100 найбільш - відомих українців.

Степан Бандера

День народження 1 січня.

Ніколи не здаватися!

Слава Україні!​

 

Лесь Танюк - режисер, поет, перекладач і політик.

Народився 8.07.1938 у селі Жукин Київської області в родині вчителів. Працював ливарником на заводі Луцька, згодом був прийнятий до акторської групи Волинського обласного музично-драматичного театру.

Заслужений діяч мистецтв України ( 1995). Голова Спілки театральних діячів України (з 1991), Всеукраїнське товариства "Меморіал" ім. В. Стуса та Українського національного комітету по підготовці міжнародного суду над КПРС-КПУ член Президії Народного руху України.

 

Сашко Положинський народився 28 травня 1972 року у Луцьку. Свою співочу кар'єру, за власними словами, розпочав дуже рано, коли виступав на святкових ранках. Учасник групи ТАРТАК. Коли Сашка попросили сказати дещо хороше про себе,він посміхнувся і сказав: «Це неможливо описати словами…»

 

Таки маємо чим гордитися, українці! Читаймо твори Дмитра Івановича Яворницького і слідуймо його настанові: «Моїм правилом у житті було — працюй, працюй, не задивляючись уперед і не озираючись назад; працюй, не сподіваючись нізвідки й ні від кого ні нагороди, ні похвальби; працю й доти, поки не відмовляють руки й доки б’ється живе серце у твоїх грудях; працюй на користь твого народу й на пожиток краю, який тобі дорогий».

Так писав ще в 1913 році український історик, археолог, фольклорист, етнограф. Він змалечку марив славними запорожцями і жив ними все життя, наслухавшись у дитинстві бабусиних казок, а від напівписьменного батька — невмирущого твору Гоголя «Тарас Бульба». Саме відтоді «відчув у собі нездоланну жагу до запорозьких козаків і до всього, що їх стосувалося».

Він об’їздив усю Україну і закордон, вивчив переважну більшість тодішніх друкованих творів про козаччину. Згодом сам видав понад 200 праць, серед яких історичні дослідження, художні твори, нариси. За те був переслідуваний царською, заборонений радянською владами, звинувачений в українофільстві, сепаратизмі, націоналізмі.

Дмитро Яворницький народився 1855 року на Харківщині, в сім’ї збіднілого дворянина. Закінчив сільську школу в Сонцівці, Харківське повітове училище. Не закінчивши духовної семінарії, вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. Там, спілкуючись із видатними українськими вченими О. Потебнею, М. Сумцовим, прилучається до наукової роботи. Напрочуд здібного випускника залишають в університеті, де він захищає магістерську дисертацію з історії Запорожжя і здобуває звання професора. А згодом видає тритомник «Історії запорозьких козаків», монографію про кошового Івана Сірка. Але «за излишнюю любовь ко всему украинскому»розплачується п’ятирічним засланням до Середньої Азії.

Повернувшись із заслання, впродовж десяти років працює доцентом у Московському університеті, де викладає історію українського козацтва. І лише з 1905 року й до самої смерті у 1940-му проживає в Україні, де очолює Катеринославський (нині Дніпропетровський) історико-археологічний музей. В 1929 році Дмитра Яворницького обирають членом Всеукраїнської академії наук, але вже через рік забороняють публікувати його твори. А в 1933-му знахабніла більшовицька мара друкує в газеті «Зоря» плюгавий пасквіль про «контрреволюційну пропаганду» музею, проводить обшук у домі Яворницького, звільняє його з посади директора музею.

Гнітюче безробіття, постійне переслідування, брутальна зневага, сталінський Голодомор, і нарешті поради друзів втікати за кордон... Але Дмитро Яворницький переконливо твердить їм: «Ні, я все знесу, все переживу, все перетерплю, а землю свою не покину». Через сім років йому все-таки запропонували повернутися до музею, але зболена, згвалтована несправедливістю душа вченого відповіла глухотою.

Невтомний українець продовжує збирати й впорядковувати свої етнографічні, лексичні матеріали. Біля свого будинку він створив маленьке Дике Поле з ковилою, полином, пирієм і з насолодою спілкувався з друзями-однодумцями, творив свою неповторну Вкраїну для нащадків.

Безмежна любов скрупульозного пошуківця, «запорозького батька» до Вітчизни й нині — невичерпний енергетичний заряд для українців-патріотів і з вдячністю сприймається все новими й новими поколіннями. Стрічаючи світанкові росяні ранки, обіймаючи неозорі стежки, прислухаючись до дзвінкої мови, голосних ручаїв, замріяних трав калинового краю, Дмитро Яворницький відчував стогін Січі, зізнавався їй у щирій любові, набирався із джерела прапредків сили, пускав паростки по світу, і сила його безсмертя проросте у вдячних серцях та роботящих руках нащадків. Так тому неодмінно бути! Дарія ЧУБАТА,

голова Тернопільського міського об’єднання «Просвіти»

 

Параджанов Сергій Йосипович (вірм. Սարգիս Հովսեփի Փարաջանյան Саркіс Говсепі Параджанян; 9 січня 1924, Тбілісі - 21 липня 1990, Єреван) — визначний вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР (з 1990), лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1991, посмертно).

 

Лесь (Олекса́ндр) Олекса́ндрович Сердю́к (* 14 жовтня 1940, Харків — † 26 травня 2010, Київ) — український актор. Заслужений артист УРСР (1982). Народний артист України (1996). У радянській фільмографії знаний як Олександр, адже ім'я Лесь (названий на честь Курбаса) було надто «націоналістичним».

 

Олекса́ндр Петро́вич Довже́нко (*29 серпня (10 вересня) 1894, хутір В'юнище, тепер у межах смт Сосниця Чернігівської області — †25 листопада 1956, Передєлкіно, Московська область) — український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Довженко_Олександр_Петрович

 

Кость Антонович Левицький (*18 листопада 1859 — †12 листопада 1941) — найвизначніший політичний діяч Галичини кінця 19 століття — першої половини 20 століття.Співзасновник УНДП. З листопада 1918 р.- голова Державного секретаріату ЗУНР, потім — голова комісії з виборчої реформи при уряді. В липні 1941 р. був засновником і головою Національної Ради у Львові.

 

щодо відомих, і навіть вликих - не заперечую, але щодо українців
Ні те що він працював певний час на ст.Довженка, ні те що сидів у Хмельницьку, не робить його українцем.

 

Анатолій Борисович Солов'яненко (* 25 вересня 1932, Донецьк — †29 липня 1999, Козин) — Герой України (2008, посмертно), всесвітньо відомий український співак та видатний громадський діяч.Славна земля наша синами своїми-http://www.youtube.com/watch?v=lPLi0dtuui4&feature=related

 

Мені досить того, що він зняв один із найвідоміших УКРАЇНСЬКИХ фільмів в історії. І те, як він тонко відчував українську культуру. Підозрюю, більшість етнічних українців була меншими Українцями, ніж Параджанов.

 

І.Труш

 

Ю́рій Гера́симович Іллє́нко (*18 липня 1936, Черкаси — † 15 червня 2010[1], с. Прохорівка Черкаської обл.) — український політик, кінооператор («Тіні забутих предків»), кінорежисер («Криниця для спраглих», «Вечір напередодні Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою» (навіть якби він зняв лише цей фільм, про нього би вартувало згадати), «Легенда про княгиню Ольгу»), сценарист («Мріяти і жити», «Лісова пісня» — всього 47 кіносценаріїв)



---------- Додано в 00:27 ---------- Попередній допис був написаний в 00:20 ----------

Е́нді Во́ргол (англ. Andy Warhol, справжнє: укр. Андрій Вархола; *6 серпня 1928, Піттсбург — †22 лютого 1987, Нью-Йорк, американський художник українського (лемківського) походження, засновник художньої школи поп-арту (англ. pop art). Після успішної кар'єри комерційного ілюстратора, Воргол прославився як художник, кінорежисер, продюсер грамплатівок і письменник.



---------- Додано в 00:30 ---------- Попередній допис був написаний в 00:27 ----------

Оле́кса Харла́мпійович Новакі́вський (* 2 березня (14 березня) 1872, Слободо-Ободівка, тепер Ободівка, Вінницької області — †29 серпня 1935, Львів) — український живописець і педагог.
Талановитим і темпераментним експонентом краківського постімпресіонізму був уродженець зазбручанського Поділля Олекса Новаківський. Учень Я.Матейка, Унежицького й Вичулковського, він дуже багато завдячував Мальчевському. Не залишилися без впливу на нього Матейка та Виспянський.

Народився у с. Слободо-Ободівка (тепер Ободівка Тростянецького району, Вінницької області).

Мистецьку освіту здобув, навчаючись в Одесі (1888-92) у художника-декоратора Ф. Клименка та у Краківській Академії красних мистецтв (1892—1900) у Л. Вичульського і Я. Станіславського. Живописна манера О.Новаківського сформувалась на творчому засвоєнні принципів імпресіонізму. Довгий час працював у с. Могила біля Кракова.

З 1913 жив у Львові, куди переїхав за допомогою митрополита А. Шептицького. Новаківський, крім творчої роботи, займався і педагогічною діяльністю: мав надзвичайно багато учнів (кілька десятків), проте жоден з них не перевершив самого Новаківського.

В 1923 заснував у Львові мистецьку школу, що стала відомим осередком малярської культури у Західній Україні.


---------- Додано в 00:33 ---------- Попередній допис був написаний в 00:30 ----------

Авґусти́н Іва́нович Воло́шин (* 17 березня 1874 — † 19 липня 1945) — український політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття, греко-католицький священик, 1938 прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 став президентом цієї держави, Герой України (посмертно).
Народився 17 березня 1874 р. в с. Келечин Волівського округу (нині — Міжгірського району) на Закарпатті, в сім'ї сільського священика. Освіту здобув у семінарії та у Вищій педагогічній школі в Будапешті, після чого брав активну участь у культурному русі краю[1].

1917—1938 — директор вчительської семінарії в Ужгороді; автор ряду підручників.

Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923—1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925—1929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.

26 жовтня 1938, після того як, празькі влади заарештували прем'єр-міністра Андрія Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустили уряд, Волошин був призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 став президентом цієї держави.

Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в Празі.

У травні 1945 заарештований радянськими спецслужбами. Помер у московській Бутирській в'язниці 19 липня 1945 року.


---------- Додано в 00:36 ---------- Попередній допис був написаний в 00:33 ----------

Си́мон Васи́льович Петлю́ра (* 10(22) травня 1879, Полтава — † 25 травня 1926, Париж) — державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил.

Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).


---------- Додано в 00:42 ---------- Попередній допис був написаний в 00:36 ----------

Петро Іванович Калнишевський (*~1690-1691, Пустовійтівка — †12 листопада 1803) — останній кошовий отаман Запорозької Січі у 1762 та 1765—1775 роках. Православний святий (вшановується як Петро Багатостраждальний).
Народився 1691 року в селі Пустовійтівка Лубенського полку біля міста Ромни. Походив з української шляхти.

Був військовим осавулом, потім суддею Війська Запорозького низового. У 1762-му обраний кошовим, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий з посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим.

За доблесть у російсько-турецькій війні 1768 — 1774 років Військо Запорозьке дістало подяку від цариці. Кошовий отаман став кавалером найвищого ордену Російської імперії — Андрія Первозванного, йому було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта.

Відстоював права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшин та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах, тим самим перешкоджаючи планам Росії щодо колонізації причорноморських степів та посилення російської присутності в Україні. Відомо, що Петро Калнишевський знаходився у товариських стосунках із князем Потьомкіним-Таврійським.
Князь Потьомкін виступив на засіданні уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі 23 квітня 1775 року. 4 червня за схваленим планом 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручника Петра Текелія, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою.

Завойовники розграбували військову скарбницю, припаси, архів, церкву. Разом із старшиною Калнишевського було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди доправлено наприкінці липня 1776 року. Монастирському керівництву було наказано утримувати Калнишевського «без відпусток із монастиря, заборонити не лише листування, але ще й спілкування з іншими персонами та тримати під вартою солдат монастиря».


---------- Додано в 00:52 ---------- Попередній допис був написаний в 00:42 ----------

Ники́фор (Єпіфа́ній) Дровня́к (*21 травня 1895, Криниця —†10 жовтня 1968) — український художник-примітивіст з с. Криниця, що на Лемківщині (Польща). Мав принаймні 10 імен, під якими фігурував у мистецтвознавчих книжках цілого світу. Наприклад: «Никифор з Криниці» , «Никифор Криницький», «Ян Криницький», «Матейко з Криниці», «Мастер з Криниці», «Лемко Никифор».

Як художника Никифора (українець-лемк Н.Дровняк) світ відкрив 1932 року, коли в Парижі в галереї Леон Марсель експонувалася його виставка з 200 малюнків. Цей захід організував Львівський народний музей імені Т.Шевченка. Митець-самоук був визнаний одним з найцікавіших з-поміж майже сорока своїх колег. Польський художник Єжи Вольф опублікував нарис "Маляр наївного реалізму у Польщі" ("Аркада", 1938) і від того часу кілька десятків років Никифор був у центрі уваги і митців, і глядачів, яких захоплювала його самобутня творчість. Потім були виставки у Польщі. Але справжню славу митцю принесло експонування його робіт у Парижі 1959 року. Відтоді творчість Никифора набула світової популярності. За право вважати його "своїм" досі сперечаються офіційні особи кількох держав. І є за що.

У своїх творчих пошуках Никифор керувався християнською філософією. Біблійна тема – одна з провідних у його малярстві (зокрема, серія "Молитовник"). Багатою є його спадщина й світської теми: Никифор розгорнув перед глядачами сотні картин, які розповідають про життя українських лемків та їхньої батьківщини – Лемківщини

 

Це вже лірика.

 

Іва́н Степа́нович Марчу́к (*12 травня 1936, Москалівка, Лановецький район, Тернопільська область) — народний художник України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка. У 2007 році потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британсьа газета «The Daily Telegraph».До 1988 року творчість Івана Марчука не була офіційно визнана Спілкою художників, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки у 1979 і 1980 роках у Москві). І лише 1988 року його прийняли у члени Спілки художників України. Приблизно з тисячі творів і близько 20 персональних виставок складається доробок художника.
Іван Марчук є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанизму», це — назва, яку митець жартома дав своєму стилю. Вiд слiв «плести», «пльонтати»: картини нiби створенi з клубочкiв чудернацьких ниток. Стиль майстра справдi не пiддається жодним хитромудрим класифiкацiям.
Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню у власній державі, Україні.
Про періоди своєї творчості художник говорить: „Іноді мені на виставках кажуть про мої роботи, що такого ще ніколи не бачили, а я кажу — коли б ви таке бачили, то не бачили б мене.






---------- Додано в 14:06 ---------- Попередній допис був написаний в 13:43 ----------

Миросла́в Миха́йлович Ско́рик (*13 липня 1938, Львів) — композитор і музикознавець родом із Львова, народний артист України, лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри композиції Львівської консерваторії, голова Львівського відділення Спілки композиторів, секретар Спілки композиторів України, керівник Центру музичної україністики.
Його твори регулярно виконуються в Україні, інших країнах колишніх республіках СРСР, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, а також у США, Канаді та Австралії. Часто виступає як диригент і піаніст з виконанням власних творів.




Твори
«Мойсей», опера
«Повернення Баттерфляй», балет. (Скорик- Пуччіні)
«Вальс»
поема «Сильніше смерті»
«Гуцульський триптих»
концерт для оркестру «Карпатський»
твір для струнного оркестру «Сюїта»
твір для струнного оркестру «Партита»
концерт №1 («Юнацький») для фортепіано з оркестром (1977)
концерт №2 для фортепіано з оркестром (1982)
концерт №3 для фортепіано з оркестром (1996-1997)
концерт для скрипки й оркестру
кантата для хору й симфонічного оркестру «Весна» (на слова І. Франка)
кантата для скрипки і фортепіано «Людина» (на слова Е. Межелайтіса)
соната для фортепіано — цикл «В Карпатах»

Музика до драматичних спектаклів та понад 40 фільмів, зокрема:

1964 - Тіні забутих предків
1967 - Як козаки куліш варили
1971 - Жива вода
1972 - За твою долю
1974 - Гуси-лебеді летять
1974 - Особисте життя
1979 - Гришкові книжки (мультфільм)
1981 - Високий перевал (Мелодія ля-мінор)
1991 - Нам дзвони не грали, коли ми вмирали
1994 - Царівна (серіал)
2007 - Лис Микита
рондо
варіації
твори для дітей
солоспіви на слова Т. Шевченка
численні естрадні пісні

http://www.youtube.com/watch?v=hP2vgiHwIeE

 

Вячеслав Максимович Чорновіл — відомий український політик, державний діяч, публіцист і журналіст — народився 24 грудня 1937 року (за документами 1 січня 1938 р.) у с. Єрки Звенигородського району (нині Катеринопільський) Черкаської області у родині сільських учителів.
Він не став Президентом України. Але став її національним Героєм — посмертно. Його вбили в русі — у дорозі, по шляху до тієї, іншої України, за яку він платив здоров´ям і життям.

 

Віта Семеренко!!!
ВІТАЮ! ПИШАЮСЬ!

 

Легіні, нє?

 

А ,Янукович,вупше-то - українець?

 

Не по темі, але думаю жи нє.