А розкажіть про своє щасливе дитинство?

Та й мене також приблизно в такому віці, просто "картярська компанія" на подвір"ї склалася, вже як ми були старшокласниками. Постійно в 1000-ку різалися, аж до пізньої ночі, та і в інші ігри також.

Та й не кажіть! Пам"ятаю, завжди мріяв, он виросту, куплю собі машину, "Жигулі", як у дядька Івана, а якщо пощастить, то й "Волгу", як у дядька Степана (він ж бо великий начальник), та й взагалі, ніхто мені не буде вказувати коли додому приходити і в ненависну школу не прийдеться ходити! От тільки поскорше би )
Тепер смішно згадувати! А час так скоро пролетів. То тільки в школі дні відносно довго тягнулися...

 

Як ми бавились в хованки то я ховалась в шафу а брата двойорідного висаджували на п*єц. Він був маленький, то його можна було легко підсадити туди на гору.

А я була дівчинка збиточна. Дуже добре мені всі розказували як я підмовила нашу вуличну кумпанію зробити з ново-придбаного «москаля» гойдалку. Як ми вилазили на багажник а тоді з*їжджали з даху на капот по лобовому шклі. Сусід мене продав. Сварили на мене.

Пам*ятаю як дістала від мами страшенно що музику прогуляла бо пішла до файної коліжанки на Пісочну дивитись на хомячка.

Пам*ятаю як сиділи годинами при п*яній ніні. Як мама била в плечі аби грали.

В першому класі виривали сторінки з зошита бо некаліграфічно написано було завдання. На дворі ніч, а я плачу і переписую все. Зате потім почерк був прекрасний. В училищі писала журнали.

Вдома я була обузою але як вдавалось вирватись з дому то були файні часи.

Я була мала така що не вміла їздити на ровері ані по-деревах лазити, то завжди стояла на шухері. Завжди бавилась з братом двойорідним і сусідом з напроти. Часто ходили до сусіда грати в настільний теніс. Поки хлопці гарли я блукала садом. А в саду всяке росте. Заглядала до сусідів. Дивилась як воно все зроблене, чи естетично.

Файна в нас пачка була на вулиці. Літом ми сиділи і бавились до години 11-ї вечора. Виносили на двір хліб з маслом і сіллю - делікатес. А одна коліжанка то завжди виносила хліб з маслом і цукром. Ми були діти з не надто багатих сімей а дві дівчини були з забезпечених сімей, то ми сиділи і дивились як пани їдять, бо за ними бабця то їдження носила по дворі.

А поїздки на село були файні. Пололи колгоспні бурячки. Зранку як вивезли нас на поле, так до обіду йдеш тими рядками а там ні кінця ні краю не видати. Я мала до того була більш терпляча а моя сестра то плакала. А корови як пасли і в карти грали і в фантіки на пасовиску. І в мене був улюблений бичок якого я пасла і мені випало іти цілувати того бичка. А він втікає. А ще сусід в селі мене дуже любив а решта дітей ні, і всі його боялись а я могла спокійно прийти і з ним поговорити і дістати цукорка. А поки були літом в селі під магазином стояли і чекали коли буде завіз аби набрати цукорків побільше а тоді будяками бігли додому. Або сідали дивитись на футбол в селі на будяках.

Потім коли вже зі школи їздили в колгосп то було веселіше. Кидались редькою яку нам казали збирати в овочеві магазини Львова. Я прилаштувалась до одного фірмана в селі і коли всі решта ходили пішки від початку поля до лісу, я їхала фірою

А найкращі спогади з піонерського табору. Спочатку їздила туди як відпочиваюча. Перший табір був під Золочевим. Файно було. Мене он дивує що на кожну зміну у мене були кавалєри. Один такий файний по-сьогодні пам*ятяється. Саша. Такий файнючий з домішком болгарської крові. У нього мама болгарка була. Хлопчиско вчився в спортивній школі в Дрогобичі. Такі файні часи, а я така наївна.
Потім сама була вожатою в таборі під Львовом. Але були файні часи. Я жила і спала з дітисками. Мені 18 їм 16. Які там піонервожаті. Вони для мене були як друзі. Ми з ними братались А коли я зламала ногу то хлопці приходили до мене в лікарню через вікно. А потім як закінчилась зміна то передзвонювались, розказували про своє життя.

Я не подорослішала до 25 то точно.

 

Што то мне в садик снова захотелось : )

 

Нас тоже отправляли с 4 -го класса в колхоз, правда на картошку, а не на свеклу. Нам нравилось, ибо чем в школе всякую фигню учить, лучше помочь колхозникам На полдня, привозили и увозили автобусом ежедневно.
Процесс работы выглядел следующим образом - ехал копательный агрегат (не знаю как он правильно называется) и оставлял за собой полосу рыхлой земли и выкопанную картошку на ней. Дети (мы в смысле ) собирали ее в ведра и таскали к тракторной тележке.
Когда выяснилось, что сбор ведра картошки и высыпание в тележку стоит 4 коп. (еще полноценных советских 4 коп. ), а соответственно кто собрал 25 ведер - заработал целый рупь - учителям было не оторвать нас от этой картошки
От такие мы были правильные дети, хотели зарабатывать деньги честно

 

Нагадалась вчора карусель біля школи :girl_in_love:... Ранець в клітинку, книжки, в яких сторінки зклеїлись від розлитого клею і сумка на перевзуття ... і металеве горнятко на синє шкільне молоко після другого уроку... а ще повні кишені каштанів... :girl_in_dreams::girl_in_dreams::girl_in_dreams:

П.С. А зараз мене б на тій каруселі знудило...

 

А меня што то накрывает тоска перед первым сентября. Этот условный рефлекс выработался за 10 школьных лет, когда в конце летних обалденных каникул понимаешь - впереди эта ужасная бодяга на 9 месяцев с короткими передышками, нудные уроки, короткие осенние дни, долгая зима ...

 

Згадалося...

Ведуть першокласника на перший дзвінок...
Він шалено впирається і в розпачі волає:
- 10 років!!!! За що?!!!!!
ЗІ.А зараз одинадцять...

 

По закінченні 8 класу ми з друзями вирішили підзаробити і придбати хоч якісь електрогітари.

У мене "в активі" були публікації фото в несерйоних газетах, навички фотолаборанта і трохи - електрика.
Один товариш наївно вважав, що може влаштуватися молодшим продавцем у якісь "Культтовари". Один пристойно грав на валторні, знав весь піонерсько-військово-похоронний репертуар.
Реалії виявилися більш прозаїчними - нам ледве виповнилося по 15 років.

Хтось (ну хто такий розумний ?) порадив піти у міськком комсомолу до такого-то товарісчя (а серед нас тільки один був комсомольцем) - мовляв, там кудись прилаштують.
Пішли (зараз це МЗС біля фунікулеру). Потрапили в кабінет, де сидів спортивний мен в імпортній нейлоновій сорочці та краватці, на рукавах - металеві пружинні кілечки - і він грає біцепсами під тими пружинками, фізкультурою займається...

Наш "лідер" виклав суть справи, пояснивши, ЩО ми вміємо.

"Товарісч" телефонує якомусь прорабу і каже: "Тут у мене четверо хлопців, здорових, спортивних. Хочуть потрудитися з повним фізичним навантаженням. Візьмеш ?"

І дає нам непевну адресу "ДСО" (дорожно-строительного управления) - десь за Байковим кладовищем.
Поїхали. Блін, комсюк поганий відрядив нас різноробами на будівництво вулиці Кіровоградської!

Ніяких скидок на неповноліття - бери лома, лопату - і вперед!
Через день ми дізналися, що нам дають "наряди", за які належать копійки (і за які ніхто з роботяг не береться).
Спочатку ставили "поребрики".
Потім завдання: отут чи отут бити ломами асфальт, поки не доб'ємо до кришки люка. Кришку зняти, кільце зняти, покликати старшого, хтось надставить колодязь цеглою чи ще чимось, потім ми мусимо залити бетонним розчином навколо, стежачи, щоби він застигав у правильній площині.
Спека шалена, ми ломами - тюк-тюк-тюк!

Молодий екскаваторник нас пожалів. Шкрябанув там і там ковшем, знайшов люк. Звелів завести трос під кільце, почепив ковшем, підняв, каже - "кличте майстра".
Потім на ковші привіз велике відро бетону, скинув, ковшем зарівняв. Тобто дівчі за 15 хвилин виконав денну норму за нас чотирьох!

Ще пам"ятаю, мені в око влетіло щось, побіг до поліклініки, лікар жахнувся "Звідки ти взявся, такий чумазий ?"
Я кажу, що я з родини лікарів - на хвилинку!

Ці півдня мені не "затабелювали".

А потім прораб і в суботу звелів вийти - в них, бач, "план горить".
У понеділок ми прийшли за розрахунком. Нарахували нам аж по 12 рублів на рило.
Прораб телефонує "комсюку": "Ти кого мені прислав ?
Твої комсомольці щодня з"ясовували, скільки вони заробили, качали права щодо робочого графіку і тепер тікають! "

Я голосно сказав (щоби той почув) - нехай той комсомолець сам працює, якщо план горить. А не качає біцепси у кабінеті.

Ну таки купили чеську акустичну гітару "Lignaton" із самопальним з'ємником, а потім домазали - і маленький самопальний підсилювач-"комбік" до неї (5 Ватт, у корпусі від старого патефону. Щоправда, "конструктор" не попередив, що там шасі з'єднане з мережею (треба на слух вловити "нуль", а то й фаза може бути на корпусі).

Ось тоді остаточно переконалися, що комсомольські традиції - це не для нас.

Ще трохи встигли заробити - один робив тараньку і продававав на "товкучці". Я разом із стороннім "умільцем" зліпили незграбну електрогітару-"деку" з грфом від совкової 8-рублевої гітари і двома з'ємниками з телефонних навушників (не барахолив я телефони автомати, слово честі!!!).
Продали.
Щеь двоє хлопців влаштувалися підсобниками на сільському будівництві.
А там і я взяв паяльник у руки.
Отже до Нового року був у нас мінімальний "дитячий" музичний комплект - дещо збацали на шкільному вечері. Англомовне.

І тут же були позиционовані директрисою як "контра" і "аполітичні типи".
Нехай. Кому гірше ?

 

1 вересня... Згадую... Сум, ностальгія за літом... Запах букетів... Лінійка... Дивишся, що кому нове купили.

 

прозвучало так, якби вам ніколи нічого нового не купляли :empathy:

 

У шкільні роки в кінці серпня - не те що сум, а справжня депресія була! Особливо з 1 по 6 клас!
Більш ідіотську та нудну інституцію, ніж школа - важко було придумати!

Проте між 5 та 6 (здається так) класом ми з мамою та веселою компанією (там був і мій колишній однокласник) поїхали на озеро Селігер. Здійснили два походи на веслах (3 дні і 5 днів).
Ну там я пройшов деяку школу.
Були двоє мужиків - Толя (студент) і Жора (постарше), трохи "приблатненні", справжні туристи, грали на гітарі і знали безліч пісень. Вибухових, епатажних!
Особливо мені сподобалися Галич та Алешковський. Кожна друга пісня - антисовєтська. І трохи класичного "блатняку".
Там же навчилися багатьом корисним речам (суто туристичним). А бринькати на гітарі навчився пізніше.
Найкращі шкільні канікули !

Мій рейтинг у школі суттєво зріс: старші хулігани припинили чіплятися і іноді навіть просили заспівати ту чи іншу пісню. Бувало, зайду до шкільного туалету, а там курять. Мене за гудзик - "Ну? давай!" (a capella).

"...Любовь свою короткую решил залить я водкою
И воровать боялся, как ни странно.
Но влип в исторью глупую и как-то опергруппою
Я взят был на бану у ресторана...."

Вчителі були в шоці.
Іноді до туалету вривалася завучиха (її погоняло - "Цистерна"; раніш була вчителькою у зоні-малолітці), вихоплювала сигарети в старших прямо з рота і навішувала ляпасів.

- А ти (до мене) що тут робиш ?
- Ну що роблять у туалеті ?

Вчителі були в шоці.

Завучиху "окоротив" згодом якийсь номенклатурний татечко (коли вона його сину дала ляпаса) і "Цистерна" принишкла.

Цікаво, чи мала вона звання Заслуженого педагога УССР ?

 

Останнім часом дописи від форумлянина Boris_Kiev не просто цікаві, але й зовсім "немаленькі" за розміром. В мене виникає враження, що як мінімум я читаю щоразу по одному оповіданню.
P.S. йду зроблю собі чаю і Ваше "оповідання" почитаю

 

Купляли, але ж завжди здається, що в іншого краще. :girl_cray:

 

Дякую, Пухнастику.
А я ще оперу колись писав.



І не одному.

О, то я не тільки "читаємий", але й "почитаємий!"
Дякую, приємно...

 

Мне, если честно, образ завуча представляется положительным. Потому что работать учительницей в малолетней зоне - кайф сомнительный, я б туда только с автоматом с двумя полными магазинами (и скорей всего применил бы до последнего патрона, а потом, когда спросили бы - а чево здесь стока трупов - сказал бы, отстаньте, коллективное самоубийство, не смог предотвратить, ибо малолетних уголовников искренне ненавижу ).
Да и навешать "ляпасів" тоже не вредно за курение в школе. Захотелось покурить - ну и фигачили бы на улицу. Первоклассники тоже иногда писать хотят, почему они должны в табачном дыму задыхаться ?

 

Завидую тем, кто школу ненавидел подобным образом=) А я была занудой и зубрилкой и в школу рвалась А в старших классах еще и на одноклассника одного симпатичного хотелось побыстрее посмотреть и шмотки всякие там новые подружкам показать, так что втройне рвалась

А самое яркое детское воспоминание - это как я каталась с папой на качелях. Такие в парках аттракционов были двойные качели, на которые вставали с разных сторон ногами и очень высоко раскачивались. Был такой мягкий теплый весенний день, папа меня раскачивал и я на него смотрела ну как на бога что ли. Сложно описать
В общем, я первый раз тогда задумалась о мальчиках (мне было 10), о любви и представляла, что на том месте стоит то сам папа, а то красивый парень, которого когда-нибудь встречу. Очень нежное воспоминание, мы смеялись как сумашедшие=) Оно еще тем важнее, что через 2 месяца папа погиб, к сожалению. А вообще детство было очень радостным, красивых воспоминаний море.

 

Max_,

та Цистерна була абсолютна дурепа, ледве тягла свій предмет (географію), а коли взялася за астрономію ... гаси світло!
Розмовляла диким суржиком, вставляла словечки з "фені" і зрідка - скорочені матюги.

Хто ж їй винен, що вона працювала на зоні ?
Не подобається - йди дояркою (щоправда, від неї корови припинять давати молоко).

Її боялися. Не те що вона могла відкрито принизити, але від зонівських замашок іноді хором сміялися, а іноді хотілося вмитися.

Траплялося, вона дівчатам "змивала" зачіски в туалеті і "відпускала" підкорочені спідниці.

Благо, не заморочувалася політикою (точніше ідеологією) та високою мораллю.
Діти любили її передражнювати (заочно).

Втім, у порівнянні з директрисою - сталінською "кликушею", Цистерна була янголятком.

 

Н-да...шкода, звичайно, що Вам така викладачка з географії попалась
Насправді це - цікавий предмет, а якщо його чудово викладають, то може ще й стати улюбленим.
п.с. наприклад, в мене саме так і трапилось - ще в дааалекому дитинстві (в 3 рочки )

 

Ще в нас була "специфічна" училка англійської та німецької мов.
Її звали КŘокодайла. Саме через Ř

Благо, на уроках англійської клас ділився на 2 половини і я не потрапив у КŘокодайлину половину.

Якщо її англійська звучала, як білоруський Ідиш, то можу собі тільки уявити, ЩО вона викладала замість німецької !

Була в неї певна особливість метаболізму: справляла велику потребу раз на тиждень протягом 2-3 годин - і обов"язково у школі. На радість учням тих класів, на чиї уроки це траплялося.

У чоловічому туалеті вели "крокодайлин календар", вираховували прогнози і навіть тоталізатор.

Зате в нашої "половини" була чудова "англичанка", з прекрасною вимовою (ось тільки "h=х", ніяк не можу перевчитися).
Щоправда, тікала від наших прохань "зняти" з магнітофону слова пісні чи перекласти статтю з ідеологічно невитриманого журналу. Ми дивувалися - чому ? Вона завжди допомагала в інших питаннях, підтягувала відстаючих.

Раптом вона звільнилася. І її син, який вчився у нашій школі - теж звільнився. Потім ми дізналися, що вони емігрували.

 

А як звучить

?
Можна пару прикладів?