Сицілія

Італія, що б про неї не казали, не згадували - це моя любов. Тому, що Італія велика - це велика любов, і моя непрочитана книга. І тому, коли не знаємо куди рванути - їдемо в Італію, ніколи не помилишся.

Ще одним підтвердженням, наскільки вона може бути різна, була поїздка на Сицілію, з пересадкою в Бéрґамо. Там ми мали вільних більш, ніж декілька годин, тому не могло бути й мови, щоб залишитись в аеропорту. Тож я відкрила вікіпедію, і з'ясувавши, що в Берґамо можна подивитись, ми напланували відвідини Чітта Алта.

Приземлившись в аеропорту Оріо Ал Серіо першим завданням було знайти сполучення з містом. Нічого проблематичного - перед виходом з аеропорту ми знайшли і зупинку, і автомат на квитки, і сам автобус приїхав через декілька хвилин. Інтервал між автобусами 10-20 хвилин.

Північна Італія - це також інша Італія, головне для тих, в кого Італія асоціюється з брудом. Не забувайте, що Австро-Угорщина колись простягалась аж до адріатичного Трієсту, тому Австрія і її чистота ще подекуди присутня. І в Берґамо нам не довелось натрапити на купи сміття (на які ми натрапили в Палєрмо).

Ми не їхали автобусом аж до самого Чітта Алта (Верхнього міста), вийшли приблизно перед центром, щоб пройти пішки і подивитись на все зблизька. Було прохолодно (початок травня, близькість гір), що для екскурсій самий раз. Нижнє місто мені нагадувало великі австрійські міста дуже часто - широкі площі, перехрестя, а от архітектура будов вже суто австрійською не була, хоча і зустрічались деякі палаци. На одній з площ був концерт, вулиці були перекриті симпатичними італійськими поліцейськими (я ніде більше не зустрічала настільки симпатичних поліцейських).

Нагору, у Верхнє місто (вниз також), можна дістатись пішки, і вагончиком фунікулера. Ми виїхали, вже для того, щоб полегшити собі дорогу і скоротити час.

Решта - у фотографіях. Описувати свої враження досить важко, багато речей все таки потрібно бачити на свої очі - і дерев'яні інструктовані стелі у кам'яницях, де ще живуть люди, чути григоріанські хорали в костелі, ступити на меридіан. Сподіваюсь, хоча б трохи відчуєте атмосферу.

У Верхньому місті ми зробили 15 тисяч кроків, так що нозі нам падали, коли ми повертались назад. І тут нас чекала несподіванка - в центрі, звідки ми збирались поїхати назад в аеропорт, на зупинці не було автомата для квитків. Ну нічого, сказала собі я, не може бути такого, щоб не було виходу з положення.

Вихід був. Він був у вигляді автомату для квитків у автобусі. Біда була в тому, що він не приймав купюри, тільки дрібні, яких в нас не було. Переконавшись в цьому, я почала трохи панікувати - персперктива бути висадженою з автобуса годину перед відльотом мене не тішила. Тому я звернулась до акуратної пані з проханням розміняти п'ятиєврову купюру. Пані пошпорталась в гаманці, витягнула три євро, і сказавши, що в неї більше нема, втиснула їх мені в руку. Моїх п'ять євро брати не хотіла. Мушу сказати, я була розчулена.

 

Дверима в Сицілію ми обрали, звичайно, Палєрмо, куди ми прилетіли рейсом з Берґамо. Проте після прибуття ми в Палєрмо не затримались, бо воліємо жити в маленьких містечках, де мало туристів, і де можна подивитись на побут місцевих мешканців. Ми вибрали Терразіні (пам'ятаєте адвоката Терразіні із серіалу "Спрут"?) - воно було не надто далеко від аеропорту Палєрмо, сайти перевізників нам обіцяли хороше сполучення, то ж ми зупинились на ньому. Помешкання ми забукали на букінгу.

Я не очікувала, що сполучення буде настільки простим, настільки точним, настільки зручним. Справді, з аеропорту є пряме сполучення з залізничним вокзалом Палєрмо, а звідти їздять автобуси в Терразіні. На місці ми були години через дві після приземлення.

Чим ми займались в маленькому приморському містечку? Нічим. Ми вештались вузенькими вуличками, заходили в магазинчики, пили каву з сфольятеллі в кав'ярнях, влаштовували пікніки на пляжах. До речі, харчуємось ми коло моря дуже просто і завжди однаково, де б ми не були - це завжди рукола, оливова олія, прошутто або пршут, помідори, оливи, вино, білий місцевий хліб. Це ніколи не набридає, до речі. Ввечері ми ходили в ресторанчики, де нам готували рибу чи якихось морських потвор.

Це було одне з найкращих моїх днів народжень.

Що цікавого? Якщо колись будете в Терразіні (чи в якомусь іншому містечку, думаю, вони подібні), вас вразять вузькі вулиці без тротуарів. В кращому разі вони будуть мати півметра. Або 30 см. Ми їх бачили тільки на центральних вулицях. Вулиці такі вузькі, що коли автобус повертає в сусідню, то нерідко черкає об балкон будинку навпроти. Я не жартую зараз. З будинку виходиться переважно прямо на дорогу.

А якщо ви, прогулюючись по таких вулицях, побачите мотузки з гачками, що звисають з кожного будинку - не дивуйтесь. Відсутність тротуарів не дає змоги вивезти на нього бак із сміттям, тому пакети із сміттям вішають на гачок, а прибиральники, коли проїжджають вулицею просто їх знімають.

Ще один цікавий момент - я ніколи не бачила, щоб квіти у вікнах та на балконах поливали жінки. Це завжди робили чоловіки.

Футбол - це те, чим дихають італійці. На Сицилії це якась квінтесенція. Діти всі з м'ячем. Його копають всюди - на площах, вуличках, по дорозі, на зупинках. Де є метр рівної площі там діти копають м'яча.

В кав'ярнях дуже легко вичислити прибулих. Італійці (і всі середноземноморські жителі, здається) СПІЛКУЮТЬСЯ МІЖ СОБОЮ! Там не побачиш когось втупленого в телефон. Вони голосно говорять, кричать, курять, сміються, махають руками. Для них життя є реальним райт нау.

Бензозаправку на одну колонку я також побачила вперше в Терразіні. Просто між будинками стояла під дашком колонка, платиш картою і їдеш далі.

Церкви в під'їзді також йдеш отак по такій вузькій вуличці, і раптом бачиш табличку коло входу - церква отака от. Заходиш - і ти справді в церкві.

Фото Терразіні тут.

 

Спробуйте ще раз.

 

Відкрила все для всіх. )

 

Повертались ми додому з Катаньї (ага, знову серіал "Спрут"). Причина одна - ми хотіли бачити середзем'я Сицілії, ту частину, де нема моря. Тому ми попрощались з Терразіні, і поїхали в Палєрмо, подивитись місто і переїхати на протилежну сторону Сицілії.

Палєрмо... Вражень особливих нема. Місто контрастів. Не можу сказати, що зовсім не сподобалось, воно досить своєрідне - коло висоток може стояти ряд власних будиночків, які чомусь ніхто не зніс, і там все ще живуть люди. Між п'ятиповерхівками в частині ближче до центру між пальмами може стояти одинока величезна старовинна віла. Всюди сміття. Багато біженців.

Манера водіння італійців відома, мабуть, всім. Але тут ще роблять таке, чого я не бачила ніде - на червоний сигнал світлофора перед ним просто збереться зграя машинок (машинок, бо в Італії переважно їздять всі на малюсеньких машинках), ніде ніяких рядів, нікому до того нема діла, просто табун, і коли засвітиться зелена, вони там один одному махають і домовляються. ))

Ще в нас є одна така звичка - ми в кожній країні ходимо в Lidl (це така мережа супермаркетів, порівняно дешевих, але якісних). Ми ходимо задля цікавості, щоб порівняти асортимент. Звичайно, в кожній країні продають "свій" асортимент, орієнтований на місцевого споживача, так, я просто фігіла від асортименту пасти, ковбас і сирів, але від чого ми офігіли найбільше - це був бардак! Це був просто український базар, голосно грала музика, бігали діти, біженці кричали один на одного, валялись порожні коробки, ящики, пакети, папірці, промтовари були навалені однією великою горою. Ніде більше ми такого не бачили.

Квиток з Палєрмо в Катанью коштував 34 євро на двох. Шлях проходив серединою Сіцілії.

Що ми побачили по дорозі?

Кактуси. Кактуси ми бачили і перед тим. Кактуси різні і гігантських розмірів, всюди, як декоративні рослини і як хащі. Але ми не чекали побачити поля кактусів! Виявляється, їх вирощують. З кактуса опунції роблять вина, лікери, їх додають до салатів, десертів ітд.

Артишоки. Аналогічно - цілі поля артишоків. Ніколи не бачила їх вживу.

Взагалі, середина Сицілії - це поля і краєвиди. Це не нудний пляцок, це горби, на яких старовинні будиночки, корови, кози, мости. Ми не нудились, дивились у вікно, як в телевізор (у який вдома не дивимось).

Етна. О так. Зі сторони Палєрмо нам пощастило її побачити. На жаль, з морської сторони вже ні.

Отак на вечір ми приїхали в Катанью. Фото з Палєрмо тут.

 

Мандарини. Може тому, що це був початок травня, і вони були кислі? (Так, я пробувала)

 

Останній день ми присвятили Таорміні.

Про Таорміну я чула давно - і що це крутий курорт, куди їздять тільки багатії, і що це дуже гарно... але я не могла повірити, що це настільки гарно.

І не по християнськи дорого.

З Катаньї ми поїхали поїздом, милувались морем та інколи Етною, роздивлялись краєвиди, і коли я помітила вдалині на одній майже скелі містечко, спиталась чоловіка - якого чорта ті люди туди полізли будуватись? Так, то була Таорміна.

Ми вийшли на зупинці Таорміна, і майже одразу сіли на автобус... в Таорміну. Вона була над нами, на 200 метрів вище. І ці 200 метрів - це кілометри серпантинів, інколи з розворотом на 360 градусів.

Таорміна невелика, але надзвичайно красива. Вона затишна. Відпочинок там коштує дорого... я б, звичайно, не відмовилась там пожити декілька днів, лиш для того, щоб обійти усе. На жаль, в нас залишався тільки день

Цікаво, що решта сервісів для туристів - сувеніри, морозиво ітд, вони в такій самій ціні, не дорожчі. Харчування я б сказала теж. Ціни на прошутто і хліб такі ж. А от проживання куревськи дороге.

Розказувати і писати більше, мабуть, нема сенсу, якби когось зацікавило в інтернеті буде про все. Мої фото з Таорміни тут.

Отакою була подорож на Сицілію. Чотири міста, три сторони, два моря і одна гора.

 

Фактично так, смак трохи відрізняється, але принцип той же.

 

Реально, але роботи коло того...

Це стосується не тільки сфольятеллі, але й усієї італійської випічки, усі ті їхні бомболоні, каньолі, ченчі, і звичайно круасанти - це щось надзвичайне. Ніжне, не пересолоджене, тане в роті. Такого ніде нема, тільки в Італії.

Через два тижні лечу в Барселону, з пересадкою в Берґамо, тішусь тою кавою з випічкою як мала дитина. )

 

Де завгодно.

Стараюсь італійською. Це не важко. Але якщо треба більш розвернуто, то англійською.