Аборт. За та проти.

Відколи вбивство є меншим злом ніж збереження життя? Що ви кажете????

Не думаю, щоб то більше боліло ніж життя із свідомістю, що змарнувався шанс бути матір"ю. А потім такі жінки витрачають тисячі на те, щоб народити власну дитину, бо виявилось, що аборт знизив шанси на десятки відсотків.

 

А Ви читали всі мої дописи? До чого тут бути матір'ю одиначкою і інші страхи? Я писала про конкретний випадок жінки-інваліда, яка могла і хотіла зробити аборт, бо сама мучиться і інших мучить. Чи в цьому випадку вона не має рації? Нам легко їх обговорювати, але ми не маємо право вирішувати як їм жити. Легко сказати - та хай родить, а потім віддасть і інші з нею будуть мучитись все життя. При цьому невідомо чи вродить і чи не залишить свою дитину сиротою. Але навіщо нам таке припускати, адже ми проти абортів взагалі і нема виключень, так по Вашому?

 

Звичайно, не маємо. Але чому тоді жінка, яка завагітніла і в якій зародилось нове життя в утробі, вирішує за іншу людину (тобто за свою дитину) чи їй потрібне життя, чи ні? Яке вона має право вирішувати навіть не те як тій дитині жити, а вирішує чи мацьопі жити взагалі??? Це ж дитина, інша людина, а не її приватна власність, типу якийсь мобільний - "а, ти мені не подобаєшся, то я тебе викину"...

Чомусь такий стереотип склався в суспільстві щодо інвалідів - що вони і себе мучать, й інших. Хибний стереотип, імхо. Скільки є здорових людей навколо, а вони можуть якраз мучити як морально, так і фізично інших, слабших, і допомоги чи підтримки від них ніякої...але ж вони повносправні, тому, здається, кращі...але то так тільки здається.
Маленький правдивий приклад. Два тижні тому проходила я повз "Сільпо" на вул. Науковій і майже переді мною зупинився джип, в якого відкрились спочатку задні двері і з нього вийшли два хлопчики років 10, такі гарні хлопчики, до речі, а потім відкрились передні двері джипа і вийшов водій, тобто власник машин. А був він...в інвалідному візку і без ніг, але симпатичний мужчина і головне, впевнений в собі (ну принаймні на вигляд точно такий був ), та й, очевидно, радий, що є татом тих хлопчаків і що зовсім не виглядає немічним, а навпаки - діловим дядьком.

 

Я так не вважаю. Я говорила про конкретний випадок, коли слухала розповідь жінки про її ситуацію.

Знову наголошу - я писала про конкретний випадок. Жінка хотіла зробити аборт, бо в її ситуації це був кращий вихід. На її думку. Як Ви можете її осуджувати, якщо не побували в її шкурі?
Люди, я вас не розумію. Ви осуджуєте тих, про кого зовсім нічого не знаєте. Казати просто, а робити нелегко. Ви б хотіли виховувати дитину-інваліда? І хтось не хоче, але мусить. Для когось це мука і їм тяжко це пережити. Виходить ви їх мучаєте, заставляючи родити дитину.

Для роздумів: одна жінка в Польщі народила неповносправну дитину і вдруге завагітніла. Хотіла зробити аборт, мала на це право. Лікар відмовив в дозволі. Вона виграла проти нього суд (100.000 злотих).

І ще одна історія, в якій я вбачаю недоліки в дозволах на аборти. Жінка народила дитину без кінцівок (хвороба Phocomelia). Коли вдруге була вагітна, регулярно ходила до лікаря (того самого), щоб пересвідчитись, що дитина не буде мати тих самих вад, що і перша. Лікар очевидно боявся, що вона хотітиме зробити аборт і не повідомив її про те, що в другої дитини буде те саме. Народилась ще одна дівчинка, теж без ніг і рук, але їй повезло більше - в неї була одна недорозвинена ручка. Мало того, що ніхто в лікарні не був готовий на таку дитину, ніхто ще й не міг допомогти матері, яка була в шоці від того всьо. Вона ж чекала здорову дитину, як запевняв лікар.
Це є негативом в дозволах на аборт в випадку неповносправних, тому що лікарі часто приховують факти неповносправності.

Звісно, Польщу неможливо порівняти з Україною, в нас церква не відіграє аж так не втручається в сімейні справи, затяті віруючі бабки не проколюють презервативи в аптеках, священники не змушують дітей відмовлятись від абортів.. На щастя, ІМХО.

 

А Ви звідкіля її знаєте, з "телевізії польської"? Та й ніхто не осуджує конкретну жінку, а висловлюємось "за" чи "проти" абортів як таких.

Ну то таке нафантазоване порівняння, що, вибачайте, "ні в кут, ні в двері". Хоч одну адресу такої аптеки, де ходять якісь бабки і проколюють презервативи можете назвати? Чи яким чином церква втручається в сімейні справи - невже священики ходять вночі по хатах і вирішують сімейні конфлікти? Щось я такого ніколи не помічала...не знаю, може не в Україні живу?

Ну що Вам тут повісти...Мабуть, кожен, і чоловік, і жінка, коли хоче дітей, то думає, що вони будуть найкращі в світі. На жаль, не завжди так стається. І дехто вирішує, що їм хворі діти непотрібні, бо сам(а) думає, що буде завжди молод(ий)(а) і здоров(ий)(а). Але ж ніхто не знає, що його чекає. І то факт. І так буває, що людина кидає неповосправну дитину, далі живе в своє задоволення і про те дитя навіть не згадує. А нащо себе мучити лишній раз, нє? Тільки потім може все обернутися з точністю до навпаки. Бо та дитинка перенесе операції і багато інших непростих речей, але все ж віритиме, що буде щось краще в тому житті. Правда, про такого "родітєля" не дуже згадуватиме. І з часом помаленьку буде в того малюка "все як у людей". Аж раптом той/та, що кинув, згадає про дітьо. Чому? Бо сам захворіє в років 40 з гаком, тяжко захворіє і аж тоді подумає...інакше...Ви не бачили схожих історій по "телевізії"? А я знаю такі реальні людські історії.
Просто..."не все те золото, що блищить".

 

Так, я ж писала. Не розумію навіщо коментувати мої слова, не читачи їх..

Якби Ви уважно читали мої слова, то б зауважили, що я писала про Польщу. Ви в Польщі не живете, тому і не знаєте що тут відбувається.

Бачу, мені більше не має сенсу дописувати в цій темі, бо мої слова коментують і обговорюють, не читаючи їх.
Тому, мабуть, і складаєте враження про аборт тільки виходячи з власних міркувань і думаючи лише про себе. Очевидно ви не бували в шкурі таких мам, ну і на щастя.

Ну і врешті скажу своє ставлення про аборти. Не знаю навіщо, бо і так подумаєте, що я ЗА аборти.. але все ж скажу.
Я проти абортів за бажанням матері дитини. Але я підтримую думку про те, що у вийняткових ситуаціях (патології, згвалтування, загроза здоров'ю матері) жінки повинні мати вибір і за згодою лікарів робити аборти, якщо хочуть. Якщо все таки обговорюти легалізацію абортів повністю, типу хочу народжу, не хочу - аборт, то вважаю, що лікарям можна було б давати дозвіл на такі аборти, але попередньо розповівши жінкам про наслідки, про стадії розвитку дитини в лоні, показавши соціальні фільми про аборти обов'язково в антиабортному стилі, щоб відвернути жінок від того рішення.

 

А ви вважаєте, що мати буде любити хвору дитину менше, ніж здорову? Для мами ми завжди найкращі.

Якщо дитина буде інвалідом, то навіть це не дає права її вбивати. Ми ж не тварини, які загризають хворих родичів. Чомусь же не вбивають дорослих інвалідів чи важкохворих, приєднаних до апаратів. Чомусь евтаназію забороняють, а аборти дозволяють, хоча я не бачу між ними принципової різниці.

Щодо зґвалтування, то дитина в цьому не винна і не повинна розплачуватися за це життям.

Щодо загрози здоров'ю матері - це складне питання. Але чому в більшості випадків вважають, що життя матері є ціннішим за життя дитини? Я не знаю, що б я зробила в такій ситуації, але скоріше за все, принесла б себе в жертву. Це було б для мене краще, ніж потім все життя мучитися, носити в душі камінь, знаючи, що зберегла життя собі коханій, переступивши через труп власної дитини.

До речі, ви не відповіли на це питання.

 

Дуже-предуже прошу вибачити що переходжу на особистості, але інакше не вийде. Бо поки ми говоримо про "десь у Африці - голод", все здається дуже простим. Але коли у нас - голод..
От уявіть собі ситуацію. Ви зустрічаєтеся чи живете з дівчиною/жінкою, у вас є інтимне життя, Ви запобігаєтеся. Але тут спрацювала похибка.. вона вагітніє, на 3-4 місяці вагітності з'ясовується що в дитини серйозні порушення чи хвороба.. жінка не хоче народжувати. Мало того, каже що хоче від вас піти. І може народити тільки за умови, що саме Ви доглядатимете ту дитиную. От в такій ситуації Ви особисто взяли б на себе відповідальність після того як та жінка від вас піде, самотужки доглядати інваліда, що народиться, не боячись нічого, не викривляючи логіки: ні того що вже не зможете працювати на своїй роботі (змушені будете шукати щось парт-тайм, щоб приходити приготувати і нагодувати, вивезти на прогулянку.. і так не рік чи два - все життя), ні того що змушені будете взяти на себе обов'язок до смерті не тільки доглядати, але і розвіювати і свої депресії, і депресії того кого доглядаєте, хто, можливо, не знайде собі пари в житті через вроджене каліцтво і буде тужити за любов'ю якої йому ніхто крім Вас не дасть.. а якщо Ви від нього відмовитеся - проведе залишок життя у тих "спец-закладах".. які якби Ви відвідали, то жахнулися б.
Я думаю, що якщо Ви так відстоюєте право плоду народитися.. то значить точно доглядали би народжену людину до самої смерті в разі якби така ситуація виникла.. чи все-таки б замислилися над варіантом аборту?

 

Фрезіє, хоча питання було не до мене, я думаю, що інвалід має таке ж право на життя, як і здорова людина. Я б доглядала і любила цю дитину, бо це МОЯ дитина, а яка різниця, яка вона? Значить, така моя доля.

От я не розумію, чому як проти абортів, так одразу приплітають церкву? Я, приміром, не є надто релігійною людиною, але чомусь підтримую позицію церкви.

 

Фрезія, +100.

На самом деле обо всем об этом неплохо думать до появления отношений.
Детей воспитывают в виртуальном мире. О том, что они - личности и у них могут быть чувства и отношения, им объясняют клипами и сериалами. А о том, что эти отношения вобще-то для продолжения рода, как-то стесняются сказать.

А в глаза нерожденным здоровым детям нельзя ведь заглянуть, а то как бы им объяснить - зачем. Ведь было понятно с самого начала.
А если сил не хватит на этот подвиг, не задумывались? Останется калека - сирота. Представить эту жизнь не страшно?

 

Та навіть мобільник не кожен викине, бо прикине, що шкода викидати, навіть якщо не продасть, то віддасть комусь, кому він потрібніший, а з дітьми гірше ніж з предметами - на смітник викидають. Ось що прикро.

Якби та жінка-інвалід думала про себе (принаймні), то б не завагітніла. Запобігати легше, ніж долати наслідки.

Я не засуджую жінку, а її вчинок. Я не суддя і не Господь, щоб судити персонально когось, але мої моральні та й релігійні перекоання не дозволяють мені індеферентно відноситись чи схвалювати такі вчинки. Сподіваюсь, що різницю ви зрозуміли.

А жаль. Може б тоді сім"ї були міцнішими, люди свідомішими, небажаних діток було б менше...Ідеал. Недосяжний для мас, але на практиці окремих віруючих сімей цілком себе гарно показує. Треба хотіти.

А я знаю. От тільки дивлюсь на все з іншого боку "барикад". І справджується теорія, що "punkt widzenia zależy od punktu siedzenia."

 

Якщо це моя дитина то доглядав би. Крім того зробив усе можливе що б обстежити себе і дружину.
Але тут мова не іде про крайні випадки- аборти за медичними показами лише кілька відстків від загальної кількості

 

ІМХО, краще мучитись самій все життя, ніж залишити чоловіка мучитись. Я це питання якось зі своїм чоловіком обговорювала і обидвоє прийшли до висновку, що в цій ситуації краще рятувати матір. Бо дитину можна ще одну народити, або взяти з дитбудинку, а жінку не заміниш і без неї чоловікові тяжче, ніж без дитини.

То не в тему, але.
По перше, як ксьондз може вчити людей сімейноум життю, коли сам не має жінки, сам не спробував жити в сім'ї? Це теж саме, що я б почала зараз Вас вчити як виховувати дитину.
По друге, хоч в Польщі і більше затятих віручих, але по статистиці половина моїх однолітків в Польщі має розведених батьків, тоді як у Львові я таких знаю одиниці. Моя коліжнка-полька розказувала, що в її класі в 1/3 учнів батьки були розведені, тоді як в мому класі у Львові з 30 дітей таких було 3.

 

Іноді буває таке, що дитину вже не можна народити, бо знову буде загроза життю матері. Одружитися можна ще раз. Повірте, іноді родичі чи прийомні батьки виховують краще за рідних.

А я поважаю таких жінок. І сама готова на таке, бо

До речі, ви ще раз проігнорували моє КОНКРЕТНЕ запитання у пості №1527.

 

Коли у Вас був коханий чоловік, спитаєте його чи йому краще, щоб вижила дитина чи Ви Сподіваюсь ні Ви ні він ніколи не стане перед таким вибором. На словах всі герої.

А Ви моє попереднє повідомлення читали? Ах, я вже звикла, що тут повідомлення не читаються, а коментуються..

Ні, я так не вважаю.
Але, на мою думку, якщо матір не хоче мучитись і не хоче дитини, то не варто її змушувати.
І скажу ще. Якби мені на першому УЗІ сказали, що в дитини нема шансів вижити, я б зробила аборт. Якби була загроза моєму життю, я б теж не задумувалась, бо не хочу прощатись з життям, бо воно в мене чудове, в мене є коханий чоловік і залишати його я не збираюсь. А якби в дитини виявили патології, я б її народила і ні за що б не віддала в дитбудинок.

 

А там нічого не було про те, чи можна вважати плід людиною.

Я не зобов'язана у всьому слухатися чоловіка. Я б, мабуть, не казала йому про те, що йду на смерть, бо він навряд чи мене зрозумів би.

Щось ви суперечите самій собі.

 

Там було про те, що мені більше не має сенсу дописувати в цій темі, бо мої слова коментують і обговорюють, не читаючи їх.

В чому суперечність? Якщо в дитини патологія, наприклад, 6 пальчиків чи недорозвинена кінцівка, то це ще не означає, що ця дитина не має шансу вижити і бути народженою.

Поговоримо про це, коли будете такі ж щасливі у шлюбі, як і я

 

Я не ідеалізую шлюб, бо спочатку сюсю-пусю, а потім гав-гав, *звук битого посуду* (не у всіх, звичайно). Кохання не є ціннішим за життя власної дитини. Воно проходить, а душевний біль залишається. Я не розумію, яке може бути кохання, щастя, якщо на душі такий камінь. Зрештою, це лише моє особисте почуття.

 

То nirvanka

Затяті віруючі - це щось таке злосне. ) Просто Польща Католицька країна і навіть участь у соцтаборі цього не змінила. А от західні зразки "моралі" змогли зіпсувати значно більше ніж комуняки.

А обов"язково пхати руку в кип"яток, щоб показати дитині, що від цього буває? Для священика не є конче практичний досвід - він говорить на основі християнської моралі, яку залишив у спадок Ісус Христос.
Звичайні люди ж дозволяють собі критикувати священиків і розповідати їм, як треба, хоча самі в семінарії не вчились і сану не приймали.

Тобто вбити дитину, бо вона сама вмре? Щось я тої логіки ніяк...не тягну...

Я притримуюсь думки, що то не мені вирішувати, кому скільки відпущено і якщо вже моїй дитині судився один день, то нехай він все ж у неї буде, бо надія вона останньою нас покидає і все хочеться сподіватись на краще. Бо після того у мене був би ще шанс на новий початок, а після аборту...що жінка переживає після нього?
Я кілька днів тому розмовляла на цю тему із священиком і він сказав мені, що зі свого досвіду сповідника він бачить, що для жінок це безслідно не минає, що можуть пройти роки, а вона буде мучитись, буде щоразу до цього вертатись, думати про це. Навіть, якщо у той момент вона ввжала, що чинить правильно, або не вважала, що це щось таке надзвчайне - процедура типу "зуб вирвати". Крім того вони переживають ще й інші наслідки того вчинку. Я думаю, що і психотерапевти мали б що розказати про постабортивний синдром. Ми навіть колись читали таку лєктуру на психології (назви не пригадую).

Нірванко, ну як це можливо коментувати - не читаючи?
У нас нормальна дискусія. Всі мають якусь позицію. Кожен свій багаж досвіду, моральні принципи і переконання. Ніхто нікого не ображає. І ви не ображайтесь.

 

Щось не розумію...

Що Ви маєте на увазі під словом "подвиг"? Невже аборт?...