Поетичні студії (відгуки, критика, поради)

Було б страшно - не питалася б... Дійсно цікава ваша думка.


Жива молитва - лиш коли її шепочеш...

Ще ліпше,як її на німо...

Так важко, коли те, чого так хочеш,

Безповоротно пролітає мимо.

Нічна розмова мовчки - одкровення,

На сповідь схожа чи на сповідання,

Ні слова вголос...

Але не мовчання...

Ілюзія,що ми разом...

І знов світання...

 

Файно, але другий рядок не зовсім зрозумілий.
У чертвертому ріже вухо "мимо".
Останні два рядки мають забагато складів, я би радила щось таке:
Ілюзія - ми разом...
Знов світання...

У першому теж трохи забагато складів. Можна "її" прибрати і тоді буде плавно йти.

 

В другому рядочку - про молитву душею,безслівною,подумки...
"Мимо" - мені теж ріже,але наразі нічого кращого не придумала (може підкажете)
Само по собі :
"Ілюзія - ми разом...
Знов світання..."
звучить дійсно краще,але у цілому вірші

 

Власне наприкінці вірша воно й звучить. Ну, мені...
Мене вчили так, що уявити, що читач по горбі на плівці їде. Із вірша треба викорчовувати пеньки, інакше читач заб'є собі м'яке місце.
Якось мені мої вірші редагували... Я після того довго відходила, довго взагалі не писала. Але то пішло тільки на користь.

 

Важко критику сприймати?

 

Тоді було дуже важко.
Мені було 16 чи 17 років.
Зараз - без проблем. Викинути, переробити... Я буду мучити вірша, скільки завгодно, поки не сподобається.
Тоді - вірші були часткою мене, моїми почуттями, емоціями, тому я критика не сприймала й не розуміла. Не вміла набрати дистанції.
Навчили. І я щиро вдячна за це.

 

Може мені таке легше тут сприймати, бо кризу критики пережила в малюванні.А може ще проявиться...

 

А це мій віршик, навіяний поганим настроєм, погодою та нудною лекцією:

І знову ранок, знову сірий день
Пливуть по небу хмари хмурі,
В навушниках лунає звук пісень
Потап зривається на крик: «Внатурі!!!!!!»
........................................
Холодний день, давлючий і нудний
Навалюється мокрою стіною
І час, завжди такий швидкий,
Стає тягучою гітарною струною
.........................................
Пусті пісні, слова, пустий мотив
Слова без змісту – просто їх набір,
Немов підібрані під неба чорний змив
Всій логіці людській наперекір...

 

Критику сприйму спокійно, адже в поезії я - 0.

 

Втопи мене в очах
розлий мене в сльозах
скоти мене по скронях
і розітри в долонях.
Тримай мене губами
а поцілуй руками
тоді вдихни до болі
пусти мене по крові
і рознеси по тілу
і доки не зомлієш
тримай мене в собі
у серці й голові....


ну, во...хай буде так..............

 

Українською біль не того роду.
І рима місцями запроста.
А загалом симпатично.

 

Я на могилi нашої цноти повалю хрест - ми самогубцi
я там, де крик малює ноти, натягну струни - нехай порвуться
я у момент нашого єднання, прижмусь губами - тепер навiки
я у колисцi нашого кохання, помiж рядкiв, посiю квiти
Я утверджусь, я камiнь, я природа
там, де шторм, i там, де тихо
Я вiдiрвусь, я вiтер, я свобода
там, де щастя, i там, де лихо
Я сонце покладу в кишеню
я зорi розтопчу ногами
я шторами закрию небо
я зроблю темно-темно
i так, як ти хотiла, вiзьму тебе собою
i тaк, як ти горiлa, палатиму з тобою

п.с. присвячується моїй зіроньці пані Грішній, що здійснила таке гріхопадіння зі мною, шо тіко наше велике коханнячко зможе нас обох врятувати
п.п.с. я кохаю теб, Олюся

 

Звучить як плагіат трохи. Перегукується із "я на сторожі коло їх поставлю слово".
І знову русизми.

 

О! Які люди в нас нові та які живі !!! ... Возрадуємося !

 

Політ душі широкий, а форма трохи тисне.
Але й така форма знайде своїх шанувальників.

 

Колись задали мені складне запитання: чи є у курки душа. То мене так збентежило, що аж шматок смаженої курятини застряв у горлі. Я пообіцяв курці, що подумаю. І ось:

РОЗДУМИ НАД КУРЯЧИМИ СТЕГОНЦЯМИ, ЩО СМАЖАТЬСЯ НА ВАТРІ

Душі в курей – скоріш за все – немає, та
Коли із ватри іскра вгору підліта,
А пахощі – у шлунку збуджують реакцію,
Ось-ось увірую в закон реінкарнації.

Тебе (за 10.30/ кільо) четвертовану
(Без вироку, без згоди, просто згідно Плану)
В один брикет разом із иньшими впаковано.
Так чиясь Карма завершилась невблаганно.

Ти ніґди не напружила атавістичні крила,
Когут не гнав тебе у закутки подвір’я,
Без неба, сонця, без бажань й жаги
Ти просто жерла: й набула ваги!

Я ж не здобув тебе в азарті полювання -
Купив на ринку, як лояльний громадянин
Без збитків для сімейного бюджету,
Як необхідну в раціоні компоненту.

Мить надійшла: й ти цього уікенду
Увійдеш в тіло одухотворенне
І станеш складником моєї плоті -
Й творити, і грішити будем разом потім.

Чиє ж єство реінкарноване в тобі?
Хто в мене увійде сьогодні на обід?
(Та, мабуть, я дарма аж так переживаю,
адже душі в курей – скоріш за все – немає).

Та все ж:
Щось зле на чоловіка кури діють:
Якийсь лінивий став, байдужий, капцаніє...
Та що поробиш, якщо на Батьківщині
Не розшукаєш ні орлятини, ні львівщини.

Червоні бугаї пасуться на Олімпі,
Німує мудра риба, нахабніють свині,
А посполито – серед ночі й серед дня
Навкруг панує курникова метушня.

вересень 2006 Микуличин

 

Liliyah Romanova дуже гарні вірші

 

Вспіти записати зпросоння, і головне -ніоднієї БУКВИ не переставляти!

 

А завтра – народ повстав,
Із гаслами, з прапорами,
Ми діяли – час настав
Чи з нами ви, чи не з нами.

Майдан обростав людьми,
А люди – духом єднання.
Ми знали, що влада – це ми,
Що в наших руках покарання.

Проходить дев’ята осінь,
І Нами керують звірі,
А ми (все ще голі й босі)
Застрягли в тупій зневірі.

І ось нам до Дня Свободи
Новий подарунок-сюрприз:
З Європою лжеверховода
Пупочний канат відгриз.

Під настрій чи до річниці –
Народу кляп у горлянку.
Питання до нас, українці:
Продовжимо грати в мовчанку?

21 листопада 2013 року