Доля чи вибір?

Ви знаєте щось в тому таки є, бо зауважила що як тільки подумаю собі що від того що я похвалилась мені хтось позаздрить, то так мені і стається. А як думаю позитивно, той вчинки і людей довкола себе сприймаю інакше і відповідно доля лягає.

 

а я по менше беру собі до голови... помагає....

тільки деколи не дуже - вішають часто...в мафії

---------- Додано в 19:24 ---------- Попередній допис був написаний в 19:15 ----------

позитивне мислення... цікаво, тільки складно...легше закритися і сховатися за маскою... а що під нею деколи і сам не знаю....
пробувати скинути все і відкритися тяжко, але пробую...

 

тут тяжко сказати, вчинок можна зробити сьогодні а наслідок буде за 50 років

 

Це зрозуміло. Але я питала про вік, з якого віку починаючи це правило діє. Наприклад, без дозволу батьків взяли цукерку зі столу (чи зірвали яблуко із сусідського дерева), наставили синців у бійці з сусідським хлопчиком у 8 років, а наслідок - у 58?.. чи з пізнішого віку?..

 

Мені здається трошки по іншому, такі великі проміжки часу містять в собі щось схоже на розгалуження гілля. Тобто кожен поворот і кожна дія виводить на новий рівень, і потім нове розгалуження. Якщо постійно нити і стенати, то може завести в безповоротні хащі, де вже буде людині здаватись, що так було завжди.

 

То цікаве питання. Я не знаю але якщо так собі щоб пагаваріть, чомусь в євреїв існує Бармицтва і Батмицтва. То може від того часу починається відлік? Хоча в католицькій церкві до Сповіді приступають в 7-8 років. А ще один чоловік мені сказав що в дітей до 5-ти років своїх гріхів не може бути.
Он так і виходить, що невідомо коли цей час починається.

 

думаю з народження
хоча це філософське питання тут можна довго говорити
просто коли ми говоримо про долю то знімаємо відповідальність з себе мовляв я став наркоманом така моя доля

---------- Додано в 13:20 ---------- Попередній допис був написаний в 13:17 ----------

тут справа не в гріхах
наслідки від наших дій бувають і хороші

 

..а Ви впевнені, що всі Ваші здобутки лежать лише на Вашому фундаменті?.. А як же перша книжка, яку прочитала мама (а наркоману, може, не прочитала), вихований батьком характер (а в наркомана, може, не було батька - Ви ж не на його місці), і т.д.

Я не заперечую власні здобутки (вони мені по відчуттям теж часом потом і кров"ю даються), але чим далі живу, тим більше розумію що все оте подальше "моє" базується на немоєму фундаменті.. незалежному від мене.
Я могла народитися не в той час і не в тому місці, не у тих батьків, не в тій країні, не з тими "вихідними даними" в душі, тілі і генах- і хтозна чи все пішло би так, чи інакше.

 

Якщо би ми всі мали однакові схильності, не від нас залежні і не нами закладені, з народження, то всі були б Ломоносовими.
..та і як знати, чи крихта щирої любові з рук пияка не важить більше для міцного майбутнього фундаменту людини-особистості аніж холоднувата байдужість і відстороненість людини з академічним титулом?..

Я не хочу сказати що людину роблять тільки інші люди і обставини. Коли/якщо отримає певне "просвітлення" в більш дорослому віці, то буде здатна відділити себе від умов свого попереднього життя, вийняти із себе "не те", вставити "те", розібрати і зірбати себе по частинкам,і "ліпити" так як сама важатиме за потрібне.. але поки вона йде до цього моменту, вона дуже обумовлена тим, з чого її зробили люди в процесі її соціалізації. Без інших людей людина (саме такою чи іншою, і взагалі) людиною не стає. Це теж потрібно враховувати.

 

То правило не є людьми видумано, тому хто може знати?

 

Ахметова

---------- Додано в 16:15 ---------- Попередній допис був написаний в 16:13 ----------

Гарно сказано.
Головне - правдиво.
П.С. У більшості людей так і не знаходиться часу на самоперебудову...

---------- Додано в 16:26 ---------- Попередній допис був написаний в 16:15 ----------

Кожен сам може собі підвести риску свідомості - прийняття власних рішень.

Цікаві самі рішення - адже вони завжди різні в різних умовах. Ще цікавіше, що людина іноді робить протилежні рішення в однакових умовах - (наприклад тверезою чи напідпитку...) А тут ще одна дилема - п'яний, перевтомлений, сонний, виснажений - це іноді один і той же стан

Тобто виходячи з кореня проблеми - не можна впадати у стан не контрольованості (не перевтомлюватися, не напиватися, не заощаджувати у сні), щоб не накоїти дурниць, за які потім буде дуже "абідна"...

Але все ж таки результат - один і той самий -

атакуй, не атакуй...

- усе марнота марнот. І враховуючи тлінність тіла лишається одна істина - це результат.

А результат, як на мене - це підсумкове ставлення до всього, що відбулося в житті.
Тобто для Бога важливо - як ми поставимося до подій, що відбулися в нашому житті, а не до самих вчинків, які ми здійснимо - звідси і поняття блудного сина, і поняття дитячої невинності...

 

Час - так, бажання докопатися, побачити, захотіти і змогти змінити.. не одягнути зовнішню маску, а дійсно змінити щось.

"Человеку необходимо дать средства для восполнения пробелов в его конструкции, а без этого предъявлять ему претензии все равно что сидеть и рассуждать о том, что утюг должен быть одновременно и персональным компьютером. Давайте прорабатывать на собраниях, давайте лозунги на нем писать: «Вперед, к прогрессу!» Он все равно останется утюгом. У него там нет того, что нужно для компьютера" (И. Калинаускас "Игры в которые играет Я")


Оффтоп в цій темі (а може і не оффтоп..)про зміни в собі, довкола себе через зміни ставлення до світу, звідти ж:

Полюбить, принять Мир очень сложно, потому что сознательно, бессознательно, полусознательно мы привыкли относиться к нему как к противнику, который противостоит нам и который нужно преодолеть, победить, переделать. Мы гордимся победами в этой борьбе, гордимся и ими отмеряем вехи в истории человеческой цивилизации. Может быть, по отношению к цивилизации так оно и есть, но по отношению к внутренней реальности человека эти победы ничего не прибавляют, они не снимают противоречия, они не делают наши отношения с Миром отношениями любви.

Полюбить – значит сдаться, значит снять дистанцию. Любовь – это прежде всего отсутствие дистанции, явной или скрытой. Снять дистанцию, позволить Миру быть в себе и себе позволить быть в Мире – это и есть подвиг духовной любви.

Это трудная любовь. Это трудная любовь, потому что надо полюбить бесконечность. Надо перестать видеть Мир как противостоящий человеку, его штучности. Надо увидеть в нем красоту, надо увидеть его влюбленными глазами. А это всегда было очень трудно. Я – пылинка на песчинке, затерянной в бесконечности Вселенной. И Мир – самодостаточный, которому нет до меня никакого дела, с которым всегда во всей истории человечества нужно было сражаться. Это добро и зло вперемешку, это необузданность природной стихии, это непознаваемость социального бытия, это не поддающееся познанию, учету и контролю нечто под названием Мир. Не вырезанный кусочек по вашему вкусу. Нет. Мир как таковой!

Но ведь и мы, если посмотреть на нас беспристрастно, тоже чудовища. Та же смесь добра и зла, та же неуправляемость природных стихий, та же неподконтрольность социального бытия. Но если удается посмотреть друг на друга глазами любви, тогда нечто свершается, нечто происходит, то, о чем говорили, мечтали и свидетельствовали великие мистики всех времен и народов.

Что же изменяется? Что изменяется практически? Прежде всего исчезает психологическая суета, мелочность.

Почему она исчезает? Потому что возникают понимание и чувствование необходимости и достаточности всего сущего в вашем персональном бытии. Вы иначе начинаете воспринимать, переживать и осмыслять такие вещи, как боль, страдание, страх, радость, счастье, восторг. Все становится другим. Другим, потому что ни с чем не нужно бороться, ничего не нужно стараться выбросить. Если хочется что-то изменить, то в вас есть внутреннее знание, что это возможно только путем изменения отношений между вами и Миром.
Духовность – это работа

Такое событие не ведет к блаженному псевдоблагополучию, то есть отдыху, как часто многие подсознательно, иногда сами того не понимая, надеются. И свои устремления к отдыху обозначают как духовные устремления. Простое желание отдохнуть от сложностей жизни выдается за стремление к духовности, а под духовностью здесь понимается некоторое блаженное состояние, когда можно наконец заслуженно отдохнуть.

Духовность – это работа, работа любви. Любой любящий человек знает, что любовь это не отдых. Любовь есть предельное напряжение всех чувств, мыслей, ощущений. Это полнота жизни, а полнота не может быть отдыхом. Полнота не может породить ощущение расслабленности. Хотя переживание полноты бытия и порождает ощущение пребывания в Мире как дома, исчезновение ощущения неуверенности: а там ли я, а здесь ли мне надо было бы жить, в это ли время, среди этих ли людей? И вообще, имеет ли ценность одна персональная жизнь, может быть, нужно мыслить сразу пакетами воплощений? Как некоторые говорят: а что там мыслить одной жизнью, подумаешь, какое-нибудь энное количество десятков лет!

Отношения с Миром

Известно, что когда человек находится в социуме, социум пытается его зафиксировать в конкретном определенном образе, поэтому не принято, чтобы человек имел несколько образов, это сразу вызывает напряжение и негативную оценку. А вот когда он «верен себе», то есть верен одному и тому же костюму, одной и той же прическе, одному и тому же выражению лица, вот тогда молодец, социальная «цаца». Это естественно, потому что социум стремится к повышению уровня предсказуемости. Это характерная особенность его устройства. Если человек не осознает устройства, внутри которого он пребывает, то думает, что так и надо и что он такой и есть. Некоторые умудряются этот образ, этот костюм, это выражение лица не снимать даже ночью. На всякий случай.

Когда человек выбирает другие отношения с Миром и ему удается их реализовать, он открывает свое многообразие, свою пластичность. И тогда верность самому себе выразится в реализации как можно большего диапазона своего многообразия. Человек поворачивается к Миру различными сторонами, и Мир в ответ поворачивается к нему своими разнообразными гранями. Такой человек не изменяет чему-либо или кому-либо, такой человек изменяется.

Когда человек в таких отношениях с Миром и с собой, то, естественно, его отношения с другими людьми тоже приобретают иной характер. Он видит не только то, что ему упрямо подсовывают, то есть некий закрепленный образ другого человека, его таковость, а начинает видеть потенциальное многообразие каждого. Такой человек может преодолевать некий обязательный уровень конфликтности за счет того, что видит перед собой многомерное существо, что дает новые возможности нахождения путей друг к другу, возможности находить такие пути общения, которые преодолевают стандартный конфликт. И, обращаясь к этому многомерному существу, человек может посодействовать его пробуждению и его ощущению себя многомерным.

Поэтому и говорят, что самое духовное, что может сделать духовный человек для других людей, – это быть самим собой. Если в его задачу входит быть самим собой среди людей и при этом не маскироваться, тогда это колоссальная работа, потому что он своим поведением, своей реакцией, своим обращением к другим все время провоцирует вокруг себя другое взаимодействие с Миром.

 

Так.
Звідси питаня: якщо всі люди від початку були однакові - то чому так по-різному реагують, діють?.. чому у одних таке мислення, у інших - інше?
А з другого боку в народі кажуть: люди не міняються, горбатого могила виправить... підкреслюючи рідкісність випадків кардинальної перебудови внутрішнього "механізму" людини, її внутрішнього (а не на поверхні) переродження.
Я думаю, ставати з "лузера" бійцем, досягати чогось з нуля у всіх сферах не важче ніж стати з бійця лузером і почати втрачати всі свої досягнення - до нуля.. і та і інша перебудова важка - щоб вона стала не грою, а переконанням, внутрішніми змінами.

 

Ось тут входить в свої права філософія і різні вчення які говорять по різному. Але до спільного знаменника так і не дійшли.

Скажімо Жан Жак Руссо говорив що дитина народжується чистий аркуш паперу і в залежності від виховання і оточення в якому росте формується особистість. А інші філософи яких ми називаємо античні, вважали що діти народжуються вже із своїми готовими навиками і талантами, які потім або розвиваються або ні. А японці то взагалі фанатично вірять в генетику.

---------- Додано в 16:47 ---------- Попередній допис був написаний в 16:45 ----------

Ну від початку було тільки двоє - Адам і Єва, але їх діти чомусь були різні

 

Ніхто не казав. То я, захопившись, сама ж припустила, сама і спростувала.

 

Папір різної якості

буває з бавовни, бамбуку, навіть з муки