Авторитет без ремінця :)

Ви майже не змінились з тих часів. Тільки не ображайтесь, будь ласка, то добрий жарт, чесно. Я взагалі жартувати люблю, така вдача. Ніякого наміру якось вас зачепити не мала.
Щодо індивідуальності, я з вами згодна - то головне. І у вихованні дитини найважливіше зважати на індивідуальні особливості дитини, а не міряти її під середньостатистичну планку.
А от мати свою думку і бути впертим - то для мене різні речі. Впертість дуже часто граничить з тупістю, людина абсолютно не сприймає ніяких аргументів, не вміє слухати інших, чує виключно саму себе, розмовляти з такими людьми - що зі стіною, ефект такий самий. Вони чомусь бояться визнати, що в якійсь ситуації можуть помилитись, їм чомусь здається, що то визнання їх слабкості. Але ж насправді то не так... Мені більше до вподоби люди, які здатні сприймати нові знання, засвоювати їх, постійно розвиватись...

 

На правду не ображаюсь.
Я знаю, що я впертюх. Ще й до всього спалахую, як сірник.
Але я навчилася переглядати свою категоричність. І навчилася жаліти й перепрошувати за поспішні наїзди. Але саме завдяки впертості й категоричності я багато добилася й досягнула. Так що все має свої позитивні й негативні сторони. І впертість також. Зрештою, впертість і тупість - то теж різні речі.

Мене дивує, що ви чомусь вирішили, що я вам у цій гілці опоную. Я навіть не збиралася. Я просто написала про те, які можуть бути мінуси. Ви їх оминули й Богові дякувати.

О, власне через це я нещодавно на Даркову вчительку взлостилася, коли вона мені сказала, що Дарко не поводиться "як нормальні діти". Ще би я не знала тої їхньої нормальності і того, чому він заважає вчительці. Якщо дитина нудиться, то вона зразу "ненормальна". Треба вчительку міняти. Добре, що вона лише рік у нього.

Саме за такі риси мене прийняли на роботу, де я зараз, і я постійно просуваюся до чогось нового. Легко вчуся нового, а головне швидко.
Чи ваші слова мали на меті сказати мені щось інше?

 

Та ні, я просто не хотіла, щоб ви неправильно якось мій жарт сприйняли.

Мене від того вислову взагалі шляки трафляють. Трохи дитина виділяється із "сірої маси" - і зразу ненормальна

Та я то не про вас. Я ж вас не знаю, щоб робити якісь далекоглядні висновки. Просто прочитала "впертість" - у мене зразу асоціації з свекром своїм, там шось страшне, я спочатку дивувалась, намагалась якось "пагаваріть", а чоловік каже: не сперечайся, мовчи і роби по - своєму, то єдиний спосіб. Так що бувають такі впертюхи, які "занадто впертюхи". Але повторюю, я то не про вас, просто ланцюжок асоціацій пішов.

 

Лілю, мені дуже імпонує Ваш підхід до виховання. Згідна з тим, що висловлювання мають бути без негативного забарвлення, жодних "ти нечемний", "що ти наробив", "я тебе не люблю" і т.д. Я теж за тим дуже слідкую в розмові з дитиною, бо на собі знаю який ефект це дає: комплекси, постійне відчуття, що батьки тобою не задоволені, сприймання дитиною себе негативно. І як мені знайоме оте мовчання мамине і коли тобі не пробачають коли ти на колінах благаєш пробачення...
Мої стосунки з батьками - це взагалі одна біль, а найгірше, що вони й досі намагаються мене в тому ж стилі виховувати. Мама ніколи не вміла стримувати свої емоції, постійні крики і розмови в стилі "скільки разів я буду повторювати..." діяли на мене протилежно до того ефекту якого вона сподівалась, але це жодного разу не змусило її переглянути свої підходи, бо дитина має підкорятися батькам, тому що вони батьки і що хочуть, те роблять.
Найгірше для дитини, коли її не чують, не намагаються зрозуміти і ведуть боротьбу, а не співпрацю. Метою виховання має бути намагання батьків підготувати дитину до самостійного життя, допомогти їй зрозуміти що добре,а що погано, вміти керувати своїми емоціями і бажаннями і аж ніяк не втіленням якихось своїх батьківських амбіцій, доведення своєї сили над дитиною.

 

Так, щось ми на покараннях застрягли, а система передбачає два полюси.
Один - покарання, другий - хвалити за навіть дрібні позитиви.
Ми з чоловіком якось говорили про другий і визнали, що нам важко хвалити, бо нас рідко хвалили. Отак прямо, відкрито. Що мене мама хвалить, я чула з її розмов із іншими людьми. Чоловіка батьки взагалі можна сказати не хвалили...
Тому ми колись вирішили, що свою дитину будемо хвалити за все й дуже заохочувати кожне позитивне поривання.
Зараз я постійно йому дякую за те, що гарно мене послухав, чи який він молодець, що поприбирав... коли пише в зошитах-шаблонах, теж дуже хвалю й клею наліпки біля добре зробленої роботи (правда, поганої в нас нема). І я бачу, що дитині це дає певність себе, захищеність, що він тоді нам довіряє.

Ой, сказала би я щось... і багато. Але скажу тільки, що дуже добре вас розумію!!! Правда, я це називаю егоїзмом.

Я тоді так закипіла, що навіть не змогла приховати емоцій на обличчі. Зрештою, не дуже й треба. Я вже навчилася тут за себе і за дитину постояти. Коли якось відчула, що дитину явно переслідують за дрібниці, відкрито спиталася, чи немає в них проблем із національною нерівністю, що можна на дитині відігратися, бо то українець. Йой, як вони ахали та охали, що як я могла таке подумати. Але дитина в них раптом стала чемною. Це ж треба, які раптові зміни!

 

А я думаю що легко говорити "треба було"... коли вже є те що є, то немає смислу говорити про те що могло б бути, бо воно не сталось. Є ситуацiя, її треба виправляти. Можна звичайно, обговорити тих людей поза їх спиною, але якщо їм в очi казати "треба було..." це як серпом по одному мiсцi, i абсолютно допомоги нiякої не дає, особливо коли ситуацiя критична.
Це якщо людину збила машина, то проходящий замiсть викликати швидку буде казати постраждалому - "треба було дивитись куда iдеш".

Та ти шо??? Серйозно???? Ти думаєш вона мала якусь prejudice??? (не знаю як це буде по-укр)

 

Ні, я думаю, що я просто її налякала добряче й вона почала інакше на дитину дивитися.
Може, мені здалося, але тут є такий момент із "доносами". Коли хтось бачить, що він жаліється, а ти слухаєш, то він буде приходити жалітися далі, а пошлеш легенько, то перестане. Що діти, що дорослі... Дорослі менше, правда.
А дітлахам я тепер просто кажу "самі можете з тим розібратися", бо бігають по кожну дрібницю до мене. "Дарко нам світло вимкнув". Гм, ну так. Але те, що та сама дитина щойно теж вимикала-вмикала світло, замовчують. Я тут постійно вияснюю другу половину правди. Правда, це мабуть, всюди доводиться робити.

 

просто ви не знаєте інших методів
а бити "люблячи"... чого ж ви жалілися на форумі що замолоду вас чоловік бив???
недоречне порівняння? чому? бо ви доросла, а то всього лише дитина?
а дитина значить напівлюдина чи як?
дивують мене ваші слова. дуже. тим більше, що якщо часто карати, то дитина виросте з переконанням що фіз сила - то нормальний спосіб вирішення проблем

те саме питання...

дитина копіює дорослих
негарно самим поводитися по одному, а дитину змушувати поводитися інакше, правда?

+ 100 не бити, не погрожувати, не ігнорувати
інша справа - поговорити, на крісло посадити подумати-заспокоїтися

 

+100

+ 100
навіть нема що додати

 

То слова мамці, дитина котрої ще тільки в памперсах. Як підросте, тоді поговоримо, Гелено.

І до чого то Ви порівняли? Доросла людина не має права бити дорослу. Тим більше, чоловік дружину.

 

Ірено, я й не бачила, що Ви вже те саме сказали.

 

то спостереження і аж ніяк не правило, але: переважкно б"ють джінок ті синки, яким все в дитинстві та в юності "спускали" з тормозів... ті діти, що знали, що в житті не все в фіялкових барвах (не маю на увазі насилля - але контроль) - вміють шанувати добре ставлення, ласку та ніжність...
але то так... спостереження...

 

розкажу
наразі я задоволена результатами свого виховання, бо моя дитина не влаштовує істерик, биття ногами, падання на землю, неагресивна тощо
хоча кризу першого року ми якраз проходимо
отже, початок хороший, а далі видно буде

до речі - не всі мами грудничків добре теоретично підковані

написала вище
а ви не вірите що без биття виховують нормальний дітей? ви таких прикладів не знаєте?

до того порівняла що бити дитину теж ніхто не має права

не бити дитину не означає не виховувати. це означає виховувати іншими методами
а биття то найкращий спосіб виховати відповідальну людину?
бо з допису виходить, що без биття не виховаєш, чи я щось не так розумію?

 

Це у якому віці?

 

дай Бог

мій теж в рік не падав і ногами не бив... бив ногами у два з гаком...

 

я порівнюю свою дитину лише з однолітками
дехто має проблеми з дитиною і в рік, а дехто в 5 не має
не у віці справа...

до чого тут думки грудничків? просто виховання починається з віку грудничків
якщо мама не може дати раду з дитиною в рік, то мало шансів що в 10 років зможе
а биття помагає доти, доки мама має силу бити
в 16 вже мама не страшна. що тоді?
може взагалі не варто будувати стосунки з дитиною на страху перед покаранням, га?
бо поки боїться доти слухає, а як перестане боятися, то мама до одного місця йому буде...
биття то не є мудрий метод виховання і може вилізти боком

ой, а давайте не про лікується, а про звідки береться
якщо дитину луплять, то для неї жорстоке поводження звична справа
то не моя думка, то і психолог-двієчник знає

невже це тому що мама в той час на життя заробляє?

є ситуації коли жінка виходить за всякі межі і доводить чоловіка до бєлого калєнія (чи навпаки)
так і запишу "зна-чить мож-на раз врізати. допускається в крайнім випадку"

================
я кажу лише про те, що якщо не можна бити, то не можна бити ні дорослого, ні дитину
а вчити що не можна бити і самому бити - то неефективне виховання
але батьки ніколи не звинувачують себе в тому що діти не так поводяться - завжди якийсь таємничий "хтось" винен

 

хто оспорить нижченаведені аргументи? може Ліля, яка дуже любить психологію?
а що ви Олю, там казали про Біблію і покарання? виявляється тільки в соломонових піснях йдеться про це. і від батька який виховав жорстокого сина. так чи ні?

Пять основных причин того, почему не следует и нельзя бить детей

Вы бьете своих детей? Предлагаем вашему вниманию пять причин того, почему необходимо воздерживаться от телесного наказания:

1. Когда вы бьете ребенка, вы тем самым преподаете ребенку пример, которому ребенок будет следовать, став старше. Практически все самые страшные преступники регулярно подвергались угрозам и физическому наказанию в детстве. Природой задумано так, что дети учатся отношениям и поведению посредством наблюдения и подражания поступкам родителей. Следовательно, именно на родителях лежит ответственность стать для детей примером мудрости и сострадания.
2. В большинстве случаев так называемого «плохого поведения», ребенок действует единственным способом, каким он может, с учетом возраста и опыта в ответ на игнорирование его основных нужд. К таким нуждам, например, относятся: необходимый сон и питание, лечение скрытой аллергии, свежий воздух, физические занятия, а также в достаточной степени свобода для изучения окружающего его мира. Но больше всего ребенок нуждается в пристальном внимании родителей. В настоящее время немногим детям родители уделяют достаточно времени и внимания. Родители часто озабоченны собственными проблемами и у них есть другие причины для беспокойства. И, конечно же, несправедливо наказывать ребенка за естественное ответное действие на игнорирование его важных нужд. По этой причине наказание не только неэффективно в долгосрочном плане, но еще и несправедливо.

3. Наказание не дает ребенку возможности научиться разрешать конфликты эффективным и гуманным путем. Наказанный ребенок становится зацикленным на чувстве злобы и фантазий о мести, и, таким образом, лишается возможности научиться более эффективным методам разрешения имеющейся проблемы. Следовательно, наказанный ребенок не сможет научить многому из того, что необходимо для управления и предупреждения подобных ситуаций в будущем.

4. «Розги пожалеешь – ребенка испортишь». Хотя о «розгах» очень часто упоминается в Библии, но данное слово в увязке с воспитанием детей упоминается лишь в Книге притчей Соломоновых. Книга притчей отражает взгляды Соломона, который был очень жестоким человеком. Его методы дисциплинирования привели к тому, что его собственный сын Реобоам стал тираничным и жестоким диктатором, который чудом смог избежать смерти, когда его за жестокость чуть до смерти не закидали камнями. Библия не поддерживает жестокого наказания, кроме как в Притчах Соломоновых. Напротив, в проповедях, большинстве книг Библии для христиан содержатся учения Иисуса Христа, который призывал к милости, прощению, смирению и доброте. Иисус рассматривал детей как наиболее близких к Богу и призывал к любви, и никогда - к наказанию.

5. Наказание нарушает привязанность, существующую между родителями и ребенком, так как человеческой природе противно любить того, кто причиняет нам боль. Настоящий дух сотрудничества и взаимопонимания, к которому стремятся все родители, может возникнуть только тогда, когда между людьми существует привязанность, основанная на взаимных чувствах любви и уважения. Наказание, даже когда кажется, что оно имеет результаты, может повлечь только поверхностное поведение, основанное на страхе и имеющее силу только до тех пор, пока ребенок не повзрослеет и не сможет этому противостоять. Напротив, сотрудничество, основанное на уважении, способно длиться вечно, влечь за собой многие годы взаимного счастья по мере того, как родители и ребенок будут становиться старше.

 

Гелено, я вже давно помітила, що Ви хочете висміяти і Бога, і Біблію і поприколюватися над людьми, які вірять в Бога і опираються на авторитет Біблії. Ну, щодо християн, то я не обурююся, бо знаю, що і Христа гнали і обсміювали. Тому і до тих, хто є його дітьми таке ж саме ставлення буде і є. Але зубоскалити ( Ваш смайлик маю на увазі он) над такими речами, як Бог і Біблія просто по-людськи Вам не раджу. Дуже небезпечно. То не залякування. То просто нагадування, що якщо в серйозних речах не розбираєшся, то краще помовчати і обійти стороною. З Богом жарти погані.
За Соломона теж не Вам судити, чому він був жорстоким царем і його син після нього. А ще більше копіювати сюди чиїсь сумнівні філософії. Якщо вже й хочете збагнути поступки Соломона, то зайдіть ось сюди, почитайте і може щось Вам і проясниться.
http://www.mykola.com/orator/pinchuk11.shtml
Хоча, що то має до того, що Ви привели, як доказ того, що син Соломона став жорстоким тираном? Ви можете собі уявити, що Соломон, який ще з дитинства був царем, сам виховував свого сина Реговоама? Ви, Гелено, винайшли щось в Інеті на своє оправдання, але самі не знаєте, що винайшли.
А про те, що Біблія таки за тілесні наказання дітей, то ось Вам цитата з Послання до Євреїв, де апостол Павло пише. Знайшла так на скору руку тільки російською.

"Ибо Господь, кого любит, того наказывает; БЬЕТ ЖЕ ВСЯКОГО СЫНА, которого принимает. Если вы терпите наказание, то Бог поступает с вами, как с сынами. ИБО ЕСТЬ ЛИ КАКОЙ СЫН, КОТОРОГО БЫ НЕ НАКАЗЫВАЛ ОТЕЦ? Если же остаетесь без наказания, которое всем обще, то вы незаконные дети, а не сыны. ( Евреям 12:6-8)

І ще. Ніхто тут не доказує, що треба бити дітей до посиніння. Малій дитині вистачає пляцка доброго на дупу. Старшій теж доброго прута. Особливо хлопцям. І бити треба не де попало, а по дупі. Мій батько колись ремінцем до братів прикладався. Файні хлопці виросли. І жінок своїх ні котрий не бив і не б"є. А мій, колишній, що бився, якраз і виріс не битим. Мамця все шкодувала, бо сироти. І що старший, що молодший все забіяки були. То жінок лупцювали, то зі сусідами билися. Старшого аж зарізали при бійці. І що з Вашої логіки про небитих тоді виходить?

 

так, не у віці. і, дійсно, слава Богу, коли протягом усього зростання дитини діють методи інші, ніж ляпас по задниці...
але є, повторюю, різні ситуації, і є різний вік сприйняття того. зараз моя дитина зовсім не потребує ляпасів чи штурханів - ми вміємо про все домовлятися, і то - коли вистачає на те часу. бо іноді - прилізеш з роботи, а воно вже "вичудило" - пояснюєш - ніби все зрозуміло, то наступного разу просто кажу: повториться - заробиш... і о чудо! більше того не повторяється... згодом знову повертаюся до проблеми вже без погроз: так і так, подивись, що з того би вийшло - наразі проходить... (але ж і у тебе

а у віці, коли то був жах (кусання бабусі, биття всього в хаті, валяння в калюжі) (до речі, тоді дитина незнала, що таке "жорстоке поводження" його просто ніхто ніколи не бив і при ньому не влаштовував істерик), то все виправилося кількома влучними турбуваннями попи... чи коли розбуянився, ловила за руки, міцно притискала до себе і кричи скільки заманеться (чи то вже не застосування сили?), потім пояснювала за що то робилося і чому...
а ще - виховувати дитину потрібно працею, ( і не завжди то доходить коли пояснюєш, що так треба зробити) н аперших порах заохочуєш, потім власним прикладом, а потім говориш: так і так - не буде зроблено - нарікай на себе - і вже через тиждень дитина звикає жити в чистій кімнаті і тримати свої речі в порядку і ніяких катавасій далі не потребується
і ще - всі діти різні: мої дворідні брати виховуввалися в одній сім"ї: старший добросовісний, виконавчий, працьовитий, а в молодшого доходить до домашніх (і не тільки крадіжок, і мало не до криміналу) - просто до того доходили "вліванія" а до того ні. вважаю, що молодшому, коли кілька разів збрехав мамі, потратив гроші не на харчі, а на цигарки треба було емоційну встряску зробити... не мали би проблем хоча б до того часу, поки живе в їхньому домі... а далі... далі різні батьки уявляють собі життя по-одному, а діти по-іншому і тут ми безсилі...

я до чого, до того, що не хочу образити мам малесеньких дітей, але житят велике і довге і доводиться виходити з того що є... доки ми невід"ємно з дитиною, то вдається все контролювати і пояснювати і вчасно зловити за ручку, а коли це вривається , то доводиться "розгрібати" і вплив соціуму, і гени, (що виявляється) вилазять і власну відсутність і багато іншого і (буває), що не завжди виходить діяти "по-книжці", бо ж книжка каже знати все-все що може вплинути на дититину, а там і не завжди зорієнтуєшся....
тому я й кажу: через 10 років


(от наваяла)