Авторитет без ремінця :)

Це типу велика заслуга?
Моя бабуся теж довший час читала лише молитвенник і катехизм, бо в Біблії букви задрібні. Зате юнацьку, яку мені на ДН подарували, читала, бо там букви більш дружні для зору.

 

не знаю чи заслуга.... просто вона з 5 років була круглою сиротою і нікому було посилати до школи, тому і читати не вміла зовсім.

 

Не щодо вашої мами, але якраз думала на цю тему нещодавно.
Мені видається, що коли жінка починає лупити дітей якимись такими речами, то вона просто намагається наслідувати авторитет чоловіка. Як на мене, то він їй не потрібен. Якраз її сила має бути в умінні знайти підхід без застосування сили. Бути для дітей пострахом, як батько, не треба навіть прагнути, але якось виникає такий ризик, коли бачиш, який авторитет має батько.

Моя бабця лише кілька класів закінчила, тому читає дуже поволі.
Прабабуся була цілковито безграмотна, тільки рахувати добре вміла. Не ті тоді цінності були. Оффтопимо.

 

чому офтопимо? порівнюємо теперішнє і минувше виховання.
Доречі, вона знала три молитви, які мовила двічі на день, в тому числі "вірую". Але не те "вірую", про яке ви тільки-но подумали....

 

О, до речі про покарання. Свекруха чоловіка заставляла як покарання, головку сирої цибулі з"їсти . Ну і пару раз збирали його речі і страшили що в інтернат повезуть здавати, він до сих пір це згадує не злим тихим словом. А от фізично ніколи не карали. Відносини ні які тепер...

 

нє.... ну і фантазія.... креативне покарання...

 

Ой, ви мені такого смаку наробили. Іду себе покараю.

 

Мій тато розказував що його мама один раз добре вибила довгим буком. Пригадував що прут був такий довгий що йому ніде було в стодолі сховатись бо мама всюди дістала. Мій тато виріс без тата, своїх трьох синів його мама виховала сама. Моя мама вважає її святою жінкою, бо вона незважаючи на людські пересуди виховала достойних синів. Як зуміла так найкраще і зробила.

Про себе. Від мами я діставала завжди словесно. Мама мене била страшенно і по-руках і по-спині бо я мала бути примірна піаністка. А мені то було... Бабця ганяла з мною з капцем по-хаті бо Маруся є Маруся і вона малий бунтар, а бунтарів не приймають. Благо тоді сестра вступилась, бідна так плакала і сказала бабці - я вам не дам моєї сестри бити. А один раз дістала сильно ремінцем в першому класі коли прогуляла музику від мами, а від тата в восьмому шкіряними рукавицями по-бузі, коли пішла з коліжанками гуляти вечірнім Львовом а забула їм повідомити коли прийду. Тобто вони знали де я, але додатково себе накрутили. І сварили мене за дурниці - за робите горня, за те що не вмію одягати колготи правильно. Я тепер он як думаю, то це просто жах. Але це все від того що вони чулись безвихідь і своє безсилля, бо грошей не було і не було за що купити нових речей.

Я вже трохи мудріша. Своїх дітей за розбиті шклянки/банячки/філіжанки чи тарелі, які доречі в нас трапляються кілька разів на тиждень, не сварю. Не визбирую. Єдине за що можу підвищити голос, то коли вони вже починають битись між собою бо всі хочуть в один момент одне і те саме а Юліана починає кричати а Анна чіпатись до неї а Данило всіма командувати. То бачу що обстановка воєнна - іду і розряджаю. Порозпихаю всіх по-різних кутах в хаті і кажу аби щось робили. Але вони один без одного не можуть і зараз же посходяться назад, знайдуть нову забаву і знову спокійно бавляться поки хтось комусь щось не скаже або не приробить. Он так і бавимось цілий день. Як каже мій лікар, never a dull moment.

Але що я зрозуміла що хоч з одною дитиною і простіше ніж з кагалою, але навіть в тій кагалі кожна дитина індивідуальна і до кожної повинен бути свій підхід. В моїх дітисок у кожного інший характер і якщо наприклад з Данилом я можу поговорити спокійно і він зрозуміє, з Юліаною той момент не пройде. Вона якась дуже нервова і потребує багато аби її тулити, обіймати, довкола неї ходити і навіть часами брати на руки, хоча їй вже 5 років. Моя Андріана легше надається до виховання як Юліана. Може ми десь з нею упустили момент?

Я своїх дітей караю лише тим що на ніч не даю їсти і забороняю компютер.

 

давайте не гиркатися, а ділитися досвідом у певних виховних моментах.
наприклад вчора я випадково побачила у смітнику печінку, що її давала дитині на обід
одразу два висновки: а) від обіду до вечора він був голодний;
б) обманув мене;
в) нехтує працею рідних.

що би ви зробили у таких виппадках, що казали б, як пояснювали?

забіжу наперед - я дитину не била і не пацкала...
але чи зрозумів він?...

 

Ірено, я впевнена, що поділитись досвідом виховання на одному прикладі важко. Бо має значення яка взагалі у вас взаємодія із сином.

Скажімо, коли мова заходить про обман з боку дитини, то відразу постає питання - А як ви застосовуєте обман у своєму житті? Якщо ви піддурюєте дитиину, або обманюєте інших при дитині, то дитина буде наслідувати.

Мій особистий приклад. Я обманювала батьків у дитинстві. І навчилась я того в свої мами . Вона постійно дурила мене (нічого особливого, звичайні побутові речі), вона постійно використовувала обман типу "Якщо це сусідка, то скажи, що мене нема" "Як контролер запитає скільки тобі років, то скажи нема 7". І т.д.

Я усвідомила, що то є зле. Тому я для себе постановила ніколи, ні за яких умов не обманювати свого сина. І інших людей також (по можливості . Поки що обману з його боку не було.
Побачимо, як далі буде.

Спокійна розмова, на рівних - завжди найбільш дієвий спосіб. Я так думаю.

 

як був ше молодший, то одного разу вирішив, шо в садік мені вже ходити не тре..
мав серйозну розмову з мамою, а оскільки вагомих аргументів в свій захист не мав, то получив ремньом аж мну зайшовся від плачу..

наступного разу, на різдво, мені малому здалось що всі задуже голосно розмовляють, і мені погано чути мультик з тв, про що голосно всіх гостей повідомив.. за 10 секунд вийшов з батьком на кухню і мене переконали (тим же ремньом) що мультики лайно в порівнянні з гостями..

зробив висновок, що силові методи незаперечний додаток виховання дитини і багато чого не може зрозуміти дитина їй вправно переконує та біль, що може послідувати за неправильним вчинком.. безкарність розпещує. я за ремінець

 

Говорити з ним про це треба обовязково і пояснити що його вчинок вас образив. Бо ви почуваєтесь так ніби він вам не довірає, а можна було чесно прийти і сказати - мамо, я не люблю печінку. прошу мені не давати... або ще щось подібне. А далі вже завдання мами, або переконати його аби він з*їв хоча б маленький кусочок або таки залишити голодним. А окрім всього ви старались і вклали в цей обід працю.

Мій малий також дуже вередливий до їди. Але він мені просто відверто скаже що він того їсти не буде і воліє бути голодний.

А те що малий був голодний, то не страшно. Він сам зробив свідомий вибір бо знав що ви йому нічого до вечері не дасьте.

Але знаєте що я бачу з тої ситуації? Ваш малий боїться вам сказати що обід не смакує бо боїться вам зробити боляче, це має дві сторони медалі і добру і погану, але всеодно це не оправдовує його вчинок.

 

Мій малий теж таке робив, але не приховував, відкрито.
Попросила спершу мені пояснити, чому так хоче зробити й запитати, чи можна викинути.
Крім того, виявила, що зробив смітник у моїй папці на папери, бо вона найближча до столика, де дивиться мультики. І сміття на підлогу кидав. Просто лінь йому було нести до смітника. Поговорили, пояснили йому, що смітити негарно, а пройтися корисно. Сказали, що якщо дуже лінь, може нас попросити сміття віднести. Проблема зникла ніби.
Щодо нехтування працею рідних говорити тяжко, бо мій ще замалий, аби то усвідомити. Він навіть свою працю не дуже цінує. Прибере кімнату, а через 15 хвилин знову все з ніг на голову перевертає.
У таких випадках бити чи пацкати немає сенсу, бо то ніц не дасть. Тут треба поговорити, вияснити причину й пояснити, чому так не можна робити.

А це ще більше садок не збридило?
У нас таке саме було, але ми йому сказали, що буде тоді сидіти вдома сам і нудитися, бо ми його кімнату закриємо, а шнур від компутера заберемо і буде мати лише пару книжок і все. Зразу сказав "мама, я хочу завтра в садок". І це спрацьовує кожного разу.
Іноді, коли не спрацьовує, кажу йому, що мені теж не хочеться йти на роботу, але я мушу, бо треба заробляти гроші, а він мусить іти в садок, бо самому лишатися небезпечно, а мама і татко мусять іти кожен до своїх обов'язків. Це також працює.

А ми стишуємо звук свого фільму. Якщо ж це наші сміхи, то пояснюємо, що гостям звук стишити тяжко і просимо, аби підкрутив на своєму компутері. Нависне для цього підімкнули йому до лептопа колонки, бо сам лептоп має доволі слабкий звук. Відповідно, якщо ми просимо стишити, коли його фільм з іншої кімнати заглушує наш, він нас також слухає.

імхо, ці два випадки лише доказують те, про що Гелена говорила. Вибити швидше й простіше, ніж говорити...

 

важко сказати однозначно... чи він боявся мені про це сказати, чи простіше, без зайвих балачок було йому викинути...
щодо обману, то я стараюся його не дурити... бо маю "наглядний" приклад мами і бабусі: мама дурить бабусю (бо та має хворе серце), і вже звикши дурити, дурить мене (особливо, що стосується малого).

я сказала, що як не хоче їсти, то хай відверто про це говорить - доїсть потім, чи відвеземо Джекові його м"ясо... але відчуваю, що то буде повторюватися, бо м"яса він не любить взагалі і їсть тільки коли всі за столом. а як їсть сам, то починаються вибрики.
а діти взагалі можуть без м"яса обходитися?

 

То не давайте м'яса, якщо не любить. Мій брат теж м'ясо не любить і ніхто його не силує. Він десь із 13 чи 14 перестав його їсти. Вже більше 6 років не вживає, але займається спортом і гартується. Не хворіє взагалі.
Поговоріть з дитиною і знайдіть, чим би він хотів то замінити.

 

я проти силування. але мене турбує його надзвичайно великий розхід енергії (тренування, заняття з перервою у 2 години, зрештою, певно, як всі діти), і чи може це все поповнюватися без цього продукту

 

Мій брат також дуже багато займається. Потреби у м'ясі не відчуває.

 

МОЖЕ! Він вам сам скаже коли йому буде бракувати кусок мяса, він прийде і скаже мамо а я б хотів котлету.
Мій двойорідний брат до 17 років майже нічого не їв і лікарка сказала моїй теті, так довго як він п*є чай і їсть хліб з маслом все в порядку. Каже зачекай трохи, потім не нагодуєшся. І так і сталось. Тепер він їсть все, навіть того чого в дитинстві і не понюхав би.
Не журіться.

 

Iрено, ну направду - смажена печiнка в смiтнику не варта вашої виїденої печiнки. А якби ваш песик жив з вами ще то ви б 100% не знали шо малий тої печiнки не з'їв!

 

та річ не в переведеному продукті, а в бажанні дитиною приховати щось... і в моїх роздумах чи варто на цьому акцентуватися (щоби згодом не пропустити щось суттєвіше).