100 найбільш - відомих українців.

Це не важливо. Тепер його знає і слухає дуже багато людей, а він українець. І частино його стилю це етно, тобто українська народна музика

 

Почнем ж того що музика - на 3 балли з 10-ти. Якби не вздріла Мадонна його колоритні вуса, то так би й бухав до скону по другосортних американських пабах.

 

Олег Тягнибок - український політик, голова правої націоналістичної політичної партії Всеукраїнське об'єднання «Свобода». Народний депутат України ІІІ та IV скликань (1998—2006 рр.), кандидат на посаду Президента України на виборах 2010 року. Позиціює себе як націоналіст.

Олег Тягнибок: Червоні ганчірки – це символ окупації, геноциду та національного приниження українців. Їх вивішування – державна зрада

 

Ех стількох перечислили і все таки забули про Степана Рудницького, Володимира Кубійовича, Івана Крип'якевича, Юрія Липу.

 

Це, як каже Віка, географа?

 

Тим не менше великого і Кубійович географ, проте зробили великий внесок не лише у розвиток географії, Кубійович наприклад у розвиток українознавства, Рудницький крім того що є фундатором української географії, розробив геополітичну доктрину розвитку України.

 

Ні, ні... Мені здалось, Ви мали на увазі Степана Руданського.
Дуже достойного чоловіка.

 

То чого мовчите? Фотки в студію...

 

Ахма́това А́нна Андрі́ївна (Го́ренко) (* 11 (23) червня 1889, Одеса — + 5 березня 1966) — російська поетеса, родом з України, дружина Миколи Гумільова, мати Льва Гумільова, представниця акмеїзму.

Народилася в родині відставного флотського інженера-механіка Андрія Горенка.
1890 - родина переїхала з Одеси до Царського Села, де навчалась в Царскосельскій гімназії в 1900-1905 роках.
1906-1907 — навчалась у Київській Фундуклеївській жіночій гімназії, по закінченню якої продовжила навчання на Київських вищих жіночих курсах та Вищих історико-літературних курсах Раєва в Петербурзі.


1962 - була номінована на Нобелівську премію з літератури.
«Анна Андріївна, вийшов Франко в перекладі на російську у Вашому прочитанні. Це ж як, Ви з підрядника перекладали? —… Ви, здається, забули, що моє прізвище Горенко!» (М.Кочур «Абсолютний блиск Олени Ільзен»).

 

Були ще доволі відомі Михайло і Мілена Рудницькі. Хоча більше в Галичині. Але не знаю, як форумляни віднесуться до їх єврейського коріння

 

Цікаво, Белуші в Албанії гордість нації чи їм по барабану.

 

Форумляни-українці з гордістю і вдячністю...
Форумляни-нацюки - так як і тута

 

С. Рудницький




В. Кубійович



І. Крипякевич



Ю. Липа




Вибачайте що без біографій усі розміщені на Вікіпедії.
А про деяких і в школі вчать

 

Нормально віднесуться, якщо їх знали, як вихідців з наших земель.

Викладайте фото...

 

Анатолій Кокуш (Керч) — український інженер у галузі кінотехніки (операторської техніки для кіна й телебачення), фундатор фірми «Фільмотехнік», двічі лауреат інженерно-технічної нагороди (Scientific and Technical Academy Award) американської кіноакадемії Оскар (2006 р.).
Отримав інженерну освіту у Ленінградському інституті кіноінженерів. По закінченні (з 1974) працював конструктором на кіностудії ім. О. Довженка, потім (у 1986) заснував власну фірму.

Основні розробки:
гіростабілізований операторський кран «Авторобот» (американська назва – "Російська рука"/Russian Arm);
операторські крани серії «Каскад».

Оскарів дали взагалі то чотирьом:
Анатолій Кокуш, Пітер Борисов, Юрій Золотарьов, Юрій Поповський.

 

Іван Кожедуб (8 червня 1920, Ображіївка, Сумщина) — льотчик-винищувач. Тричі Герой. Народився в сім'ї селянина в селі Ображіївка, Сумська область. Українець.

Але Кожедуб знаменитий не лише загальною кількістю збитих літаків. За всю війну він змінив шість літаків, але не втратив жодного з них, хоча неодноразово горів і привозив пробоїни.

Помер 8 серпня 1991 року.
Іван Микитович Кожедуб – почесний громадянин м. Шостка, м. Суми, м. Чугуєва та м. Бельці (республіка Молдова).

 

Возможно, про А. Ф. Турчановича, изобретателя полевой кухни, писал А. Т. Твардовский в позже «Василий Теркин»:

Дельный, что и говорить,
Был старик тот самый.
Что придумал суп варить
На колесах прямо.



Антон Фёдорович Турчанович (1854—1943, Брацлав, Немировский район Винницкой области) — офицер русской армии, изобретатель первой русской полевой кухни на колёсах.
Выходец из обедневших дворян. Военную службу начал рядовым в 1875 году. Участвовал в русско-турецкой войне. В 1878 году за мужество, проявленное под Плевной, был награждён Георгиевским крестом и произведён в унтер-офицеры, а затем в прапорщики. После окончания военного училища стал подпоручиком. В момент, когда им окончательно овладела идея армейской кухни на колёсах, он служил в чине подполковника в местечке Тульчин. Сначала в военном министерстве предложение восприняли без особого энтузиазма. Но после вмешательства главного интенданта генерал-лейтенанта Феликса Ростковского в 1903 г. первые образцы подвижных кухонь поступили на войсковые испытания. Кухня, имевшая очень простую конструкцию, малый вес и позволявшая приготовить борщ, кашу и чай на роту солдат (250 человек) за четыре часа, была с признательностью принята офицерами и солдатами. Теперь готовить пищу можно было не только на привалах, но и на ходу. Костры больше не демаскировали позиции. Топлива, а главное, времени для приготовления пищи требовалось меньше. В 1904 году с началом русско-японской войны все изготовленные к тому времени кухни образца Турчановича были отправлены в действующую армию. В 1907 году Министерство торговли и промышленности Российской империи выдало Антону Федоровичу Турчановичу патент на его изобретение. Уже во время Первой мировой войны все войска были обеспечены этими кухнями. Эта походная кухня вызвала интерес у европейских военных атташе, прикомандированные к полевой русской армии в Маньчжурии, и уже перед Первой мировой войной практически все армии мира обзавелись походными полевыми кухнями.Они же «провоевали» в Советской армии и всю Вторую мировую войну. В 1915 году вышел в отставку в чине полковника.
http://vkusninka.com/blog_comment/iz-istrii-vooenno-polevoj-kuhni/

 

Цікаво, що з ним стало після 1915 р., бо в вікіпедії про це нема даних.