Авторитет без ремінця :)

Мій малий був колись також битий. Іноді пляцок по дупі (тільки не плутайте з побоями чи бажанням зігнати злість) більше доходить і швидше, ніж 20 слів чи й більше. Повірте, що я знаю різницю, бо говорю зі своєю дитиною дуже багато й пояснюю ще більше.
Я довго привчала його пісяння на горщик. Одного дня дістав по дупі за пісяння на підлогу назло мені й відтоді чемно пісяв лише туди, де належить.
Тут є дві школи психології. І друга тепер починає боротися з тією, що проти фізичного виховання. А чому бореться? Бо то виховує дітей розбещених, хамовитих і таких, що лізуть дорослому на голову, коли захочуть.
Я бачу зараз дуже суттєві зміни в тому, як мене Дарко слухає. Я знаю, що він мене не боїться, але він знає правило: не слухаєш або чиниш всупереч мені - ідеш "думати на кріслі". У певних випадках він може й по дупі легко дістати. І я не мушу йому це нагадувати, мені вистачить спитатися чи мене слухає, що кажу, або твердо на нього подивитися.

Я вже колись говорила на якійсь гілці про приклад однієї християнської сім'ї. Вони мені завжди асоціюються з пані Олею, коли говорять про фізичне покарання. Правда, у них принцип інший. Вони використовують палицю. Якщо дитина ДУЖЕ провинилася - дістає палицею. На палицю треба таки добряче нашкодити, але іноді до того не доходить. Вони навмисне використовують палицю, аби діти знали, що руки батьків лише для ласки. Крім того, вони тримають палицю на другому поверсі, тобто їм за нею треба піти. Поки повернуться вже й охолонуть іноді, а дитина й так отримає научку і без того.
Ті діти надзвичайно мудрі, талановиті й... шовкові, коли треба слухати маму й тата. Іноді на них підвищують тон, але це стається дуже рідко. І діти не брешуть, якщо їх перепитати про правду. Перепитати треба, бо очевидно діти зразу сказати правду бояться. За правду їх карати ніхто не карає, тому вони її говорять.
Діти без фізичного виховання (не кажу за всіх, але кажу про спостреження психологів, які книжки пишуть) вилазять на голову дорослим і ні за що їх не мають. Вони ж кажуть, що хотіти бути дитині другом це добре, але треба це робити второпно, аби не втратити батьківського авторитету, а саме це більшість батьків і втрачають. І потім у дитини проблеми, а батьки переконані, що то проблема зі всіма та всім, окрім їхньої дитини. І говорити з мамою такої дитини взагалі без сенсу, бо вона глуха, а її дитина золота, і хоч ти трісни (мала такий досвід у школі, ну його десь із такими батьками, вони десь поза цим світом живуть).

Засуджувати ні одних, ні других, я не збираюся. Для когось працює одне, для когось працює інше, для ще когось - одне й друге.
Тільки робити категоричні висновки маючи на руках лише одну й лише однорічну дитину, м'яко кажучи, необ'єктивно.
Хтось б"є дитину з ліні, злості, власної нестриманості та емоційності, є такі. Але не всі такі. Далеко не всі. І з тих прикладів, що я тут побачила, фізичне покарання може бути дієвим, якщо це не побої, а научка.
Одне треба пам"ятати в тому всьому, що завжди треба тримати віжки у своїх руках. Як тільки передати віжки в руки дитини, ваш авторитет іде спати, надовго й доволі далеко.
Я бачу на прикладі школи, садка й дому. Чомусь Дарко має проблеми лише в школі, де покарань ніяких немає. Там вони його контролювати не можуть. Чому? Бо він бачить, що може контролювати їх. Діти дуже добрі психологи і про це теж треба пам"ятати. Коли ми говорили зі шкільним психологом про те, що проблеми в Дарка лише в школі чомусь, вона зітхнула й сказала, що поговорить із учителями про те, що не можна бути із дітьми занадто м"якими та забагато попускати.

Висновок тут стандартний. Для дітей нема універсального методу, бо там кожен індивідуальний. Дорослі (особливо мами) мають схильність засуджувати всі методи, крім власного, в чому і є їхня основна помилка.

О, власне на цю психологію тепер з"явилася інша психологія, котра проаналізувала помилки попередньої й визнала, що то все немає сенсу. Може, в Україні та Росії до того ще дійдуть, до чого тут дійшли, і що й спричинило виникнення альтернативної психології. Дітей, котрі в школах не піддаються контролю сеґреґують, в кращому випадку, а зазвичай - садять на заспокійливе. І якби я не говорила з мамами, чиї діти були на заспокійливому, а також якби не забрала дитину зі школи, де мені намагалися втиснути пургу про те, що моїй дитині це потрібно, бо в неї розлад дефіциту уваги (ADHD), я би може й не вірила, але на власній дитині довелося переконатися, до чого ця "добра" психологія довела: до величезного списку різних розладів.
Головне не плутати фізичне покарання з побоями, тоді можна зрозуміти, про що мова.
Зрештою, я просто констатую факт. Через 1,5 року після того, як мені в одній школі хотіли дитину посадити на заспокійливе, психолог в іншій сказала мені, що то все баєчки й вигадані діягнози, аби оправдати помилки виховання, або й його браку. Вона спитала нас чи ми іноді застосовуємо "пляцкання" (spanking), коли ж відповідь була позитивною, відповіла, що тоді все в порядку й можна обговорити інші важливі речі.
Так що навіть психологія дає альтернативу, Гелено. Просто до України все приходить із запізненням. Ще 5 років тому мого чоловіка лякали сімейними пологами, а сьогодні вже й заохочувати почали... Про пологи вдома згадувати?
Тому про психологію говорити, розглядаючи лише те, що дійшло зараз тяжко. Я не так давно ознайомилася із новою течією, хоча її треба вважати трохи забутою старою.

На ті всі ваші пункти, які ви бачите дуже прямолінійно, я можу дати вам приклади порівняння із нашими тут знайомими.
Щодо 5-го пункту наприклад.
Покарання бувають дуже різні. Якщо це покарання-приниження, то ваш пункт цілковито правдивий, але не всі покарання такі.
У житті ми постійно отримуємо наслідки за певні речі. Украв - понесеш покарання, убив, зрадив... За все ми платимо ціну.
Я стараюся Дарка не посилати "думати", якщо ми десь на людях, але тоді вдома він отримує довший час ніж звичайно. Покарання на людях можливе лише тоді, коли можна його зробити дискретним, аби воно виглядало майже природньо - дитина собі сидить на кріслі й дивиться у вікно. Ніхто не знає, що вона чекає, коли їй можна звідти зійти, лише вона. І в цьому випадку згадайте Тома Сойєра та паркан.
Інший випадок, свідком якого ми були якийсь час тому. Дитину привселюдно поставили в кут. Притому голосно підкрислили, що ніс має втикнутися в той кут, ще й дитині голову поправляли. Мені одразу пригадалися страшили про гречку та енциклопедії на голові. Я мала одногрупницю, котра пам"ятала таке з дитинства. Ті діти брехливі, жорстокі, злостиві й нещирі. Наслідки видно дуже добре. Зрештою, їх тато мало чим кращий, а він постійно повторює, що його тато теж так карав, тільки він удосконалив методику свого батька.
Може, хтось не бачить різниці в тому всьому, а для мене різниця очевидна. Особливо тому, що в мене зв"язок з дитиною тільки покращився, а невідчути це тяжко.

Що ж до тупання ногами, падання на підлогу та інших речей, то це не наслідки виховання, а його відсутності в поєднанні з розбещуванням.

 

коли вже настають такі моменти і то регулярно, то ліпше розходитися і не доводити одне одного до гріха...
і то ще раз доводить, що діти - не дорослі. від своєї дитини ніде не дінешся, навіть, якщо виросте рецидивіст (не дай Бог)
бо знову ж таки, мого чоловіка (історію знаєш) ніхто ніколи не бив, то була пеця, яку пальцем не ворухнули, і який за словами всіх оточучих, муху би не скривдив. але то не заважало йому мене викидати на сніг у нічній сорочці і кидати до стіни (щоб не заважала думкам про вічне)...
і водночас, його батько, який ніколи його не бив, поставив сина у таку психологічну залежність від себе, що той боявся заперечити навіть те чи він хоче їсти чи ні... і хлопові на той час було 27...
в той час я від мами діставала по писку (за писок), і прута брала (десь до 15 років), але научання дійшли до голови... і нині можу з мамою поприрікатися, але страшно люблю і дуже за неї переживаю...
то де грань?

 

Навмисне дістала книжку, де пише про те, що варто застосовувати "пляцкання" - це мій переклад слова spanking.
1. коли дитина поводиться небезпечно. Наприклад, біжить на дорогу із сильним рухом. У даному випадку рекомендують не "думання" вдома, а саме пляцок по дупі в ту ж мить, бо це забезпечить дитині добру пам'ять про мить і відчуття з нею пов'язані.
2. коли привчаєте дитину до "думання". Тобто аби дитина пішла "думати" і звернути її увагу на те, що пляцок отримує лише тоді, коли опирається чи не бажає йти "думати". А також тоді, коли повертається з нього завчасу, не дочекавшись відповідного дозволу батьків.
3. якщо дитина поводиться дуже вперто і надзвичайно непокірно. Наприклад, коли тато на роботі й дитина маму не слухає, пляцок від батька за це допоможе навчити дитину, що якщо маму не слухати, то може бути гірше, коли тато повернеться з роботи.
4. якщо дитина настільки неконтрольована, що навіть метод "думання" не допомагає. У цьому випадку, через кілька тижнів пляцкання дасть результат і можна буде перейти до методу "думання". Але це крайні випадки. Психолог із 30-літньої практикою міг згадати лише 5 таких випадків.
5. Пляцкання можна розпочати в віці 2-ох років, однак дуже стримано, і повинно бути припинене в період статевого дозрівання. (до речі, якщо цікаві причини, чому саме, то можу теж написати)
Психолог однак підкреслює, що саме від батьків залежить метод виховання дитини, він лише дає поради.

Отаке я тут наперекладала в 2-ій ночі.

 

а я не хочу образити мам 5-8-13-річних і тому не знаю як пояснити свою думку...

методи виховання дітей залежать і від темпераменту дитини і від конкретних соціально-побутових умов
проте є методи і які необхідно застосовувати до всіх дітей, а є ті які не можна до жодної дитини застосовувати. і навіть при цьому всьому бувають винятки коли нема іншої ради

поширена помилка - виросли в одній сім’ї це не означає що їх виховували однаково
наводити приклади? я і мій брат, два двоюрідних, мій чоловік і його брат
всюди було так що одну дитину б’ють, іншу ні, відкрито одну захищають іншу ні, одну більше люблять іншу менше або не люблять
конкретні приклади не буду наводити, бо то займе багато часу, але факт той, що виховання було різне і крапка

якщо дитині читати багато лекцій, вона просто перестає їх сприймати
говорити надто багато не треба

чудово. ви усунули наслідок. а чому не причину?

мені всеодно про що сперечаються дві школи психології
виростають розбещеними не тому що їх мало били чи не били
на виховання впливає дуже багато факторів, часто і тих про які не задумуються, а от без биття можна цілком обійтися

ну бачите, психологи теж роблять узагальнення з досвіду який мають вони - особистого і професійного
я от читаю Д.Грея, він років 30 чи 40 займався дітьми і консультував батьків і він каже, що можна і варто виховувати без покарань і при тому мати контроль над дітьми
чому ви вірити іншим психологам? через власні власні спостереження?
якщо не бити, то не будуть діти поважати батьків? маячня, вибачте на слові

Ліля, не карати фізично не означає давати дитині повну свободу
повна свобода дійсно впливає негативно на нервову систему, бо дитина до неї не готова
Грей пояснює це на такому прикладі: вам дали скальпель і попросили зробити операцію
якщо ви не хірург, ви буде те нервуватися, бо ви до того не готові
так приблизно почуває себе дитина якій дають повну свободу, коли вона не готова до життя і не можа сама робити вибір
однак до чого тут бити чи не бити?

до того ж вчити дитину самостійності з пеленок не варто, бо теж будуть такі наслідки. хіба ви не вчили?

у вас теж лише одна дитина 5-річного віку
наскільки об’єктивні ви?

йой, я з нету скачала серіал, який в штатах ще не вийшов на екрани
а я його вже бачила. не все з запізненням
якщо серйозно, то насправді не все

і знову так, але до чого тут биття? тому що невідомі інші методи? чи тому що цей найпростіший?

 

Чому ви розглядаєте "пляцок" як фізичне покарання, адже то не є боляче і скоріше дитина той "пляцок" сприймає як вищу міру "думання". Та й часто дитині можна "різким словом" завдати більше болю ніж "пляцком".

 

ви поясните що ви розумієте під вихованням дитини в 1 рік?

з попередніх розмов я знаю про ваше бажання навчити дитину бути самостійною з пеленок, про те що дитина в 7 міс перейшла на тверду їжу, про спання в окремій кімнаті з 1,2 року, про сидіння кілька днів на днів над ліжком щоб навчити дитину спати самій тощо

а тепер виявляється проблема в тому що мало били? чи в тому що не били?
і ви таким чином вводите в оману іншим батьків, які вирішать що мабуть дійсно так воно і є
а то ж не так. ви "пацканням" усуваєте наслідки, а я хочу поділитися тим як попередити причини
бо знаю їх від батьків старших дітей і з книжок. і бачу, що вони себе виправдовують
а те що ви розказуєте вкотре мене переконує, що привчати до самостійності з народження хибний шлях

і ще скажу, що проблема в Канаді чи США з вихованням дітей (сідають на голову, роблять на зло, розбещені) пов’язана зовсім не з тим що їх не били, а якраз з тим що доктор Спок радив деякий час використовути метод який схожий на той, який пізніше назвали методом контрольованого плачу і виросло не одне покоління невротиків чи агресорів

вже починається з народження, і хоч діти різні, але біологія одна - всім треба їсти мамиину цицю, сидіти на ручках, спати коло мами і тоді діти будуть рости спокійними і врівноваженими і з довірою до батьків і з позитивним ставленням до життя і т.д.
бо в той час розвивається нерврва система і мозок - не ламайте в той час дітей, менше буде проблем в майбутньому, бо діти будуть інші
і будуть батьків слухати, бо вже з пеленок закладються основи подальших стосунків
хоча їх ніколи не пізно налагодити, було би терпіння, любов і бажання

я будь-яку свою вищенаведену фразу можу аргументовано пояснити з точки зору елементарної фізіології якщо комусь цікаво
якщо ні, то не буду дарма розписувати

хіба причина в тому що і пальцем не поворухнули?
ти сама собі суперечиш
нижче ти написала причичу того чого він такий виріс:

ну то не до порівняння. те що такі методи погані, не означає автоматично, що бити хороший метод і що то розумна альтернатива
до чого тут биття знову ж таки?

небезпека для життя -здоров’я, власного чи чужого єдиний допустимий випадок, коли можна дати по дупі чи по ребрах
але то вже якщо до того склалися такі стосунки що інакше нема впливу на дитину

 

а вірите що то тільки пляцки і тільки з любов’ю заради виховання?
та то просто на форум ніхто не скаже, що може і добряче відлупашити дитину просто зі злості за будь-який непослух

а про різкі слова ви праві, іноді краще вже дати по дупі, ніж завдати дитині більшу травму словами

імхо, мами-тати які б’ють дітей просто не вміють інакше з ними "дати раду"
хоча насправді биття дає лише короткостроковий ефект
це через власне незнання і безсилля в плані виховання
а ще лінь і брак терпіння
дитина почувається так само як дорослий - біль, страх, образа, бажання помсти
або думки - "раз мене б’ють значить я поганий/на", або "мене не люблять". нічого хорошого дитина не думає
до того ж б’ють не лише тоді коли дитина перейшла "межу", а і просто тоді коли просто мама/тато в поганому настрої, а дитина щось не так робить - вже достатній привід дати по задниці чи по ребрах якщо це практикується
і чи часто биття помагає? і чи надовго? та ні. то діє добре в той момент, а віддалені насліки такого виховання не дуже хороші
а дитина ще й копіює поведінку батьків, про це теж варто думати
це якщо по правді. все решта - все решта вважаю виправданням

 

а до того, інші методи, ніж пацнути по задниці, не завжди ліпші... не завжди людина від того виросте людяною та незаляканою...
здається, все залежить від того, яку мету перед собою батьки ставлять.
ніхто ж не говорить про те, що дітей треба катувати чи ще щось. але й вседозволеність не є добре. я ж не заперечую, нічиїх методів. але й не варто казати, що діти, які дістали колись по задниці виростуть закомплексованими чи злими чи ще якимись...

 

я й не кажу, що пару раз по задниці то вже кінець світу
але якщо биття вважати нормальним методом виховання то це однозначно неправильно

 

я не вірю, що хоч одній мамі навіть знервованій чи якій там хочеться постійно і нізащо гамселити свою дитину.
просто я визнаю, що мій іноді отримував по дупі чи по ногах, а багато інших - ні от так і виходить...
хоча я кажу постійно, що якби в мене зараз була дитина, я б уникла багатьох помилок. і може б не довелося пляцкати... але коли є, те що є то треба виходити з усього максимально дивлячись наперед...

 

Діти різні, не дивлячись на виховання. Маю з чим порівняти, старша до сих пір не вміє захиститись і здачу дати, а молодша десь з 8-9 місяців почала за іграшки битись. Старша регулярно виводить "А Звата мене б"єєєєє, ааааа ". І виховання тут ні до чого, просто в дітей таки різний темперамент і завдатки, а відповдно і методи виховання їм не завжди однакові підходять.
Чи ви вважаєте що дитина то білий аркуш, і наповнення того аркуша залежить виключно від виховання ?

А є інформація, чи він мав власних дітей, і як з ними поводився ? бо то різні речі - виховувати своїх , чи консультувати чужих.

Переживіть кризу 3-х років, а тоді розкажіть про свої методи впливу

Ну що за крайнощі, прям за будь-який непослух чи от так таки відлупашити. Н-да, не все на світі чорно-біле.

А які методи нормальні ? Мене наприклад пересмикує, як на вулиці чую - "Відійди від мене, ти не чемний, я тебе більше не люблю". І то досить часто. Але дати по дупі раз щоб привести до тями, чи як покарання після кільканадцятого попередження "не роби, бо дістанеш" вважаю справедливим. Дитина має сого роду вибір - або послухати і не бути покараною, або зробити по своєму і запатити відому наперід ціну за свій експеримент. Не скажу що це доводиться часто робити, але час від часу буває.

 

При чому тут лекції? Я зовсім інше мала на увазі, цілковито інше. Якщо наш татко зазвичай прямолінійний та категоричний, то я дитині стараюся дати вибір, а коли треба щось зробити, що кажемо ми й він не дуже хоче, тоді пояснюю, чому нам то треба.
Ви іноді так недоброзичливо налаштовані, що невідомо як з вами говорити.
Бачте, Гелено, читати книжки - то ще замало. Дитина - то не історія, що вивчив дати з підручника й все знаєш. Як уже буде кілька років досвіду принаймні, тоді поговоримо, бо з вашим теперішнім досвідом говорити тяжко.
Я почуваюся, як у парку в пісочниці, де мами 1-2-річних дітей повчають мене й мого Дарка, надивившись програм про виховування дітей по ТБ. Я занадто добре пам'ятаю розмови з ними. І найчастіше я їх уникала, бо там ні краплі об'єктивності, зате маса категоричності та зарозумілості.
А коли ви так повчаєте на форумі, то тяжко повірити, що в житті ви не така.

Ні в одному, ні в другому. Але ж ви пересмикуєте все. :8:
Проблема в доступі бабусь та дідусів до дитини.
Коли мені довелося поїхати на 2 тижні до Польщі, то після повернення я дитину не впізнала. До того пункту проблем у мене не було. Перед тим, як їхали сюди, мусіли на місяць поїхати на англомовну школу. Знову ж малий був із дідусями й бабусями. Тут я вже 3 роки борюся з наслідками.
Малий окремо почав спати у 1,5. Він роджений в березні, на окреме спання ми його перевели в серпні.

 

В мене діти дуже різні. Якщо Терезу вдарити по дупці, то вона так то сприймає болісно, то її так ображає, що мені просто соромно за себе стає. А от Ані - їй всеодно, вона повернеться і сміється. На неї фізичне покарання не діє взагалі.
Тому Терені я кляпсів не даю (за рідким виключенням), бо це її ранить, а Ані не б"ю, бо це даремні зусилля. Але деколи, як впаду в нерви, як вони мене не слухають, а бабця ще й підтримує їх в тому, то гай шумить - і кляпса дістануть і мультиків тиждень не дивляться і відразу собі пригадують, як нормальні діти себе ведуть.
Коротше, все файно в міру.
От я тут провела опитування серед старшої дитини на тему, як мама має давати собі раду з нечемними дітками:
а) просити, щоб були слухняні
б) бити по дупці
Моя дитина відповіла - перше попросити, а якщо не чемні, то тоді вже й по дупці можна.

 

Такий випадок був лише один.
Причиною були підгузники. Дитина мала зрозуміти причину, чому їй мокро й некомфортно. Я йому робила контраст. Напісяв у штани - мама сумна, бо то було зле, попісяв на горщик - хвалила, цілувала й плескала йому. Одного разу він на пісяв двічі підряд, зазвичай було через раз. Йому не сподобалося бути насвареним двічі, пішов до іншої кімнати й напісяв на постіль нашого гостя (добре, що його тоді вдома не було й ми все прибрали й випрали до вечора), за що й дістав по дупі. Відтоді запам'ятав, що краще пісяти в горщик. І якщо й пісяв у штани іноді, то дуже був сумний, йому просто було соромно. І зараз якщо таке раптом стається, то ми його дуже заспокоюємо.

Однозначно не тому, що били чи не били.
Але фізичне виховання - то вибір батьків.
Поки вам було вигідно мати психологію за авторитет, то ви про неї говорили, а тут вже байдуже стало. Ой, Гелено...

Супер. Поговоримо з вами через років 13. Усі мінуси виховання проявляються в тінейджерському віці. Поки дитина ще й не говорить добре дуже зручно інших повчати.

Гелено, маячня у вас. Я ж сказала, що кожен сам вибирає відповідний метод виховання. Вам не пасує, то й Богові дякувати. Комусь не пасує інший спосіб. Чого ж вас нервує, коли хтось має такий чи такий спосіб виховання? ЩО не дає, ЧОМУ вас так зачіпає? Я бачу тут, що кожна сім'я по-іншому дітей виховує і майже для всіх працює. Я не беруся повчати нікого, навіть тих, хто над дітьми знущається в присутності інших дорослих та дітей. А вам що дає право до протилежного?
У вас небо тільки синє, а воно буває й сіре, й з хмарами, й з веселками...

Мабуть, вас не здивує, що я не зрозуміла вашого питання. Ви про що?

Правда. Але то питання не до мене, то до Гелени.

Я не кричу, що всім треба лише один вид виховання. Не помітили?
Крім того, коли в мене просять поради, то я завжди казала, що мій дитині стільки-то років, а щодо молодшого віку я пам'ятаю не всі деталі. Я подаю також приклади інших людей, але тих, кого близько знаю.
У вихованні є такий момент, що кожен вид має крайності. От уміння застосовувати золоту середину якраз і є мистецтвом виховання.
Фізичне покарання може бути виховним, а може ламати дитину. "Думання" на кріселку може бути виховним, а може бути знущанням, якщо дитину закривати в темній кімнаті (знайома й з таким випадком дуже близько). Відсутність покарання як такого теж може мати свої крайні прояви, через які дитина й не відчуває різниці між свободою та свавіллям.

І в чому полягає привчання до самостійності "з пелюшок". Цікаво, на чому воно полягає. Певно, дитина з перших днів сама собі міняє памперси. )
Але ж ви Гелено понависмикували щось, склали якийсь стереотип і бігом повчати. Ваше право, але мені вас смішно читати.

Та ні, не тому. Але хіба вас переконаєш. У вас уже все по поличках розкладено, не дай Боже розбурхати встановлений порядок.

А-а-а, тепер зрозуміло. Читаєте в думках. Ну, тоді дискусія буде ще цікавішою. З чим дискутувати з "відзімісями"???
А взагалі, Гелено, ви на тему спілкування почали, чи крутий оффтоп?
Як на мене оффтоп, бо тема власне називається "авторитет без ремінця". А коли даний метод радить застосовувати легкий пляцок по дупі, я вже написала.
Із пляцканням у нас так і вийшло, як написав психолог, до 2,5 років Дарко ні разу не дістав по дупі і караний не був.

Цікавий момент. Чому треба припинити пляцкання із початком статевого дозрівання: бо тоді м'яке місце стає дуже чутливим і тоді саме оці всі почуття й пробуджуються, бо дитина вже то сприймає на іншому рівні, не просто фізичному, а й сексуальному також.

Ви навіть не уявляєте, скільки терпіння, самопосвяти й часу вимагає оцей метод, через який я почала тему. Іноді так не хочеться того, але має бути система і все. І мусиш хоч-не-хоч забути, що втомлений чи що робиш щось інше...

О, і я про те саме. Дивно мені то.
Я проти знущання над дітьми, але нікого повчати не беруся. Кожна мама й тато самі колись отримаються відповідь за те, наскільки добрим було виховання.

До речі, ще раз наголошу, що метод, який є темою гілки, забороняє попередження.
Я з ними боролася на інтуїтивному рівні. Мій чоловік любить іноді полякати дитину "віднесу забавку в магазин" чи ще щось. Я тоді йому завжди кажу, аби не давав невикональних обіцянок, бо дитина перестане слухати, зрозумівши, що татко й так не доводить до справи свої слова. Я не говорю Даркові "слухай, бо матимеш 5 хвилин на "думання", я тільки питаю чи він мене послухав, коли я щось попросила. Від попереджень ми відмовилися ще коли Дарусько був дуже малий, тобто у нас їх ніколи не було. Наш татко часом тим грішить, але вони й так не діють, бо Дарко знає, що вони не мають ваги. Почали ми з простого не говорити "вважай, бо впадеш" чи "вважай, бо розіб'єш", відповідно й "не роби, бо будеш покараний".

А ще маємо принцип: якщо відбирати щось, то одну річ за раз. Якщо нема компутера, то тільки це забираємо. Будемо тоді бавитися чимось іншим, або читати, або писати... Якщо ж сидів "думав", то нічого не забираємо, якщо щось забрали - "думання" нема.

 

Пробувала кілька днів тому відвести її подумати. Ну бо ляпаса там точно не було за що давати..., пояснювала, пояснювала, а тоді відвела в іншу кімнату подумати. Стільки крику було , сусіди напевне десь думали що з дитини знущаються.
А в основному в нас таки іде попередження , як покарання - не включаєм мультики, або без цукерок на вихідних. В основному діє, не скажу що маю проблеми з дитиною. Хоч на рахунок правильності сперечатись не буду, до кожної дитини свій підхід потрібен, для моєї метод попередження переважно спрацьовує. Ну або може не стільки метод ефективний, скільки дитина відносно спокійна .
А от з молодшою такий номер швидше за все не пройде , зовсім інша дитина і інші реакції на все.

 

це тому, що дитина в той час з іншими людьми. набирається і доброго і злого, чого мама вчасно не може попередити, бо вона ж працює... а виявляє погані замашки, зазвичай пізно (ну не прийде ж дитина і не скаже, я пробував курити)...

 

Та для цього методу треба кілька днів і пояснення має бути заздалегідь, а не тоді, коли вже заведете в кімнату. Перші два-три дні досить складні. Потім все дуже безболісно. Дарко має стілець у передпокої. Відводження до кімнати в нас не працювало.
А попередження не можна саме при методі "думання". Там чітке розмежування має бути. Слухаєш - хвалять, "дякую, що мене послухав" кажуть, не слухаєш - 5 хвилин на кріслі.

Дуже суттєве зауваження, до речі.
Коли дитина починає ходити в школу чи в садок, то їй треба навчитися й звикнути до різних систем, дуже часто вона спершу дуже губиться.
Нам власне психолог на цьому наголосила, що Дарко має, окрім хатнього виховання, ще й школу, садок та українську школу. Дитині в тому дуже легко заплутатися.

 

О, в мене питання до інших мамів. Як ви ставитеся до того, що дитина вам робить зауваження? Мене дитина ще й виправляє, якщо щось неправильно йому англійською прочитаю.
Крім того, Дарко нам також дає 3 хвилини чи одну хвилину, коли він просить із ним побавитися, а ми закінчуємо вечеряти. А якщо я не даю йому солодке, бо ми обмежуємо йому вживання солодкого, то каже мені "мама, ти нечемна". Для нього це найбільш образливе слово.

 

Дуже добре до того ставлюся. І прислухаюся до їхніх зауважень. Бо в мене діти навчені, що близькі люди зажди кажуть правду. І кажуть ту правду не для критики, а для добра іншого. А ще я вчу дітей говорити все один одному в очі. Не говорити нічого поза його спиною. І ніколи не обіцяю, що "ти мені скажи правду, а я йому не скажу, що ти говорив". Зі самого початку говорю, що я з ним ( іншим) поговорю і ти в моїй присутності то підтвердиш, що ти правду кажеш.

А в тому й нема нічого поганого. Я сама прошу, щоби виправляли. Але не зі сарказмом, а як той, що знає краще. І ще й приводжу доводи:" Я ж з тебе не насміхаюся, як ти українською говориш. А говориш ти набагато гірше, ніж я говорю щось неправильно англійською."

 

Оце мене колись вразило, коли знайома розповіла, як дідусь її дітей намагався підкупити: давав їм гроші, аби їй не розповідали про щось там, тут це не важливо, аби писати. Діти все одно все розповіла, а знайома була дуже згіршена тим, що дітей вчили неправду казати таким чином.

Та я навпаки то дуже люблю. І я його слухаю, читаю так, як каже. Часом його питаю, чи так читати, чи ні. І він мене тоді теж слухає, коли виправляю.