Пин обмакнув тоненький кінець паяльника у каніфоль і, підчепивши, крапельку припою приєднав зелений дротик до системи, що запускає детонатор. Після цього, він приєднав червоний дротик до іншого щаблю, аж за тим відклав інструмент и видихнув гидотний смрад з рота. Бомба, котру на зібранні нарекли лагідним іменем "Цербер" була готова ще вчора. Усередині була банка вибухової суміші у напіврідкому стані. Віді дна суміш відмежовувалась тонкою цинковою пластиною.А на самому дні, десь зо 3 міліметри концентрованої кислоти. Бомба мала б вибухнути через 3-4 дні, коли кислота розїсть пластину і здетонує суміш. Усі кольорові дротики і мигаючі лямпки стояли на поверхні з однією метою - надурити меткого мінера. У кращих традиціях холівудських фільмів мужній поліцей стікаючи великими краплинами поту обере червоний дротик, перетне його кусачками і лямпка перестане мигати, а поруч, відімкнена від батарейки клацне нехитра забавка з дитячох іграшки. задоволені поліцейські натужно видихнуть і по-геройськи вийдуть з будівлі оперного театру. Після того розміновану бомбу обережно помістять у спеціальний стальний контейнер з просвердленнми тоненькими трубками для відходу вибухових газів, на випадок детонації і відвезуть на полігон, щоб знешкодити залишки. Усе по інструкції. Та це суперечить плану, що його Пин розробляв аж два тижні. Оскільки група саперів потрується чадним газом і опиниться у реанімації, бомбу буде знешкоджувати старий підсліпкуватий Чуй з відділу вогнеохорони і пожежоприпинення. Бурмочучи лайливі слова крізь густі грубі вуса він не вагаючись перетне зелений дротик і лампочка згасне, мотороший бібікаючий звук стихне, а на поверхні відкриється захисна кришка і декілька самопальних шашок із гидким запахом кустарної вибухівки, що їх застосовують революціонери на півночі материка, упадуть долі і покотяться по гладенькій плиті. Чуй завмре на якийсь час, а коли шашки пересатнуть котитись, то він важко зведеться і голосно проклинаючи усіх революціонерів почне збирати шашки і запихати назад у контейнер. За тим бомбу відвезуть у відділок надзвичайних ситуацій у протилежній частині міста від оперного театру, а Чуй почне задумуватись хто саме йому вручить медаль за відвагу. над усе Чуй пишався своїми двома медалями. першу він отримав ще молодим, за відвагу у бою, коли йому відсікло руку, але він виніс на собі двох бойових товаришів, один з яких виявився з поважної графської сімї. Друга медалька спіткала його біля самого дому, уже в поважному віці. На думу з кавалером напали злодюжки і він застрелив усіх пятьох зі службового пістолета. Тепер Чуй вирішувавтиме важливе питання. З якого боку від перших двох він приткне нову медаль. Чи може між ними? Пин закрив зверху кришку і закрутив гвинти з чотирьох сторін контейнеру. Чудово. Залишається купити хороший спальний мішок.
У підземеллі було аж надто волого і доволі прохолодно. Пин ще раз увімкнув пристосовану до зору лампу і оглянув стіну. Біля самої пілоги надтонким стоматологічним буром було просведлено невеличкий отвір. Якраз такий як його талія із запасом у два пальці. Ехо-пристій показав що до кінця стіни всього лише пів-нігтя. Навпроти Пина стирчали два міцних дюбеля, що кріпились до важкої чугунної платформи трубами-тримачами. Залишалось чекати десь із півдня, після чого, довгим ричагом, а насправді ломом, вставленим у платформу, виламати брилу і відсунути на маленьких колесиках платформи назад. Потім Пин обезшумленими пилевсмоктувачем збере крихту стіни і пролізу всередину. Але до цього треба чекати ще півдня. Або й день, якщо погано порахована товщина пластини у бомбі. Натомість, Пин вимкнув лампу, навпомацки витяг із сумки бутерброд і заходився смакувати шинкою із майонезом з закрученим листочком салату. Не встиг він проковтнути третій шматок, як десь здалеку добряче гахнуло, а біля нього щось гучно хрустнуло. Пин швидко кинув недоїджений бутерброд у сумку, увімкнув пристосовану до зору лампу і вискочив із спального мішка. Пригнувшись він побачив, що в прорізах в стіні зявилися світлі шапари. Значить камінь тріснув. Залишається надіятись, що хруст вирізаної кладки почув тільки він. На поганий випадок у нього був швидкий план відступу. Та за стіною усе було тихо. Тож Пин здійнявся на ного, ухопив руками важіль і обережно натис і потім потягнув на себе. Добряча брила товщиною у півтора ліктя важко виїхала і крізь отвір вдарило яскраве світло. Та Пин був упевнений, що правильно обрав місце. Саме його отвір не видно із трьох встановлених у сховищі камер. І саме його отвір веде до полиць із вживаними пластиковими банкнотами. Потертими і старими, але не аж надто, щоб їх списати на знищення. Бо тоді усі номери індивідувальних кодів банкнот буде заблоковано. Крім того, знизу знаходилися не надто крупні, номіналом 100 і 200 золотих дублонів. Вище були 500-ки і під стелею, якраз на камеру однотисячеві золоті дублони. Пин дістав пилевсмоктувач і почав повільно очищати прохід від крихти. Якби в цей момент хтось засйшов у сховище, то за величезними пачками банкнот його б і не побачили. Та й не почули б. Очистивши отвір, Пин привіз низеньку дощечку на колесиках і пірнув всередину. У кожній сотій пачці може бути тривожний чіп. Але скоріш за все це слухи, або тільки у 500 і 1000 банкнотах. Знявши з шиї невеличкий сканер, Пин увімкнув його і почавсканувати кожну пачку, що її брав із купи. Наскладавши максимально можливу кількість на дощечку на колесиках, Пин подався назад і потягнув за собою гроші. Обережно перескладав пачки поруч біля стіни на застелену плівку він пірнув всередину знову. Десь за дві години роботи він витяг величезну купу пачок і вже після того встановив каркас, що не дав би завалитись купі грошей у діру. Звичайно перші пять рядів він залишив. Банк, що зберігав гроші мав прямий звязок із провладними корупційними колами, тому йому ніколи не бракне грошей, навпаки, він буде все більше наповнюватись. Тож його каркас буде все більше закладатись новоми надходженнями. Після каркасу, Пин обережно присунув брилу на місце і через бокові отвори заходився закривати пошкоджену штукатурку тонкими довгими маніпуляторами. Це зайняття забрало у нього найдовше часу, десь із дві години. Потім він витягнув інструмент, по можливості максимально зашпаклювавши дірки, з яких стирчали маніпулятори і заходився реставрувати стінку зі своєї сторони. Якщо людина не знатиме в котрому місці було зроблено отвір, вона навіть гупаючи ногою чи ломом, не зможе зрушити з місця вирізану брилу, котру, до речі Пин посадив на міцнючий клей. Закривши отвір, Пин почав зносити пачки банкнот униз, до стічної каналізаційної річки, через котру сюди і вів хід. Відкривши перший заслон Пин спинився. У ніздрі, закриті ватними пачками із льосьоном вдарив жахливий сморід. Трошки оклигавшись, він потяг пачки до другого заслону і вже там намагався не дихати через ніс. На березі річки стояла невеличка лодка із надпотужним малим мотором, котрий можна було донести сюди у рюкзаку не привертаючи уваги. Пин витяг лодку нагору і заходився переробляти її невеликі закриті плоти. У кожен з таких плотів він запхав пачок із грошима і закрив зверху на застібку плівкою. Позад кожного плота він встановив зовсім малі моторчики із гвинтами, а всередину до грошей укинув відстежуючий датчик. На випадок, якщо далі у підземному стічному тунелі буде якась решітка абощо. Цілий караван плотів із грошима вирушили у дорогу від центру міста до його околиці. Сам Пин зібрав усі інтрументи іпішов у зворотній бік. Там, вище за течією він піднявся по драбині наверх і опинився у підвалі старого будинку. себто у підвалі, підвалу. Свого часу він відстежив, хто в цьому будинку не користується пдвалом, відчинив замок і вже там почав робити хід них. У підвалі він витяг великий пакет, зібрав у нього свою засмерждену спецодежу, а поруч із полиці взяв нову. Волосся і шкіру відкритих ділянок протер вологими ганчирками із миючим розчином. У тому ж підвалі склав інструменти в зроблену нішу і, розпакувавши мішок цементу, почав розводити його із запасеною водою і заливати нішу із інструментами і смердючим одягом. Усе. залишилось вийти назовні. Обережно він відчиним залізні добре змазані двері, зачиним їх на замок і піднявшись наверх вийшов у коридор першого поверху. Назовні уже стемніло. Глянувши на годинник,Пин побачив, що саме опівніч наближалась. Ну гаразд. Він вийшов у пустий дворик, а з нього на брудну бокову вуличку у центрі міста. Тиша та спокій. Запхавши руки у кишені він пішки пішов додому. Звідси це займе рівно півтори години часу. Десь далеко-далеко вили сирени і пробивалось зарево від вогню. Хорошу бомбу Пин придумав.
Величезне ліжко, застелене мяким плюшом огортало собою дрімаючого Пина. Це він влітку спав на другому поверсі, а взимку, коли лютували морози, то переходив жити на перший поверх. Легкий неспокій не давав йому смачно заснути. Ось вже третя дівчина третьокурсниця інституту фізичного розвитку і самовиховання покинула його. Ніяк не міг зрозуміти на перших двох, аж раптом тут йому в очі кинули що він жмот і жити вона у нього не буде. Дивно, адже він віддав увесь третій поверх будинку для її потреб. Там була студія фізичної культури із пристроями і засобами для відновлення здоровя і гарного вигляду тіла. Біла окрема кімната з окремимою ванною. І навіть кладовка для жіночого вбрання, доволі велика. Та видно цього було мало, і голубоока дівчина жадала не тільки територію, а й кошти. От цього Пин зрозуміти не міг. Чи це вона розробляла план пограбування банку? Чи вона провела ще три тижні у смердючому підземеллі, вирізаючи брилу, повзаючи на пузі по вологих брудних підлогах? Ні! Це він і тільки він! То чому вона... Пин кліпнув очима, знявши погані думки і прислухався до новин, що якраз йшли з величенького візора у кутку кімнати. -...спеціальна комісія намагалась зрозуміти, чому революціонери так гидко вчинили. Була спроба вийти на ватажків і спитати "чому, чому ви це зробили?". Так крім пострілів у відповідь поліцейські не могли нічого ..." Пин задоволено посміхнувся. Ось і річниця трагедії, загинуло 412, отримало каліцтва 47, постраждало півтора тисячі. А й досі ніхто не здогадався розібрати купку банкнот, номіналом 200 золотих дублонів. Щастя - це доля. Пин ліниво перевернувся на бік і поповз до краю ліжка, що мало квадратну форму і у любу сторону мало три його зрости. Залишивши візор увімкненим він накинув безрукавку і спустився униз.
Пин визіл із ванни і загорнувся у теплий байковий халат. За вікном падав сніг, пришелепкуватий сусід Дзеко відгортав сніг від свого гаражу, а його кастрований пес голосно гавкав і ловив сніжний пух червоною пащекою. Пин закатав рукав халату і висмикнув корок із стоку. За півтора року він наїв округлу випираючу пузяку, його підборіддя опустилося, очі сповзли кутиками униз, бо щоки нещадно тягли їх до центру Землі. Пин спустився сходами на перший поверх і заглянув у винарню. Фацет з оцтового магазину сказав щоб він подзвонив, коли шампанське пустить піну. Натомість, пляшки спокійно лежали на пресованому сіні у деревяних відділеннях шафи і навіть не думали про дегазацію. Ця ідея із винарнею прийшла на думку його Катерині, вчительці молодших класів, що він її забризкав грязюкою з калябані, коли їхав із кегельбану. Пані разів дванадцять сказала, що все гаразд і не варто бути таким наполегливим, бо закличе копа, та Пин не відчепився і таки вмовив підвезти її до дому. Тепер Катерина водить його до Опери, тієї самої, де було встановлено контейнер із лапкою-вибухівко. Нерідко Пин замислювався, як це йому вдалося. Як у нього так вийшло, здійснити грабунок, затерти сліди і не попастись. Напевно перевелися оті дотошні детективи, що ходять у довгому пальті, курять смердючі гидотні сигари і з неймовірною дотошністю випитують бабцю, що бачила вона у ніч на пятницю півтора роки тому. На стлику поруч із мікрохвилівкою стояла золота запальничка. Пин узяв її, потер великим пальцем візерунок і підкурив ароматичну самокрутку, зібрану з гірських трав. За вікном пес заскавулів, а Дзеко несамовито заволав останніми матюками. Що вже сталося? Ну звісно, собаці лапа застрягла проміж решітки і бруківки біля гаражу. Дзеко голосно лаяв пса і намагався висмикнути лапу із пастки, отримуючи навзамін скавуління. Жінка із будинку що за озером казала, що Дзеко колись торгував унітазами і рекетири прийшли по гроші, тому били його ногами по голові. А продавщиця у магазині у найближчому селі казала, що то гебня його піймала і хотіла грошиків віджати, тому били струмом і надягали протигаз, що мав корок на кінці і не давав дихати. Пин пихкнув димом у вікно і поставив золоту запальничку сторчма. Треба кудись поїхати. Подивитися фьорди з гелікоптера, чи поплювати із Ейфелевої вежі. Ще можна взяти Катерину і відвезти її на прозору водичку в Домініканах. Але то все буде завтра. Сьогодні скажений пес і пришелепкуватий Дзеко уся розвага на день.
Нове зібрання скликав Майхрич, вже такий сліпий, що товстезні лінзи мало не чавили його старезного носа. Обабіч Пина сидів Чек і постійно щось тис у смартфоні. Навпроти сиділи Сварог і Олень. Ще мав бути Лор, та видно спізнювався. Вже сорок хвилин чекали, а його все не було. -ну то файно, не прийде вже Лор, може десь вліз - почав зібрання Майхрич -може треба му допомогти? - відірвався від смартфону Чек -хай сам викручується - махнув рукою Майхрич -як шуруп - реготнув Олень -або гвинт - байдуже кинув Сварог - добре, старий, чого звав -звав того, що маємо кандидата -он як? - Сварог сів рівно і примружився Чек сховав смартфона, а Олень неспокійно зайорзав. -маємо кандидата, вірніше кандидатку. Цей кандидат дівка. -всмислі - непевно кинув Олень -ну жіночої статі - пояснив - Чек -добре - кивнув Олень і чомусь глянув на годинник. -як її звати? - спитав Сварог, він чомусь був упевнений, що імя це велика частка авторитетності людини. Особливо у їхніх зборах. -її звати Лиш -всього лиш Лиш? - знову реготнув Олень і враз замовк Майхрич попростував до столу і увімкнув проектор. Ось її фотографія. -ве! -фууу! -ну і гидотна пика -рожица як у жертви Ганібббала Лектера - підсумував Пин -я думаю, ви вже зрозуміли, що вона захоче він нашого клюбу? - обвів усіх поглядом Майхрич -ну ясен пєнь, вона захоче фейс попрілічніше - ткнув пальцем у зображення Пин - але що вона дасть навзамін? Кожен з нас при вступі щось віддав. Олень нирочку, Сварог емоції, Чек... Чек ти вапщє шо відстігнув? -сікрєтік - підморгнув Чек -ну мені ж Олень розкаже -ну тоді Олень тобі розкаже і будеш знати Пин надувся, а Майхрич згасив проектор. -я дам їй бабла на пластику - сказав Пин і хай котиться повз нашого клубу. -ти забагато на себе береш - підняв пальця Майхрич Усі в невеличкій темнуватій кімнаті напружилися. Ніхто не знав у повній мірі нащо здатен дідуган. Принаймі Пин міг бути вдячним йому за свої статки, бо саме дід розробив повний і доскональний план пограбування банку. -ну сорян - буркнув Пин і потупився у брудну підлогу. -Лиш отримає красиве обличчя, а навзамін позбавить життя декількох людей, котрі заважають існуванню клубу. Це... Майхрич знову увімкнув проектор і почав докладати фото -... капітан Буратіно, що, до речі тебе Пин шукає. Далі в нас дівуля Мальвіна, що її Чек файненько згвалтував і, звичайно Артемон, продавець кислотно-лужних сумішей у яких Сварог розчинив свою суджену і декількох її найближчих родичів. Майхрич вимкнув апарат і сів у крісло. -а моя? Мої? - непевно мовив Олень -за твої нирочки усі відразу почали гнити у землі. Лиш отримає інтрукції і виконає завдання. Тільки після цього ми приведемо її до каменя і вчинимо церемонію, щоб попросити дати їй нове красиве обличчя. Олень замислився. Сварог байдуже дивився у темний кут кімнати. Чек витяг смартфона, а Пин обережно підняв руку. -ой, Пин, харош викабенюватись! - спустив Чек -мене одне питання тривожить. Звідки вона знає про камінь і про нас? В кімнаті запанувала мертва тиша, настільки глибока і страшна, що Олень пустив крапельку поту по чолі. -це вже вас хай не бентежить - замогильним голосом промовив Майхрич. Пин опустив очі долі. Забагато питань. Не таким він був у перший день їхньої зустрічі. Набагато простішим, переляканим і дещо винуватим. Як звикаєш, то починаєш думати, що й тобі тут щось належить. Але ж він всього лиш невелика сторона грані. Кутик каменю, що ловить відсвіт. незамінніх людей не буває, і у їхньому невеличкому клюбі також. Два зібрання назад, замість Лора був Відригайло, здоровезна дитина з мозком як півяйця. дуже хотів бути розумним. Та, схоже отримавши меткий розум пішов проти Майхрича, бо наступне зібрання відбулося без нього. А може й Лор щось собі надумав? Може Лор також хотів украсти камінь? То чи не Майхрич перед тим у когось того каменя украв? Пин підняв очі і враз його пронизали товстезні лінзи. ОТ не вистарчало, що дідуган і його в пічку кине, щоб Лору не було самотньо. -дєд, харош мене сверлити, я з тобою! - розвів руками Пин - тут всі за тебе, всі получили шо хотіли. Гут? Майхрич встав з крісла і підійшов до проектора, витяг вилку з розетки. -йдіть вже. Як будем Лиш приймати, то вас зберу. Пинпоручкався з Чеком, махнув рукою Оленю і навіть не гоянувши на задуманого Сварога швиденько піднявся сходинками, прочинив дверцята і вийшов у ніч темного провулку. Враз поруч щось хряснуло і посипалось бите скло. -а йоп вашу!.. -Лор ти шо? -та я не докумкав фанарік взяти. Ти куда? Вже всьо, капєц? -ага, але ше дєд є. Підійди, ше тобі розкаже -а про шо? -дєвку беруть, за красіву фізію -а. Лор підійшов до Пина впритул. Той весь напружився і стис у кишені ножа з дамаскської сталі. -чуй, малий, а кутиків каменю на всіх хватить? Пин пригадав печеру, спалахи від живого вогню, тсрашнючі тіні на гострих стінах і камінь, що висів на рівні грудей. Скільки ж там кутиків? Ніяк не міг пригадати. Чек завжди зліва, Справа Олень, потім Майхрич і далі Лор, а вже біля Чека Сварог. Але, здається кутиків було більше. -тиж памятаєш Відригайла? - у саме вухо прошепотів йому Лор -не дуркуй, Лор - зло відсік його Пин - місця на всіх хватить -де тоді наш увалєнь-ідіот? -може десь живе у Гон-Конзі на стотретьому поверсі і жарить красіву бабу міс дойчлянд. -а на зібрання чого не ходить? -а ти чого не ходиш? -а я тут стояв і дивився -шось ти засильно панікуєш, Лор Пин відпустив руківя ножа і відступив крок назад -іди з дєдом поговори Лор обернувся і ще хотів щось сказати, та Пин заперечливо похитав головою і пішов повз нього геть.
Лиш лежала у великій калюжі крові і востаннє відхаркувала рідину з надрізу на шиї. Більш страхітливої пики Лор ще не бачив. Бувало, траплялися неприємні мармизи, чи гидотні мордяги, аж тут просто шедевр природи - у тебе ніколи не буде чоловіка, дітей ну і сексу, звичайно. Лиш вирячивши очі засувала ногами по червоному від крові слизькому лінолеуму кухні і спробувала схопити рукою ніжку невеличкого стола. Не зрозуміло, чи то вона цією ніжкою хотіла гемнути Лора по голові, чи звестись на ноги, щоб... А може під столом зброя? Лор, упершись руками в табуретку, на котрій сидів, схилився до переду і заглянув під стіл. Так і є. Знову параноя. Хлопець звівся на ноги і трошки відсунув табуретку до вікна, дівчина так активно борсала ногами, що кров почала підтікати до нього. Лор відвів погляд від жінки і повів очима по кухні. Звичайнісінька убога оселя, навіть поживитись немає чим. натомість охайно, прибрано. Поліціянтам буде приємно тут шаркати ногами. Лор посміхнувся і відкрив холодильник. Слідчий Бакоміс потягнув носом і вгледів велику тарелю з бутербродами, що стояла на столику в кімнаті. По телевізії йшов огляд одного із старих шедевральних футбольних матчів, коли ще наші могли вигравати. Слюна підступно залила рота і мало не скапнула з кінчика губ. Поруч проштовхнувся сержант Бойко. Обережно обійшов тарелю, оглянув крісло і диван. -зловмисник міг замінувати оселю - пояснив він свої обережні дії -ага, і отруїти канапки - хмикнув слідчий - балкон цілий? -взлому не було. Схоже ота панянка впустила убивцю в оселю, бо знала його. -або той представився сантехніком - реготнув позаду участковий Братусь - Сьопа, туалєт вже дивились? Я сцяти дуже хочу. Бакоміс скривився і сів у крісло навпроти тарелі з бутербродами -Бойко! -шо? -чим відрізняються канапки від бутербродів? - запитав слідчий, пильно оглядаючи нарізаний хліб. -нууу, наскільки я розумію, канапе, то такий хліб і зверху плястерко ковбаси чи шинки, а може і сиру. А бутерброд, то хліб, ковбаса і хліб. -із маслом? -шо? - сержант насторожився і підійшов ближче. Як і слідчий схилився над тарельою і пильно почав вглядуватись у бутерброд, чи то б пак, канапку -бачиш? - стиха спитав слідчий -шо? - повів вухом сержан, намагаючись побачити фото злочинця на клаптику сиру, що зсисав з канапе. -на них немає масла -ну? - сержант ще ближче присунувся до їжі -а на кухні обгортка у смітнику -масло скінчилось і вона позвонила купити їй масла? - вивід здогад сержант -або злочинець використав масло у якийсь інший спосіб? Сержан зніяковіло глянув на слідчого, відійшов до балкону і почухав щоку. Лор дістав хустинку і приклав до подертої шкіри на руці. Рука у Лиш виявилася тоньша, бо вона була жінкою. У жінок завжди тоньші руки. Лор ретельно витер кров, плісняву, бруд і павутиння з руки. Потім одягнув поверх рукавичку, повільно звівся на ноги і підняв до очей невеличку чорну паличку. Схоже на ебонітову, котрою електрику школярам добувають. Та ні. Цією штукенцією камінь впускає до себе круг обраних. У кожного така є. І не дай лихо її загубити. Майхрич шкіру здере при всіх. Лор витягнув з кишені гарчірку, вклав у неї паличку, перевязав шнурком і зверху обгорнув папером. Майхрич вже б узавтра знав, що Лиш здохла і кого ж іще підозрювати як не його. Що ж, паличка у нього є, є й оця, друга. Якщо вмовити Пина, то вже можна створити своє коло біля каменя. Лор обережно поклав паличку до кишені і заглянув на кухню. Лиш уже не смикалась, тихенько лежала як і лежать усі мерці. Калюжа крові добряче розтіклась і трохи зле пахла. Лорові не подобався запах крові. Запах свіжоспечених чебуреків набагато приємніший. Бакоміс став навколішки і, притулившись щокою до лінолеуму, глянув на площину підлоги. Он кров, он сліди від мештів. Тіло вже прибрали. У кімнаті голосно сперечались Братусь і Бойко. Хай так, тільки б не заважали. Слідчий позадкував рачки до коридору і знову притулився до підлоги щокою. Тут вже натоптали, нічого не видно. Поріч дверцята кладовки. Там вже оглядали? Бакоміс прочинив двері і зазирнув туди. Темно і свіженько. Бакоміс звівся на ноги і увімкнув світло. Нічого незвичайного, купа мотлоху, закрутки на поличці, пачки з крупою. Напевне і миші є. Крупу треба тримати у банячках металічних. -аво! бачиш! І ніц мені не є! -та з таким пузом тебе тільки через місяць пронесе. Бакоміс зайшов у кімнату -аво! Дивись, зїв бутерброд, голота! - ткнув пальцем в участкового Бойко Слідчий мовчки пройшов повз них на балкон і виглянув униз. Сьомий поверх. Наверх, можна було спуститись на линві, а після зробленої справи піднятись на дах і забрати шнура. -голота -а шо їм пропадати?! -три дні стоять, втруєшся -та зара сир з такої хімії роблять, місяць може на сонці лежати! Слідчий підставив лице вечірньому вітерцю. Такий гарний краєвид і тихо. Спокійно -на, пробуй! -фу, бридота, тут баба вмерла, а ти це їси! -вмерла на кухні, 7 метрів звіси! -бридота, тут же мухи трупні! -які мухи?! Немає мух! На спробуй Повз них швидко промчав слідчий Учістковий відсахнувся, та враз розслабився. Мамця не раз казала що веде себе як ідіота і не раз за це по гриві получав. Лор вийшов на кухню і обережно обійшов калюжу з трупом. Біля хлібниці був кульочок. Це вже добре. Але не було олії. Прочинивши дверцята Лор дістав з холодильника півпачки масла. Цього має вистачити. Хіба що треба троха зачекати поки розтопиться. Бакоміс вимкнув світло у кладовці, став навколішки і прочинив дверцята. Нічого. Ще трохи постояв і знову нічого. Невже здалося? Слідчий зірвався на ноги побіг у кімнату. Братусь знову відсахнувся, і поклав канапку на серванті позад себе. На балконі курив Бойко. Бакоміс відкрив двері і сказав -двері не закривай -та диму найде! -Стьопа! -поняв, не закриваю Бакоміс пішов у ванну і змочив лице водою. Потім знову став наколішки і прочинив двері у кладовку. Ось воно, легенький перетяг. Тепер треба найти звідкіля сквозить. Він потред вологе лице рукаи і виставив вперед долоні. З того кутка, з лівого. Там де ванна, а у ванні шахта. А у шахті схованка. Лор зняв рукавички, вивернувши назовні і запхав у інший кульочок, сильно завязав на гудз. щоб не смерділо. Задоволено кахикнув і пішов у кімнату. Велика тареля із канапками стояла прямо навпроти телевізора перед кріслом. Неначе Лиш саме зібралась погледіти фільм і пожуватичогось смачненького. Чудово. Ще, мабуть, було б добре двері на балкон прочинити. Щоб знали, що хтось удома є. По цьому, Лор запхав руки у кишені і задоволений собою почовгав на вихід. Бакоміс стояв рачки і вдивлявся у невеличку дірку, продовбану у шахті. Зліва високо здійнявши брови гледів бойко -шось видно? -нічого - відповів Бакоміс -а може пальцем пошпортати? - запропонував Братусь -там нічого немає - сказав Бакоміс, притиснувшись ближче до дірки і засвічуючи ліхтариком вниз -а нитка може є? - спитав Бойко - буває так у дірку звішують ничку на нитці і потім витягують Слідчий перемістився лівіше і оглянув стінки дірки -ні, немає, але щось отут червонувате... -то кров! - ляпнув Братусь і виявився правий Бакоміс посвітив на нього ліхтариком, прямо у вічі -викликай тих бракодєлів, будем днк робити
Першим у печеру заходив не Майхрич. Ніколи не Майхрич. Спочатку це був Олень. Але одного разу так злякався, що став злегка дивакуватий. Тож Майхрич сказав всім заходити по черзі. Що цього разу хотів дід ніхто не знав. Біля каменю усім було лячно. Особливо сильно каменю боявся Чек. Пин хотів перехреститися, та якась частинка мозку тривожно заштрикала, який тут к бісу бог, якщо ось таке поруч. Усі стояли далеко позаду. Тиша стояла неймовірна. Сварог колись казав, як чекали поки Майхрич увійде, клякнув на коліна і втупився у землю, то жодної комашки тут не бачив, ні муравлів, ні жуків якихось. Що до птахів, то їх тут і не чути було. Тихо, гидко і неприємно, мов у склепі. Обережно витяг руку уперед і посунув закладену суху траву між двох вислуватих каменів. Навіть якби хто чужий упав лицем в цю шпару, то ніколи б не здогадався, що тут є прохід. Хіба би собака яка не залізла, бо ще за ногу цапне - подумав Пин і тут же зрозумів, сюди ні звірі, ні птахи не посунуть, тут страшне місце. Мертве. Перемістившись, Пин вперся руками в будівельних рукавичках в камені і опустив у отвір ліву ногу. Обережно і дуже повільно, потім відштовхнувся і запустив туди й праву. Скотившись на спині, уперся ногами у камяне дно. Це вхід у печеру з каменем. Хлопець хотів обернутись, та Сварог колись казав, що Олень сильно боявся і весь час оглядався, то йому трошка розуму коротнуло. Пин набрав повітря у груди і обережно, немов опускуючись у крижану воду, підібгав коліна. Світло враз зникло. Ніби й не було ніколи сонця над головою. Останні звуки, як то шум листя дерев чи шелест трави вкінець зникли. Була тільки сіра темрява і тиша. Так тихо мабуть тільки у космосі, хоча Пин колись натрапив на звуки космосу і планет в інтернеті. Авжеж, чому саме він сьогодні? Опустивши руку, хлопець обережно витяг воскову свічку. Майхрич сам їх робив на пасіці, бо звичні парафінові тут гасли. А будь-який ліхтар вже за кілька секунд розряджався, або й лямпка трісла. Тут головне не боятися і швидко не рухатись. Пин взяв лівою рукою свічку і коробок, а правою сірника і чиркнув. На мить, здалось, що навколо вдарила німа блискавка, там сірник враз згас, а на кінчику свічки нервово, непевно розгорялось полум'я. Ну що ж, свічка запалилась, отже, він не згине тут від страху. Обережно схилившись на лівий бік, Пин став навколішки і поповз у вузький чорний лаз, що звивався і перекошувався під неймовирними кутами. За десять хвилин суворої акробатики хлопець вивалився у невелечку простору ємність - печеру десь із три на три метри. У центрі печери зверху звисав величенький ріг, себто сталактит. Усе як у болгарській фантастиці. З каменюки капа цілюща вода, що дає вічне життя. У невеличку видовбану ємність. Ще б придумали, що вона не висихає ніколи. Хехе, бракодєли. Пин здивовано завмер. Чого це воно... так. Він зрозумів, що "пливе", то ж поставив свічку на камянисту підлогу і стиснувши долонями скроні настроївся на Майхрича. "Я тут, свічка горить". - якомога яскравіше уявляючи старе лице діда Пин кричав у своїй голові - "Я тут, свічка горить". Повторивши цю вправу з надцять разів, він опустився долі і витріщився на сталактит. Звісно по ньому не текла цілюща вода, що дарує довголіття, по ньому нічого не текло уже дуже давно, та й печера була на диво суха. Тільки б не забоятися. Пин провів руками по волоссю, чітко посувши шурхіт волосся і повній тиші. Стало лячно. Майхрич казав не дивитися на свічку. Бо може згаснути. Про що ж думати? Тільки не про... Зовсім поруч почувся шурхіт. У печеру ввалилася тінь. Миготнув вогник. Із темряви вилізла пика Майхрича. Глянувши на Пина він підліз рачки до свічки і обережно її поправив, щоб стояла рівніше. По тому знову зашаруділо і всередину ввалився Олень. Вираз його обличчя був перелякано-насторожений. Такі обличчя тільки у дітей в зоні артилерійських обстрілів, завжди готові впасти у ямку, аби вижити. За Оленем дуже повільно вповз Сварог. Зразу за ним вліз Лор. І майже на голову йому злетів Чек. Майхрич глянув на Пина і той зрозумів, що час. Він підліз ближче до зовсім невеличкого сталагміта, що стирчав із камяної підлоги печери, уперся в його основу обома руками і випростався долі, поки його ноги не вперлись у стіну. Тоді якомога сильніше надавив на нижній камінь і сталагміт потрохи із скреготом посунувся набік, оголивши невеличку нішу, з котрої визирала куля досить неправильної форми, чорна, наче ебоніт. Пин повільно, важко дихаючи, зіщулився і відсахнувся до стіни. Уперед потягнувся Майхрич і обома долонями торкнувся каменю з боків. До нього приєднався Олень, потім Чек, і Сварог. Лор кинув погляд на Пина, та той заперечливо хитнув головою. Тільки б ніхто не помітив. Та усі дивились на свої руки, що торкались чорного-пречорного каменю. Тільки б Лор не приніс ножа якого чи самострілу, бо ще кульова блискавка жахне, або стеля обвалиться. Пин почекав, поки Лор не накриє руками камінь і своїми закрив останні вільні місця. Майхрич привідкрив рота і беззвучно закричав. Хто зна, що він просив для себе, чи для когось із кругу обраних. Камінь це дасть. Тільки треба пережити... ось це. В грудях закалатало серце, грудна клітка стислася, ніби щойно пробіг 10 кілометрів, в голові шубовснув водопад думок, побіжали перед очима рясні давні і не дуже спогади життя. Камінь діяв, перетікаючи проміж думок кожного із тримачів кола. Голова мало не траскалась, перед очима пішли іскри, а потім і спопеляючі блискавки. По вухах боляче тріснуло і... тиша. Пин вікрив очі і побачив голе тіло поруч із Майхричем. Оголена дуже красива дівчина, тримала руками камінь, і виряченими очима глипала на Лора. Той здавив легку посмішку, але очі його жахали. Скільки в них було ненависяті і люті. Майхрич роплющив очі і кивнув. Усі одне за одним зняли руки з каменю, хоча з боку це могло виглядати ніби вони майже одночасно відсахнулись від чорноти. Останнім прибрав руки дід і провів ними по обличчю. Олень оторопіло на нього дививися, бо сидів напроти. Йому Майхрич і показав рукою на камінь. Та Олень зовсім зблід і лице його перекосилось. Ну сонечко, наступного разу ти точно не переживеш - подумав Пин і тицьнув пальцем Сварогу на камінь сталагміта. Той зрозумів, ліг на камяну підлогу і піднатужившись, закрив чорний камінь брилою. Зразу за тим вогник свічки яскраво блимнув і згас. Майхрич обережно штурхонув Пина у руку і той зрозумів, час на вихід. Він навмання попер до діри, що вела назовні, наткнувся на чиюсь ногу і слухняно слідував за нею, аж поки йому в очі не вдарило світло. Це не сонце, це Місяць такий яскравий - здивувався Пин. Нічого собі! Його штурхонули ззаду і він обережно виліз назовні і порачкував слідом за фігурою Сварога. Не оглядатися, не озиратися, поволі він звівся на ноги і йшов слідом за Сварогом, а той йшов за Лором. Позад теж йшли мовчки і повільно. Аж поки не дійшли до яру. Тут Сварог став боком і периферійним зором глипнув на Пина. Той поліз першим угору і Сварог постійно підштовхував, аж поки не видерлися на бурелам. Тут можна було добряче подертися, якщо не знати лазу між розтрощених ураганом дерев. Пин знав, а Сварог і Чек - ні. За беруламом була хащя, а за нею звичний ліс. Звідси, вже куди не йди, вийдеш на дорогу. Йшли усі мовчки, задумливі, виснажені морально. У Пина в голові був такий сумбур, ніби він усю шкільну програму щойно виклав на екзамені і зараз почувався спустошений і сумний. Десь далеко попереду застрікотіла нічна птаха. Отже лиху зону минули. Хотілося глянути на Лиш. Та вони з Майхричем йшли далеко позаду. Поруч виникла фігура Лора. -го на пиво? - запропнував він, а звичний голос громом пролунав у тиші лісу. -ок - кивнув Пин - ідеш? - спитав він Сварога Той безвольно кивнув. Хто зна, може він найбільше виснажений ніж вони усі. Він закривав камінь.
Зазвичай Бакоміс не залишав увімкненим на ніч телефон. Зазвичай він він його вимикав, бо там була така автоматична функція сну - з 10 вечора до 8 ранку це його особистий час на сон і їдло. Ну і на Натальку, хоча це вже як вийде. Та серед ночі дзеленчав домашній, стаціонарний номер. Курва його маму, саме вчора приїздив тесть і підэєднав собі старезний телефон, бо дуже хотів подзвонити до цьоці і приїхати до неї у гості. У цьоці, звісно ж, не було мобільного телефону. То ж зараз у 3 ночі на пів-вулиці ревів доістрочний апарат, розриваючи тишу ночі поганими звістками. -шо?! -в чоло! - рикнув з того боку сержант Бойко - вгадай, яку курву вкрали інопланетяни. -яку? - більш спокійно спитав Баокміс намагаючись намацати на столику пачку цигарок. -оту пані, котрій горло перерізали, ти ше в кладовці гномів шукав Бакоміс подумки сплюнув, згадавши, що кинув курити. -де ділась? -х його маму знає! - зденервовано сказав суржант Бойко і кинув трубку. На диво у трубці почали лунати швидкі гудки, а не як у мобільному - кричи-матюкайся "ало, ти ше тут?" Бакоміс увімкнув світло нічної лямпи бля ліжка і ногою спробував натрафити на штани.
Пин підкинув кукурудзяну паличку і знову вона упала йому на чоло. Подерта софа з засмальцьованими підлокотниками, над нею на стіні старезне фото випуску школярів у піонерських галстуках. Навпроти піч, з ослона якої звисала панчоха з цибулею. -ось і все, остатній день літа - зітхнув Майхрич Пин підкинув кукурудзяну паличку, роздзявив рота так широко, неначе лев позіхає, та вона поцілила йому в око. Хлопична рвонувся уперед, сполохавши білу противну болонку, що десь її надибала Лиш і заходився терти око. -не три, гірше буде. То треба водою легенько промити -аййй - махнув рукою Пин і далі тер пальцями. У кімнату зайшла Лиш. на ній була подерта матроска у голубу полоску, старезний протертий ремінь, а за ним два пістолі на барабан. -на стриху найшла - мило посміхнулася дівчина - шо з ним? Майхрич суворо глянув на Пина і зітхнув -та я кукурудзяною паличкою в око втрафив - перекривляв Майхрича Пин і відкинувся на софу, намацав рукою пачку з паличками і замірився піймати ротом ще одну. -мала, ти де наганів надибала? -на стриху - суворо та стримано процідила крізь зуби красуня і намріилась присісти біля Пина, та той закинув ногу на софу і підкинув паличку догори. Та зробила неймовірний круть-оберт і влетіла йому просто в горлянку. Пин рвонув уперед, схопився руками за горло і пика його враз почервоніла. -от бовдур - трусонув головою Майхрич і звівся на ноги - нушо малята, я піду. Бо завтра будете мене підмуровувати. Від здивування Пин завмер, ніби й не різа горлянку кукурудзяна паличка, а Лиш побачивши його вираз обличчя стурбовано перевела погляд на старого. -то ви біля каменя хочете таке як я? Пин напружився, натужно відхаркнув і сплюнув через прочинене вікно -це ж треба усіх зібрати? -яких усіх? Яких усіх? Бовдура малого? Ідіота з камяним обличчям? Чи того Лора, шо хоче мене зарізати? -мене ж зарізав? -тебе мурували під моїм наглядом. Найби хто дригнув, враз би здох на місці. А то я. Я вісімсот літ прожив, сімнайціт раз підмуровувався. Один раз навіть війна була і то всі зібрались. А то набрав народу паскудного, немає довіри ніц ні до кого. -Сварога можна би... -нє! -ну то Чек... -той йолоп все спопелить. Раз був при камені ігумен такий Мици. То набулькотів чогось про бога, руки почав здіймати і волати магію. А камінь тего не любе. Камінь, він тишу любить і виразність. Він все зробе, аби лич чіткий намір був. Прийди пьяній який чи переляканий і хана тобі, перечіпить тобі хребет на порох, буш як змія здишити. -з тим монахом шо сталось? -згорів - букнув Майхрич - мене тілько не спаліт. Маю вже одну файну образу. -на кого? - повела бровою Лиш -не обіду, а образ. Це от ти образа, образ. До каменю. -Це оце тіло чуже було? - здійняла брови Лиш -ну а нє. Ди би сі висрало? - Майхрич махнув рукою і пішов в сіни. Там грукнуло відро з водою і алюмінієва кружка, вся побита і мнята. Та все ж ціла, не протікала. Лиш підійшла до софи і присіла біла Пина. -і я піду? -і ти - кивнув Пин, потираючу кукурудзяну паличку поміж пальцями -а як там? -там?... Пин заплющив очі і враз відчув як від жаху стискає груди - там жуть.
Лор сидів на тілом і очманіло розглядав несамовиті мускули плеча і руки. Тіло Вже почало бліднути. Рожевість відходила, а синюшна білота огортала шкіру. З суміжної кімнати прийшов Сварог, в руках його була пательня. Глянувши на тіло, і величезну калябаню крові, що розходилась до стола і далі до вікна він лише сказав: -а! І завернув назад. Позад нього вигулькнув Чек -шо, вже? А як же дозвіл? -будемо шукати -та як шукати, то ж можна таке в стіну замурувати чи взагалі десь вивести на Майорку! - у відчаї вигукнув хлопець - ми того дозволу ніколи не найдем! -найдем! - підняв руку з окровавленим ножем Лор - люди такі передбачувані. -ти нашо Оленя вбив? Шо вже старий буде його змінювати? -та вроді б нє -то ти його просто вбив?? - Чек був накручений до межі, ще трохи і міг зірватися. -перестань істерити, зараз я встану, підійду до його тумбочки і дістану дозвіл з нижньої шуфляди. -ти шо, знаєш як він виглядає? Ти знаєш шо то таке? Тут напевно вагон речей! Як ти взнаєш шо є дозвіл, а шо наперстник чи ключик від шафи? -слухай, Чек. Я не знаю як ти, не знаю як там в тебе мозгі вивернуті, а в мене тута шось є, шота таке як чуйка. тебе ніколи не перло? -всмислі перло? -ну от іду я вчора, баба іде на мене, далеко ше. А я дивлюсь і чекаю. І тут бац! Ступила на криву плитку, впала і носа розквасила. -то ти криво на неї глянув -то я відчував шо вона зара навернеться, тому і дивився. Або ідеш такий, а ззаді машина їде. І ти такий - зелений джип. І точно - зелений джип проїхав. -та ну! -ну серйозно. В тебе нема такого? Он в Сварога яка чуйка, але він мовчить. Береже себе. Лор криво посміхнувся і обтер лезо ножа. В дверях стояв сварог і з камяним обличчям розглядав труп. Чек знесилено присів на стільця -ну давай, шукай -чекай, малий, ше нє Лор повільно підвівся і не розгинаючись зробив три кроки у перед в напрямку Сварога. Та коли проходив повз Чек, різко смикнувся убік і ткнув ножа хлопцю у шию. Вирячені очі Чека, руки що смикнулись вверх для захисту і камяне обличчя Сварога. Рвучко повренувши ножа у рані, Лор зачекав, поки тіло саме спозе з леза і завалиться на старезний паркет, поруч з Оленем. -ти прибери тіла, а я пошукаю дозвіл. Взавтра підем на камінь. Нема часу терпіти, як старий хватиться своїх дібілів, то може нам шось дивне зробити.
-Пин, хлопче, ти відаєш кіки мені років? Жили на чолі Майхрича вздулися, очі були червоні і вирячені, чоло в крапельках поту. Сам старий виглядав аж не надто добре. Важко дихав і постійно тримався за лівий бік. -десь із 800? -десь... Майхричпідняв голову, рвучко харконув і сплюнув у яму купку зеленого гною -маю вісім сотень і вісім десят два роки на собі. -це разом з народженням? -у мене кажді 60 літ народження. Копай -могли б у озеро кинути -могли б... однак кості у воді не зогниють. Покриються ілом і закамяніють. Піди потім докажи шо то тать Лор зо своїм стилетом гострючим як лезо бритви Жавданського з Пекарської. Файні леза робив обісранець. Копай. -я бав у кіно шо тіла посипають негашеним вапном і тоді вони швидше розчиняються -а як впаде дощ и то вапно через верх полізе? Якась курва любопитна прийде з лісником і почнуть свіжу землю тицяти та й найдуть тіла трьох діток. Лора, Чека, Сварога. Чи як там їх по новому? Он я, скліьки жию, ні разу не мінявся. -ну якби був Мойшею, то точно би в війну замінився. -якби, якби. Копай. А я третього притягну. -давай я. -ти ж дитя мегаполісу, надопчеш туткай, гіляк наломаєш, а нам попадатися не можна. Я на руках обережно принесу і слідів не залишу. Он ти вже оті кущі нашо надломив і листочків струсонув? Буде знаючий іти, подумає - бандити клад закопали. Почне шукати. Копай. -копаю Майхрич обтер ліву долоню і почимчикував попри дерева до дороги. Вернувшись за десять хвилин Пина вже не застав. -от йолоп малий. По камінь поліз? Аййй! Розчавить як ту дівку позавчора. Старий кинув на купку з мішків велику жовту шкіряну валізу і, узявши в руки лопату, заходився копати яму глибше. -от-така-от ціна безсмертя, маляти.
Лиш вдивлялась у дзеркало в передній верхній зуб. Гнат так їй по губам тріснув, що боялась випаде. Та на щастя тільки губа труснула та розпухла. Рівненький ряд білих перлинок приємно виблискував у блідій какофонії світла. Старий тупуватий Майхрич купив ледівські лампочки від яких шкіра здавалаьс блідою, а обличчя мертвим. Такі тільки в гаражах вкручувати та підїздах загальних. Дівча переметнулась у кімнату, розвалилась на величезному дивані і запхала босі ноги під шерстяний клітчатий пледик, що самотньо лежав з краю. Взяла пульт і увімкнула величезний тв на пів-стіни. Гнат казав, що притягне 75-ку, та спромігся лише на 49 дюймів. Отакий він і у ліжку, хвалить себе наче порнозірку, а півник вже відстрілюється за 5 хвилин. У сусідній кімнаті завовтузилось. Лиш завмерла і обережно дала тихше звук телевізора. майхрич казав не шуміти, бо камінь заліпить маленький ядерний вибух. Пин його всю нічку тягнув від проліску до неї додому, а до того ще три дні котив лісом по ночах. Майхрич десь дівся. Як повернувся з тайної печери, котра без каменя, то мало не збожеволів. А потім такий: -ну то шо, я пожив. Всілякого бачив. Ви іздрики хібанькай би ніц не спалили. І пішов. Лиш вимкнула телевізора і тихенько прошаруділа по паркету до дверей, прочинила двері. В кімнаті наче час зупинився. Повітря завмерло. Наче на мальовану картину дивишся. Чи писану? Клятий Пин, нащо він каменюку сюди притягнув. Враз у кутку стрільнуло, ніби блискавка шваркнула. Лиш заплющивши очі тихенько віддалилась від дверей і почала терти очі руками. Вогняні зайчики так і скакали. Правду Пин казав, не підходити до каменя, бо спопелить. От дурепа. Та й він не академік Сахаров. нащо притягнув його? А як сусіди затоплять, чи землетрусом трусоне. Чи злодії залізуть. Воно як бабахне їх блискавкою, ще пожежа яка. Пожежа може камінець накалить і той рвоне як маленька ядерна бомба. Лиш ковзнула у ванну і промила обличчя холодною водою з банячка. Губа від дотиків гуділа і колола. Гнат дибільний якийсь, руками махає... Дівчина завмерла, розглядаючи губу і замислилась. Звісно, в кімнату заходити не можна, але як розповідав Чек, треба тихенько підповзти, не дихати, не думати, не лякатись і щоб серце завмерло. Тоді покласти одночасно дві долоньки на камінь і враз подумати що хочеш бачити. Отак і вона зявилась. те огидне страшне нікчемне життя зі страшнючою мордою, бо лицем оте не можна й назвати. Лиш вийшла з ванної і тихенько підійшла до дверей кімнати. Крізь вузеньку щілину навіть світло не проходило. Наче різка межа. Як день і ніч, без вечора і світанку. Лягти, підповзти, не дихати, завмерти, не думати, подемати про здорову губу. Хоча, як подумати що губа здорова? Вона й так здорова, тільки підпухша трішки і ниє. Може згадати як позавчора пила сік з апельсинів і не відчувала болю при дотику. Або уявити губу таку червону і не припухшу. Чомусь перед очима мелькотіла постать Чека. -там якогось мОнаха блискавка запалила, бо проповідувати про бога почав. Ти як заповзеш у таємну печеру чхнеш і капець тобі, сонечко, запалаєш як голівонька сірничка... Лиш обережно взялась за ручку дверей і зачинила кімнату. Хай вже болить, смолоскипом їй точно не хотілось бути. У вхідні двері тихенько пошкреблось. Схоже Майхрич приліз. Якщо десь по лісам тинявся, то смердітиме сильно. Тре йому води гарячої набрати відразу і вікна відкрити. Якщо ніхто під вікнами волати не буде. на подив то був Пин. Він навіть не привітався і почав затягувати у квартиру важкезну соломяну клітчату сумку, що нею дрібні торговці секонд тягнуть на розкладачках продавати. -і тобі привіти - незадоволено буркнула Лиш і тихенько зачинила двері - шо це? -бабала трохи взяв - захекано кинув Пин і потяг сумку на кухню -може краще на балкон? -нє, запхаю в ту тумбочку де банки були -банки де ділись? -мені тре було, взяв -що, всі? -всі - Пин опустив жалюзі на вікнах у кухні і розкрив сумку. та була повною, аж набитою пачками грошей -карочє, треба перемішати -тобто як? -дивись, тут бумажками навхрест пачки склєєні, бумажки відриваєш і складаєш мені в кульочок, я потім в лісі закопаю, зігниють -чого просто не викинути? -ти шо тупа? бімжик найде в мусорніку цілий ворох банківських лєнт з написами 50 і 20 тисяч. Розкаже кому, хто вміє мозгами шурупати і тебе вичислять в три сєкі. Не тупи, Лиш. Лєнти всі акуратно зняла і в окремий кульочок. Я заберу і закопаю. Потім береш отак розкладаєш пачки і з кожної пачки береш по купюрі, бо в пачках гроші підряд ідуть. Тобто номера підряд, серійники. От ці дивись. Бачиш. Отут. Пин розірвав пачку і показав номери підряд. -з кожної пачки береш по бумажці, згинаєш кожну пополам і кидаєш в цю шматяну сумку. Пин дістав с соломяної сумки сіру шматяну і, склавши купюру кинув її всередину. Закидуєш в сумку 50-60 купюр і щоб вони так вільно там мотилялись затягуєш шнурочок і все, кидаєш в пралку. -а вони не розмокнуть? На них що, який порошок є? -це всьо брєд про порошок. якби на купюри давали порошок, то всі б банківські робітники ходили б сині. Кидаєш в пралку, воду виключаєш. Отут кранік в тебе є. Бачиш? Червоний. закриваєш отак воду. А стіралку ставиш на сушку на 15 хвилиин. на, покажи. -ой, тут щось є. -а, це мячик резиновий. Це він мне банкноти, так треба. Бо новенькі банкноти завжди викликають підозру. У тебе завжди будуть пожмакані пятсотки і двухсотки з різними номерами. Зрозуміла? -агась
Велика група людей набилась у штабну військову палатку, неначе люду у церкві на паску. На розкладному столику у центрі майоріла червоними лініями старенька карта. Видно тільки що зі стіни зняли. Найближче до карти стояли мер міста Фармер, його очкастий молодий заступник, навпроти блідуватий замміністра внутрішніх справ Шелудько і його лютий ворог з червоною лютою пикою Гавін. Решта два десятки людей були високопоставлені шишки зі служби безпеки, нацгвардії, інженерії, цивільної оборони, поліції тощо. Трохи осторонь між комунальниками ховався представник президента Жабо. Його пряма задача була не вирішення проблем, а знайти винного і донести на нього в усьому різнобарв'ї. -Будівля нацбанку вибухнула приблизно о другій ночі. На щастя жертви мінімальні. -які? - озвався Жабо - прошу сказати які Головний поліцай Тищенко скривився, глянув на Шелудько і промовив -два охоронці, нічний програміст загинули і... -і? -і один пенсіонер з сусіднього будинку обісрався По натовпу пішов веселий гегіт -чи можна припустити що це був терористичний захід? -не можна такого припускати -що саме вибухнуло? -приблизно сім кіло гексогену -ще не було оголошень? Хтось брав на себе теракт? -глухо. Натомість весь центр перекритий, в усіх будівлях проводяться огляди, людей сьогодні відпустили додому. вихідний -гаразд, мені цікаво що там з дітьми -в межах міста в зеленій зоні знайдено свіжу могилку у ній лежало троє дітей приблизно 7 років. У дітей вже буруть тест ДНК будемо шукати батьків. Наразі ніхто про зникнення не зголосився. -тобто чиї це діти невідомо? -не відомо -і ще будинок був? -так, на сіверщині просів будинок -не так просів як рухнув -жертви? -рахуємо -давайте так, по максимуму, якщо усі були вдома, то має бути жертв скільки? -десь під сотню -ще щось? -так, поруч із сіверщиною на виході з міста електрична підстанція горіла -причини? -невідомо. Охоронець каже зненацька усе почало бахкати і горіти. Замміністра вже зовсім блідий перелякано глипав на розмальовану карту і пошепки мимрив -це просто якийсь пиздець
