Війна йде вже одинадцять місяців, майже рік. На лінії фронту наші воїни героїчно б’ються, захищаючи країну, війна йде всерйоз. Хоч правляча верхівка України до кінця цього так і не зрозуміла. З початку війни країна змогла оговтатися від підступності удару агресивного сусіда та його поплічників. Було досягнуто стратегічних успіхів, коли російська армія не витримала тиску українських вояків і залишила території Київської, Чернігівської, Сумської областей, а потім під тиском української армії відступила з правого берега Дніпра у Херсонській області, оперативного успіху з визволення частини Харківської області було здобуто в результаті успішної Куп’янсько-Лиманської наступальної операції. Однак після визволення Херсона жодних успіхів, навіть тактичних, армія не досягла. А навпаки, зазнала певних тактичних невдач. І це може свідчити про те, що її керівники, чи то міністр оборони Резніков, чи то Головнокомандувач ЗСУ Залужний (а, можливо, і обидва), схоже свій потенціал на займаних посадах вичерпали і потребують заміни. Щодо Резнікова ще й з’явилися запитання про закупки продуктів для армії. Причому, незалежно від відповідей на конкретні запитання, судячи з коментарів міністра, можна зробити висновок, що у питаннях тилового забезпечення він, на жаль, розуміється зовсім погано. Та все ж таки при цьому на рішення, які будуть оздоровлювати стан керівництва країни надія не дуже велика. Відомий тільки один випадок, коли під час війни зняли керівника, який повністю провалив свою роботу через некомпетентність - Баканова. І мабуть тільки тому, що в його некомпетентності керівництво побачило безпосередню загрозу для себе. В розвалі культури, чи охорони здоров’я чи освіти та науки керівництво країни ніяких загроз особисто для себе не бачить. І допомога країн-союзників, яка, зокрема, дозволила підтримувати певну економічну та фінансову стабільність, викликає у керівництва нашої країни ілюзію, що можна в економіці (і в розгортанні виробництва для потреб армії) нічого не робити, бо все якось владнається само собою. Бо вони, схоже, зовсім не розуміють до яких катастрофічних наслідків можуть призвести перебої у підтримці, що постійно надається зараз. І в цих умовах їм можна (поки що) ігнорувати тотальну некомпетентність уряду. Навіть тоді, коли в умовах війни надійний стан працюючої економіки має аж надто велике значення. На жаль і на сьогодні, ті оцінки, що надавалися ефективності української економіці раніше ( https://forum.lvivport.com/threads/shljax-do-peremogi-chi-shljax-do-porazki.120616/), так і не можуть бути змінені в кращий бік. Імітація діяльності з боку державного апарату подекуди має присмак цинізму, як тоді, коли уряд планує річну інфляцію у 28% (насправді буде більше), а за військовими облігаціями платить максимум 18%, а коли й ознаки дивного гумору, коли Кіркоров та Тимощук позбавлені нагород України на 10 років (мабуть, через 10 років їм нагороди повернуть). Існуючий постійний щомісячний дефіцит бюджету демонструє стійку неспроможність уряду збалансувати бюджетні прибутки і видатки. «Закопування» у минулому році мільярдів у дороги (особливо у Дніпропетровській області) свідчить, що довоєнні «схеми» перекачування народних коштів у приватні кишені і в війну не зникають (можливо лише змінюються бенефіціари). А ще додаються нові, пов’язані з виїздом за кордон, недвозначно відрегулювати який керівництво країни за рік так і не змогло Ну не може пересічний український урядовець обмежувати себе у державних витратах, не може. І не зникає бажання показати свою «широку душу», як тоді, коли, наприклад, «добрі люди» з української верхівки витратили 900 млн грн. на продовольчу допомогу державам Азії та Африки. Запланований на 2023 р. дефіцит державного бюджету у 48,5% є взагалі по відношенню до економіки злочинним. І ті, хто в умовах війни збільшують видатки на телеканал «Рада», на секретаріат так званого «омбудсмена», на так звані «антикорупційні органи», на «прихватизацію» свідомо йдуть на цей злочин, як це роблять уряд через дефіцит бюджету та Національний банк, друкуючи «порожні» гроші. І що тут дивного, коли при цьому в керівництво Національного банку призначають виключно осіб, щодо яких значно правильнішим ніж призначення на посаду була б кримінальна відповідальність, за те, що вони вже встигли накоїти при своєму попередньому досить вільному поводженні з народними грошима. От і маємо такий уряд, який тільки й зміг розвалювати економіку, розганяти інфляцію та віддати всю електроенергетику фактично в розпорядження певної олігархічної структури. А чого ще можна від нього чекати, коли основна чеснота осіб, що входять до його складу це лише протекція з боку посадовців з Офісу Президента. Тому, коли міністр Кулеба зазначив, що перемога України над Росією буде обов'язково, скільки б цей шлях не зайняв часу, то незрозуміло, чи в цьому проявляється тверда рішучість воювати стільки часу, скільки потрібно для перемоги, чи то бажання нескінченно довго залишатися на «гарній посаді», а перемога може і почекати «скільки б цей шлях не зайняв часу». І народ мусить дати собі відповідь на ключове на сьогодення питання: чи може країна під час війни, яка загрожує самому її існуванню, мати в якості своїх керівників геть некомпетентний уряд?
почистити можна, а кого поставити на їх місце? По колу? Мустафу Наєма? Є ще Сивохо, має досвід роботи в РНБО:
Тобто Ви щиро вірите, що в Україні немає людей більш розумних (чи краще знаючих питання тилового забезпечення війська) за Резнікова, Наєма, Сивохо?
є, звичайно. Але їх нема в команді нинішньої влади. А нема тому, що нема люстрації, є кум, брат, сват. Тому зараз буде так, як є, без змін. Я про ситуацію з корупцією.
