Всі ми трошки дивні. Немає однакових людей на світі. Але хтось намагається слідувати стандартам і стереотипам, а хтось дозволяє собі залишатися самим собою. Не треба примушувати себе робити те, що не хочеться, тільки для того, щоб слідувати стандартам (звичайно, в розумній мірі!). Бути дивним - а чому б і ні, якщо це не доставляє внутрішнього дискомфорту ...
Я теж дивна людина. Я люблю споглядати, роздумувати і вести філософські діалоги, я люблю людей і тварин, і я за мир у всьому світі я одиначка і маю всього одного душевного друга, і то в іншому місті. Не переношу натовп і крики. У мене загострене почуття справедливості, але я оптимістка - сподіваюсь виграти джекпот, щоб створити благочинний фонд і допомагати тваринам, дітям і старим. Але усе це заважає мені нормально жити в сьогоденні.
Пам'ятайте першого Хама сина Ноя? Дивним був хлопець - не доречний. Всі іноді буваємо не на своєму мiсце.Одягнений на пляжі, або тверезий сумний серед веселих та п'яних . У радянські часи сом був дивним. Зараз усяких емо анімешників та вах хоббітів наплодили. Вже праве стандартний тiльки що не файчу та дівок не мацаю і майже не крадну "типу фізкультурник " а ще падло-м'ясо риби птиці терпіти ненавиджу.
Асадов Эдуард Чудачка Одни называют ее чудачкой И пальцем на лоб - за спиной, тайком. Другие - принцессою и гордячкой, А третьи просто синим чулком. Птицы и те попарно летают, Душа стремится к душе живой. Ребята подруг из кино провожают, А эта одна убегает домой. Зимы и весны цепочкой пестрой Мчатся, бегут за звеном звено... Подруги, порой невзрачные просто, Смотришь - замуж вышли давно. Вокруг твердят ей: - Пора решаться. Мужчины не будут ведь ждать, учти! Недолго и в девах вот так остаться! Дело-то катится к тридцати... Неужто не нравился даже никто? - Посмотрит мечтательными глазами: - Нравиться нравились. Ну и что? - И удивленно пожмет плечами. Какой же любви она ждет, какой? Ей хочется крикнуть: "Любви-звездопада! Красивой-красивой! Большой-большой! А если я в жизни не встречу такой, Тогда мне совсем никакой не надо!"
:confused::confused: Я себе теж вважаю диваком (та і всі хто мене знає) але в позитивному смислі цього слова. Відчуваю що хороше воно те моє дивацтво, тягнуться до нього люди...
Тоді уточню: Та не чіпайте їх, якщо шкоди не роблять, нехай собі живуть. А для решти випадків у вас є сокирка. Правда раджу ручку сокирки обмотати матерчатою (!!!) ізоляційною стрічкою. У разі чого не залишає відбитків пальців, та й з руки не вислизне.
Ну,мене вважають дивною з двох причин:за погляд в очі і за те,що рубаю правду-матінку не вагаючись навіть незнайомим людям.Себе дивачкою не відчуваю,а шо думають інші-то таке
Слухайте,то ви як про мене... Я теж рубаю правду -матінку,без перебору і паузи...деколи сама й обпікаюсь,але то таке,страшенно не люблю говорити поза очі, і пліткарів не терплю.
А з вигладу пухнаста... ------------------------------------- Про дивних... Для дивних (хто знає польську). http://www.youtube.com/watch?v=psi7FS5eTTQ
Дивитись прямо в очі, коли людина говорить - психологічне навантаження на неї. Це неприємно. Людині здається, що розглядають її обличчя, і не задумуються над її словами, ігнорують їх. Насправді це говорить про те, що той, хто дивиться прямо в очі, не відчуває, і не хоче чути інтонацій голосу, і тому намагається "прочитати" емоції "з обличчя". Як правило - це недовірливі люди. Цього треба було б позбавитися і котролювати свій погляд. Це буде тоді, якщо дійсно слухати і чути співбесідника.
Не можу з Вами погодитись. Людина з чистою совістю не уникає погляду. Відсутність візуального контакту у будь-яких стосунках не є нормальною. Уникання його навіть характерне для деяких розладів (аутизм).