А розкажіть про своє щасливе дитинство?

Детство вообще веселое было. Сейчас посмотришь, чем дети занимаються - компьютер, телевизор ... Это в лучшем случае.
Сейчас чьи-нибудь детки играют в подвижные игры во дворе. Я помню - лапта, чиж, догонялки, всякие казаки-разбойники... Постоянно во дворе в футбол, баскетбол.
А помните раньше старые лифты были? Я вот спрашивал многих людей от 22 до 50 лет - многие на старых лифтах сверху ездили. Поднимались на крышу лифта и катались там. Опасно ведь !!! Но раньше дети ничего не боялись. Я перестал этим заниматься, когда приключился один случай. Я со своим другом катались в шахте лифта. Я на лифте. а он на грузе, рядом с лифтом ведь грузкатается. И когда они равняются можно руку быстро пожать было. Так вот я лифте еду наверх, а он на грузе вниз. Но он стал на край груза и проезжающий мимо лифт сбивает его с груза. Он падает в шахту (12 этажный дом, поделить пополам - 6 этажей, можно убиться), но в последний момент я его хватаю за руку. Лифт едет наверх, у меня нет сил его вытянуть... Только когда лифт резко остановился - я рывком его вытянул на лифт. После этого ни я ни он этим не занимались, а его испуганные глаза запомню на всю жизнь.
Зато все лето на каникулах я ехал к бабушке на море в Алуштинский район и там отдыхал. Классно все таки было!!! С родителями на рыбалку, в поход в горы, с ребятами-друзьями на море...
Когда подрос, в 7-ом классе начал серьезно заниматься волейболом и занимался аж до выпуска из университета. Благодаря ему покатался по соревнованиям по всей Украине. Но это уже другая история.
Особенно классно вспоминать детство тому, у кого есть братик или сестренка и разница в возрасте небольшая. У меня младшенькая сестренка (на 1,5 года младше), так мы такие дружные росли, детство с ней тоже ассоциируется. )))

 

Точно!!! Я тоже так делал. Несколько раз так даже уснул и навел панику во всей семье )))

 

А я на автобусі каталася ))) В нас на район ходив один автобус, я сідала за три зупинки до кінцевої і так собі каталася )))

уууууууу в мене їх троє, але всі набагато старші, трохи з мене знущалися - переважно підколювали, а я дитина горда була, завжди дулася і страждала тихенько

 

Анекдот був такий бородатий.Якщо ти мене знайдеш-я твоя! А як не знайдеш,то я буду там- під куртками і пальто

 

Хіба так... В мене і то, і то щєстє... Старші... 8 і 15 років... Ото радісно було... Одного разу, сестра щось мені пообіцяла і не зробила... так я їй порвала всі конспекти напередодні екзамену..., потім виявилось що то не її, в неї не було однієї лекції і вона взяла переписати... в результаті переписувала весь зошит... власниці зошита... А з братіком навіть не любила лишатись вдома... навіть зара терпіти його не можу...

 

то треба боротися... або змінити щось ззовні або щось зсередини... а комплекси хоч краплю є навіть у най-най-най людини... в мене от не було в дитинстві, зате зараз борюся - зі своїм виглядом в окулярах... мінятись або ззовні або зсередини

а я в дитинстві завджди думала, що мама не спить тільки дрімає з закритими очима.. бо як щось сталось, чи приснилось що чи болить що серед ночі, я до неї підходила і тихенько кликала:"Мамо!", а вона одразу очі відкривала.. для мене то було дивно, бо мені щоб прокинутись треба було цілий оркестр

 

А до мене підлазив брат, відкривав своїми пальчиками мої очі і питався чи я сплю

 

дитинство як дитинство.... всяко бувало. Получала як сидорова коза ), робота в дома, школа, не люблю шось я про нього згадувати. Єдине шо добре памятаю то звуки...шум дощу,гул поїзду, сусідські приколи. Дякую батькам своїм за все.

 

Чого мені особливо бракує з дитинства, то цього незвичайного єднання з природою - різні стани неба, то хмари, то тумани, то сонячно, або нахилишся додолу і вивчаєш світ комашок:girl_in_dreams:. А зараз можна цим насолодитися хіба влітку під час відпустки, бо в будні дні - робота...

 

У дитинстві трвало любуешься жучком блискучим. Тепер прекрасне легко доступно знайдеш собі все в інтернеті музику та пластику. А то їдеш за музикою на край світу купуєш у контрабандистів та журнали типу Rolling Stones теж у контрабандистів. То такі вартости коштовности були колись картинки подивитися. А тепер в компутерi цінності знецінилися.

Біда мені , останній ворог здох. (З класики)

 

Дуже любила(та й зараз люблю)дивитись на хмари і шукати в них схожсть з тваринками, людьми.

 

Ше в дитинстві з подружкою любили набирати любий номер телефону і хіхікати в трубку, деколи в телефонному довіднику в комп"ютері шукали смішні прізвища і дзвонили за вказаним номером, коли хтось піднімав, говорили :"А можна Барана?", або Козла, Лоhа (перепрошую, і такі зустрічались, але то ше не найгірші варіЯнти...).

 

Найвеселіше було сидіти на кухні з дорослими, коли вони щось обговорювлали і казали - та вона ще нічого не розуміє, мала... а я всьо розуміла... деколи здається, що більше розуміла, ніж тепер Дитина серцем дуже багато відчуває

 

О!!!! А я була ще тим "збуєм": друзі-хлопці, "халабуди" на дереві,перманентно побиті-ніс,лікті,коліна та ін. мамин "стид" перед сусідами за таку "пацанячу" донечку, в 5 класі-зламала ніс сусідові по парті книжкою з Зарубіжної...................і при тому----2 роки народних і 9 років бальних-спортивних танців.....
P.S далі буде.........

 

Я теж дуже любив,коли до нас,до бабусі збиралися сусіди,сусідки,старі люди...і просто говорили...
про все...
про життя..про війну...
про комуняків...
А часом влаштовували цілі диспути...філософські...
про життя..любов..Бога...
Отак дивуюсь..прості жінки..а скільки мудрості...

 

Ну - это не страшно.
Это можно.

 

я в дитинстві захоплювалась всякими брязкальцями-блискучками... памятаю любила перебирати гудзики, які валялись у бабусі в коробці.. там було багато різних, цікавих кольорів... деяі такі вже гарні, блискічі, що їх гріхом було пришивати на одяг ще любила брати вкладиші тітки (вона була підлітком як я була малесенька), перебирала їх і милувалася... а потім мені їх віддали і я їх бігом розгубила...ще памятаю що найбільше мріяла про снікерс, тік-так і мілку... а їх упаковка для мене була чимось таким дивовижним, цікавим, незрозумілим, захоплюючим.. могла так хвилин 5 дивитися на них невідриваючись (ну шо? їх тоді практично не було в продажі)
а ще памятаю, що серед простого радянського одягу був костюмчик з блискітками, такий гарний, тато з Москви привіз, я його хотіла вбирати кожен день, але мама не дозволла, лиш на свята
Ще памятаю як тітка з дядьком зустрічались, а той потім пішов в армію... і як тітка рахувала дні... і як приходили листи з армії завжди дуже гарні, з красивими художніми малюнками, а раз дуже добре запамятала, з наклейеним зверху вкладишем "Love is".. і тітка з мамої їх читали, а мені не давали, а я дуже-дуже хотіла
і ще бігала до поштової скриньки за тими листами і як був новий, то стрімголов бігла назад додому...

 

майже не пам*ятаю свого дитинства...
хіба з розповідей,фотографій.
тільки запах матіоли вечорами якось так дивно ніби повертає час...
жоржини...
поля і безмежне небо...
рідні розповідали,що в тих полях часто шукали мене...
а далі - проза - прутиком

читаю ваші згадки про дитинство,і майже в кожному хочеться впізнати своє.
розповідайте ще,це так захоплююче-цікаво!

 

а в мене такі дивні спогади - про дитинство-то я пам"ятаю, але моментами тільки. про раннє дитинство тепер більше згадується чомусь. дівчинка - але занадто активна. козаки-розбійники і лазання по деревах - це обов"язково було. коліна розбиті і т.п. якісь шпигунські історії постійні, розслідування, партизанські історії якісь (аж смішно тепер - от вам приклад жовтенятсько-піонерського дитинства - з прикладом піонерів-героїв) - очевидно під впливом того, що багато читали тоді діти - набагато більше ніж зараз, а читала пригодницької літератури багато, звичайно.
бібліотекарка в школі (десь в другому класі) сварилася, що на кожній перерві книжки приходжу міняти - змушувала переказувати, чи дійсно прочитала.
озера, парки, "палісадники" у нас такі були навколо будинків, пропадали на вулиці до ночі - будували собі житла різні, з кімнатами, поверхами і т.п.
і головне - повна безтурботність, повна відсутність відчуття часу (не раз по ночах з прутом вишукували, поки ми з друзяками зірки рахували).
а потім якось перемкнуло - стала дівчача. секрети там дівчачі всякі, альбоми.

а підлітковий вік і десь біля нього - чомусь вилетів з пам"яті. може, ще прийде і на ті спогади час.
дивно, чому не пам"ятаю, тільки коли спеціально намагаюся пригадати, або от на зустрічі випускників згадували різні моменти - а я, хоч і була активним учасником, і часто навіть ініціатором тих подій, - як вперше чую.
мабуть, просто потім були цікавіші моменти в житті.

 

цікава тема, прочитала всі дописи і в кожному бачу частинку себе...Щоб розповісти про своє дитинство треба мені трохи зібратись з думками (що зараз зважаючи на пізню годину певне не получится), але розповідати є про що , памятаю себе десь з 3 річного віку...
...to be continued...