60-70-80-ееееее!!!!

Відповідь: 60-70-80-ееееее!!!!

70-ті… Там, де зараз ЦВК, а за ним – “Царське Село”, колись була травичка відразу за тротуаром і великий яр. І стояли там два пивних автомати. 10 копійок – трохи менше 200 мл пива. Ну, можете собі уявити, ЩО то було за пиво. Склянок (чомусь) майде ніколи не було.

І ось, якщо серед ночі з одного боку прогнозувався ранковий “суховій”, а з другого боку – було хоча би двоє “кондиційних” хлопців – відряджали бойову двійку “в реанімацію”.
Монетки по 10 копійок зручно було накопичувати в пляшці з-під шампанського. Брали 3л банку + 3л бідон, потрібну кількість монеток і “кембрик” – ізоляційний шланг певного діаметру.
Поки один чаклував біля автоматів, другий відганяв випадкових алконавтів. Частенько навідувалися менти, але бачили, що нічим протизаконним ми не займаємося. Ми завжди називалися студентами Легкої промисловості (гуртожитки за 2 квартали).

А на початку нового дня – картина “Ранок у сосновому лісі” ( в інтер”єрі)
Поїли "ведмедів" пивом, щоби не ревли.

До речі, я ніколи не відчував похмільного синдрому. Реанімувався міцним чаєм, сметаною та контрастним душем.

 

Відповідь: 60-70-80-ееееее!!!!

Мені до сьогодні сниться винниківський ринок, той старий.

А пригадайте собі кулінарію на Леніна (Личаківській) трошки нижче 8-ї школи в проміжку між воєнним госпіталем і школою. Які там були «блінчікі» (налисники).

 

Відповідь: 60-70-80-ееееее!!!!

Львів'яни можуть завітати в пиріжкову навпроти гол. пошти - цілком собі радянський заклад

 

Відповідь: 60-70-80-ееееее!!!!

ce не те...

Я у 1999 році зайшла в молочний бар, бо дуже хотілось булички з кавою і згущонкою. Булочки були добре, а ось КАВА... ЦЕ БУЛА БУРДА!!!
Найкраща кава яку я пила в студенські роки була на Вірменській. Та файна стара кавярня на куті.

Vasili
А козаки-розбійники то всі бавились і всюди. В 37 школі вікна нашого класу виходили якраз на площадку за вікном, то на великій перерві всі бігали по дворі і грали цю гру, і так бувало що вчителька вже відкривала двері аби зайти в клас а хлопці через вікно ще заскакували на урок.:D

Ностальгія канал не дивлюсь бо всетаки деякі речі мені там не подобаються, але он Львів мого дитинства це я пам*ятаю.

А ще я ніколи не забуду смаку печива Шакер-Чурек. Воно було таке велике на цілу дитячу долоню і коштувало відповідно дорожче. Я це печиво так любила що мій тато домовлявся з продавщицями і вони мені завжди кілограмчик відкладали. Бо тато був їх вчителем якого вони любили. Взагалі в ті часи за кобасою стояли в чергах довго і нудно але коли таки тобі дістався кусочок рулету по 3.20 то це вже для тебе був неземний смак.:D

Доречі, чи є в Москві надалі морозиво з назвою Бородіно? Коли мій вуйко лежав в лікарні в 1989 році, то я лише це морозиво і їла, але була така фішка що його ніде не можна було купити лише на Станції Жовтневій чи то Кільцевій метро. То я маму мучила аби ми завжди виходили на тій станції аби купити мені морозива.

 

Відповідь: 60-70-80-ееееее!!!!

Вспомним о пойле

http://www.pk.kiev.ua/history/2008/01/04/090026.html

Вспоминая золотые годы юности, будет по крайней мере нечестно умолчать о бутылке с дешевым советским портвейном, которая шла по кругу подростков где-нибудь на заднем дворе школы – благо, пластиковые стаканчики еще были в то время совершенно диковинной вещью. Эта первая школьная бутылка наверняка осталась в памяти миллионов бывших советских граждан – даже тех, кто впоследствии полностью отказался от потребления алкоголя. Ведь мы пили это вино вовсе не от врожденной тяги к спиртному, а только ради желания пройти своеобразное посвящение в заманчивый мир взрослых, вкусив от его запретных для нас плодов. Для этого вполне хватало несколько глотков легендарного "биомицина", который казался нам тогда слаще самого дорогого и выдержанного виски.

Правда, портвейн еще надо было достать. Сегодня это не составляет проблемы – спиртное можно купить почти в каждом киоске, и, проходя ежедневно домой возле школы, я в буквальном смысле переступаю через тела упившихся "в зюзю" подростков. Однако на рубеже восьмидесятых и девяностых на прилавках магазинов исчезли даже самые низкокачественные вина, а совестливые продавцы далеко не всегда выдавали их на руки школьникам. Чтобы достать вино, мы договаривались с грузчиками универсального магазина, переплачивая им несколько рублей за каждую бутылку "Трех топоров". Так назывался в народе знаменитый портвейн №777, который также часто именовали "Боингом" – по аналогии с номером известной модели этого самолета. Нередко нам доставался и уже упомянутый "биомицин" – производное от знаменитой и столь же дешевой марки вина "Біле міцне", или похожий на него портвейн "Таврида", который естественно, именовали "ставридой", а иногда и закусывали именно этой "народной" маркой рыбной консервы.

.

На крайней же случай позднесоветская молодежь довольствовалась дешевым плодово-ягодным пойлом, которое обычно отпускалось в картонных пакетах. В ассортименте этих напитков для безнадежно спившихся алкашей, творческой интеллигенции и юной киевской молодежи лидировали марки "Золотая осень" – она же "Зося", "Приморское", которое недоброжелательно именовали "Премерзким", и "Альминская Долина" – она же "Братская могила" или "Долина смерти". Последнее название, впрочем, значило только то, что молодежь позволяла себе вусмерть упиваться этим вином в старых и еще нетронутых застройщиками киевских двориках, воспетых в восемдесят седьмом году в знаменитых куплетах поэта Юрка Позаяка:

Я був в Ленінграді,
Я пив там вино
Вино в Ленінграді
Це справжнє гівно!

Я був за кордоном,
Я пив там коньяк –
Коньяк за кордоном –
Сциклистий шмурдяк!


Ніде так не п’ється
Як в тихим дворі
У Києві ріднім
О пізній порі.


По правде говоря, на этих дружеских пьянках довольствовались не одним только вином, но также употребляли ныне исчезнувший бальзам "Киевский", производившийся ликеро-водочным заводом на Кудрявском спуске, а при случае пили и дефицитные "Пшеничную" и "Столичную" водки, с изображением "сталинского" здания на этикетке, или же дешевую "Русскую", которая, к слову, отличалась не таким уж плохим качеством и вместе с разбавленно-недолитым "Жигулевским" пивом считалась традиционным напитком советского пролетариата. В те годы встречалась и... шоколадная водка, которую не найти даже на нынешних, изобильных алкоголем прилавках.

А еще были закарпатские, армянские, молдавские, болгарские и даже... киргизские коньяки, знаменитый дубоссарский вермут "Букет Молдавии", сладкие массандровские мускаты и тонкие сухие грузинские вина, рижский бальзам и таллиннский ликер. Другое дело, что "сухой закон" восьмидесятых превратил эти горячительные блага в хронически дефицитный товар, который немедленно сметался народом с магазинных полок. А потому наше поколение почти всегда ограничивалось "тремя топорами" и пресловутым "биомицином". Который, впрочем, так и остался в памяти самым приятным "лекарством" нашего ушедшего детства.

 

А на 1-й фоті - черга за чим? за молоком (поки доярка хвостом крутить біля люстерка)?

 

Если Вы там узрели ОЧЕРЕДЬ, то думаю, что за ПИВОМ!
Других очередей и не припомню.....

 

На першій фотографії подібне на чергу за продуктами, чи промисловими товарами по талонах, або по карточках. Жіночки видно вже давно сидять, бо сутуляться від холоду, а деякі навіть приступили до читання. Фото доярки зроблене в кращі часи. В загальному цікаво.

 

У мене асоціації з цими роками: піонерські галстуки, смішний "дядя" Брежнев, Юрій Гагарін. Та бабусині розповіді про поїздки у Прибалтику, Абхазію, Росію.

Найголовніший прояв для мене цих років пісні Івасюка, дитячі пісні в школі, а особливо "Сонечко встає та шумить трава", тобто "Вчителька".

Не жив у них, родився 1989 році.

 

Фото від Полковника --з 50-х років....

 

А я пам'ятаю.
На початку 60-х, за Хрущова - за білим хлібом, який видавали тільки по талончиках.
Потім - за молоком розливним з бочки, яке продавали тільки зранку годину-дві.
За маслом, яке давали по одній пачці в руки, але тим, хто за годину-дві наперед чергу не зайняв - не вистарчало.
За яйцями. Перед Великоднем вони взагалі зникали ("кури не несуться"), а 1-го травня появлялись у незчисленній кількості.
За імпортним одягом, взуттям...
За тарілками, які треба було везти з Білорусії, Прибалтики (я про японські тарілки), бо наших не було взагалі:
їх стосами ОТК розбивало як браковані. За виделками і ножами (звичайнісінькими, з нержавійки).
Всього перелічити просто неможливо. Часами не було подовгу навіть муки.
Черги були постійно, змінювалось тільки найменування товару.
У період боротьби з алкоголізмом були черги за горілкою.
Пізніше - за миючими засобами.
У Ташкенті продавали зимові чобітки, про які ми лише мріяли,
а у Львові - крепдешин (натуральний шовк) - "до кольору, до вибору".
Це називалось "планова економіка".
Тому і возили все і звідусіль.
Апельсини за державною ціною привозилось з ... Москви (видать, там клімат підходящий):rolleyes:.
А на початку 70-х їздили за вареною ковбасою з Тули до Москви.
Купували її "батонами" (в нас кажуть - паличками) і везли повні торби, щоб на якийсь час вистарчило.
А ще були "подарункові набори" - баночка дефіцитного майонезу із 2-3-ма пачками
не завжди свіжого маргарину, баночка "дефіцитного" зеленого горошку...
І такий набір ще треба було десь знайти і застати, щоб приготувати на свято славнозвісний "олів'є".
Жіночі колготки, білизна, косметика - бували роками предметами недосяжними, які купувалось втридорога на барахолці, чи під ЦУМом ("тушь, тєни, дєвочкі").

О, ще про ПИВО !
Там, де стояла бочка з пивом, і близько не було тарані чи іншої закуски, і навпаки.

"А в остальном, прекрасная Маркиза..."

 

Воспоминания о совке.

Часть Первая.
Прочитал тут на одном сайте очередные тяжкие всхлипы о «потерянном рае» – сиречь, Советском Союзе. Как, мол, там всё было замечательно, какие были танки, ракеты и бесплатное здравоохранение. Нет, я не спорю, всё это было. Ещё были просторные и чистые проспекты, проезд в метро по 5 копеек, золотые медали по хоккею на любых турнирах, низкий уровень преступности… Вообще, если сравнивать СССР с нынешней Эрефией, то сравнение по многим пунктам не в пользу последней. Правда я, хоть убей, не могу понять, много ли чести делает Советскому Союзу сравнение с ублюдочной Эрефией? Ну ладно, не суть.

В общем, прочитав охи-вздохи «об утраченном», предался воспоминаниям и я. И даже решил эти воспоминания – правда весьма разрозненные и фрагментарные – опубликовать. В назидание, так сказать, и всё такое прочее. Воспоминания, впрочем, не рекомендую читать людям, для которых СССР стал символом веры. Поберегите свои нервы, товарищи. Ну и свой трафик тоже. Ибо воспоминания просто аграменные. Итак.

http://germanych.livejournal.com/32712.html

 

Тепер на троїх соображають швидко і в умє...:rus:
21-ший вік надворі,мєждупрочім...:cowboy:

 

Феномен СА - Стройбат.
З народної творчості:
"Пяный стройбат - хуже десанта"
"Три солдата из стройбата заменяют экскаварор"
" Дембель в маЮ , всё по-х@ю."





======






(фото з "Воспоминания о совке".)

 

А що ті троє на фото вираховують ?
"Грам-градуси на рило" ?

 

Кто пойдьот за Жигульофскім.

 

А може ... скільки вольт подати на двері вагончика, щоби прораба не вбило, але більш йому не захотілося зазирати ?

Мої колишні старші колеги саме так відучили колишнього начальника зазирати до технологічного автобусу.
Вручну: він лізе - напруга на корпусі. Інші демонструють - нічого!

 

Ребятки, неужели в (на) Украине нет нормальных психиаторов, с которыми можно ПРОСТО поговорить?