100 найбільш - відомих українців.

Касьян Микола Андрійович

(* 10 квітня 1937, Бережнівка — † 28 жовтня 2009, Кобеляки) — український лікар-остеопат, академік Української академії наук, Заслужений лікар України, Народний лікар СРСР, родоначальник мануальної терапії в СРСР та Україні, підполковник медичної служби запасу, меценат.

Його ім'я було занесено в Книгу рекордів Ґінесса 1993 року за те, що протягом 1990 року він вправив хребетні диски 41 тисячі 251 хворому, серед яких 19 тисяч 359 дітей.

 

Шкода,жи го вже ю нема...
А то я так сі мордую туво...
Тії,нинішні остео......карочє...ніц не вміют...

 

Тут хорошая подборка http://translate.google.com/transla...pedia.org/wiki/List_of_people_born_in_Ukraine

 

В выходные дни постоянно прохожу через площадь Льва Мациевича. Признаюсь, не знал, чем он был знаменит. Теперь знаю. И горжусь, что в Петербурге увековечена его память.

Лев Макарович Мациевич родился в Киевской губернии в мещанской семье. В 1901 году окончил Харьковский технологический институт, в 1906 году — Николаевскую морскую академию.

Один из видных деятелей украинского национально-освободительного движения, член студенческого кружка «Студентська громада» в Харькове. в 1900 году — вместе с Д. Антоновичем, М. Русовым и другими основал первую политическую украинскую партию в Российской империи — Революционную украинскую партию (РУП).

В 1908 году начал служить в Морском техническом комитете, с 1909 года — в отделе воздухоплавания. Мациевич очень внимательно наблюдал за развитием авиации, на одном из заседаний в отделе он представил первый в мире проект авианосца, способного нести 25 самолётов. В этом проекте он первым в мире предложил идею катапульты и тормозной системы, ограничивавшей пробег самолёта по палубе.

В 1910 году Мациевич был направлен в Европу для изучения мирового авиационного опыта. Во Франции он прошёл обучение в авиационной школе Анри Фармана.

24 сентября (7 октября) 1910 года Мациевич выступал с показательными полётами в Санкт-Петербурге на Всероссийском празднике воздухоплавания. В этот день он совершил на своём «Фармане» несколько полётов, катал высших офицеров, влиятельных особ, в том числе и председателя правительства П. А. Столыпина. Перед последним полётом Мациевича адъютант шефа российской авиации великого князя Александра Михайловича передал пожелание показать какое-нибудь авиационное достижение. Мациевич решил взлететь на самолёте на возможно максимальную высоту. Ровно в 18 часов его самолёт начал разваливаться в воздухе на глазах у потрясённых зрителей.

Писатель Л. В. Успенский, десятилетним подростком присутствовавший при гибели Мациевича, описал её обстоятельства в очерке «Человек летит» (1969):

Мотор мациевичевского «фармана» вновь заревел баском, уже когда солнце почти коснулось земли. Почерк этого пилота отличался от всех — он летал спокойно, уверенно, без каких-нибудь фокусов, «как по земле ехал». Машина его пошла на то, что в те времена считалось «высотой» — ведь тогда даже среди авиаторов ещё жило неразумное, инстинктивное представление, что чем ближе самолёт к земле, тем меньше опасности; так, вероятно, — держи ближе к берегу — понимали искусство навигации древние мореплаватели.
«Фарман» то, загораясь бликами низкого солнца, гудел над Выборгской, то, становясь чёрным просвечивающим силуэтом, проектировался на чистом закате, на фоне розовых вечерних облачков над заливом. И внезапно, когда он был, вероятно, в полуверсте от земли, с ним что-то произошло…
Потом говорили, будто, переутомлённый за день полета, Мациевич слишком вольно откинулся спиной на скрещение от расчалок непосредственно за его сиденьем. Говорили, что просто один из проволочных тяжей оказался с внутренней раковиной, что «металл устал»… Через несколько дней по городу поползли — люди всегда люди! — и вовсе фантастические слухи: Лев Мациевич был-де втайне членом партии эсеров; с ним должен был в ближайшие дни лететь не кто иной, как граф Сергей Юльевич Витте; ЦК эсеров приказал капитану Мациевичу, жертвуя собой, вызвать катастрофу и погубить графа, а он, за последние годы разочаровавшись в идеях террора, решил уйти от исполнения приказа, решил покончить с собой накануне намеченного дня…
Вероятно, то простое объяснение, которое восходило к законам сопротивления материала, было наиболее правильным.
Одна из расчалок лопнула, и конец её попал в работающий винт. Он разлетелся вдребезги; мотор был сорван с места. «Фарман» резко клюнул носом, и ничем не закреплённый на своём сиденье пилот выпал из машины…
На лётном поле к этому времени было уже не так много зрителей; и всё-таки полувздох, полувопль, вырвавшийся у них, был страшен… Я стоял у самого барьера и так, что для меня всё произошло почти прямо на фоне солнца. Чёрный силуэт вдруг распался на несколько частей. Стремительно чиркнул в них тяжёлый мотор, почти так же молниеносно, ужасно размахивая руками, пронеслась к земле чернильная человеческая фигурка… Исковерканный самолёт, складываясь по пути, падал то «листом бумаги», то «штопором» гораздо медленнее, а ещё отстав от него, совсем наверху какой-то непонятный маленький клочок, крутясь и кувыркаясь, продолжал своё падение уже тогда, когда всё остальное было на земле.
На этот раз солдаты аэродромной службы и полиция опередили, конечно, остальных. Туда, где упало тело лётчика, бежали медики с носилками, скакала двуколка Красного Креста.<…>
Я даже не подошёл к остаткам самолёта. Подавленный до предела, совершенно не понимая, что же теперь будет и как надо себя вести — это была вообще первая в моей жизни смерть! — стоял я над неглубокой ямкой, выбитой посреди сырой равнины поля ударившимся о землю человеческим телом, пока кто-то из взрослых, видя мое лицо, не сказал сердито, что детям тут делать нечего.
Еле волоча ноги, я ушёл. Но, видно, мне «было что тут делать», я тоже унёс с собой и сохранил навсегда запах растоптанных множеством ног трав, мирный свет очень красного в тот день заката и рычание мотора в одном из ангаров, который, несмотря ни на что, гонял кто-то из механиков, и ту вечную память о первом героически погибшем на моих глазах человеке, что позволила мне сейчас написать эти строки…

Эта трагедия вызвала потрясение у всех. Хоронили Мациевича как национального героя, улицы Санкт-Петербурга были заполнены народом, над траурной процессией летел дирижабль «Кречет». Мациевич был похоронен в Александро-Невской лавре.

Мациевич стал первой жертвой авиационной катастрофы в Российской империи. Однако его смерть привела к изобретению ранцевого парашюта Глебом Котельниковым.

В Санкт-Петербурге, на месте гибели авиатора в 1912 году был установлен памятный камень (архитектор И. А. Фомин) (ныне — сквер между домами № 11/1 и 13/1 по Аэродромной улице, 59.997397, 30.28736459°59′50.63″ с. ш. 30°17′14.51″ в. д. / 59.997397° с. ш. 30.287364° в. д.
Там же, в районе бывшего Комендантского аэродрома находится Площадь Льва Мациевича.

 

Ю́лія Володи́мирівна Тимоше́нко (27 листопада 1960, Дніпропетровськ) — український політик, 13-й та 16-й прем'єр-міністр України (2005, 2007-2010), лідер партії "Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина»" та однойменного блоку. Перша жінка-прем'єр-міністр в історії незалежної України. Кандидат економічних наук. За версією американського журналу Форбс, одна з трьох найвпливовіших жінок світу в 2005 році.

 

Марія Бурмака народилася у Харкові 16 червня 1970 року. Батько — історик, викладач Харківської Національної академії міського господарства. Під час Помаранчевої революції Марійка стала душею і серцем Майдану. «Муза опозиції» — так писало про неї німецьке видання Die Welt.

Мені подобаються її пісні

Альбоми
1990 Ой не квітни, весно...
1992 Марія
1994 Лишається надiя
1998 Знову люблю
2001 Iз янголом на плечi
2002 Мiа
2003 Марія Бурмака I Am
2003 Марія Бурмака Live
2004 №9
2004 Ми йдемо! Найкраще
2008 Саундтреки

 

Из Харьковчанок я бы назвал Людмилу Марковну Гурченко.
Светлая Память.

 

А для кого 100 найбільш відомих українців? Для самих українців? І що за критерій "відомість"? Він не тотожний талановитості або вкладу в розвиток.

 

Саме так - відомих. Здебільшого постаті, які внесли позитивний вклад - тих за звичай пам'ятають найбільше.

 

Не скажіть, Сердючка дуже відома. Козловський Віталій.

 

Не надо так сильно пылить.
Надеюсь, что Вас не назовут.

 

Для більшого для вас розуміння - в Росії Ігор Крутий. Все чим він займається - пише гавнофортепіанні партії і понтується перед роялем своїм. Він чим такий відомий?

 

Костянтин Ціолковський народився 5 (17) вересня 1857 року у селі Іжевськоє під Рязанню. Згідно родинній легенді, предки К.Ціолковського — вихідці з Волині, далекі родичі гетьмана Северина Наливайка, чим вчений пишався.У 1892 році він звернувся до нової й мало вивченої області літальних апаратів, важчих за повітря. Ціолковському належить ідея конструкції аероплана з металевим каркасом. У статті «Аэроплан или Птицеподобная (авиационная) летательная машина (Аероплан або Птахоподібна (авіаційна) літальна машина)» (1894) дані опис й креслення моноплана, який по своєму зовнішньому вигляду й аеродинамічному компонуванні передбачав конструкції літаків, що з'явилися через 15-18 років.

 

http://greatukrainians.com.ua/top_sto/

А то марудна робота всіх поодинці перепощувати. Хочу додати що під час пректу виникало багато суперечок у визначеннях і критеріях підходу. Не думаю що правильно всіх підряд записувати у відомі українці, як наприклад Булгакова чи Циолковського. Ще є відомий українець Майкл Дуглас - "Я родившийся Одесса в России. Єа!".

 

Григорій Гаркуша!!!
Ніч яка місячна!!! ШЕДЕВР!!!
http://www.youtube.com/watch?v=OY5YGObayHE

 

Проте кожен зможе звернути увагу ще раз.

Не бачу жодного відношення Булгакова до українців. Він мені не подобається (він заперечував Україну) і я його тут не постив... А Ціолковський, хоч і на жида здатний, та до України має стосунок.

 

(До суперечки, чи дала галичина політиків?)
"Стефан Олексійович Терлецький (англ. Stefan Terlezki; *29 жовтня 1927, с.Антонівка (тепер — Тлумацького району Івано-Франківської області — †21 лютого 2006) — британський політик, український діаспорний діяч. Член британського парламенту, радник прем'єр-міністра Маргарет Тетчер, бізнесмен, меценат.

Народився в сім'ї селянина-працівника цегельні. В 1942 у віці 14-ти років Стефан потрапив до табору праці в Австрії. Як одного з наймолодших в'язнів його продали на ринку місцевому фермеру. Після того, як 1945-го року Австрію завоювали радянські війська, робітників з Радянського Союзу обіцяли репатріювати на батьківщину, проте потім виявилося, що їх везуть воювати на Далекий Схід проти японців. Стефан Терлецький втік і потрапив до британського сектору окупаційної зони.
1948-го року йому дозволили емігрувати до Британії. З того часу жив у Великобританії (Кардіфф, Уельс). Працював у пекарні, а вечорами навчався, зацікавився політикою, економікою та релігією. Незабаром розпочав свій бізнес, ставши власником готелю в Кардіффі.
1964 року С. Терлецькі вступив до Консервативної партії: «Я став консерватором тому, що на власні очі бачив і комунізм, і нацизм. Консерватори ж за демократію і бізнес — те, чого я та моя родина досі не знали».
Його політична кар'єра розпочалася в 1968, коли він став депутатом від Консервативної партії місцевої ради в Кардіффі (Уельс).
У 1974 Стефан Терлецький балотувався до британського парламенту, але програв тодішньому лейбористському прем'єру Джеймсу Каллагану. Згодом Стефан став відомим завдяки тому, що в сімдесятих роках він був головою місцевого футбольного клубу Кардіфф Сіті і, зокрема, завдяки боротьбі з футбольними хуліганами. Терлецький став депутатом парламенту у 1983 році, коли до влади прийшла Маргарет Тетчер. Був радником Маргарет Тетчер. У Вестмінстері він послідовно захищав свої праві погляди, зокрема намагаючись замінити День праці 1 травня на свято Вінстона Черчіля.
1983 року був обраний до британського парламенту, працював разом з Маргарет Тетчер (радник), зустрічався з Папою Римським Іоанном Павлом ІІ-им, президентом США Р.Рейганом, лідером СРСР М.Горбачовим, котрий цитував британському парламентареві Шевченків «Заповіт» українською мовою.
1984-го за допомогою британського міністра закордонних справ Терлецький домігся від тодішнього радянського міністра Громико, аби його батькові, якого він не бачив 42 роки, дозволили приїхати до Лондона. Пізніше Стефан Терлецький відвідував Україну зі своєю валійською дружиною. 1989 Стефана призначили представником комітету захисту прав людини в Раді Європи.
У грудні 1992 року королева Великої Британії нагородила його орденом командора Британської Імперії (С. В. Е.) за працю в громадському і політичному житті Великої Британії.
Вісім років С.Терлецькі представляв Великобританію в Раді Європи (за нього проголосували 650 членів британського парламенту). Колишній остарбайтер ніколи не забував своєї батьківщини та її мови. Він захоплюється історією й всі знахідки, що стосуються невідомих сторінок нашого краю, передає до музеїв Івано-Франківська.
С.Терлецький захоплювався футболом. Був президентом клубу «Кардіфф Сіті».
В останні роки життя С.Терлецький (член Консервативної партії Великобританії) — почесний член Європарламенту і член Палати общин британського парламенту. 1990 року королева Єлизавета вручила йому в Букінгемському палаці орден Командора Британської імперії.
В 2005-му році пан Терлецький видав автобіографію «Від війни до Вестмінстера», де розповів як після депортації з західної України до Німеччини після Другої світової війни потрапив до Великої Британії, де став політиком. .
Помер Стефан Терлецький 21 лютого 2006 року".

Терлецький в Україні мало відомий, але "не все золото що блищить"

 

Оце так приклад. Знашли галичанина британського політика. А чому в нього прізвище в транскрипції по-польськи? Коротше чудеса в Гарбузянах.

Для мене особисто по-справжньому і об'єктивно непересічних українців можна перелічити по пальцям. Всі решту піднімали чужі імперії.

 

Это плохо? Я не стыжусь, что именами Ваших земляков названы многие улицы моего города, например.

 

Безмежно вам вдячні за це, за те що принаймні "не стидитесь". Що поганого? Навіть не знаю. Хай би піднімали, раз інакше не виходило. Але для нас вони повинні бути в тіні тих, хто свою землю піднімав.