АХМЕТ III І ЗАПОРОЖЦІ В літо тисяча шістсоте, В літо теє боже, Прийшла грамота Ахмета В наше Запорожжя: «Я султан, син Магомета, Внук Бога їдного, Брат місяця-перекроя І сонця самого, Лицар сильний і могучий, Краль над королями, Воєвода всього світу І цар над царями. Цар столиці Цареграду І цар Македону, Греків, сербів, молдаванів І цар Вавилону. Цар Подолі, і Галича, І славного Криму, Цар Єгипту, і Ораби, І цар Русалиму. Сторож гробу в Русалимі І вашого Бога... Християн усіх на світі Смуток і підмога — Кажу вам: усім козакам Мені передатись, А як ні,— добра від мене Вам не сподіватись!» Того ж року запорожці Грамоту читали І до вражого Ахмета От що написали: «Ти, султане, чортів сину, Люципера брате, Внуку гаспида самого І чорте рогатийі Такий рицарю, що дідько Тебе об...ає, А все військо твоє тілько Г...но пожирає; Стравнику ти цареградський, Пивнику макдонський, Свине грецька, молдаванська Ковалю вавлонський! Кате сербів і Подолі, Папуго ти кримська, Єгипетський ти свинарю, Сово русалимська! Ти — погана свинячая Морда, не підмога, І дурень ти, а не сторож У нашого Бога. Не годен ти нас, хрещених, І десь цілувати, А не то, щоб Запорожжя Під собою мати! Ми землею і водою Будем воюватись, І тебе нам, бісів сину, Нічого боятись. Так тобі ми відвічаєм, А року не знаєм, Бо ми ваших календарів В Січі не тримаєм. Місяць наш — тепер на небі, День — той самий, що у вас. За цим словом, вражі турки, Поцілуйте в с... нас!»
То правда, куме, що колись На Кубі ти лікувався? Тепер, як побачив твій знимок-рентген То мало було, щоб невсрався!
Для лошадки, для тихони Очень много значат кони. Всё у нас, как у людей. Берегите лошадей! Я совсем уже забыла, Что лошадка – не кобыла! Посмотрите на меня: Ну куда я без коня? Расмешил меня – заржала. Полюбил меня – рожала. Будь всегда со мной конь мой. Будь и летом, и зимой! И тогда в году лошадки Лишь точны, тверды, не шатки Будут все мои шаги. Ты ж во всём мне помоги! Деревянный конь и синий – Как колючка в волосине. Самый лучший из коней Будь гнедой и не синей! Ведьмы, маги, алладины Будьте в год коня едины, Дайте вылезть из узды – Мы совсем не для езды! Нам бы луга по три сотки, Были б лошади-красотки. Ты ж, любимый, будь гнедой Юный, зрелый и седой!
[FONT="]Остогиднуть масло й шпроти [/FONT][FONT="]Хай з цієї днини [/FONT][FONT="]Тим, хто буде борзо проти [/FONT][FONT="]Від ДАЇ данини.[/FONT]
ЗАРОБІТЧАНИ Фахівці трьох інститутів Рік трудили руки, Щоб на Місяць відрядити Шукачів з науки. В підсумку важкої праці, Вирушив в політ, У дослідні мандри довгі, Чудо-зореліт. Екіпаж скомплектували Весь з американців, Звісна річ у склад включили Й бувших африканців. Там де чути запах грошей, Всім відомо вам, Має бути у команді Хоч один Абрам! Супермени-космонавти До пригод охочі Місяць зрять в ілюмінатор Вже на власні очі. Покрутились. Вдало сіли. На поверхню стали. Всі роти пороззявляли, Мало з ніг не впали. Бачать: хлопці в вишиванках В кратері, на дні Щось готують до вечері, Жарять на вогні. Із-за моря Хмар, за гори Пісня ввись злітає, Красень з довгим оселедцем Сало нарізає. Першим, як завжди буває, Вичуняв Абрам: – Хто ви?.. Люди? – закагтавив, – Чи очей обман? – Як то, хто? Ми – українці! Всім відомо звідки. Дожилися, мусим їздить В світ на заробітки. – Що на Місяць? – Тут Абраму Мову відібрало. Космонавтам-суперменам Моторошно стало. – Якщо ми сюди забрались, – Красень блимнув оком, – То вже певно не на місяць – Десь так на півроку.
ВИРОБНИЧИЙ ТРАВМАТИЗМ За карпатським перевалом Височить гора. А на ній блищить металом Вежа бурова. Бурять хлопці серед лісу Там шляхів немає, Тільки два рази на місяць Вертоліт літає. Трапилось ЧП страшне те, В прошлі вихідні, Коли вахту несли двоє- Хлопці молоді. Буровик сходив до вітру В темний ліс густий, Де його вкусив за руру Ядовитий змій. Він заплів у вузол змія Бідний, а сам плаче, Без штанів, от веремія, У вахтівку скаче. Перед другом на коліна Падає й волає: - Ой, рятуй, трутня зміїна Рве мене й терзає. Змій вузлом, розпухла рура – Зрозуміло все. Вахтовий натяг навушник, Рацію бере: - База, я – «Горбата гора», Тут у нас – ЧеПе! Укусила в член гадюка Що робить тепер? - Сьомий.., чути вас паскудно… Тут не до розмов. Треба з рани дуже швидко Відсмоктати кров. Черговий закляк від цього, Вкушений питає: - Не тягни – є порятунок? Чи уже немає? Ну а той відводить очі Чуб почухав: - Ні, Вибачай, без шансів, Кажуть, що капець тобі.
Ай да віршик - без образ, Наче хатній дикобраз. Черговий не відсосав, Чом укушений не ссав? І на чом притяг змію - На плечі чи на бую? І на що її притяг, Для якихось ще звитяг?