру, хай з бомжами цвірінькає
-ти шо! Вони його ж роздінуть
-ага, і дупою на лице сядуть. Люблять вони мажорів опускати.
-Ой Муцько-Муцько... А як в нього мама крута? Чи тато сасіскі з Польщі возить? Тобі потім так сядуть на лице, будеш все життя какулами пахнути.
Муцько набичився і почервонів. Відійшов у кут до сейфу і принципово мовчав.
-Роман?
-у - Роман хитнувся вліво і мало не впав зі стільця
-шо ти так навалився? День народження може? - Гріша повернувся до Муцька - Бабкі були?
Той витримав довгу трагічну паузі і скупо відповів:
-трошки
-ну скіки це трошки? Двісті чи касарь? Для мене і двісті нормально.
-та десь чотириста з копійками
-ну от копійки собі забери
-здрасьтє - розвів руками Муцько і в приступі шаленства і жадності вилетів з кабінету.
-жлабяра
-аххга - ліниво засміявся Роман - як Сьопа з шиер
-з якого шиер? - зацікавився Гріша
-ши! Ри! - зібравшись видихнув Роман
-ну це я зрозумів
Роман кивнув і показав ОК
-а з якого саме шиер?
-зсс третьоо поорху
-з третього поверху, дуже гарно. А де цей третій поверх знаходиться? Хто там ще працює крім Стьопи?
-Жень-а. Мросикхх, той ш игайеее. Фу! скжи хай в сб таких н бруть!
Роман топнув ногою і сповз на стіл
-а сб
-але цсссс, закрита інфор... мацссйаа
-добре
Гріша встав і походив по кабінету. Потім витяг телефон, подумав і заховав назад у кишеню.
-Ромчик, чи як там тебе, Юрчик, ти в нас тут посидиш нічку, а ранком тебе твої хай заберуть
Роман з підлоги показав ОК і перевалився на спину. Піймав вертольотів і голова його впала і закотилась назад.
-ну і нализався - пробурмотів Гріша. Божечки, нам ше есбешника тут забльованого не хватало.
Патрулі допомогли перетягнути майже мертве тіло у камеру, де сидів лише один затриманий.
-до цих більше нікого не підселяй, зїдять - наказав Гріша і підморгнув черговому. Той не дуже зрозумів натяк, але вирішив, що краще забити сусідньо камеру штабелями під стелю, ніж викликати гнів Гріши.

 

Голова піднялася, принаймі зробила спробу, але відчуття було таке, ніби піднялась черепна коробка, а сам мозок у вигляді ріденької кашки Геркулєс відтік назад до потилиці. Тому Роман обережно поклав голову назад на щось холодне і спробував відкрити очі. По зіницях полоснула яскрава блискавка і боляче пронеслась по геркулжсовій кашці всередині. Збоку щось загуділо, ніби рій бджіл з дна бочки. Потрошки мозок почав переварювати вхідну інформацію і видавати результат. По очах різала лампочка без люстри, самотня така лампа накалювання зі зегка чорнуватою пригорілою кінцівкою. Навколо лампочки знаходиись потріскані білі стіни із погано прибранною павутиною. Нижче йшла зелена вицвіла масляна фарба стіни. Місцями облуплена, місцями зцарапана, ще нижче йшли незрозумілі слова і символи. Поруч при кінці стіни по-турецьки, сперший на ту зелену стінку сиділа нечітка темна постать. Темна, бо у темному весільному костюмі. Нечітка, бо очі ніяк не могли сфокусуватися на ній. Рій бджіл з дна бочки перейшов у більш вищу формацію, обійшов декілька фаз і перетворився на бубоніння. Врешті, поворушивши бровами, Роман, видно, дав мозку таємний наказ зібратися і голос поруч промовив
-як ви себе почуваєте? Вас блювати не тягне? Може краще стати біля туалєту?
Блювати. Туалет. Хто воно таке і чому я не вдома?
Роман, стиснувши скроні руками, що неабияк змешило біль при піднятті голови нарешті сів і роздивився навкруги.
-де я?
-камера. Поіліція
-а
Роман встав і підійшов до умивальника. Вода текла холоднюща і неочищенна. Та зараз вона мала смак і смак був божественний з легким терпким присмаком невідомо чого. Вперше такий смак води відчуваю. Роман відсахнувся від крану і похитуючись сів на місце.
-ти хто?
-Славік, я барбер
-а шо ти тут...
-мене за убивство узяли
Роман приклав холодні мокрі руки до червоного гарячого обличчя. Набільше це допомогло запаленим очам. Потім притис холодні місця пальців до скронь. Стало легше
-у мене є таблетка від голови - сказав Славік - дати вам?
-дай - сказав Роман і подивися на сусіда по камері
Молодий хлопець, років 25, але напевно молодший, бо справжній вік приховувала більш-менш густа чорна борода. Модний тренд - лісоруб, я худючий дрищ, тому носитиму бороду волосся на пробор. Таки справді додавало віку.
-20?
-що?
-тобі 20
-а, вік? Двадцять один, я ще у вузі мав би довчатись, але взяв академку.
-за вбивство?
-так - кивув Славік і протягнув Роману таблетку. Той узяв її, підійшов до крану і запив. Зазвичай знеболювальне починає діяти хвилин через 10-15. Але зараз холодна вода пройде по стравоходу, потрапить у шлунок і намиє залишки алкоголю. Треба в першу чергу чекати нову хвилю спяніння, а потім таблетка додасть алкоголятом силу. Не треба було її пити. Але голова...
-а вас за що?
-закрита інформація - сказав Роман і згадав Грішу
-ясно
Славік почухав ногу і подивися на носок дорогого лакованого мешта. Роман не розбирався у одязі, але видно було, що хлопець поруч вдягався у доволі дорогий. Підошва мешта мала напис "Карло Пазоліні". Не дивно що його в окрему камеру посадили. Надіються, що татко зараз приїде і грошиків відвалить. У таких випадках все вирішується дуже швидко. Повідомили, забрали гроші, повернули чадо. Навіть одна нічка у камері може зіпсувати решту життя людині. Таких як Славік просто так не відпустять. Однокамерники, зазвичай низи суспільства, жорстоко з ним розберуться. І якщо не пограбують на одяг, то можуть до інвалідності довести. Зуби вибити чи око видавити. Чому? Так він же багач, а я гівно на палочці. хай ходить тепер все життя одноокий, так йому і треба. Але щось не спішать батьки чадо викупити. Бо сидить він тут уже цілу нічку.
-довго сидиш?
-ну вчора зранку взяли, півдня допитували, потім сюди посадили. Тут коли годують?
Роман подивився на надірваний носок свого кросівка. Капець тобі юначе. Тут така їжа, що шлунок твій зіжметься у трубочку-спіральку і впрямиться на проносний залп. Тільки й встигай до параші бігати.
-кого убив?
-та я не вбивав - посміхнувся хлопець білосніжною посмішкою добре відбілених зубів - це якась помилка
Нє, тобі точно тут все повибивають. І помилок не буває. Як і абсолютно безневинних. Хлопець розговорився і коротко виклав усі деталі незрозумілої справи. Хтось убив, а посадили його. Що робити він не знає. З батьками він уже два роки не розмовляє, живе у подаровані трикімнатній в центрі міста, пішов працювати барбером, стриже стильних молодих комерсантів і багатих спадкоємців, ті що у тренді. Платять аж надто щедро, має свої надцять клієнтів. А тут бац, прийшли, взяли під ручки і привезли в поліцію.
Батьків немає, доїти немає кого. Є квартира і повний наївний ідіота. Якщо всізо не убьють, то в тюрмі погвалтують. Цікавий випадок.

 

-доїш канапку з ковбасою докторскою і там кефір ше, але позавчерайший, ти його допий, бо скисне
Загоруйко вдягнув куртку і поклав ключі від камер на стіл. Його змінний напарник Шах Андрій Теодозійович підозрійливо глянув у журнал.
-шоо це в першій сім, а в другій один?
-в другій два, просто прийшов Гріша зверху і сказав Юрчика не оформляти
-шо ше за Юрчик? Плємяха?
-нє, взрослий, фамілія така в нього. Там ше парикмахер сидить, буржуїв синок
-хехе, ну атк кинь його у першу, хай злидні розважаться
-Гріша сказав і відрізав. Всьо. Хочеш, сади. Я з розбитою губою ходити не хочю.
-це коли Гріша по губам надавав
-а! так тебе не було ше. Ти з поселення коли перевівся?
-так давно вже, у зимі ше
-а в осінь був тут такий Мітя. Підкинув баригу лютим. Ті його побили і розділи. зубів понавибивали, руку зламали, ключицю. А той барига Гріші відстігнув і всьо порішав, але був ше Метрянич, він тоді Немитого грав, то Гріша побоявся відразу відпустити, сказав переночуй нічку, а ранком вали собі.
-і шо Мітя
-Мітя уволився, бо маска була як слива синя
-як венгерка чи як...
-як переспіла венгерка з окремимими мазками жовтої гнилуватої аличі.
-ого! А на вид такий дружній
-ну одне другому не мішає. Так шо ти папроще з тими. Вони дєнєг стоять
-поняв, не дурак.
-ну я почапав
-давай
Андрій Петрович витягнув з холодильника канапку і обережно понюхав її. Скривився і замотавши у кульок поставив назад. Потім витягнув кефір, теж нюхнув і відставив убік. Краще викинути одразу, бо засмердить весь холодильник. У моролозілці, прикриті картонкою лежали дві пляшки горілки. Ну це оперів, не трогать. Поруч лежала палочка дріжджів вже бог зна скільки років, вдалині стояла баночка з жовтою рідиною. ЇЇ також ніхто не чіпав. Шах пузіхнув і виглянув у вікно. Зараз би на озерце, а не потних мужиків нюхати.
В дежурку ввалився стажор Назаркевич
-о! здарова стажор. Як там?
-злидні обісрали пяного інженера і кульочком порозмазували всьо гівно по ньому. Смердить як на свинофермі.
-ой Загоруйко, оце я тобі ше припомню - заметушився Шах - на ключі, тягни їх вниз, там є шланг
-ага, щас, я відслужив, іду додому
-так! Стажор! Ти шо собі позволяєш! - вспінився Шах
-здрасьте і бувайте здорові - помахав ручкою стажор і, не повертаючись спиную виповз за двері
-ану! Куда?! Курва, Загоруйко, я тебе прибью.
Шах схопив гумовий ціпок, одягнув дощовик, схопив старі будівельні рукавички і в носа напхав вати.
На вахту поставили водія-експедитора сізошних. дали ключі, сказали - сиди. Він і сидів. За півгодини прийшов Заболочений, почухав потилицю і спитав
-Марек, ти якого тут медитуєш?
-та там авгієві конюшні, Шах з бомжами воює
-а, ясно
Заболочений хотів вже йти, та повернувся
-ти б глянув інших, може там придушили кого
-та ну
-тебе поставили, ти відповідальний
-блін, ну добре
Марек підняв вязку ключів перед очі і почав кисло їх роздивлятись
-отой круглий вроді
Водій ліниво підвіся і пішов на вихід
-палку візьми! - порадив Заболочений

В першій посмерджувало і йшла дика безжальна війна. Тому Марек вирішив оглянути другу. Відчинив замок і заглянув усередину
-...по факту ми звернення напишемо. Я зараз скокну у прокуратуру і перепишу прохання. Потім ми поговоримо про заставу. І не треба боятися...
Молодий прилизаний чоловік у дорогому костюмі затнувся, глянув на водія і помахав рукою затриманному
-я ще завтра підїду, головне нічого не підписуйте. До побачення
-до побачення відповів Роман, і ліниво запхав пальця до носа.
Марек пропустив "адвоката"
-боже, що там так смердить? - огидливо скривився "правозахисник"
-бомжі обісрались
-культура - тільки й сказав "адвокат" і пішов на вихід
Марек підійшов трохи до першої, йому у ніздрі вдарило запахом фекалій, трохи стало зле і він повренувся у дежурку.

 

Того ж дня по обіді, уся компанія сиділа на стільцях у великому кабінеті Немитого. Сиділи в ряд, на відстані півметра одне від одного, як партизани на допиті. зліва - направо:
Водій Марек, стажер Назаркевич, Загоруйко, Віталій Заболочений і Шах Андрій Теодозійович. Напроти стояли Гріша Зденек, Муцько, Мирослав Якович Немитий і сам генерал Метрянич.
Сиділи мовчки. Кожного з них уже окремо допитали. Тепер вирішальне слово мав сказати генерал. Взагалі то за сприяння втечі затриманого пару рочків світило, та усі з надією думали про банальне звільнення за власним бажанням. Залишилось тільки генералу покричати і на підлеглих і зірвати пагони. Усі були бліді і напружені. Та на диво тишу пеерервав зовсім не генерал. Гріша сказав
-Юрчик
Усі перевели на нього погляди. Сидячі погляди налії, стоячі - погляди нерозуміючі і трохи злі. Звичайно усі чекали пояснення. А Гріша, наче справжній театрал витримав довжелезну паузу, потираючи підборіддя і морщачи лоба зробив па глибоких роздумів. І коли вже Немитий поворухнувся щоб підігнати підлеглого, той заговорив
-взяли ми одного разу хлопчину, як його там звали Блямба?
-Пантелеймон Онисович - вставив обережно Муцько і відступив
-Мирослав Якович, памятаєте він на землі валявся і священником притворявся?
-ну
-мені здається він трошки працював і службі безпеки
-як це, трошки? - поцікавився генерал
-Муцько, скільки часу пройшло як ми його два рази брали?
-десь тижня два
-ним зацікавилась одна особа з служби безпеки і забрала собі. А зараз у нього документів ніяких немає, інакше б його вже зі служби забрали
-точно - підтвердив Немитий, ті своїх за півгодини забирають. В них шо, черговий по таких питаннях є?
Немитий перевів погляд на сидячих
-шо вирячились? На перший поверх, сіли на кріселка і чекаєм!
Сидячі миттю залишили кабінет, не вірячи своєму щастю.
-Гріша, давай всьо поясни
Гріше підняв руку до підборіддя, та Немитий суворим поглядом обірвав його трагічні паузи
-мені здається його взяли в службу за унікальний мозок. Він нам одну справу за 10 хвилинок розрішив, ше в Муцька на столі сидів.
-ага, сидів, скатіна - сказав зло Муцько і знітившись відступив назад
-я от думаю, що це він барбера відпустив
-як це відпустив?
-придумав сценку ніби він його алвокат і випустив із відділку
-він що, тупий? - спитав Немитий - йому ж Муцько хребет переламає
Муцько з готовністю закивав.
-справа не в тому як він це зробив, а в тому чому він це зробив - сказав Гріша
-барбер за вбивство сидів?
-там стопроцентна доказуха, не відмажешся - сказав Муцько
-значить Юрчик вислухав барбера, розібрався і вирішив, що то не барбер убив тих дівчат, тому і випустив його. Бо... Якщо б справу закрили, то справжній злочинець залишиться безнаказанним.
-перше треба позвонити в службу безпеки і спитати шо то за шпак - сказав Немитий
-правильно, підтвердив генерал - нам тьорки з ними не потрібні. Я зараз позвоню, а ти Юрчика того в окремий абінет посади, під нагляд. Якщо він так легко виппустив пацана, то і сам може легко вийти.
Муцько кинувся виконувати наказ генерала. Гріша вийшов, Немитий підійшов до дверей і сказав секретарці
-внизу стажор сидить. Хай підніметься, позамітає і крісла розставить.

 

В камеру увійшов Чмир і склавши руки на грудях завмер. Його пронизливий погляд увіпявся в лежачого на боці Романа. Коли на тебе так дивиться керівник загону серійників служби безпеки, саме час починати пісятись. Хлопець це розумів і підсвідомо підібгав ноги до живота.
-ти мені як кістка в горлі - повільно промовив Чмир чітко відділяючи кожне слово
-у вас в зеленій шафі 36 нерозкритих справ
Чмир зробив пару кроків у перед, нахилився і ткнувши себе пальцем у груди промовив
-у моїй шафі
Роман заплющив очі і подумав які ж люди бувають ідіоти, коли справа стосується їхнього ареалу. Тобі дали стіл і пістолет для служби і вже через рік стіл твій і пістолет твій, а дехто навіть імя пістолету своєму дасть. А ще захотілось у Флориду, де шалена спека, вологість і багато алігаторів. Там одна проблема - спека і задуха. Тут проблем набагато більше. Ось наприклад Чмир. Чому він прийшов? Він не з тих сентиментальниз людей, що пілся півпляшки алкоголятів прийдуть і скажуть "ну добре, Ромчик, ідем допоможеш мені знайти решту покидбків з зеленої шафи". Чому в очі впала одна папка з пропалими дівчатами-підлітками на підзамче. СБ робили засади у потягах, стаивли камери спостереження, але нічого це не дало. Не з поїзду працює серійник. Він поруч живе, а працює штукатуром. Його двічі допитували. А тіла він не ріже і не спалює у котельній. скоріш за все ліквідовує професійним способом - замуровує у стіни.
Легки удар ногою в бедро заставив його здригнутися і розплющити очі. Коли тебе починає бити співробітник служби, особливо якщо це керівник відділення, то краще знайти стирчачий цвяшок і кинутись на нього скронею, бо ту біль, що принесе допит з побоями краще ніколи не переживати. Де тут цвяшку взятися? Можна спробувати напасти з метою заволодіння зброєю. Спробувати. А потім перелом ключиці, нога, що притискає тіло до холодної підлоги і рука, що відриває ключицю. Що таке біль? Біль це...
-Гадя шпігун
Чмир, що втруге заніс ногу для удару оторопів
-шо? ШО ти там вякнув?
-Гадя шпігун, але має напарника. Їх двоє і вони в конторі.
Роман відсунувся у самий кутик камери і сів, спершись спиною до прохолодної стіни. Ось вона, біль. Бо накращий захист це напад. Не хочеш болю - принеси її супротивнику першим. І біль має бути справді шалена.
Обличчя Чмира перекосила гримаса, нижні віки припіднялись, долоні зжались у кулаки.
Якщо він настільки тупий, що сліпо вірить своїй команді, то мені гаплик. Зараз отримаю мінімум другу групу інвалідності.
Та на щастя двері рипнули, це тось рвонув їх на себе, та череззачинений замок вийшов слабкий рип. Тоді комусь штурхнули по ребрах і в щілину не відразу попав ключ. У камеру увійшов, хоча ні, ввалився Шепко
-Юрчик, а чого це ти заяву на звільнення написав?
-жіночка з відділу кадрів сказала
-а якщо тобі жіночка з відділу кадрів скаже з мосту скокнути?
Шепко ніс на собі маску доброго турботливого дідуся, що застав онука за неприємним заняттям. А ще він виходячи неаперед якось так швидко і вміло відіпхав з дороги злющого Чмира і завів його собі за спину.
-що поробляєш?
Роман підняв брови і розвів руки - а що ще може поробляти людина у камері поліцейського відділку. Шепко усміхнувся і сказав
-Гадю на мінус другий
-та я... - почав було Чмир
-на мінус другий. Роман. Хто другий?
-треба подумати
-а ти подумай, добре подумай. У тебе це краще виходить, ніж у декого.
Чмир вдаривши ногою двері, що ті мало не злетіли з петель вибіжав назовні.
-мабуть голодний? Пішли, тут за відділком унизу кафешка. Смажену рибу любиш?
-я все люблю, що не баланда
-ну от і добре. Ходімо.

 

-якщо буде весна знов багатою зливамиии
-Султан, тобі вже файно?
-знай пшениця в полях золота заколоситьсяаа
-ти повір наші дні будуть завжди щасливимииии
-ідіоти кусок
-а чує серце моє, бо до тебе знов проситьсяааа
-та лиши його в спокої, Женя
-група одни пішла! група два пішла! - зарипіла рація
Шеерівці натягнули маски під шоломами і почали вискакувати з бусика на капот припаркованої позад Ауді ТТ. Гадю збили з ніг, Женя заломив голову назад і вставив у рота розширяючий кляп. Не чекаючи ні миті, тіло схопили за 6 точок і закинули у другий бусик, що влетів всього дві секунди назад на тротуар. Крізь прочинені багажні дверки тіло прийняли четверо у масках і притисли до підлоги. Дверцята зарились і бусик рвонув з місця.
-дівчинка і дідусик! Дівчинка і дідусик! - не вщухала рація.
Женя повернувся і кинувся до старого дідуся інтелігентного виду з палочкою. Не вагаючись ні миті збив його з ніг і заломив голову. Кляпів більше не було, тому у рота влетів відкидних приклад автомата, крошачи старечі рідкі зуби. До Жені підбігли решта групи і підхопили тіло, що знаходилось у стані глибокого шоку, інакше б уже голосило від болю. До дівчинки підбіг Султан, схопив за волосся і буцнув головою об кут памятки архітектури. дівча тут же осіло на тротуар
-знайомий фейс - сказав Султан
-йопті, це сеструха Стьопи
-де Стьопа? - спитав у рації Шепко
-Гадю повіз
-передай прийняти Стьопу в конторі. Женя дуй до нього на хату
-от бл...
-у них тут ціле гніздо - сказав Метрянич, повернувшись до Романа
-не думаю, що Сьопа вкурсі - сказав Роман поїдаючи кукурудзяні палички
Шепко встав з-за столу з рацією і підійшов до шафи поруч. Узяв дві папки і поклав собі на стіл
-Роман, ти їдь додому
-тільки Чмиру на очі не попадайся - порадив генерал Метрянич
-я позвонив у відділ кадрів, можеш з вівторку виходити у 407-й. Ключ у чергового візьмеш
-угу - Роман витягнув платочок і обережно стер зі столу солодку крихту.
Трамвай був майже пустий, тільки далеко попереду, буля кабіни водія сиділа самотня бабця. На передостанній зупинці у вагон зайшов Чмир з Котиком.
-хто другий?
-Бігус і...
-троє?
-Зіга
-це тому шо він тобі пароль не дав? - недоброзичливо хмикнув Котик
-це тому що у хлопчика два біткоїна зявились нізвідки
-Котик перевір Зігу
-не треба - сказав Роман - він вже мертвий
-як швидко - скривився Котик
-він не вийшов сьогодні в онлайн-гру
-а Бігус?
Роман знизав плечима і обережно обійшовши серійників підійшов до дверей. Трамвай підїжджав до його зупинки, кінцевої.
-будеш за моєю спиною копати, грохну тебе - сказав у спину Чмир
Роман вийшов з трамваю і неквапливо пішов у напрямку дому. Трамвай клцнув дверима і рушив. Прожджаючи повз нього відчинилось віконце і Чмир, висунувши голову викрикнув:
-і став на місце папки в залену шафу! Нестеренко вже заїбався за тобою складати!

 

Султан стояв над ванною по пояс голий і щедро хлюпав собі на тіло водою. Вода змивала червоні плями зі шкіри старого есбешника і окрашувала не надто чисту водицю ванни у світлий рожевий відтінок. З сусіднього кабінету вийшов полковник Шепко. Позад нього у центрі приміщення завалившись на бік сидів дещо скривавлений Бігус. Шепко прикрив двері і присів на табурет у кутку.
-нічьо, зара віддихну попробую йому під вухом потикати. Це мені Іржавін з Харкова показував, там цілий клубок нервів.
-кинься того, ми його спалимо. Нічого він не знає. Малий також тупак тупаком. Залишається Гадя.
-нє, ну Гадю хай сам Чмир доїть. Мені ці косі погляди не треба
-та і мені не дуже. Може його контрам спульнути?
-спульнеш Гадю, заберуть усіх. Ти ж їх знаєш
-знаю.
Шепко закинув ногу на ногу і почухав нігтями підборіддя, що заскреготало щетиною. Двері з іншої сторони прочинилися і увійшов Міцуєвський.
-довго ше?
-пять хвилин - показав пять пальців полковник Шепко
-чекати?
-завтра забереш
-але шоб було шо забрати
-буде - підняв великого пальця Шепко і Міцуєвський зник у дверях.
-скажи Миросику хай з Женьою тягне його у пічку. А я поки з аутистом поговорю.
Султан сполоснув лице і відфиркуючись мовив
-до сраки ізвіліни, треба око давити
-кому шо
Шепко покинув Султана із його крематорською роботою і повільно піднявся на четвертий поверх. На стук у 407 ніхто не відповідав. Полковник трохи походив по коридору, знову постукав, вже сильніше і тоді пішов униз. Роман у компанії Аймира Загоддубова сидів у столовці і наминав пюре з котлєткою. Аймир свої котлети мовчки стряхнув на тарілку Романа, а той віддав йому свій кекс. Шепко не став підходити відразу, узяв кампот із сушки і сів неподалік. Аймир жваво розповідав, як ціла группа день і ніч і ще півранку била підозрюваного, а він тільки разок тріпнув струмом і той відразу виклав де заховав гроші і тіла. Шепко дістав телефон і набрав Чмира.
-виклич до себе Аймира. Тільки негайно, щоб біг.
Через десять секунд Загоддубов зірвався і з кексом у ркці вибіг із столовки. На його місце присів Шепко.
-привіт Роман
-доброго - відповів Роман жуючи колетку на вилці. Шепко подивися у недоїджену тарілку Амира, відставив її у бік і спитав
-тобі подобається розплутувати важкі справи?
Роман непевно знизав плечима.
-мало хто у цій конторі здогадується який у тебе рівень ай-кью. Це знаю тільки я і ще декілька людей. Навіть Маковецький не зовсім розумів твій потенціал.
Роман поклав у тарілку недоїджену котлету. Настрій упав, апетит зник.
-хто ми для тебе, Роман? - спитав Шепко не зводячи з хлопця очей
Тільки не кажи мурахи, не кажи мурахи - давив себе Роман і скривився.
Шепко усміхнувся і поклав на стіл банківську карту. Роман глянув на неї і спробував розслабити риси обличчя. Найкраще виходило безтурботна цікавість дитини, що споглядає політ джмеля.
-тут дванадцять мільйонів. Вистачить на усі твої примхи. Взамін я хочу, щоб ти викрив кубло шпигунської агентури. Це набагато важче ніж тобі здається. Набагато важче ніж ловити серійних убивць.
-я найшов убивцю бабусь з окружної
-он як?
-ага - сказав Роман і продовжив їсти котлети. У ліву руку він узяв карту, правої тримав виделку з котлетою, котру повільно жував прямо на виделці.
-тебе знайшли по тесту ай-кью. Може ти вже не памятаєш. Випадкова розсилка пройти тест. Ти проходиші залишаєш свій ай-пі. По ній визначається тестуючий. Ти ж навіть не знав результатів. Правда?
-і це страшно бісило. Я двічі його проходив.
-188 і 205. Цікаво чому другий раз дав настільки вищий результат?
-взяв букварик і калькулятор
-он як?
-ага - сказав Роман і поклав картку у кишеню
-це треба зробити якнайшвидше.
-на вокзалі і далі тусуються одеські цигани?
-напевно. Можу взнати, а що?
-треба їх усіх заарештувати, пригнати у контору і прогнати по коридору біля Гаді. Як його звати до речі?
-Борсуков Іван Борисович
-скажіть групі налякати їх розмовами про терористичний акт, схрони зброї на окружній і забір флешок з агентурою консульств.
-тобі треба налякати одну людину і для цього загнати у коридори сотню ромалів?
-усе має бути натурально, з побоями і матюками. Якщо людина не щиро кричить від болю, одна маленька помилка і все пропало - тобі не повірять. А ше мені потрібен Аймир і наказ на спалення. Іван знає як він виглядає
-звичайно знає
-з якої відстані йому показати, щоб він зрозумів, що йому не в лице ним тикають?
-у Гаді зір хороший, можна метрів з трьох, від дверей нормально буде, але тримати у руці на рівні поясу. Дай краще Аймиру, він не дуже акуратний, обовязково впустить на підлогу разок.
-де зараз Гадя?
-на мінус першому в кінці.
-треба по центрі
-зараз позвоню
Роман встав і пішов у туалет чистити зуби. потім він заглянув до компюторщиків, де вже сиділи абсолютно нові, незнайомі люди. По сходах спускався блідий Аймир
-все нормально?
-Чмир зараза... - розпачлово сказав Аймир і невизначено махнув рукою
-ідем зараз зі мною, Шепко сказав
-з тобою звісно краще ніж Чмир тобі в лице слюнями кричить матом.
-а шо сталось?
-та... там одне...
Удвох вони спустились на мінус перший і зайшли у центральну допитову кімнату. По центру кімнати сидів Борсуков. Лице чисте, значить ще не били. Це добре. навпроти нього стояв стіл і далі два крісла.
-треба його на стілець і в той кутик пересадити.
Аймир покликав конвой і Гадю пересадили.
-чому його Гадя називають?
-він колись сказанув Гадя Петрович Хреново, коли його питали прізвище імя по-батькові.
-це ж де?
-на присязі - сказав Борсуков
- а - сказав Роман і сів у протилежному кутку кімнати на крісло. аймир покрутився, походив і сів на стіл.
-будеш мене током лупити? - усміхнувся Борсуков зневажливо
-накажуть, буду - не дивлячись на нього відповів Аймир
-ну-ну
Роман дістав мобільний телефон і почав грати у логічну забавку. Аймир нудився так сильно, що чути було його душевні страждання аж на пятому поверсі. Не пройшло і двадцяти хвилин як він вийшов із кімнати, та за хвильку знову повернувся, дещо переляканий і блідий як раніш
-ти чого?
-та так... - невиразно відповів Аймир і дістав телефон
Гадя у кутку пильно прислухався і стежив за ними обома. пройшло добрих півгодини і Аймир знову не витримав і заходив по кімнаті.
-ну ти іди, я сам посижу - сказав Роман відірвавшись від гри. Аймир задумався, та зрештою заперечливо похитав головою.
-там Чмир стоїть?
-угу - чорніший за хмару відповів Аймир і пересів поближче до Гаді. А той лиш з-під лоба пильно стежив за ними обома. Ще хвилин за двадцять почувся далекий гамір. Двері на поверх гучно розкрились і по ньому повалила купа людей, створюючи щшалений шум. чого були варті одні розпачливі викрики "дарагой какой терорист". Нарешті конвоюючі не витримали і пачали лупити безневинний натовп, зчинився крик і гамір. Прлунав постріл і все стихло. Хтось тихостогнав. Врешті натовп погнали у кінець коридору у не надто велику кімнату для допитів. Аймир стояв біля дверей і в шпарину спостерігав.
-ого, їх там штук тридцять. Куди їх там впхають усіх.
Роман підняв брови, знизав плечима і продовжив гратись. Гадя нашорошив вуха і напружився. Видно деякі з викриків йому явно не сподобалися. Аймир весь час стояв і коментував що бачить.
-пораненого не забрали, перевязали ногу і зенесли у допитову. Ой, ще ведуть.
Коридор знову задрижав від шуму і ще одну групу людей загнали у дальню кімнату. Звідти чулися крики, матюки, благання, прокльони.
аймир ще трохи постояв і сів на стілець.
-інтересно, шо це за купа?
-за шо???!!! - заверещав хтось у кінці коридору
-за схрони з калашами - гигикнув конвоір і пшикнув ще раз газу у допитову. Пілся чого зачинив двері і вийшов на початок коридору.
-шо за схрони? - подивися на Романа Аймир
Роман знизав плечима
- у тебе вайфай роздається?
-тут немає, глибоко дуже. Може це мадярські партизани?
Гадя зблід і потупив у підлогу очі. Роман достатньо надивися і написав смс. Через декілька хвилин зайшов службовець і простягнув Аймиру папірчик-бланк з печатками і підписами. Той не дуже зграбно його взяв і впустив. Поки підійшов, поки нагнувся, Гадя уже встиг все побачити, що йому побачити пропонували.
-що це? - сиптав Роман
-ай, так, переведення. Тебе на мінус другий. - сказав аймир гаді - Тут напенво партизанів будуть тримати.
Він першим вийшов з кімнати і закликав конвоїрів. Ті увійшли з цікавою конструкцією на колесиках, відімкнули кайдани Гаді, защіпнули на шиї обруч, зігнули тіло і закріпили лікті і запястя, пропустили ланцюг до ніг, сковали їх і натягнули. Тепер Борсуков міг іти тільки зігнувшись, упираючись грудною кліткою на конструкцію з невеличкими колесиками, що не давали йому впасти і давали змогу рухатись уперед. Борсукова покотили по довгим коридорам, оминули ліфт, що був постійно занятий, бо використовувався тільки для третього і четвертого поверхів, спустились на мінус другий і пішли у довгому півтемному коридорі у саму останню кімнату.
-ми не до тебе? - здивувався Роман, коли оминули його другу допитову
Аймир напружено захитав головою і ввони йшли далі. Тут один конвоїр згадав, що газ треба увімкнути і пішов назад. Ще один довів Гаду до кінця коридору і і прищіпнув до металічного кільця у стіні перед дверима.
-хлопці, я посюсюкати, зара буде
-ага - сказав Роман. Аймир неспокійно зиркнув на Гадю. Той був ніби у іншому вимірі, чи вже у потойбічному світі. замість нього залишився нечіткий силует, без емоцій, без життєвих сил. Тільки темні запалі очі. Здавалось за пять хвилин Борсуков постарів на десять років.
-я так не хочу - тихо промовив він
Роман відійшов до підвіконня без вікна і увімкнув далі свою гру. Аймир спітнів і витер рукавом чоло.
-я так не хочу, я не хочу ось так, без нічого, без нічого як вівця, як свиня на бойні, я людина, я не готовий так просто.
Аймир часто задихав, дістав з кишені папічик з наказом, ще раз його перечитав і вклав назад
-шо боїшся а я шо за шо мене мене викристали, я не хочу
Роман сповз з підвіконня і пішов на вихід
-ей, ти куда? - спитав Аймир
Роман зупинився і почухав голову
-ну це ж пічка?
-ну - підтвердив Аймир
-ну я нашо, піду в парку погуляю
-так не можна - заперечливо і твердо промовив Аймир. Видно було, що йому зовсім не хочеться одному палити людину.
-от шо мені там робити
-ти будеш папери підписувати. Тобі необхідно там бути.
-от же ж
-хлопчики ви шо! - у Борсукова підкосились ноги
Почулися кроки і скоро прийшли двоє конвоюючих.
-я газ включив, але денис казав шо може бути слабкий тиск, бо балон майже пустий.
-а хто його убє перед спаленням? - спитав Роман
Усі четверо з подивом глянули на нього. Нарешті одни з конвоїрів сказав
-живим
Роман зробив довгу паузи пережовуючи у мозку отриману інформацію і закотив очі на стелю. зазвичай так роблять люди, що уявляють собі що незабаром станеться. А Роман лише уявляв коли Борсуков дійде до ручки. Самому питати не можна. Аймир навіть не знає про спектакль. Конвоїри - божі одиванчики, це для них буденна справа. Головне щоб Борсуков добре розумів, що його пустили в розхід, що він нікому не потрібен. ні тим що завербували, ні тим у кого він служить. Оступився - згинув. Двері відкрили, записались у журнал, Один запалив піч, другий заповнював папери.
-наказ - простягнув він руку Аймиру. Той заметушився і простягнув опечатаний і підписаний папір. Та не встиг конвоїр покласти його на стіл як Гадя зриваючимся голосом, майже без зупинки швидко затараторив
-Вулиця Голубця 111, від через праву зелену калітку на задні двері. Контакт пані Аня. Вулиця Стрільців 84, квартира 72. Поруч виступає каналізаційна труба. постукати по ній 2+3+1 і піднятись на кришу, передає інформацію Гавришев. Вулиця Гонти 4, цоколь, у пошті залишати чіп флешки з добутою інформацією. Вулиця...
-блін, я вже запис в журнал зробив - не слухаючи Гадю конвоїр кинув на стіл ручку і вирячився на напарника - шо вилупився, іди до Шепко, кажи смертник колеться, аж йому слина з рота тече. Швиденько! - гаркнув він коли його напарник не надто торопливо вийшов назовні.
-Іван, чекай - зупинив його Роман - нам оті злидні нашо? Ти консула дай
-консула немаю, я дрібнота, я не хочу отак помирати, це неправильно, як так можна людей як худобу палити...
Аймир глянув на Романа і покритив пальцем біля скроні. Роман розвів руками і підійшов до Гаді.
-Іван, потрібен консул, дипломат, інакше Шепко навіть слухати не буде. Наказ вже є - вказав він на стіл.
-є багато людей, я все розповім, може через них вийдете на консула?
Конвоїр з цікавістю спостерігав передсмертну трагедію, тримаючи у руці наказ на спалення. Гадя щоразу зиркав на папір і починав говорити скоріше. двері відчинились і увійшов полковник Шепко.
-ну що?
-колеться - вказав рукою на Гадю сказав Аймир
-погана ідея - сказав Роман і сів на стільці по-турецьки
Аймир з конвоїрами вирячились на хлопця
-у нього є захисна функція - здати наволоч дрібну тільки себе прикрити. думаю, якщо ми когось із них затримаємо, то відразу увімкнемо кнопочку "нас спалили, атас". Вихід на високопоставлених у Борсукова немає, зате є непогана підготовка із захистом. Його скоріш за все саме не захист і готували. Цікаво, він пройшов тренінги тут чи його вивозили?
-якби його вивозили ми б дізнались
-навіть якщо замість нього був двійник?
-навіть так.
Роман зліз із стільця і пішов до дверей
-паліть, я спробую з іншого боку
Жах, що виник у очах Борсукова змінився на хитрий прищур. Схоже він подумав, що зараз нова ступіть перевірки. Перший рівень він пройшов. Тепер ставки піднято і йому пропонують зіграти по-крупному. Для цього скиглення банальщина, треба видати новий трюк на самозбереження. Та на превеликий подив конвоїри підхопили його, вивільнили з конструкції і почали припасовувати на обгорілій термостійкій клітці. защипнули ланцюгами кінцівки і тулуб. Змочили обличчя водою і перевернули на шарнірах основу, запхали її у шафу. Так, зараз треба дуже впевненим тоном здати Світличного, котрий має вихід на дипломатів Чехії. Тільки треба трердим тоном...
Та на жаль, вдарив вогонь із нижніх сопел і його тіло почало підсмажуватись
-так, ти мені тут шашлик не роби! - прикрикнув на напарника конвоїр. Треба після розпалу одразу до пятірочки піднімати тиск, отак, дивись і отак. Все. І дверцята, дверцята зарий бо зара сам підсмажишся.
Шепко стояв позад них і спостерігав як закриваються дверцята пічки. Дикий вереск з середини і вирячені очі Аймира.

 

Роман сидів поруч з Іринкою і топтав куплене нею морозиво.
-що там коється у вас? - спитала дівчина ткнувши паличкою у натовп перед конторою
-циганів з вокзалу забрали, весь табір прийшов з бароном
-а чого ви їх чіпали?
-не знаю, мабуть грошей хотіли збити
-есбе мала б країну захищати, а вони тільки гроші віджимають. Ти також на гроші ласий?
Роман згадав картку у кишені. Дванадцять мільйонів, а пінкод забув.
-такий як я Степанко - зробила висновок дівчина, і далі заходилась їсти морозиво.
-Стьопа скоро не вийде, там така давка
-я це розумію. Не можна з тобою посидіти?
Роман відставив морозиво і поклав руку їй на плече
-мене за це Стьопа каструє
-то я йому скажу щоб тебе не кастрував
-а от цього точно не треба робити, він одразу не те подумає
-тоді я додам щоб не думав чогось поганого
-от тоді вже точно мене закопає
-тут всюди плиточка і бруківка, немає куди закопувати
-ти просто Стьопу не знаєш
-чого б це я братіка не знала!
-тому що ти занадто до нього близько і не бачиш усієї картини.
-не вигадуй, Степанко хороший
-напевно коли спить
Дівчина насупилась, пильно подивилась на Романа, потім дістала телефон із сумочки і набрала номер
-привіт Степанко. Романчик боїться що ти його каструєш. Тому ти його не чіпай і не думай нічого поганого. Ми з ним потусуємось трохи, поки тебе немає.
Більш суїцидального ніж сидіти зараз поруч із сестрою Стьопи Роман уявити не міг. Він напружив мозок зі всіх сил, але ніяк не міг придумати напрямок і зусилля, що могли б виправити ситуацію. Та було пізно. За якихось дві хвилини лемент під конторою перейшов на крики із штурханиною, комусь декілька разів засадили по голові і з натовпу вирвався оскаженілий Стьопа. Вгледівши парочку, він кинувся до них, аж йому сорочка виліла із штанів. Підбігши засапаний він люто зиркнув на Романа. Той винувато розвів руками.
-о! Степанко! Я думала ти зайнятий дуже
-та не дуже - відповів віддихуючись її брат
-а ми з Ромасиком ідем в кіно. Ти не проти?
Роман навіть не дивлячись на Стьопу заперечливо похитав головою
-я пас.
-чого це ти пас?
-у мене бабцевбивця на волі ходить, і ще є справи
-це через братіка? Він тебе лякає?
Роман скосився на Стьопу, а той здивовано глянув на Ірину.
-чого б це
-ну тоді ходім
-це не дуже хороша...
-раз сходиш не розвалишся - встряг Стьопа - на, на попкорн
Він сунув жменю грошей Роману у кишеньку футболки. Жменя була на декілька тисяч двухсотками і відверто непристойно відтягувала кишеню.
Роман хотів ще щось сказати, та Стьопа люто звівши брови додав
-і-дии
-от бачиш - радісно сказала Ірина, ми ідем в кіно. Дякую Степанко!
-та шо ти - посміхнувся Стьопа - ну я піду тоді
Роман думав, краще зараз тікати в Австралію, чи увечері після фільму.
-ой, братику. Ти сьогодні довго?
-а шо?
-ми може після кіна додому заскочимо
Роман аж з пяти метрів почув як скрипнув зубами співробітник.
-ну ти позвони - сказав Стьопа і пішов до натовпу понуривши голову
Роман почухав потилицю. Схоже бабцейоп ще собі трохи погуляє на волі.