Велесовиця – сакральна абетка давніх росів, основа сучасного українського алфавіту

Стаття яка підняла важливі питання походження української мови.
Матеріал з сайту - http://sviatoiar.uamodna.com/articl...siv-osnova-suchasnogo-ukrayinsjkogo-alfavitu/
____________________________________________________

Питання формування древніх сакральних слов’янських текстів за допомогою особливої та унікальної абетки, яку нині прийнято називати "велесовицею" ("влесовицею"), пов’язане з верствою найвищих осіб рахмано-волхвівської духовної системи, яка діяла на Землі у останні 80 тис. років.

Нині назва цієї абетки, "велесовиця", не вповні вірно відтворює історичну роль, духовну суть, особливе значення древнього письма, його вагу для людства. Адже носії такої, найвищі духовні особи, рахмани та волхви, власне і були тими історично загадковими аріями, або Старотцями, Старощами, яких згадує "Велесова книга" (див. статтю "Арії – найвищі духовні отці слов'ян")


Велесовиця на дощечках "Велесової книги" (скоропис, відтворення)

Унікальність цієї абетки заключається в головних принципах її побудови, які міцно пов’язують кожен звук та кожну букву:

- у ній кожному окремому звуку відповідає тільки одна окрема буква (знак);
- у ній кожній окремій букві (знаку) відповідає один-єдиний звук.

Такі принципи дозволили рахманам використовувати унікальну абетку для сакрального кодування священних текстів, для словотворення, для складання особливих слів-абревіатур з глибоким духовним смислом (шляхом групування перших букв використаних слів).

Слова були направлені на славлення Творця, Прави (закону Творця), Світлого Ірію, душ славних предків. Мова рахманів та волхвів спонукала до постійного контакту з вищими світлими силами, славила їх. Нині ці сакральні слова-коди звучать для нас надто буденно, бо система прочитання закладеного в них глибокого духовного змісту зникла разом з її носіями.

Занесення з ворожого до Дулібії та Росі оточення у 9 ст. н.е. нової абетки у формі кирилиці, стало актом підміни головних сакральних принципів арійської "велесовиці" іншими, надто заплутанними та складними.
Кирилиця здивувала слов’ян нагромадженням значної кількості букв (в окремих варіантах до 54 знаків!), що значно ускладнило письмове відтворення слов’янського звукового ряду.

Одному звуку у ній могло відповідати декілька букв. Іноді таких було до 4-5 (!) на один звук.


Кирилиця – алфавіт створений Кирилом та Мефодієм у 9 ст. н. е. за наполяганням візантійського імператора Михайла ІІІ

Наприклад, звук "о" відтворювався буквами "он, оук, ота, ом, одь", а звук "у" - буквами "ук, оук, іжиця" та іншими. Стосувалось це й інших звуків та букв. У кириличній абетці отримали місце букви без звукових відповідників у мові давніх слов’ян. Серед таких були букви "псі, йота, іжа, ето, ень" та інші. Складними були і правила застосування букв...


ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ на - http://sviatoiar.uamodna.com/articl...siv-osnova-suchasnogo-ukrayinsjkogo-alfavitu/

 

Є таке українське слово "полягає"
Унікальність цієї абетки полягає в ...

Чи не написав цю тему, на яку Ви посилаєтесь, якийсь українофоб з Росії, щоб потім знову дражнити українців: древні укри, Христос - українець, викопали Чорне море і тому подібним.
Людина, яка допустилася такої грубої помилки в сучасній українській мові, чи може вона щось дійсно варте уваги написати про писемність десятитисячолітньої давності?

 

Добре було б навести приклад того звуку і тих букв.
Навпаки, в живій мові звуків набагато більше, ніж букв, які позначають ті звуки. Фонетика кожної мови, і української зокрема, дуже складна. Хто чув, наприклад, як розмовляють центральноукраїнці, галичани, закарпатці, чує, як різні звуки (характерні для говірок тих місць) звучать по-різному, але позначаються однією і тією ж буквою. Наприклад, "ч", "щ" на Черкащині звучать не так, як, скажімо, на Хмельниччині чи Полтавщині.

Якби у тій велесовиці кожному звуку відповідала одна буква, то тих букв було б з до сотні, як не більше.

Хто над цим не задумувався, сприйме подібні тексти як аксіому.
Промовте, наприклад, вголос, "тітчина хустка". Ви почуєте "тіччина хустка". І таких випадків в українській мові до біса.

Наприклад, слово "хазяїн" вимовляється старими людьми як "хадзяїн", причому "дзь" звучить мяко, як один звук.
І, по ідеї, мала би бути окрема буква для цього звуку. Адже "з" в слові "хазар" звучить не так, як "з" в слові "хазяїн" (не переводимо на тему: не хазяїн, а господар, оскільки слово хазяїн, хазяйка існує в живій українській мові)

Я - не філолог, тому мій допис - лише зауваження дилетанта, який трохи цікавиться мовами. Далі дискутувати не маю ні достатнього досвіду, ні бажання.

 

А ще порівняти із звучанням старогрецької мови

 

Щоб зрозуміти процес формування української мови, важливо знати, що таке велесовиця (слов'янська, рахманська, давньоправославна, роська, давньоукраїнська абетка та сакральне письмо).

Аналіз велесовиці варто проводити не тільки на базі "Велесової книги", текстів скопійованих Миролюбовим дощечок, що були знайдені на Слобожанщині на початках 20 століття, та які викликали наукові суперечки стосовно їх автентичності, але і на основі інших даних.
Усе через можливі правки та вставки у велесовичні тексти "Велесової книги" від царських ідеологів та переписувачів, які після наполеонівських воєн привезли з Франції якісь "дивні" слов'янські тексти (ті, за переказами, опинились у Парижі з Анною Ярославною), і почали копіювати такі, вводячи у тексти ідеологічно потрібне...

Важливішим є вивчення більш даніх велесовичних текстів, не переписаних і не виправлених, на довговічних матеріалах свого історичного часу. Але чи існували та існують такі?

Виявляється, що так...

Читайте статтю "Рахманські сакральні тексти велесовицею" на -
http://sviatoiar.uamodna.com/articles/rahmansjki-sakraljni-teksty-velesovyceyu/
__________________________________________________________________________________

Полеміка довкола Велесової книги, суперечка щодо її історичної цінності та автентичності так би і залишились справою прихильників книги, як і противників такої з табору академічної науки, якби не оприлюднені знахідки металевих речей з велесовичними написами періоду кінця 1 тис. до н. е. - середини 1 тис. н. е.

То про що ж говорять знайдені велесовичні написи?

Нещодавно в інтернеті з'явились фотографії сімейних реліквій - металевих речей слов’янського періоду, на яких велесовицею, методом "скоропису", характерним для дощечок Велесової книги, вертикальною в'яззю, вирізано назву древньослов’янської держави - РОСЬ.

Дослідники вважають, що наявність таких артефактів - це прямий доказ існування давньої Роської держави в центральному слов’янському, Вісло-Дніпровському регіоні.



В публікаціях з цього приводу відзначаються й особливості зазначеного письма, велесовиці, які перетворюють його на сакральне письмо. Найважливішим у цьому випадку є виконання двох головних правил:

- окремому звуку повинна відповідати тільки одна окрема буква (знак)!
- окремій букві (знаку) повинен відповідати тільки один єдиний звук!

Звідси, головною ознакою сакральності письма, була і є однозначність передачі буквено-звукової інформації. У велесовиці, роській азбуці, як і нині в українській мові, звуки та букви чітко прив'язані один до одного, виходячи з умови виконання головного принципу - як пишеться, так і говориться.

Саме це дозволяло давнім слов’янам-росам та їхнім духовним Отцям, Рахманам і волхвам, тисячоліттями користуватися унікальною велесовичною абеткою для сакрального кодування священних текстів, для словотворення, для складання особливих слів-абревіатур з глибоким духовним змістом, об’єднуючи перші букви застосованих слів.

Принципи сакрального письма добре ілюструє сакральний надпис на пластині у вигляді кільця, що віднайдено десь у Волинському регіоні, на якому велесовична абревіатура звучить так - *СВРГІЄОЦЬ*.
На думку фахівців, роською, нині українською мовою, вислів мав звучати - *СВАРОГ І Є ОТЕЦЬ* (на русском - *СВАРОГ И ЕСТЬ ОТЕЦ*). При цьому слова СВАРОГ і ОТЕЦЬ теж абревіатури з глибоким духовним змістом.



Надпис на кільці чітко витримує основні принципи сакрального письма і показує, якою була велесовична буква "О" у давнину і якою вона залишалася аж до моменту формування візантійськими монахами у 9 ст. н. е. складної, а тому не сакральної, кирилиці.

У новотворі древньому знаку штучно "розширили" діапазон звучання, аж до трьох звуків, "О", "ОУК", "У", та почали нав'язувати таке трактування букви усім мешканцям регіону, слов'янам та не слов’янам!

На просторах Верхнього Поволжя у 15-16 столітті, у кириличній версії почав домінувати звук "У". Тому напис РОСЬ звучала там виключно як РУСЬ, втрачаючи при цьому закладений у неї сакральний зміст.
Сказаному є й інше підтвердження...

ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ на - http://sviatoiar.uamodna.com/articles/rahmansjki-sakraljni-teksty-velesovyceyu/

 

Мене якось відразу (не відразу, по-правді кажучи, а лише зараз) зацікавило походження слова "Рахман", адже звучить воно зовсім не по-слав"янськи.

Цікаво, Ви, пане @Kozak z Dibrovi, задумувались, читаючи ті міркування про велесовицю, що це за слово?
А я от поцікавився, бо дуже часто зустрічається прізвище Рахманов, яке по звучанню далеко не слов"янське, а ближче туди до тюрків (турків, туркменів, казахів, башкирів).
Так от, є таке арабське слово:

https://www.analizfamilii.ru/Rakhmanov/proishozhdenie.html

Цікаво було би знати, як це арабським словом (яке має конкретне значення в арабській мові, як, наприклад, слов"янське "милослав") почали називати духовних отців древніх росів.

І вже заодно. Як це японці, китайці живуть тисячоліттями без сакральних букв і звуків? І нічого, справляються.
Нам би вперед дивитися. Електромобілі почати випускати чи мобільні телефони. А у вільний час - стрічками зав"язувати довге волосся, як три тисячі років тому.
На мою думку, у всіх слов"ян - одне давнє коріння. І у чехів, і у словаків, і у поляків, і у українців, і у росіян, і у хорватів (низький уклін пану Юрку).
Тому ріпа, репа, rzepa, řepák, Ряпата, Рэ́па, vrzina repa (віповідно: укр, рос, польськ, чеськ, болгар, білорус, хорват) звучать однаково (майже однаково).
Тому що ця рослина є однією із складових харчування древніх слов"ян задовго до того, як сюди завезли картоплю.

 

Я так розумію, що ця мова мертва (не важливо - ця абетка реальна, чи міф). Але якщо пишуть про її звучання, мені чомусь стає далі нецікаво

 

Ви розумієте, якось лінгівісти визначають, як звучали ті чи інші звуки колись. Тобто, з великою ймовірністю доводять, що вони звучали саме так. Воно, звичайно, було би краще послухати магнітофон, але - на жаль.
Це потрібно читати, вивчати, розуміти, чи вірно робиться логічний висновок, чи ні, але це - для фахівців.

Як на мене, то я не дуже вірю у сакральність звуків. Древні люди, можливо, і вірили у сакральність звуків та слів, тому не "вспоминали имя Господнє всує", на чорта казали "нечистий", щоб собі не нашкодити, боялися вимовити слово "ведмідь", щоб не накликати біду.
Але говорити у 21-му столітті про сакральність звуків, думаю, не дуже доречно з погляду науки. Слово - воно і є слово. Для носія мови воно щось значить, а для того, хто не знає мови, воно або зовсім нічого не значить, або означає щось зовсім інше.
Наприклад, українське "рот" для українця, росіянина означає те, що нижче носа в голові, для німця "rot" означає "червоний", а для англійця "rot" означає "гниль".

 

А хіба, наприклад, "бог", "мур", "гетьман", "праця", "страва", "мандри", "рада", "нарада", "майдан", "сенс", "ректи", "пагін" та багато інших сучасних українських слів звучать "по-слов"янськи"? Ні. Адже сучасні українці є не нащадками не тільки словен (як їх називають літописи), але й багатьох інших народів.

Щодо слово "рахман", то за весь світ не скажу, але принаймі у нас, тобто на теренах України, так називали радника (наприклад, зараз ми кажемо "радник президента", а раніш сказали б "рахман президента"). Ще можу відзначить, що слово "рахман" скоріш походить від слова "брахман", адже з давнини (щонайменше на протязі останіх 2300 років) це слово було дуже відомим (згадайте, наприклад, літописця Нестора, котрий писав про брахманів). Це так само, як і з "монгольськими" словами "сенс" та "ректи" (тобто хоча й вони теж не слов"янські, але вживаються тепер як "справжні українські").

Відносно ж самої "велесової книги", то я трохи її читав; дуже нагадує стару мову північних ляхів (тобто кривичив та в"ятичив), але до української мови не має ніякого відношення. Хоча в самій "велесовій книзі" написано про це, але щоб її прочитати без помилок, для цього треба дуже гарно володіти польською мовою (я володію нею "не дуже")... Щодо так званих "перекладів" цієї книги, то їх треба викинути на смітник. Наприклад, там написано "дажбо", тобто перекладається як "навіть", але якісь дурні перекладають як "Даж Бог"; або там написано про "готь" (тобто про готів), але перекладають таким чином, що начебто йдеться про якусь тварину на ім"я Готь...

До речі! в "велесовій книзі" дуже добре зазначені причини, чому Русь змогла загарбати Україну. Я навіть навмисне з"ясував ці обставини. Виявляється, що це правда про "іранську кінноту"; адже навіть офіційний договір був між Іраном та Візантією! Тому у козаків (хазар) завжди була нестача кінноти, але на допомогу приходила іранська кіннота. Отож, коли москаль Святослав (його чогось ще й шанують українці!) з кінним військом винищував українців, руйнував міста, села та заселяв спустіле лівобережжя Дніпра чудью, кривичами та в"ятичами, тогді його "візантійські партнери" відволікли на себе іранську кінноту... Саме тому, потім вже українці разом з литвою винищили Русь... Звісно, це вже тема більш до історичного розділу (хоча "велесова книга" є саме типовий тогочасний "історичний літопис", а не якась "сакральна книга" про давню Рось-Росію-Московію, як це намагається видати пан "Козак")

Хоча... мене більше цікавить саме українська мова (я навіть український словник філософських звуків складаю). Крім того, перекладаю давні філософські тексти з давньогрецької, тому доводиться вивчать й досвід стародавніх болгарських, руських, славенських, сербських та польських перекладів... До речі, я вже багато читав цей форум (теми про українську мову), але чомусь ніхто не згадує про греків. Хіба українці вже забули, що крім славенської та руської мов, рідною мовою України можна вважати ще й грецьку (навіть Руські князі та Українські гетьмани про це писали в офіційних документах). Ось, наприклад, чому руською мовою казали "істотность", а українською "істотність"? Тому що цього вимагає грецька вимова...

 

можна застудитися.

Мене насторожують "мовознавці", які так пишуть замість "протягом" або "впродовж"...

 

А хїто сказав, що у(впродовж неправильно?

 

Схоже ніхто з учасників теми так і не прочитав запропонованих вище статей:

http://sviatoiar.uamodna.com/articl...siv-osnova-suchasnogo-ukrayinsjkogo-alfavitu/
http://sviatoiar.uamodna.com/articles/rahmansjki-sakraljni-teksty-velesovyceyu/

Бо ці статті пояснюють головне: більшість сакральних слів в українській мові є давніми велесовичними абревіатурами духовного змісту, які створені рахманами та волхвами у слов'яно-роські часи і до них.
Досить лишень поглянути на порівняльну таблицю велесовиці та українського алфавіту.



Вповні очевидно, що кирилиця, яка, на відміну від велесовиці (що має три десятки знаків), містить від 49 до 54 (!!!) знаків - це новотвір від Кирила та Мефодія, який виконаний за настановою Візантійського імператора Михайла ІІІ у середині 9 ст.н.е.
Вона - елемент гібридної війни проти правдивого слов'янського рахманського православ'я (старотцівства за "Велесовою книгою", якому десятки тисяч років), бо задумана ворогами як засіб руйнування даньослов'янського, давньоукраїнського світогляду.

Нині українська абетка на 80-90 відсотків збігається з велесовицею (порівняйте з кирилицею, де відсоток співпадань з українською абеткою не перевищує 50 відсотків).
Крім того, прочитання велесовичних текстів через українську мову дає найповніше розуміння цих текстів, особливо слів, які є абревіатурами чи шифрограмами - скороченим викладом слів, де відкидається частина букв, як, наприклад, у поняттях
ОЦЬ (Отець) чи СВРГ (Сварог).

Абревіатурність та складання шифрогмам - це спосіб кодування інформації, зумисного ущільнення сакральних текстів (при усуненні розділових знаків та проміжків між словами)...

І стосовно поняття РАХМАН.
Воно - сакральна абревіатура, що є синонімом понять Старотець, Старець, Старший Отець, Староща (духівник найвищих духовних рівнів).



Поняття розшифровується так:
РАХМАН - Рівнів Атману (духовних) Хорса МАН (чоловік).

При цьому варто зауважити, що слова Атман, Хорс, Ман - теж сакральні абревіатури.
Варто знати і інше: Рахмани найвищих рівнів посвяти, називались ще й Аріями!

Стосовно шанування в Україні Рахманів (Старотців, Старців, Аріїв) - то їм було присвячено одине з найбільших свят року - Рахманський Великдень (його святкували три дні, починаючи з 1 липня).

Рахманськими вважались і святі місця, як, наприклад, Рахман гора на Львівщині, чи численні духовні центри України та слов'янського світу.
Рахманські центри обіймали визначні місця, як, доречі, і Високий Замок у Львові - Діброва - тисячолітнє місто попередник Львова

Пам'ять про рахманів збереглася і у назвах населених пунктів (як село Рахманівка на Подніпров'ї).

Рахманів зображали на знакових речах у кожній українській хаті, у образі козака Мамая (Мамай - теж абревіатура), як духовного воїна поряд з символічними речами, які характеризували необхідні якості рахманського служіння (духовне відання, стійкість, вірність і т. п.).



Стосовно найвищих Рахманів, а саме Аріїв, рекомендую прочитати наступну статтю
"Арії – найвищі духовні отці слов'ян" -
http://sviatoiar.uamodna.com/articles/ariyi-nayvyschi-duhovni-otci-slovyan/

 

Прочитайте ще раз уважно, що сказав @manur.
Він якраз стверджує, що "протягом" і "впродовж" - це саме ті слова-синоніми української мови, одне з яких і потрібно вживати.

 

- Ще МАН потрібно було розкласти по буквах.
Ман у значенні "чоловік" часто вживається в ідіші (одній із єврейських мов - є ще івріт).
Фамилия? - Сахаров. - Точнее! - Сахарович. - Еще точнее! - Цукерман.
А КУБА розшифромується як Коммуніст У Берегов Америки (Той острів назвали Кубою задовго до того, як там захопив владу комуніст Фідель Кастро)
Вибачте, але якщо десь хтось говорить про сакральність букв чи слів, або про те що 666 є числом диявола, і що 7 - щасливе число, а 13 - нещасливе, або треба три рази плюнути через плече, коли жінка з пустими відрами перейде дорогу, то я такого не читаю.
Коли хтось вірить у подібні речі, хай собі вірить. А для мене чорна кішка нічим не відрізняється від білої чи моругої кішки.

 

Перепрошую шановного п.manur а. Авдитор, який нас перевіряє, пішов до пана Едзя, і я на хвильку вліз в ЛФ. Є така приказка. Що сліпий не добачить, мудрий (себто я) додумає. Про яку тут увагу може йтися

 

Схоже моя порада прочитати статті про роську велесовицю та рахманське письмо так і не була почута...

А намагаюсь донести головне - інформацію про надзвичайний факт, який руйнує усі затерті теорії про минуле України та про походження української мови!
Справа йде про артефакти з велесовичними написами, яким, за припущенням дослідників, 1,5 - 2,3 тисячі років!!!

Звідси виникають запитання:
1. Чи зацікавлять мовознавців слов'янські (давньоукраїнські) абревіатурні написи докириличного періоду з Вісло-Дніпровського регіону?
2. Чи готові вони прийняти те, що велесовиця не видумка ентузіастів, а реальне історичне письмо слов'ян-росів-українців глибиною у тисячі і тисячі років?
3. Чи будуть здатні такі мовознавці зрозуміти сакральну мову Рахманів, великих Отців українського народу та слов'янства, озброївшись лишень застарілими радянськими теоріями та зневажливим ставленням до величі Рахманських предків?
4. Чи здатні вони відкинути візантійсько-московську байку про Кирила та Мефодія, як великих "просвітників", і побачити правдиву історію походження українського письма від Рахманської велесовиці?

 

По-перше, російський вираз "на сквознякє" перекладається на українську мову виразом "на протягу".

Треба вже зовсім не розуміти українську мову, щоб перекласти "на сквознякє" як "на протязі". Адже російському слову "сквозняк" відповідає (хоча й не буквально) українське слово "протяг"; але у іменника "протяг" НЕМАЄ такої форми відмінювання як "на протязі" (адже іменник "протяг" – це саме чоловічий рід, а НЕ жіночий).

Можете перевірити:

(1) протяг
ПРОТЯГ – Академічний тлумачний словник української мови

(2) форми іменника "протяг" у різних відмінках:
„протяг“ синоніми, антоніми, відмінки та тлумачення слова

(3) форми дієслова "протягти":
„протягти“ синоніми, антоніми, відмінки та тлумачення слова

(4) форми прикметника "протяглий":
„протяглий“ синоніми, антоніми, відмінки та тлумачення слова

Тобто Ви на власні очі можете бачити, що у всіх вищенаведенних формах, літера "г" ніколи не переходить в "з".

А тепер Ви на власні очі можете побачить, наскільки буває "очевидною" помилка:
ПРОТЯГ - Тлумачення та орфографія на СЛОВНИК.НЕТ
Тобто Ви самі бачите, що "творці" цієї таблиці цілком помилково поставили форму "на/у протязі".

Хоча... я ж Вас не знаю... може там, де живете Ви, замість слова "протяг" вживається слово "протязь" (в сенсі російського "сквозняк")?


По-друге, такі дієслова як, наприклад, «протянути», «протягнути», «простянути», «простягнути» (та всі похідні від них іменники й прикметники) – це саме давньогрецькі слова (адже сучасна українська мова є "рідна дитина" давньогрецької мови). Наприклад, хіба хто з украінців не знає такі давньогрецькі слова як, наприклад, "праця", "страва", "кака", "зараз", "коїти", "чинити", "чин", "пагін" та сотні інших? Чи хіба хто з українців не розуміє та не відрізняє наші рідні давньогрецькі префікси "про-" та "прос-"?

Наприклад, «протягнути» та «простягнути».

про - тягнути
προ — с греческого на русский

прос - тягнути
προς — с греческого на русский

Або хіба хто з украінців не знає такі давньогрецькі слова як, наприклад, «тяну» та «протяну»?

«προτείνω» – «προ» + «τείνω» – те саме, що й «протяну» («про» + «тяну»)
προτείνω — с греческого на русский
http://translate.academic.ru/τείνω/el/ru/

Тепер порівняйте форми дієслова:

я «тяну» – «τείνω»
ти «тянеш» – «τείνεις»
він/вона/воно «тяне» – «τείνει»

я «протяну» – «προτείνω»
ти «протянеш» – «προτείνεις»
він/вона/воно «протяне» – «προτείνει»


По-третє, українці вже впродовж тисячоліть вживають такі форми слів:

В чоловічому роді:
«в протяг» свого життя – тобто «впродовж» свого життя
«в протягу» свого життя – тобто «впродовж» свого життя
«на протягу» свого життя – тобто «впродовж» свого життя

В жіночому роді:
«в протязь» свого життя – тобто «впродовж» свого життя
«в протяззі» («в протязі») свого життя – тобто «впродовж» свого життя
«на протяззі» («на протязі») свого життя – тобто «впродовж» свого життя

Раніше (але не в сенсі "тільки в сиву давнину") українці вживали саме грецькі форми відмінків цих двох іменників ("протяг" та "протязь"). Але (як відомо) у греків не було орудного та місцевого відмінків; тобто колись не існувало таких форм однини (підкресю: не множини, а саме однини!) як "протягом" або "протяззю". Простіше кажучи, грецькі вирази «на протягу» (в сенсі «впродовж») та «на протязі» (в сенсі «впродовж») вживались саме в давальному відмінку (кому? чому? "прогягу"; кому? чому? "протяззі", "протязі"). За правилами ж славенської граматики, вже були орудний та місцевий відмінки; тобто могли бути й форми однини «протягом», «протяззю», «протязю» (форми однини в орудному відмінку).

 

ким ? гуглом?

 

До чого тут "гугл"?

Я ж навів посилання:

Хіба Ви не бачите? Там дуже зрозуміло все написано.

Наприклад:

ПРО́ТЯГ (різкий струмінь повітря, що продуває приміщення), ПРО́ДУВрозм.Від протягу летять папери, і одчинились двері враз... (В. Сосюра); - Ніхто не хоче руки мити? - гукала Неля з коридора. Звідтіль чути було плюскіт води і приємний, холоднуватий продув (Ірина Вільде).

місцевий на/у про́тягу на/у про́тягах

„протяг“ синоніми, антоніми, відмінки та тлумачення слова

 

Вся ця велесовиця - справа віри. Артефактів тих часів не існує. Кажуть, що були, але зникли. Можна вірити в божественну суть Ісуса Христа, а можна вважати, що то був лише чоловік, хай і дуже розумний.
Ми не лінгвісти, що можуть зробити детальний аналіз тих текстів, а можемо лише схилятися до тієї чи іншої думки.
Я, наприклад, не маю ні найменшого бажання розбиратися в тих старослов"янських текстах - мені набагато цікавіше вивчати сучасні іноземні мови.

Лінгвісти кажуть, що в тих текстах немає граматичної сталості. Можливо, десь у наукових працях є наведені приклади.
Я, наприклад, із власного досвіду знаю, що якщо в якомусь діалекті одне слово заміняє інше, то це - скрізь і повсюди, інколи навіть викликає подив.
Приклад, українське слово "машина" в русинській (закарпатській) мові заміняється на "мотор" (з наголосом на першому складі). І то буде скрізь: і машина в розумінні автомобіль буде мотор, і швейна машина буде мотор, і, що мене здивувало, машина, як комп"ютер, буде мотор. Тобто, маємо лексичну сталість слова.
Інший приклад: тарілка - черепаня. Супутникова тарілка також буде черепаня.
Якщо на Черкащині у всіх словах, що починаються з голосної, добавляється звук "г", то це буде скрізь, навіть якщо в мову буде запозичено нове слово. Появився автобус, його називають гавтобуз, появився асфальт, називають гасфальт.

Фахівці кажуть, що такої сталості в велесовицьких письменах немає: щось на сербський манер, щось - на український, щось - на польський або чеський.
Перевіряти не маю охоти і часу, але вірю.

Існує (а чому б і ні?) ймовірність, що хтось вирішив побавитися. Телевізора футбола не було, от і придумав письмо.
Якщо була людина, яка з доброго дива розробила мову клінгонів Клінгонська мова — Вікіпедія

, то чому не припустити, що був не дурніший чоловік, що придумав те письмо, яке тепер називають велесовицею?

Такі мої міркування. Якщо хтось вірить у протилежне, його справа.