А розкажіть про своє щасливе дитинство?

Шикарная женщина видать Представила себе толстую тётю с рулоном туалетной бумаги подмышкой, которая на белорусском идише отпрашивается у класса выйти на минутку и шаркает к выходу

А у нас была Цапля. Учительница по экологии. Она была неимоверно высокого роста и худющая как спичка. Носила каре, очки в черной оправе и короткие юбки, из под которых ее ноги смотрелись как лапки у цапли. Причем колготки всегда были теплыми (не прозрачными) и ярких цветов, как у детей в саду. Она была очень нервной и злой, детей ненавидела - когда ей не нравился чей-то ответ, то кривилась, будто лимон съла, орала и стучала указкой в журнал по фамилии ученика. Хорошо что не шипела... Очки при этом на лоб задирались. Жуткая жуть.

Еще была волшебная мымра по биологии. В своем предмете вообще не разбиралась. Детям рассказывала, что работает потому что ей скучно, но может и не работать, так как муж хорошо зарабатывает. На уроке описывала деликатесы (типа устриц), которые по ее мнению никто никогда и в глаза не видел, а также рассказывала, как проверяет на честность горничных в отетях. Оценки ставила за рисунки. Каждую новую тему мы читали в учебнике, а потом рисовали в тетради "иллюстрацию" - цветочек или там клетку луковицы. Чем красивее был рисунок - тем выше оценка... Но она быстро уволилась и биологию тоже отдали Цапле. Сколько детей при этом нервный срыв получили - наука умалчивает.

 

Ну... одна американська українка (викладачка) намагалася пояснити студентам різницю у вимові слів
Where, were, wear
(я відразу пригадав Крокодайлу і мало не розсміявся)

В Крокодайли це все звучало як контральтово-грасуюча спроба вивернути з"їдене назад.
А ще такі інтонації в мові!

Якщо англійське слово за звучанням нагадувало якесь слово на ідиш - воно звучало як на ідиш.
Наприклад "Way" - як (Ой)-вей!

Тільки щось було відмінне від Євбазо-Подоло-Білоцерківського.

Я "зі стелі" написав "білоруське" - маючи на увазі що не "Київ та область".

 

короче, "... как порох сгорает короткое лето... как долго, как долго дымится зима..."

 

як порох згорають літа...

 

Не далеко ще я від того дитинство втекла
Але спогадів достатньо:по-перше на Миколая(в мого тата якраз 19-го день народження) КУПА подарунків.Приходять до тата на день народження і несуть кульками ті подарунки
А ще любила Тарасика(брат молодший на рік)набити,забрати іграшки,занести їх в іншу кімнату і навіть не бавитись ними
А коли ми їздили в село...........ох як це було чудово!!!Там в мене дві двоюрідних сестрички,так весело було
А ще ввечері в селі всі внуки приходили до діда з бабою в кімнату і з відкритими ротами,розвісивши вуха ,слухали дідові казки і байки!
Пригадується,як братик вчився їздити на велосипеді,було літо...жара,він в одних шортах,і як впаде в двометрову кропиву
Ех...після того я так і не навчилась їздити на велосипеді.

 

Я запам'яла себе з двома довгими косичками, в джинсах (варьонках), і джинсовій сорочці! Я була в садочку наймодніша! В мене було прізвисько "Морковка", і на Новий рік я завжди була Снігурочкою...Співала пісню про зайчиків і сніжинок: "Ау, ау, мої сніжиночки-подружки, ау, ау, мої зайчаточки..." - не пам'ятаю, як далі...
А потім я дуже швидко витягнулась, мається на увазі, у зрості...І в школі (клас 5-й), мене називали "Довгонога"...ото я ревіла...в школу не хотіла ходити! а потім мама сказала, що я висока, як топ-модель! і вони мені просто заздрять... дякую мамі
А тато казав на мене "Пір'ячко", і до школи постійно читав мені казки, і крутив на простирадлі діафільми, пам'ятає хтось такі?
Брат навчив мене грати в шашки-шахи-дурня, так, що я йому тепер фору даю...Грали з ним у фільм "Кікбоксер" - він був Вандамом, а я - Тонгом По (такий лисий з довгою косичкою). Брат ставав на ліжко колінами, щоб бути зі мною одного зросту...і ми мутузили одне одного, як могли...я так хотіла виграти, а він казав: "У фільмі ж перемагає Вандам, тому ти мусиш програвати..." Класно так...пригадала такі речі...приємно стало на душі...

 

О ще й як!!!!!В нас ще до сих пір є таке добро.Мою манюня(сестричка) дуже їх любить
Завжди кричить,щоб замість мультиків показали їй діафільми.

 

О, в мене теж був діафільм! :radist: "Ну, постривай", "Рікітікітаві", "Цветик-самоцветик".. То дійсно було круто!!
Хоча найкрутішим все таки був пристрій для проявки фотографій.. То магія.. Досі не розумію яким дивом фотографії появлялись на папері, це щось неймовірне .

 

Нірванко,
"Кодак-процес" вбив мистецтво фотографії.
І проявка плівок (чорно-білих), і сам друк - то було шаманство!
Професіонал для гарантії якості знімав один кадр тричі - з різними діафрагмами.
Якщо знав, що найцінніший кадр (на плівці) може бути "недотриманим" або "пересвітленим", або могло зерно полізти - самі змішували розчини для проявки.

Друк - теж була безліч прийомів: ставити чи не ставити "конденсор" (дві лінзи) між лампою та плівкою; діафрагма на збільшувачі впливала на різкість країв; особливі ефекти давав шматок капрону від панчохи ззовні об"єктиву.

Якщо треба було давати різну експозицію на різні частини кадру - то робилися "паси" руками між об"єктивом і фотопапером.

Ще підбирався фотопапір за контрастністю. А потім можна було зробити "віраж" - загальне кольорове тонування відбитку.

 

Ірусь, для мене теж це було диво! Я обожнувала залишатись вечером з дядьком (маминим братом, на якого я ніколи не казала дядько, а завждди зверталась по імені) на кухні ввечері і дивилась як він проявляє фото, як то фото появляється плавно на білому папері, а потім на прищепках сушиться на шнурку для прання
То дійсно була магія!!! А потім приходила мама і заганяла спати...
Якби не захоплення мого дядька фотографією у тамті часи, я б певне не мала стільки фото з дитинства скільки я маю.

 

А в мене таким бабин брат займався.

 

Вокруг Цитадели была куча ТОТов.
Под люками.
Мы туда бегали с пацанами курить.
А папаша вычислил.
Он при форме был.
При портупее.
Вот ТАКОЕ счастливое детство.

 

Перша згадка дитинства,коли у наволочці від подушки стою під столом(це десь у два чи менше рочки). Потім садочок,коли з нетерпінням чекав приходу солдатів, на день армії, 23 лютого. Вони завжди нам приносили багато значків. Я завжди старався вичислити в якого солдата найкращі і найбільше значків. В результаті в групі був переможцем в цій справі. Мохнатого діда Мороза перший раз боявся,але коли дав подарунки-поняв, що він добрий дідуля. Пам"ятаю свою закадичну подружку , як нас завжди всі називали "жених и невеста".Перші ревності в садіку.Ах....
Літо,село,колгосп,перші почуті незнайомі слова від фірманів і механізаторів(мати),які вдома перед гостями сказанув-всі впали.А я не розумів, чого об"ясняють ,що не можна такі слова говорити. Зальоти в чужі сади по-партизанськи з розвідкою,вночі. Ще пам"ятаю як проник на воєнний аеродром(якраз йшов в перший клас) до МІГів і які були здивовані солдати.Але все-таки дали посидіти в кабіні МІГа.Страх,коли нажав ручку форсажа.Шум був.
А пригод було.....але то довго описувати.Файне було дитинство,є що згадати.

 

Як мені це близьке,у мене теж був фільмоскоп і багато плівок з казками("Рікітікітаві", Корівонька,Рукавичка,Лис Микита,Маша и медведь...),ми лягали на ліжко, повертали на стелю екраном і так дивилися,
а ще ,брат мій фотограф-любитель ,то кожен раз коли він збирався друкувати фото я чекала як чогось надзвичайного,кругом ніч, а ми сидимо при збільшувачі...то було справжнє мистецтво-чаклування над мисочками з розчинами проявитель,закріплювач...).Нічого цікавішого тоді я не бачила, як момент появлення обрисів на фотобумазі.Потім сушіння-глянцування,обрізання...Не то що зараз з чудо технікою, фотошопом та цифровою технологією.

Найбільше запам"яталося дитинство з 3-ох до 7 -ми років,саме таке вільне,без зобов"язань.Літечко подружки ,пісок і ставочок (вивалявшись у піску стрибнути у прохолодну воду),ляльки-кукурузянки (в кого найкраща,волосячко найкучерявіше і найдовше), а ще садочок бабусин з моїми улюбленими яблуками папирівками,та вишнями.
А була я ще велика (котярниця і псярниця),як мене брат прозвав,залазила в будку до собаки Пальми і спала з її цуценятами,а котиків ,щоб ніхто не бачив впускала до себе на ліжко і вони гріли мені всю ніч ноги.
А ще Зима ,санчата та сніговики ліпили,колись снігу було доволі.Любила падати у великі кучугури ,що потім ледь вибиралася з них.
Жито і волошки в ньому, самі любимі мої польові квіти,та ніби небо впало на землю - поля із квітучого м"ягкого льону, а лісовий мох я досі пам"ятаю на дотик, взагалі я була дитиною близькою до природи,коли падав дощ(без громовиці я її дуже боюся ще й зараз) то бігали по калюжах до нестями сміючись від радості... Ох як це було казково-прекрасно... і так давно,що аж самій важко повірити.

 

Помню, что у нас в школе были фаянсовые чернильницы,где был нарисован зайчик или цветочек, были и стеклянные "непроливашки", но детки ухитрялись проливать чернила даже из них!
Ещё вспомнила, как увидела на работе у тётушки пресс-папье, оно мне ужасно понравилось!А первая моя шариковая ручка была одноразовая-испишешь всю пасту и выбрасывай!Помню ещё, как я обрадовалась, получив в подарок карандаши с ластиком на конце( карандаши были чешские, их привезла мне крёстная из Латвии).У нас тогда такие карандаши были диковинкой!

А ещё вспоминаю вкус детства-это вкус картофельных оладий -драников, которые жарила бабушка-белоруска, и вкус чебуреков, которые готовила бабушка-гречанка.И то, и другое было божественно!

 

Красота...
В нас то тертюхи називають...
Я таке з третього класу сам смажив...палив тоді,правда.
Але зараз навчився....

 

[/COLOR]Читала і згадала своє дитинство.....Росла в селі, була старшою дитиною. Мама і тато покійний на той час працювали в колгоспі, йшли на роботу дуже раненько в 5 год. і я вже десь з класу третього, зранку вставала-доїла корову, готувала їсти для молодшеньких брата і сестри, заплітала їх, вдівала і бігла в школу. З школи знову-робота по дому, готування їжі і т.д. Єдине куда я не ходила і рідко робила це на городі, мама любила коли я в хаті прибирала, складала в шафі(рівненько як під лінієчку) і готувала щось поїсти. Згадую, приїхала до нас бабуся, це було на Миколая, почекали вони доки ми заснем, я звичайно притворилась, вона кладе мені під подушку подарунок, а я її за спідницю. Як вони мене тоді просили щоб я нікому не розказувала, що то вона подарунки приносила. А ще мій дідусь, робив для нас дітей іграшки з ганчірок і грався з нами, або робили ляльки з кукурудзи,. Згадую і так приємно на душі. Відпочинок для мене був, коли гонила корову пасти, там грали карти.На новий рік була сніжинкою, снігурочкою, Попелюшкою.І так це все продовжувалось доки я незакінчила 8 класів. Потім я сама пішла в велике місто, там закінчила 9-10 клас, поступала-непоступила, пішла працювати, потім дальше поступала, вчилась, залишилась працювати і т.д.

 

Так і напрошується:......а,хто слухав - мо-ло-дець!

 

це похоже на казку? реальність зовсім інша

 

Чомусь нагадалось...
Гротеск....

Здається десь...
Для кожної людини...
У певному контексті...
Є зразок вікна...
Яке чарує, мов гротески...
На келиху червоного вина...

Вікно у світ...
Де нас немає...

Пробачити ...
Це тяжко...
Але напевно десь є світ,
В якому все не так погано,
В якому сльози – просто міф...
Який чарує и бентежить,
Якщо заглянути в вікно...
Але ми тут і ми – реальні,
А наші мрії як кіно...
Пройдуть, загаснуть і затихнуть
У каламбурі почуттів...

Здається десь...
Для кожної людини...
У певному контексті...
Є зразок вікна...

Л.Костенко