А вас дражнили?:)

Звичайно.
Дзвінка - скорочено від Дзвенислава.
Є ще Квітка - Квітослава.

Мене у школі перші роки кликали так само, як мого тата - Криса. Просто прізвище так починалося. Колись хтось мені пояснював, що прародич робив кресані із широкими крисами, відти й прізвище. Ну, а для кличок про історію прізвища ніхто не питає.

Із 8-го класу, а то й раніше, прізвисько те згубилося десь і мене кликали або Лількою, або Лейлою. Хоча, найчастіше Лілею, мабуть. Просто я з хлопцями найбільше товаришувала, то вони прізвиська й вигадували. І коли Лілька із хлопчакуватої зробилася таки дівчиськом, крисою кликати вже було не цікаво, мабуть. Тому приліпилася лейла. Але воно мене страшенно дратувало, особливо, коли мене не кликали, а просто починали співати "лейла-лейла-лейла-лейла"....

Тато кликав шпилькою якийсь час за гострий язик.
І кум якийсь час кликав Євпраксією, через кумедний капелюшок, що його одної зими носила, а згодом вигадав мені цілком несподівано "лилик". Очевидно через літери "л" в імені, але й до дівочого прізвища ниточки теж можна протягнути.

 

Хороший дійсно у вас батько.
Респект йому і вітання!

 

А в нього вже практика була.
У нас всі жінки по жіночій лінії гострі на язик. Так що список величенький: бабуся, тітка, моя двоюрідна сестра, моя мама, ще мамині двоюрідні...
Ну, і потім тато вже мав свою, рідну донечку-шпильку. Зате корисно то було і для нього. Він теж трохи навчився. А от мій брат має то вроджене. Коротше, пальця нам у рота не класти краще.

 

Іноді цікаво спостерігати, як той, кого дражнять, заволодіває ситуацією.

Наприклад згаданий мій однокурсник "Іа-Іа" - міг принести кульок вівсяного печива і запрошував пригоститися вівсом.

В одній школі нашого району вчився худорлявий інтелігентний хлопчик Миша Зуєв.
Коли він проходив через "чужу територію", місцеві хулігани починали ритмічно декламувати:
"Ми-хаїл Пота-пич Зуй
Від-кусив соба-ці *** !"

Якось нас "запросили" на те шоу.
І несподівано Миша зупинився, поставив потфель і почав диригувати. При тому щиро балдів.
Шоу було зіпсовано і поступово хулігани втратили інтерес до тієї речівки й почали його поважати.

 

У нас, помню, был мальчик Данила. Его все называли Данон (в честь йогурта :biggrin
Ещё одного называли Пакет (не знаю, почему).

 

А мене не обзивали... бо знали,що можна портфелем по плечах дістати :girl_blum::girl_blum::girl_blum:

 

А у нас у школі був вчитель, він кожному учневі давав прізвисько і називав кожного так, як сам придумав. Навіть до дошки викликав по цьому прізвиську. Ніби ніхто не ображався.... наприклад, він казав так: "К доскє пойдьот атвєчать прахадімец" Учень ставав і йшов.... Такі от приколи були і Мартіні не дасть збрехати, бо вчився у тій самій школі і в цього вчителя.

 

Ну якщо вчителів "долучити" до теми, то ...

Наша четвірка друзів з довгим волоссям користувалася підвищеною увагою з боку шкільної адміністрації.

Директриса: "Контра! Аполітичні типи! Гнільйо!"
Парторгша-географічка: "Біііздзєльнікі"!
Завучиха (погоняло "Цистерна"): БЫЫЫздэльныкы! Тунэядцы!"

І чомусь оте "Тунеядці" стало почесним колективним ідентифікатором нашої команди.
Наприклад, дівчата поміж собою шушукалися:
"Ти йдеш на вечірку із Тунеядцями ? Я йду! Цікаво, Світлану вони запросили?"

 

У дошкільні роки діти на подвір"ї дражнили Ксюшка-пушка! Але я тоді брала у руки каменюки і починала "стріляти", тому всі швидко перестали мене так називати. У школі теж намагалися якесь римоване прізвисько придумати, вийшло: Ксеня-сметана. Кілька днів усі потішилися, і забулося! Потім мала трохи клопіт з пісенькою: Ксюш, Ксюш, Ксюша, юбочка із плюша! Доводилося у відповідь співати щось на кшталт: Гєр, Гєр, Гєра, брюкі із фанєри! Помагало. А Бородінка виникло у роддомі: прізвище з ініціалами разом написали, а потім так всі і читали.

 

Кажуть, що якщо їсти з ножа то будеш востра на язик. То певні жінки вашої родини виделки десь поховали і лишень ножі в руках тримали : перекусили, запустили, перекусили в когось запустили. А потім вже навіть запустаки ножами не треба було, язик був такий вострий...:biggrin:

 

Дядько дражнив мене "Ірка-шкірка", з того часу дуже не люблю, коли називають Іркою. Одногрупники по-доброму називали Сорокою, бо як захищала лаби, розрахи чи курсові, то щебетала, як сорока, бо нічого не знала зазвичай і намагалась викладачам зуби заговорити, розказуючи все, що знаю, хоч і не по темі .

 

мене мама тоже в дитинстві якось назвала Ірка-Шкірка... років 2 мені було) я образилась і сказала, що я не Кіка-кіка... то вона вже після того мене вже не дразнила... ой ні, ще дразнила мадяркою(є родичі в Закарпатті), то я тож возмущалася що я не мадайка)))

 

Доречі, а де поділася Дзвінка-Гуцул? Хто знає?

 

Інколи і мене так називають
а ще сестра може назвати Крисою коли погиркаємось з нею

 

А кто это?

 

гм, а у мене там знайома працюєменеджером

 

і в мене там знайомий діджей... не признаюся хто, може і він на форумі))))))

 

Нэ я от" томогавки "далеко не отходил, кому охота с" томогавкой" лаиться.
Может и перелаить.
Потом уже взрослым как надену что нить черное шутили:
-Ну што фашист, ваши уже взяли Будапешт?
-Что будете с камсамолками делать как вазмьёте Москву?
Невредные были шутки или я не обидчивый.