А розкажіть про своє щасливе дитинство?

Тренування, змагання, тренування... басейн... батут... Зате багато мандрувала... по змаганнях...

 

Дитинство....дитинство..яке ж воно в мене було?З 3 -х рочків садочок з вихователькою-мегерою, добре, що вона скоро звільнилася.Завжди з мамою, бо вона в садочку працювала.Ми (ну от ..знову ми) були дуже спокійними, може навіть дуууже спокійними дітками, такими, що аж бісило деяких .Завжди разом, завжди однаково вдягнені, що десь у 5 класі нас так дістало, що до цієї пори ніколи не купимо річ яка сподобалась обом.
Пам"ятаю як я розмалювала шпалери в коридорі шоколадними цукерками...та які там вони були шоколадні в той "перестроєчний" період? Суцільна соя і жир!)Нам їх з маминої роботи передали на НР.То були перші прояви моєї творчості..публічні.
Пішли в гості, знайшли там коробочку з вітамінками..і всі іх з"їли.На другий день в садочку мені стало зле..втратила свідомість.Зате мама потів по дорозі додому купила іграшку..дві)і зараз вони в нас є ..такі маленькі м"які собачки.
Не любила гратися з ляльками, а мама їх купляла і купляла..Ми їм швиденько розмальовували писка фломастерами ..і все.

Не любила вчитися...Школа то взагалі жах.За те, що не любили попсу , нас дівчата навіть бити збиралися .
Кожного літа відпочивали в таборах в Криму...Гм..Форос..до моря йшли козиною стежкою, а там лаврових кущів! Коротше, ми ще років п"ять лаврушку не купували)Взагалі, є багато чого згадати.Наприклад, тополю біля будинку.Там таке коріння товстелезне і поверх землі.Як я його не помітила? Шрам на все життя на нозі залишився..

 

дівчинка-чомучка, дівчинка-розумничка... тиха, спокійна... слухняна... любі тато й мама, дідусі й бабусі... усе найкраще мені... відгородження від всього поганого... друзі на вулиці... влітку й по святах- в гори до бабусі... садочок.. молодший братик... розумничка росте... повно-повно любові... школа... величезна родина... усі - Іринка - розумничка... Іринка - красуня... Іринка - хороша дівчинка... Іринку - всім в приклад.. і то все без слів, лише розуміючим поглядом... отак з глибокого дитинства я самоутвердилася на пару років вперед і вбила в корені підліткові комплекси...

а якщо чесно, в мене було найбезтурботніше і найнаівніше дитинство.. казкове... усі проблеми проходили і вирішувались повз...

 

а в мене коліна були завжди влітку побиті. Особливо часто це траплялося чогось у Львові, памятаю, йду по тротурі – бах і падаю ніби на рівному місці))) Ну і потім через місяць віддирала засохлу шкірку на колінах ))

 

а зараз біологією займаєшся?

 

я аж трохи позаздрила, бо з своїми дитячими комплексами досі борюся ((

 

Аматорсько прикладною ближче до харчової технології вже порадив на ЛФ як йогурти робити шоб не купувати минулого місяця.
Може і вино б міг і пиво треба "подвалы" спеціальні одні для сирів інші для вина.

Знаю як Anthraх-а виростити але в iнете "про це" не говорять нехай душмани самі вчаться.
У докторів грали i не про "Це".
У п'ять або шість років сусідці анально термометр поставив. Тепер смішно тоді все було дуже серйозно.

 

А в мене дитинство-то выдпочинок з батьками:море, ріка, карпати, ліс, всі пори року, просто прогулянки по місту, передмістю,
після прогулянок проявка фотографій в ванній разом з татом.
Хочу, щоб і мої діти мали що принадати.

 

А можно про неприятное?

Смотрю на шрамик на пальце и вспоминаю, как меня года в 4 укусила собака. Большая такая, чёрная, лохматая. До сих пор помню перед собой её клыкастую пасть. Бррр!

 

Моє босоноге дитинство…Хм…
З чого б то почати? Деякі моменти свого життя, навіть ті дуже ранні пам’ятаю настільки чітко, що аж дивно, а дечого не пам’ятаю зовсім. Я була дуже кумедною дитиною і з багатою уявою, яка і мені нудьгувати не дозволяла і батькам разом зі мною. Я то жабку додому принесу, то мишку, а скількох кошеняток я намагалась зробити членами нашої родини, то і полічити важко.
Говорити я почала в 5 місяців – називала по імені всіх домашніх, включно з мамою і татом, а в рік мене сестра муштрувала англійськими словами. В 5 я знала напам»ять кілька сонетів Шекспіра на російській мові і вже вміла сама собі читати «Казки Покуття»
Страшенно любила міняти імідж своїм лялькам і вони в мене були перші «модніци» - намальовані нігті, стильна стрижка, макіяж, сережки у вухах зроблені з булавок від чоловічих сорочок і бусинок. Малювання було моєю пристрастю. Але стіни я не чіпала – виливала свою творчість на папір і неодноразово отримувала перші нагороди в різноманітних конкурсах дитячої творчості. Це моє захоплення тривало до університетських років, а потім згасло і знову спалахнуло, коли діти почали ходити в садок
А сама я в садочок не ходила, але оскільки дуже любила товариство інших діточок, тож якось проникла на територію садочка, котрий знаходився поруч з нашим будинком, коли там гуляли діти і бавилася разом з ними, аж поки їм не пора було йти на обід і тут вихователі, які до того часу мирно пліткували між собою «об жізні» намагались з»ясувати з якої саме я групи. Хто має добру уяву, тому не треба описувати їхній стан, коли виявлялось, що я типу сама по собі, а мені було лише два роки. У той час мене вже шукала мама, котра в черговий раз визирнувши з вікна мене не побачила. Ми мешкали, в районі Личаківської, в старому будинку і мене мама пускала в подвір»я бавитись, а я вирішила розширити свої горизонти.
Якось, ми відпочивали в Карпатах і я бігла до мами через хату і не помітила, що пивниця відкрита і впала вниз, то просто чудо, що я собі нічого не зламала, бо пивниця була глибока.

Пи.Си. Про хронічно потовчені коліна, які заживали аж на зиму, про моїх друзяк з якими я лазила по парканах і деревах, ганяла на "вєліках", то я навіть не буду починати. Якби не довгі коси. то всі би думали, що я хлопчик.

 

А я помню случай, как мы на даче с дедушкой вытаскивали кота из колодца. Он туда упал, наверное, увидев своё отражение. Орал страшно. А того соседа, у которого во дворе это произошло, ещё и как на зло дома не было. Пришлось дедушке в его возрасте ещё и перелазить через высокий забор.

 

О, який це був казвовий світ! Здоровезний чемодан з тою всією технікою, ванна в червоно-фіолетовому світлі - як зайдеш, то вже не вийдеш до кінця! І як то все творилось.. Ммм.. А поки нікого не було вдома і в Зеніті не було плівки, то я нишком його брала і клацала з вікна людей - робила вигляд, що фотографую .

А де хто любив ховатись? Я любила залазити в тумбу з постільною білизною, в шафу, сідати на вішалку, закриваючись зимовими довгими пальтами дорослих.. А ще любила місце за диваном - там можна було лягти на "лавочку" з фанери. А ще бувало, що ставала на підвіконник і закривалась шторою . Або в кут за двері. Або під стіл.. А нашо я то робила - не пам'ятаю . Може дорослих лякала?

У Львові на квартирі згадала дитинство і розвела чоловіка - залізла в шафу, поки він купався. Через хвилин 5 він зорієнтувався, що мене не видно. Почав шукати, дзвонити, так злякався, бідака .
А тут в Лодзі то я якось стала під куртки і пальто, що висіли на гачку в кімнаті. Шукав хвилин 10, якби не розсміялась, то би і не знайшов .

 

Ще згадалося, коли мама спала я завжди приходила...будила її..і казала...Мамусічка - ти спи, тільки очі не закривай

 

А так не робила як я?
-"Мам, мам, ти спиш?"
-Угу..спала...

 

А я тихонько подходила к маме и щекотала её за ногу, пока не проснётся. Вот шкодливая была, а!

 

Ну то першим ділом)

 

А моя сестра просто обожнювала ховатись на тумбочці в коридорі за виступом стіни і скакати на мене, щою я налякалась, або в темряві присуватись до мене впритул і "загробним" голосом шепотіти : Я Баба Ягаааааааааааа, а я страшенно лякалась і просила "не треба, я знаю, що то ти"

І ще пригадала, як малою любила одягати на себе мультум маминих спідниць (щоб було пишніше), розпускати волосся, обвішуватись коралями і бавитись в принцесу.
І як це все в мені одній поміщалось? Така собі батярська натура з тягою до прекрасного

 

Я теж любила корялями бавитися...добавилася до того, що запхала собі в носа один коралик...і того дядька-лікаря з великим пінцетом, який мені того коралика виймав теж добре запамятала)))

 

А я однажды рисовала, засунула карандаш в ухо и сломала. Тоже помню, как его доставали, у-ух!

 

Я любила залізати під ліжко, ховатись за дверима, в шафу (в відділенні для довгих речей), залазити на вішалку і ховатись за плащами. А ше, коли мали прийти гості і стояв накритий стіл, я підсувала до столу крісла, зсувала їх до купи і лягала туди, і мене всі шукали.
Коли було багато гостей я їм по черзі на крісло клала таку кнопочку (ну, знаєте, якою в школі шось до стін причіплали), і тікала по сходах на стрих, шоб мене ніхто не знайшов, і сиділа там.