Вірші для душі

Когда умрет последний русский

Когда умрет последний русский,
(увы, когда-то все умрут)
Закроется тюрьма народов,
Россию людям продадут.

И, видя мерзость запустенья,
Сын спросит своего отца:
Что тут за люди раньше жили
И чем прогневали творца?

Отец, который видел русских
Еще живых, вздохнет в ответ:
Бог дал им более, чем прочим,
Но главный не открыл секрет.

Какой секрет? Его ты знаешь?
Его все знали, кроме них.
Точнее, быстро забывали
До бед своих очередных...

Так в чем секрет?! Ну ладно, слушай,
И сам его не забывай!
Секрет простой - говна не кушай
И людям тоже не давай!

Сын, обалдев, шо, все так просто?!
Конечно, в том то и беда,
Простую истину бедняги
Не понимали никогда.

http://pozandtiv.livejournal.com/124372.html

 

Тут ціла гілка є...
Є й для душі...

 

Дякую, але окремої теми на політичну тематику в цьому розділі не знайшов.
Думаю, тут актуальніше буде

"От Сяна по Кавказ!"


Коленвалы вращаются, кипят аккумуляторы,
В извилинах туманится, в висках и в пальцах зуд,
Прильнув к бутылок горлышкам, водители поддатые
Для дамбы возводящейся материал везут.
Пускай трудяги русские как следует стараются,
Пусть громоздят потеючи, щебенку и бетон –
По перешейку этому пойдут вперед украинцы
В свои края исконные –
В Кубань и левбердон (левый берег Дона – жаргон, «территория Российской Федерации»)
И там отстроят фабрики, засеют нивы нищие,
Нуждающимся выдадут и сало, и муку,
Отсталость ликвидируют, район в Европу вытащат,
С безграмотностью справятся, обучат языку.
Расселятся украинцы горами и долинами,
Аборигенам сделают не жизнь, а просто класс,
И будет то, что должно быть, - все станет Украиною,
Как прадеды задумали - "От Сяна по Кавказ!"(«территория Польши и Российской Федерации)

 

Маєте рацію.
Давно пора.

 

Кругом комуністи, а я не боюсь,
І правда нам стукає в двері.
Вкраїну збезчестив Радянський союз
І п'яний козел- чортів Ленін.

Її згвалтували Росія й Москва
І партія гадів червоних,
Наклали печать на стражденні вуста,
Споїли людей самогоном.

Везли на Сибір мілліони сердець,
Палили вогнем наші хати.
Концтабір чи розтріл- такий ось кінець,
Для тих, хто не прагнув мовчати.

Культуру топтав москалів шовінізм,
Глумився за різних обставин.
Знівечив країну гидкий більшовизм
Й жорстокий тиран- клятий Сталін.

Що гарного нам принесли москалі?
Матюк та іржаву бляшанку,
Зневагу до мови й святої землі,
Горілку і шапку-ушанку.

Так викинем все це сміття за поріг,
Загоїмо рану криваву,
Й збудуймо для себе й нащадків своїх
Вкраїнську за духом державу!

 

Є бородатий анекдот (теж "для душі" пасує)

Зустрілися два приятелі.
-ти чого ТАКий побитий, весь у синцях?
-бумеранг знайшов, він мене й понівечив.
-ТАК викинь його!
-ага, сам "викинь"...

 

Погарячкував я...
Якщо це вірші для душі...то я трАмвай....
ЗІ.Помацяв...нє..дрОтів нема...

 

Ромку...
Не гарячкуйте вдруге...
Душі - вони ж різного потребують.

 

Цей анекдот, думаю, більш український буде!


Іде Микола. Бачить Петро березу рубає.
-Петро, а нащо це ти березу рубаєш?
-Як це нащо? Завтра прийде москаль, побачить, і скаже «Родіна Моя.»

 

Ну, душа в мене бандерівська! :naci:
І я цим гордий!


СОН


Я бачив сон, немов зібрались ми гуртом,
Щоб справити велике свято;
Багато нас самих сиділо за столом,
І ще прийшло гостей багато.
І гості ті були неначе й не чужі,
Але було й одміну знати,
Як кинулись вони прожогом до їжі,
Забувши нас і привітати.
І бенкет розпочавсь; як хижі ті вовки,
Глитали гості нашу страву,
А ми сховалися в далекії кутки
І відтіль їм співали славу.
І як хто з них шпурне обгризений шматок,
Ми кидались, як ті собаки,
Ловили, хто пійма, й, вернувшися в куток,
Слізьми вмивалися з подяки.
А гості жерли все; роздулися, як піч,
І, страшно вирячивши очі,
Нас лаять почали, ми ж слухали ту річ,
Як слухають слова пророчі.
І кажуть гості нам: "Ми бити вас прийшли,
Чи хочете - ми вас скараєм?"
А ми вклонилися і смирно відрекли:
"Від вас батіг нам буде раєм".
І гості крикнули: "Давайте ж нам батіг,
Бо в нас немає чим вас бити".
І миттю кожен з нас по батога побіг,
Щоб волю тих гостей чинити.
І пуги принесли, і полягли самі,
Немов на тирлі тії вівці.
Та й кару прийняли, а як устали ми,
Було червоно на долівці.
Вони ж гукнули знов: "Скажіть ви нам тепер,
Чи нас ви любите як Бога?
Чи не ховаєте в душі яких химер
Та проти нас заміру злого?"
І знов ми відрекли: "Ми любим тільки вас!
Нема в нас іншої святині".
"Так доведіть же нам, як любите ви нас,
І покажіть на власній спині!"
Тоді на честь гостям звірями стали ми
Й змішалися в безладній січі:
Ми бились, різались, топтались чобітьми,
І брату брат плював у вічі,
А інший сам собі давав ляща в лице
І смикав голову чубату,
А гості тішились та, дивлячись на це,
Аж реготали на всю хату.
І снилося мені: ми Матір волікли,
Хто за косу, а хто за ноги,
Зривали одіж їй, і били, і товкли,
Аж кості хрускали в небоги.
І стався дикий крик, пекельний, навісний...
Враз бризнули струмки криваві...
Тут кинувсь я від сну, але той сон страшний
Мене не кидає й на яві.


1893
© Володимир Самійленко

 

Був тут єден..
Бандерівець нік...
десь в бані...

 

ТАК трудно бути більшим націоналістом за Бандеру. А за горлопанство завше писок били.

 

Бандерівці :naci: були, є і будуть!!!
бо
Націоналізм - FOREVER!

 

Умгу...

 

Броди

Ідуть бої. Біжать на захід німці.
Та воля в Україну не прийде!
Її несуть невільні українці
Під поштовхом катів з НКВД.

Невільні визволителі! – така от гірка правда.
Попереду й позаду лише смерть!
Лунатиме до них брудна команда
Як пестріне їх одурений стрілець.

Не з хлібом-сіллю вийдуть галичани—
З тавром СС і кров”ю на устах.
Стрічатимуть понуро-величаво
З німецьким автоматом у руках.

Героями не стануть переможці,
Багато їх загине на війні.
Помруть за окупантів наші хлопці
У себе вдома чи на чужині.

А переможені ще довго будуть гнані,
Забуті і прокляті. Та чомусь
Тих, хто боровсь за Україну
Також колабарантами назвуть.

Лежить у полі упівська могила,
Співає Соловей, аж огортає жаль,
А деякі манкурти і донині
Тут чують голос птиці Нахтігаль.

============


БРОДИ

Коли нахмуряться широти,
І в небесах ударить грім,
Зітхає вояк, згадавши всоте
Громи на обрії своїм.

Згадаєш вишкіл, марші, коди,
Царя звірів на рукавах,
Свою Дивізію і Броди,
І побратима смерть в житах...

Минуло все - війна, Ріміні,
Пригас душі нестерпний біль,
І нині ось в чужій країні
Вже не вояк він, а "цивіль".

О, дні вояцькі давні, де ви?
Згубились десь поміж доріг,
І лиш в нутрі своєму лева,
Немов реліквію, зберіг.

І пронесе всі негоди
До дня грядучого, в якім
Туди на схід, на рідні Броди,
Піде у наступі новім.

Сам, наче лев - крізь ліс і гори,
Орлом над морем пролетить
І в битві з ворогом суворо
Смерть побратимову пімстить...

Лише не спиниться у Бродах
І не спічне, бо другий раз
Його чекає вир походу
Від Бродів ген - аж по Кавказ!

 

Накаркав... (с)

 

продовжу тему...

Лариса Миллер

Жили-были старик со старухой,
Жили самой обычной житухой,
Жили в оттепель, жили в застой,
Как живут на родимой шестой
Части суши – в трудах и под мухой.

Жили – были... На этом сюжет
Чисто сказочный сходит на нет.
Золотую им не дали рыбку,
Но зато ободрали, как липку,
Деда с бабой на старости лет.

Ни одеться теперь, ни поесть...
Все же что-то от сказочки есть
В нашей жизни, где спинка минтая
Стоит дорого, как золотая,
И подобных сюжетов не счесть.

 

Как нам измерить этот мир?
Ни километром и ни тонной…
Быть может лютой злобой черной
Или количеством могил?
Или количеством старух,
Что к нам протягивают руки?
Но их морщинистые муки
Едва ль тревожат сытый слух.
А может быть числом крестов,
Поверженных на землю с выси,
И бронзой бюстов для лжецов,
Отлитых им еще при жизни?
Какой корыстью осознать,
Какой жестокостью измерить
Во что мы перестали верить,
И что сумели потерять…?


© Copyright: Сказоч-Ник,

 

Олександр Афонін

Полин, полин - гірка трава
На нашій Україні.
Як в давнину вона росла,
Росте так і донині.
Полин, полин - кругом полин,
І в полі, і в канаві...
Тоді держави не було
І нині - без держави!
Полин, полин - гірке вино.
А скільки в нім дурману!
І нам відомо вже давно -
Не буде з хама пана!
Бо скільки хамів не візьмуть
І як їх не одягнуть,
Вони державу роздеруть
Й по хуторах розтягнуть!
І кожен там собі почне
Втішати власну пиху.
Народу нашому - на зле,
А ворогам - на втіху!
Ще й кожен хоче зверхнім буть,
Довести, що він кращий...
Говорять, в світлий день ведуть.
Насправді - тягнуть в хащі.
Від полину - в очах пітьма,
Немає жить наснаги!
Й пророка власного нема...
Так знову що - варяги?!

************

Нам оголошено війну!

Кому?! Мені? Тобі? НАРОДУ!
Яку ж бо ми вчинили шкоду?!
Нам оголошено війну!

І вже влаштовано блокаду -
Як в Вітчизняну - Ленінграду...
Нам оголошено війну.

Скажи мені, російський брате,
Хто нас так вирішив карати?!
Нам оголошено війну.

Так в ту війну були фашисти!
І ставилась мета – нас знищить!
Нам оголошено війну.

А нині хто? Багаті й ситі,
Ті, що у владному кориті,
Нам оголошують війну?!

Вони мільярди з газу крали,
А в нас – останнє забирали...
Й нам оголошують війну?!

Брехня брехнею поганяє.
Де правда – вже ніхто не знає!
Нам оголошено війну.

За їх мільярди з баришами
Знов платять нашими життями!
Нам оголошено війну.

Тебе примушують радіти,
Коли в нас замерзають діти!
Нам оголошено війну.

Нам ненавистю травлять душу,
Щоб дружбу вікову порушить.
Нам оголошено війну.

Нас лоб в лоб нині зводять, брате,
Щоб вік над нами панувати!
Нам оголошено війну.

А правда, брате, тут одна:
Це – проти НАС ОБОХ війна!

НАМ ОГОЛОШЕНО ВІЙНУ!

************

Хай Божий Дух і розум зійдуть
На влади нашої чоло...
Вона завжди була дурною
Але такої - не було!

***


Країна без назви і без перспективи…
Там всі однакові: що юні, що сиві,
Вони лише бидло для тих всіх, що зверху,
Там жити не можна — там можна померти.

Там все продається — і совість, і душі,
Там вільно всім дихать, як рибі на суші.
І нації ще в тій країні немає —
Хто ким себе хоче, той тим називає.

Біжать з неї люди, як воші від дусту,
Красунь продають у будинки розпусти.
Там все для людей — щоб не вчились читати,
Щоб швидше забули хто батько, хто мати,

Щоб з пам’яті витерлось слово «родина»,
А з ним «родовід», «патріот», «батьківщина»,
Там влада говорить, що всіх забезпечить,
І тих особливо, хто їй не перечить.

І той, хто отримав окраєць і пиво,
Вважає себе незбагненно щасливим.
А щоб оте щастя було ще й барвистим,
Щотижня гримлять феєрверки над містом.

Там влада всіх слуха й нікого не чує,
Собі лиш палаци та вілли будує.
Під себе гребе, що до рук попадає,
Чуже поділила — й своїм називає.

Там з всіх, хто живе, три відсотки жиріють,
Мільйони ж у голоді й холоді скніють.
Там слово так люблять і так поважають,
Як хтось не так скаже, то просто вбивають.

Там влада вся чиста, морально здорова,
У неї все є, а немає лиш… мови.
Навіщо ж вона? Є посади і слава,
За них продали і народ, і державу…

Якщо ж хтось з чужинців оце прочитає,
То скаже, що в світі такого немає.
А я відповім їм, що знаю країну,
Де все оте є, бо вона…

 

Євген Маланюк

ЧОРНА ЕЛЛАДА


Руїна. Руїна. Як фатум, як вирок.
Назавше. Навіки. Крізь вир поколін.
І жадного сенсу, і жадної міри
На тричі покараній, клятій землі.

Пригноблені, вбогі, непевні будівлі, -
Розхристаний вітром зів"ялий барок.
Над простором квилить княгиня в Путивлі
Та небу кидає погрози пророк.

Вітрам на поталу - руїна, руїна.
Вікам на загладу - зомлілий простір...
Ні-ні, не Христос, не Христос, Україно, -
- Злочинець Варрава харчить на хресті!