Геніальний гумор Павла Глазового.

Чудо-апарат

Кум Денис пита в Кiндрата: “Куме, в чому рiч?
Ти чого це серед лiта видерся на пiч?
- Де це ти побачив кума? – обiзвавсь Кiндрат,
На печi перед тобою чудо-апарат.

Кум Денис вiд здивування мало не зомлiв.
- Що це ти верзеш, Кiндрате, може ти здурiв?
- Ну який ти безтолковий, - сердиться Кiндрат,
Я ж кажу тобi – придумав чудо-апарат.

- Розумiєш, похмелитись дуже захотiв,
А у хатi нi краплини – наче хто пiдвiв.
Ну так я нажерся цукру, пачку дрiжджiв з’iв,
А щоб швидше розiбрало – на гаряче сiв.

- Ти диви, Денис буркоче, я б i не допер.
А чого ти головою потолок пiдпер?
- Ну який же ти, їй Богу! Сказано – село!
Це щоб з мого апарату кришу не зняло!

Раптом шось як загуркоче, затрiщала піч,
Кум Кiндрат тiєї ж митi почорнiв, як нiч!
- Що, таки зняло? – шепоче злякано Денис.
- Нi, не те, - Кiндрат бурмоче – висадило низ!


ВЕСІЛЛЯ

У Петрівцях на весіллі в Мотрі та Павла
Назбиралося народу майже три села
На широкому подвір’ї сіли за столи
За щасливих молодяток чари підняли

І за маму і за тата випили до дна
І за сваху, і за свата налили сповна
Потім гості захміліли й пісню завели
Як дівчину молодую до вінця вели

А як вдарили музикииии…
Шо вже там було!!!
Як ламбаду танцювали-
Все кругом гуло!!!

Коли гості натомились – сіли за столи
Про політику розмову жваво повели
Про реформи, про платформи, про державний лад
Хтось згадав недобрим словом горе-апарат

Той воює за монарха! Той за владу рад!!
І невдовзі за столами панував розлад…
Відчайдухи неформали бучу здійняли
І запеклих сталіністів пивом облили

Консерваторові зуби вибили стільцем
А кадета посадили в миску з холодцем.
Анархісти монархіста в тачку запрягли
А бухаренці троцькіста голим роздягли.

Радикал соціаліста за чуба вхопив
Демократові аграрник в вухо заліпив…
Тут Пилип на хату виліз, глянув зверху вниз:
- Що, п’янюги, Не впізнали? Єльцин я Борис!!!
Треба всю номенклатуру к бісу розігнать!
Довели село до ручки…Розтаку вас мать.

Зоотехнік на паркані лантухом повис,
На Пилипа глянув чортом:
- Ти нє прав, Баріс!!!
Хоче щось сказати Сава,
Жінка не дає:
- Помовчи, бо поміж нами
Може й Сталін є!!!​

 

Петя Коржик,
Той що ходить
До другого класу,
Листа в село накарлякав
Дядькові Панасу:
"Добрий день Вам,
Дядько й тітко!
Я ходжу до школи
І чув що ви, на тім тижні
Свиню закололи.
Ми Вас просимо у гості -
Татко, я і мати,
І всі разом на вокзалі
Будем зустрічати.
Я Вас перший на пероні
Між людьми побачу:
Держіть в руках банку смальцю
І ногу свинячу".

 

Дівка ніжиться у ліжку
В матері питається:
- А чого то наша кицька
Часто потягається?
І чого так чепуриться,
Умиває ротика?
Мати каже: - Мабуть киці
Хочеться до котика.
- А чого ж і я, мамуню,
Часто потягаюся?
- Може спатоньки ще хочеш?
- Ні, я висипаюся.
- То з якого ж тоді дива
Ти розпотягалася?
- Ех, мамуню, як про кицьку-
То ти здогадалася...

 

З превеликим задоволенням...

НЕПРОХАНА ГОСТЯ

Давненько вже не бачила
Синка свого мати, -
З того часу, як обрали
Його в депутати.
Лиш по радіо чувала
Його голосочок.
Як сердечно піклувався
Про народ синочок!
Ну так уже побивався,
Так гарно балакав,
Що аж носом підшморгував,
Замало не плакав.
Та й подумала старенька,
Сидячи в куточку:
- Це ж узавтра сорок років
Сповниться синочку,
А від нього - ні словечка,
Мабуть, несвободний.
Як же там він поживає,
Страждалець народний?
Взяла мати кошолочку
Свою невеличку,
Подибала на станцію,
Сіла в електричку
І тримала кошолочку
Мало не зубами:
Везла сину картопельку
Й торбинку з грибами.
Поблукавши по столиці
Години чотири,
Знайшла таки рідненького,
Дійшла до квартири.
Надавила на кнопочку,
Задзенькав дзвіночок
І з'явився на порозі
Коханий синочок.
Поправляє окуляри,
Дивиться химерно.
— Ви, гражданочка, ошиблись
— Етажом, навєрно...
— Ти смієшся чи жартуєш? -
Розгубилась мати.
— А що ж ви так наряділісь,
— Що вас не пізнати? -
У приймальні на вішалці -
Наче на вітрині:
Шуби, куртки та дублянки
Чорні, жовті, сині.
За прозорими дверима
Тісними рядами
Сидять ситі, гордовиті
Мужчини і дами.
Нахилився син до мами,
Погладив по спині.
— У чому це ваша куртка?
У крейді чи в глині?
— Та яка ж це, сину, куртка,
Як це кацавейка.
У пожарника купила,
В кривого Омелька.
її вішати не треба,
Бо то лишній клопіт.
Цупка така, що поставиш
Та й стоїть, як чобіт.
— А як це ви узулися?
Що це за резина?
Ні підметок, ні підборів,
Наче у грузина...
— Та це сусід знайшов якось
Камеру у клуні,
Дістав клею та й, спасибі,
Зробив мені чуні.
Прости, синку, що у мене
Наряд нехороший.
Давно живу без пенсії,
Не приносять грошей...
Син бурмоче: - Та ви ж знали
В мене день рождєння,
А ви отак явилися
Без предупреждєння. -
Мати тягне із кошолки
Торбинку з грибами.
— Оце ж тобі подарунок,
Гостинець від мами.
Прости мені, голубчику,
Така в тебе мати,
Що ти її соромишся
Гостям показати.
А то ж, либонь, такі самі,
Як ти, депутати.
Я ж із ними не збираюсь
В чунях танцювати.
Ото ж такі красавчики
І такі красуні
Одягли нас в кацавейки
І взули у чуні.
Звели, синку, щоб на кухні
Дали мені чаю.
Я трішечки відпочину
Та й пошкандибаю.
Нехай собі веселяться
Гості благородні
Та нікому хай не брешуть,
Що вони народні.

---------- Додано в 20:51 ---------- Попередній допис був написаний в 20:43 ----------

Ну що... Поїхали далі? Тепер Остапа понесло...

УКРАЇНА - ВІЧНА!

На екрані голубому
Виступа мужчина,
А за ним - великі букви:
„НОВА УКРАЇНА".
Після нього - другий, третій
З жаром молодецьким
Викладають кислі мислі
Суржиком донецьким.
Що ж це, браття, за країна —
„Нова Україна"?
Із якого вона роду,
Племені й коліна?
Чом про неї не чував я
На школярській парті?
Де вона, в якій півкулі? -
Покажіть на карті.
Покажіть мені, будь ласка,
Де її столиця.
Виявляється, на карту
Нічого й дивиться.
Це зійшлися десь на з'їзді
Ринкові герої,
Щоб творити Україну
Нову зі старої.
Так, немов би Україна -
То для них, як шапка.
Зняв з макітри рвану-драну,
Викинув, і - крапка!
Люблять щирі українці
Україну-неньку,
А комусь вона набридла —
Подавай новеньку...
Чи можлива у сусіда
Схожа чудасія,
Щоб зібрались під девізом
„НОВАЯ РОССИЯ"
Діячі, які не знають
Корінної мови?
Там їх зразу ж запитали б:
- Вьі откуда? Кто вьі?
Беленьї обвелись, что ли? -
По какому праву
Создаете в государстве
Новую державу?
Діячі гуртків і фракцій,
Члени й активісти!
Улаштовуйте конгреси
І скликайте з'їзди,
Засідайте, викидайте
Гроші на наради,
Щоб пробитись, проштовхатись
Ліктями до влади,
В боротьбі за привілеї
Лізьте хоч на стіни –
Та при тім не поминайте
Всує України,
Бо вона - не знак на карті,
А творіння Боже.
Ні новою, ні старою
Звать її негоже.
Вас не стане й нас не буде
В цім безладнім світі,
А Земля її нестиме
На своїй орбіті.
Що для неї колотнеча
Й метушня одвічна?
Ви тут гості тимчасові,
Україна - вічна!

---------- Додано в 20:57 ---------- Попередній допис був написаний в 20:51 ----------

КОМУ ЖИТИ ЛЕГШЕ

Я вважаю це питання
Вельми інтересним:
Кому жити нині легше —
Брехунам чи чесним?
Важко чесному. Він марно
Слів не викидає.
Коли скаже і не зробить -
Совість заїдає.
А брехун наобіцяє
Й через день забуде
І йому на те начхати,
Що говорять люди.
Пригадаймо, скільки встигли
Нам наобіцяти
Діячі, які в народні
Рвались депутати.
Нині бачим на екранах
Депутатські лиця
І приємно не на кожне,
Вибачте, дивиться.
Не хотілось би нікого
Словом цим образить,
Та бува такою пика,
Що в екран не влазить.
Особливо ті, що часто
За народом плачуть,
Вже за власними пузами
Ніг своїх не бачать.
Вибачайте добродушно,
Але ця солідність
Туго вписується в нашу
Всенародну бідність.
Звідкіля ж тому багатству
Взятися у хаті,
Де хазяїн сухоребрий,
А слуги пузаті?

---------- Додано в 21:01 ---------- Попередній допис був написаний в 20:57 ----------

КАЗКА ПРО ЗОЛОТОГО РАКА

Про золоту рибку знає
Дитина усяка.
А тепер ще послухайте
Казочку про рака,
Бо дід піймав після того
Рака золотого.
Баба зразу ж заявила:
- Хочу буть при владі!
Хочу бути депутатом
У Верховній Раді.
Згодом баба скористалась
Вигідним моментом,
Перемогла на виборах,
Стала Президентом.
Вийшла баба на трибуну
Гарну, двометрову
І інаугураційну
Двинула промову:
- Ми, панове депутати,
Вшелепались в яму.
Так послухайте, будь ласка,
Ще й мою програму.
Ми балакаєм багато,
Але мало знаєм,
Скільки корів, свиней, курей
На Вкраїні маєм,
Скільки маємо теличок,
Скільки поросяток...
У статистиці не встигли
Навести порядок.
Та й звідкіль йому узятись,
Отому порядку,
Як не знаєш, де купити
Молочка дитятку?
Його й крапельки не вижмеш
З найкращих законів.
А чим же нам годувати
П’ятдесят мільйонів?
Треба, мабуть, язиками
Менше теліпати,
А подумати про землю,
Про плуги й лопати
Та подбати, щоб з теличок
Виросли корови,
Та щоб було їм удосталь
Сіна і полови,
Щоб плодилась живність всяка -
Свині, вівці, кури.
Доки ж можна за яєчко
Дерти по три шкури?
Земля наша нас одвіку
Щедро годувала.
Чому ж вона нині стала
Отака відстала?
А тому, що занедбали
Трудову людину,
Не даєм розправить плечі,
Розігнути спину,
І не думайте, що баба
Дурощі патяка.
Я кажу вам від імені
Золотого рака.
Як не візьмемось за розум,
То нас так притисне,
Що почнемо краще жити
Тоді, як рак свисне.

---------- Додано в 21:08 ---------- Попередній допис був написаний в 21:01 ----------

ПРОСТІШЕ ПРОСТОГО

Розмовля синок маленький
З татом-бюрократом:
- А я, татку, як виросту,
Стану депутатом.
Батько каже: - Не так просто
Вийти в депутати:
Не сподобаєшься людям-
Можуть не обрати.
А синочок: - Не журись,
Бо ти ж сам казав колись:
"Буде указаніє-
Видвине собраніє!"

---------- Додано в 21:36 ---------- Попередній допис був написаний в 21:08 ----------

БАЛАКУНИ

Із високої трибуни
На нараді обласній
Виголошував промову
Сам товариш Торохтій:
- Подолаємо всі хиби!
Ліквідуємо прорив!
Слухачів своїх увагу
Він на хибах загострив,
Ще й підкреслив, що в роботі
Не повинно бути хиб.
Побував на тій нараді
Язикатенко Пилип.
Повернувшись до району,
Швидко скликав він актив
І про підсумки наради
Довго й нудно молотив.
- Подолаємо всі хиби!-
Закликав, гукав Пилип,
Ад язик до піднебіння
Після виступу прилип.
Думав він: "Нарада наша
Сколихне увесь район..."
Запальну його промову
Слухав Сидір Балабон.
І до того запалився
(Аж пашів, горів увесь!),
Що, з наради повернувшись
У підлеглу РТС,
На нову, свою, нараду
Всіх він скликати звелів.
- Подолаємо всі хиби!-
Із трибуни загримів.
До схочу наговорившись
На нараді "бойовій",
Жде у центрі обласному
Справжніх зрушень Торохтій
І чекають, склавши руки,
Від нарад своїх чудес
Язикатенко - в районі,
Балабон - у РТС...
Ні, нічого той не зрушить
І тим більш, не піднесе.
Хто з трибуни, наче півень,
Кукурікне та й усе

---------- Додано в 21:48 ---------- Попередній допис був написаний в 21:36 ----------

ДЕРЖАВНА ТАЄМНИЦЯ

Ви знаєте, чому лиса
Голова у кума?
Тому, що він не про себе,
Про державу дума.
Кажу йому: – Я учора
З радіо дізнався,
Що з Путіним без галстука
Яник зустрічався.
Кум сердито відмахнувся:
– Ну то й що такого?
Я все життя без галстуків
Живу – і нічого…
– Так ти ж, – кажу, – як холодно,
Ходиш у куфайці,
А як сонце припікає,
Гуляєш у майці.
А коли ти у куфайці
Чи у футбольній майці,
То на тобі отой галстук,
Як стоп-кран на зайці.
А то ж таки президенти,
То ж державні люди.
Їм положені по службі
Галстуки на груди.
Кум подумав та й говорить:
– Галстук – то дрібниця,
А як пильно придивиться,
Є тут таємниця.
Бережуть цю таємницю
В строгому секреті:
Ми на галстуки не маєм
Грошей у бюджеті.
Якщо позик закордонних
Брати буде ніде,
То наш Яник до Путіна
Без штанів поїде.

 

НОВИЙ ПАСПОРТ

Поділюся новиною.
Знаю я, то знай і ти:
Нам в Ізраїлі друкують
Українські паспорти.
Акуратненькі, синенькі,
Як картиночка, гарненькі,
Але як їх не крути,
Хоч рентгеном просвіти,
А графи „національність"
Там не зможемо знайти.
Будеш паспорт той вертіти,
Повертати сяк і так, —
І не зможеш зрозуміти,
Хто ти — турок чи козак,
Чи приблудний чужоземець,
Чи безбатченко-нацмен,
Чи затурканий туземець,
Чи якийсь абориген,
Чи безрідний неборака,
Чи безпам'ятний Хома,
У якого ані роду,
Ані племені нема.
Ти тепер свій рід і плем'я
Як захочеш, так назвеш —
По селу чи по району,
Де родився чи живеш.
Як зі Шполи, ти - шполяк,
З Шепетівки — шепетяк,
Із Бердичева - бердяк,
Із Донбасу - донбасяк...
А поїдеш в інший край,
Кого хочеш представляй:
Ти в Парижі — парижак,
А у Осло — ти осляк,
У Торонто - торонтюк,
У Гавані — гаванюк.
Облюбовуй ту земельку,
Де набити легше пельку.
Як нажерся, заявляй:
— Ось мій другий рідний край!
Ти ж, земляче-українцю,
Сам у себе запитай:
А чому це так старанно
Чистять наші паспорти?
Не подумай, що без плану,
Без лукавої мети.
П'ята їх графа лякала
І трясла хазарський клан -
Звідси вам мета лукава,
Звідси вам підступний план!
Пропаде графа єдина,
Втратиш образ Божий свій, —
Геть не знайдеш України
Ти на карті світовій.

---------- Додано в 21:53 ---------- Попередній допис був написаний в 21:50 ----------

ОРЛИНЕ ПЛЕМ'ЯЧКО

Хоч в Ізраїлі євреям
Жить непросто, тісно їм,
А вони єдинокровних
Закликають в рідний дім:
- Приїжджайте в край коханий!
Ми притулок вам дамо.
Проживайте з нами вкупі,
Як усі ми живемо.
А Росія не скликає
Рідних дочок і синів,
Хоч землі достатньо має -
Більше в тисячу разів.
Там же нікому трудитись,
Там же злидні й темнота,
А дітей орел двоглавий
Під крило не підгорта,
Не гукає, не скликає,
Щоб додому прибули,
Щоб вітчизні історичній
Стать на ноги помогли.
Ось хоча б на Україні —
Скільки щирих росіян,
Тих, що гордо заявляють:
Я товаріщ, а не пан!
Незалежність українська
В печінках засіла їм.
Як вони скучають, бідні,
За отєчєством своїм!
Гляньте в Раду у Верховну —
Там же скільки є орлів,
Що по-нашому стулити
Не уміють й кілька слів.
їх же, бідних, заставляють
Україні присягать.
А на кой їм Україна,
Єслі єсть Росія-мать?
То чого ж орел двоглавий
Хитро збоку погляда?
Чом орляток не скликає
До єдиного гнізда?
А тому, що хоч в орляток
Є проблеми з язиком,
З України у Росію
їх не витуриш кілком.
В теплій залі крісла терти
Та любить Росію-мать -
Це не те, що плуга перти
Чи вугілля добувать.
Жити в матушкє Росії
Діло нині нелегке.
Легше родіну любити
Від Росії „вдалєкє".
Та й таких же є чимало:
Він у нас керівником,
А в Москві з його талантом
Не взяли б і двірником.
Крикунів і дармоїдів
Там без нього вистача.
Ось чому орел двоглавий
Цих „орлят" не поміча.

---------- Додано в 21:56 ---------- Попередній допис був написаний в 21:53 ----------

ІНОПЛАНЕТЯНИ

Забивають людям баки
Вчені і невчені,
Дурять голови та пхають
Долари в кишені.
Фільми ставлять фантастичні,
Видають романи:
А чи є, мовляв, на світі
Інопланетяни?
Та не треба ж особливих
Розуму й кебети,
Щоб підтвердить: є пришельці
З іншої планети!
Звідусіль до України
Приїздять туристи -
Бізнесмени, конгресмени,
Лікарі, артисти.
Прибувають літаками
Й на машинах власних -
Всяких „вольво", „мерседесах",
„Фордах" першокласних.
Там, у них, міста і села
Сяють чистотою.
Тротуари обмивають
Мильною водою,
А у нас, де не поткнешся,
Повно бруду й сміття.
У дворах і за дворами —
Нечисть і лахміття.
Там, у них, шляхи й дороги
Рівні, аж блискучі,
А у нас кругом вибої,
Тріщини та кручі...
Чом цього не помічають
Наші чинодрали,
Що машин собі заморських
Тисячі накрали?
А тому, що то не наші
Люди-громадяни,
А прибулі тарілками
Інопланетяни.
Тракторів не вистачає,
Щоб поля орати.
Скоро будемо граблями
Врожаї збирати,
А в містах легковиками .
Всі шляхи забито,
Бо пришельці дбають тільки
Про своє корито.
Незалежністю своєю
Вихвалятись любим.
Прибиваємо на стінах
Вивіски з тризубом.
А кругом стирчать на площах
Лисі істукани.
Не дають їх руйнувати
Інопланетяни.
Ці приблуди тарілчані
Гірші біснуватих.
Носять квіти істуканам
В будні і на свята.
Схаменіться, українці,
Земляки-тубільці,
Бо опинитесь рабами
На чужій тарілці!

---------- Додано в 22:02 ---------- Попередній допис був написаний в 21:56 ----------

КРИМІНАЛЬНІ СОСИСКИ

Зайшла жінка до крамниці,
Заглядає в список.
— Дайте, — камеє, — двісті масла
І кілька сосисок.
Продавщиця ухопила
Рукою сосиску
І витягла із корзини
Довжелезну низку.
А я стою недалечко,
Поглядаю збоку
І мораль до тих сосисок
Додаю глибоку:
Отак нині тягне злодій
Мільйон за мільйоном.
Нахапає зелененьких -
І зник за кордоном.
Ніхто його там не ловить
І не чинить тиску,
Щоб не потяг за собою
Поплічників низку.

---------- Додано в 22:06 ---------- Попередній допис був написаний в 22:02 ----------

НОВІ УКРАЇНЦІ

Чоловік журнал читає
І говорить жінці:
— Звідкіля вони взялися —
Нові українці?
Конкурують молодичок
І дівчаток всюди:
В кого стегна красивіші,
В кого кращі груди.
Пруть на сцени косяками
Чесних і гулящих,
Калібрують сексапільних,
Тобто, геть пропащих, -
І вивозять за кордони,
На чужі базари...
— Не дивуйся, - каже жінка,
Всі вони - хазари.
Я ні разу ще не чула,
Щоб нахабне рило
Без одеського акценту
Там заговорило.
Чоловік насупив брови:
— Ти мов з печі впала.
Про хазарів тих і згадка
Вже давно пропала.
Жінка сердиться: - Пропала
Пам'ять історична,
Та живе в нащадках їхніх
Пам'ять генетична.
Недарма ж я історичну
Здобула освіту.
Здавна війни генетичні
Точаться по світу.
Півтора тисячоліття
З тих часів минуло,
Як родилось лихо наше
Й досі не заснуло.
По сусідству з нашим краєм
Царство заснувалось,
Що Хазарсько-іудейським
Каганатом звалось.
Ті сусіди загребущі,
Кочові хазари,
Вічно з Київською Руссю
Затівали чвари.
Викрадали молодь нашу,
Виганяли в рабство...
Святослав те царство дике
Знищив за нахабство.
Повтікали людолови
У краї сусідні,
Довго так блукали світом,
Дикі та безрідні,
І з'явились в різних землях
У новій личині,
І плекали злість і мстивість
В кожнім поколінні.
Клекотить жадоба помсти
У хазарських генах
І вихлюпується злобно
У ділах щоденних.
Це праправнуки хазарські
Глушать нашу мову,
Щоб розвіять Україну,
Як суху полову.
Ось чому до українців
Стільки люті й злості:
Живемо в столиці навіть,
Як незвані гості.
Це вони створили штучно
Злидні і розруху,
Щоб від нас, від українців,
Не лишилось й духу.
Про хахлів-антисемітів
Точать баляндраси,
Хоч вони такі семіти,
Як ми - папуаси.
Навіть Льоню-президента,
Який править нині,
Нам підсунули хазари,
Як кота в торбині.
Не любив він ще з дитинства
Українську мову
І на старості вивчає,
Наче примусову,
І такі в своїх промовах
Викида колінця,
Що стискається від болю
Серце українця.
Ріс між нами, жив між нами
Та клепав ракети,
Але вивчить мову нашу
Не було кебети.
Тільки ставши президентом,
Взявся за букварик
І читає по шпаргалках,
Як тупий школярик.
Я дивлюся телевізор
У години вільні
І дивуюся: невже ми
Люди божевільні?
На концертах українських
Діячів культури
Появляється дрібнота
Із номенклатури, —
Покривляються на сцені
Для „блізиру" й преси
І прожогом, сторч лобами
Лізуть в „мерседеси"...
А коли учинять рейвах
„Нові українці",
Шлють запрошення гаранту,
Його милій жінці.
Президент братві хазарській
На гітарі грає,
А дружина руськомовну
Пісеньку співає.
А хазарину, що рявка
На акордеоні,
Мов якомусь Паганіні,
Плещуть у долоні.
Наша мова не до шмиги
Президентській жінці,
Бо вони ж у нас обоє —
„Нові українці".
Уявіть, що в президента -
Чеха чи поляка -
Ні по-чеськи, ні по-польськи
Жінка не балака.
Уявіть собі й француза
З жінкою такою,
Що не тямить по-французьки
Ні у зуб ногою.
Наша ж леді десь шутіла,
Зблиснувши очима,
Що Людмила Ніколавна —
Непереводіма.
Наших ніздрів не дратує
Азіатський запах,
Сопимо собі тихенько
У хазарських лапах,
Бо забули, яких батьків
І чиї ми діти,
І не знаєм, з чого риба
Почина смердіти. —
Отаке своєму мужу
Розказала жінка,
Вельми грамотна, розумна,
Справжня українка.

 

ПАТРІОТ

Музикант Шнейєрзон
Взяв під руку саксофон,
Ноти вклав у чемоданчик
Та й поїхав за кордон.
А якби якийсь Іван
Захотів за океан,
Він не зміг би взяти трактор,
Яким риє котлован.
Це Івану - не біда.
Він туди й не погляда,
Бо Іван прекрасно знає,
Що земля і там тверда,
Що ніяка в світі власть
Не рятує від нещасть,
І якщо робить не будеш,
То й копієчки не дасть.
Тут і сонце, і вода,
Тут і місце для труда.
Хай тиняється по світу
Той, хто інших об'їда.
Заглядать комусь у рот,
Щоб пустив у свій город —
Це Івану не підходить,
Тут він — справжній патріот.


ОЧМАНІЛИЙ РЕБЕ

Я за шоу, токи й роки
Телевізор не люблю,
Та ввімкнув оце недавно
І прослухав інтерв'ю.
Головний одеський ребе
Смачно люлечку смоктав,
Перед ним сидів ведучий
І улесливо питав:
- Як майбутнє України
Ребе Гісер уявля?
Той сказав: - С крайов отдєльних
Состоїт сія земля.
Єсть Волинь і єсть Подольє,
Вобщем, разниє края.
Чтоби ето чем-то стало,
Очень много нужно лєт. —
Очманілий від куріння,
Ребе виляпав секрет,
Що країни України
Як такої він не зна.
Голова у того ребе,
Вибачаюсь, не дурна,
Бо дурний сказав би просто:
- Ці обмежені хахли,
Ні до чого не придатні
Й вічно гоями були. -
Вічно гнані, віки биті,
Навіть в хатах власних,
З часів шляхти та оренди
І до днів сучасних.
А коли б був ще дурнішим,
То думку б довершив,
І сказав би: — Було б думать
В дев'яносто першім,
Коли владу ви віддали
Нашим полукровкам
І народ, немов отару,
Залишили вовку.
А коли б дурним він був
Та ще й біснуватим,
То не став би головним,
Не став би ховати
Правду-матінку від нас,
Сказавши відверто,
Що настав Сіону час
Гноїть хахлів впертих,
Щоб Хазарію нову
Тут розбудувати
І поставити главу
Цього каганату —
Від Гомеля до Одеси,
В Вінниці - столиця! -
Ось так мріють в «мерседесах»
Й хазарських каплицях!

---------- Додано в 22:08 ---------- Попередній допис був написаний в 22:07 ----------

ОБРАЖЕНА САРА

Каже Сара Абрамові:
— Вчора на базарі
Мене шльондрою назвали
Якісь п'яні харі...
А Абрам їй:
- В жизні всякі
Случаї бувають.
А чого ж ти туди ходиш,
Де всі тебе знають?

---------- Додано в 22:10 ---------- Попередній допис був написаний в 22:08 ----------

ВИРОДОК

До сусіда сусід в двері
Стука вранці-рано.
- Ваш Аркаша у дворі
Лаявся погано.
Батько сина виправлять
Тут же заходився:
- Де ти, виродок, гавнюк,
Лаятись навчився?

---------- Додано в 22:11 ---------- Попередній допис був написаний в 22:10 ----------

ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ І ДЕРЖАВНУ МОВУ

Зустрілися на базарi
Дамочки знайомі.
- Як ваш Льова поживає?
- Сидить у дурдомi.
Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар'єр - бiда тобi,
Як не знаєш мови.
Вчився Льова так старанно,
Що не бачив свiту,
Але ідишу не вивчив,
Не знає івриту.
Як почина балакати,
Ні складу, нi ладу.
Там же книжки не спереду
Читають, а ззаду.
Потикався бiдний Льова
В рiзні установи,
Все закрито-перекрито,
Як не знаєш мови.
Скрiзь дивилися на Льову,
Як на психопата,
Тому й зробив бiдний Льова
З фанери плаката.
Накарлякав: "До такого
Життя ми не звичні.
Ми - євреї особливі,
Російськоязичні.
Вимагаєм від кнесета
Створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі
Дві державні мови!”
Гукав Льова пiд кнесетом,
Роззявивши рота,
А на нього всі дивились,
Як на ідіота.
Мало йому не побили
На лобi плаката.
Тепер в Льови у дурдомі -
Окрема палата.
Щоб знав, дурень, що Ізраїль -
Розумна держава.
Нав'язувать чужу мову
Там не мають права.

---------- Додано в 22:17 ---------- Попередній допис був написаний в 22:11 ----------

ТЕЛЬАВІВСЬКИЙ ЦИРУЛЬНИК

Жив у матері синок –
Симпатичний Льова.
Що попросить, мама все
Принесе без слова —
Тортик, масло, шоколад,
Вишні, апельсини.
Розрослася, як гарбуз,
Мордочка в хлопчини.
Виріс Льова, полюбив
Перукарську справу.
Вийшов дамський перукар
З Льовочки на славу.
Дами билися щодня,
Щоб до нього сісти.
Міг би Льовка все життя
Булку з маслом їсти.
Але ні!
Немов здурів —
Пише, біга, просить:
- Відпустіть у Тель-Авів!
Натерпівся, досить...
Відпустили.
Там його
Стріли з барабаном.
— Ти, — говорить, - був рабом,
Тут ти будеш паном.
Льовка радий, аж цвіте:
- Я такий щасливець!
Здрастуй, рідний Тель-Авів!
Я вже телявівець!
Я цирульник, маю я
Практику прекрасну.
В Тель-Авіві заведу
Перукарню власну.
А поткнувся в Тель-Авів...
Стільки розвелося
Там таких перукарів —
Не хвата волосся.
Похитався, поблукав
Льовка по столиці,
А роботу підшукав
Десь на залізниці.
Землю рив, таскав пісок,
Переносив шпали...
Схуд, засмикався, охляв,
Аж штани спадали.
Довго в баню не ходив,
Трапилась рахуба:
Паразитів наплодив,
Мусив стригти чуба.
Йде в їдальню — подають
Нікудишній супчик.
- Я не їстиму його! —
Загорлав голубчик.
- Фе! - отвітили йому. -
Не велика шкода.
Хочеш їж, а хочеш ні, -
Тут у нас свобода.
І прийшов від Льовки лист:
„Я з дороги збився.
Поверніть мене назад, —
Винен, помилився"...
Скільки є тепер таких!
Рвуться в телявівці...
Тут вони - мудріші всіх,
Там - дурні, як вівці.

БЕЗДОГАННИЙ КІНЬ

Ніхто краще за Арона
Коня не продасть.
Він на кожну претензію
Пояснення дасть.
- Подивися, він же в тебе
На ногу кульга.
- А що йому — у балеті
Танцювати, га?
Він же в тебе сліпуватий,
З очима біда.
- Що йому читать газети
Чи журнали, да?
- Він же в тебе без'язикий.
Ти заглянь у рот.
- А що його в депутати
Вибере народ?

КАПІТАН І ЦУКЕРМАН

За столиком сидить слідчий,
Строгий капітан.
Перед ним на табуретці —
Ізя Цукерман.
- Ви взяли у банку гроші, —
Каже капітан.
- Я узяв у банку гроші? -
Пита Цукерман.
- Ви на бланку розписались,
Каже капітан.
- Я на бланку розписався? -
Пита Цукерман.
- Ви до суду викликались, -
Каже капітан.
- Я до суду викликався? —
Пита Цукерман.
- Ви до суду не явились, -
Каже капітан.
- Я до суду не явився? -
Пита Цукерман.
- Ви ховались від закону, -
Каже капітан.
- Я ховався від закону?! -
Пита Цукерман. —
Капітан від себе папку
Раптом як штовхне.
- Хто кого тут допитує?
Я чи ви мене?!


ПРАВЕДНИК

Старці в чорних окулярах
Сидять біля храму,
Почепивши плакатики -
Жебрацьку рекламу.
На одному плакатику:
«Подайте Богдану!»
На другому нашкрябано:
«Подайте Натану!»
У Богдана від подачок
Роздулась шапчина,
А в Натана у кепочці -
Одна копійчина.
Підійшов дідок старенький
Та й шепнув Натану:
— А чого ти не напишеш
«Подайте Степану!»?
Попроси аби хто-небудь
Плакат переклеїв.
Навіщо ти ображаєш
Трудящих євреїв? -
Та й пішов, поклавши гривню
В кепочку Натана.
А Натан той підсунувся
Ближче до Богдана
Та й питає: — Ти чув, Йосю,
Цього бармалея?
Прийшов учить комерції
Старого єврея...
Чи устигли наші хлопці
На камеру скриту
Записати цього Гната,
Панька чи Микиту?
Нехай його проголосять
Праведником світу,
Як мільйони українців
По усіх повітах,
Що спасали їх й ховали
У війнах кривавих,
А ті згодом поповнили
Енкаведе лави.
Щоб нарешті за кордоном
Змогли зрозуміти,
Що крім діда, українці -
Всі «антисеміти».

 

АБРАМ ЗА КОРДОНОМ

При фонтані у саду
Каже дамі дама:
- Дуже, дуже мені жаль
Нашого Абрама!
На Хрещатику він мав
Невеличку точку.
Десять років продавав
Воду у ларьочку.
Оси лазять по руках,
Топляться в сиропі,
Але він, було, сидить,
Як герой в окопі.
А тепер якийсь мудрець,
Дура його мама! -
Автоматом замінив
Нашого Абрама.
Де не глянь, куди не кинь -
Всюди автомати...
І задумав наш Абрам
В Тель-Авів тікати.
В Тель-Авіві не знайшлась
У ларьку робота.
Забарабали його
Вчитись на пілота.
А нащо йому літать,
Рискувать собою,
Як у нього є талант
Торгувать водою?
Затаскав він у літак
З газом два балони
Та холодної води
Сорок три бідони.
Вліз в кабіну і вночі
Похурчав за хмару,
Збився з курсу і упав
Прямо на Сахару.
Там стулив собі ларьок
Пополам з бідою
І зібрався торгувать
Свіжою водою.
Сонце в голову пече,
Ллється піт, як смалець,
А Абрам сидить в піску
Сам один, як палець.
Каравани мимо йдуть,
Змучені від спраги,
Не звертають на ларьок
Жодної уваги —
І ви знаєте чому,
По якій причині?
Їм здається, що Абрам —
То міраж в пустині.


ПІЛЮЛЬКИ

Прибув якось Рабинович
В Сполучені Штати,
А там зразу ж довелося
Лікаря шукати.
Наковтався з голодухи
Пепсі й кока-коли
І в кишках загуркотіли
Блюзи й рок-н-роли.
Знайшов лікаря-єврея,
Що втік з України.
Той оглянув, дивується:
— Не бачу причини.
Усі мої аналізи,
Апарати й проби
Ніякої не знаходять
У тебе хвороби.
Рабінович зуби скалить:
— Поясню причину,
Якщо візьмеш гонорару
Тільки половину.
В мене грошей малувато,
Не будь шкуродером.
Розплачуся, коли в Штатах
Стану мільйонером.
Лікар гірко посміхнувся:
— Не з твоїм, брат, носом...
І вирішив йому мозок
Прочистить поносом.
Ткнув безплатно пузирьочок
З пілюльками в руку:
— Оце ковтай натщесерце
Щодня одну штуку.
...Він дивного пацієнта
Через рік побачив.
— Помогли тобі пілюльки,
Які я призначив?
— О, — вигукнув Рабінович, -
Но проблем! Чудово!
Три пілюлі дядя Льова
Ковтнув помилково.
Про це навіть в урядовій
Писали газеті.
Врізав дуба старий бовдур
Просто в туалеті.
Тепер можу розплатитись.
Но проблем! Порядок!
Я ж у нього, мільйонера,
Єдиний нащадок.

СТРАШНИЙ СУД

Мудрий Гершель Острополер
Напучував сина:
- Будь розумним. Ти єдина
У мене дитина.
У священних книгах наших —
Віра і надія.
З них відомо, що на землю
Явиться Месія.
Люди всі, живі і мертві,
Гої і герої,
Всі посунуть на Суд Божий
До Землі Святої.
А мости Господь поставить
Перед ними різні:
Для євреїв - з павутиння,
Для інших - залізні.
І проваляться залізні
Від ваги страшної,
І не дійдуть чужовірці
До Землі Святої.
А євреї разом підуть
Мостом з павутини
І з голів своїх не втратять
Ані волосини.
Та поскільки ти у мене
Дитина єдина,
Будь розумним. Як настане
Фатальна година,
Побіжи на міст залізний
І якнайскоріше,
Бо відомо, що залізо
Все-таки міцніше.

НАЙКРАЩІ ГУМОРИСТИ

Якось внук спитав маленький
В бабусі своєї:
- Чом, бабусю, гумористи
Майже всі євреї?
А бабуся так сказала:
- Різні є народи.
Що євреї гумористи,
То все від природи.
Всяк єврей у цьому ділі
Здорово кумека.
Він вам турка передражнить
Чи хохла, чи грека.
Перекривить його мову
З дурацьким акцентом,
Хоча був би він міністром,
А чи президентом.
Люди слухають, сміються
І мають потіху.
А єврея передражниш,
Буде не до сміху,
Бо він тебе опаплюжить
Перед цілим світом,
Назве тебе «бандерою»
І антисемітом.
Він наляпає на тебе
Стільки грязі й бруду,
Що не здереш і не змиєш
До Страшного Суду.
Не чіпляйся, голубчику,
До їхнього брата,
Дражни хахлів і кацапів -
Вони як телята...

ДОПИС

В газету пише робітниця:
„У мене стеля потекла,
І я Гофштейну-коменданту
Про це заяву подала.
Гофштейн сказав:
- То справді кепсько,
Як в хату капає вода.
Ідіть у ЖЕК до Куперштейна,
Він за ремонт відповіда.
І я пішла до Куперштейна.
Узяв заяву Куперштейн.
- Ідіть, - говорить, - до Гофштейна,
Ремонтом відає Гофштейн.
То як же бути"? - робітниця
В листі редакцію пита.
Фейлетоніст до друку швидко
Підготував того листа
І дуже гострий фейлетончик
У нього вийшов з-під пера
Та ще й дотепно називався:
„Іван киває
на П е т р а"...

БІДА З ІМЕНАМИ

Якщо мої гуморески
Підряд прочитати,
Стає ясно, що в них діють
Гнати та Кіндрати.
А якщо я замість Гната
Згадаю Ісака,
Зразу чую: - Бач, до чого
Дописавсь, писака!
Хоч Ісак той бува часом
Один — гірше банди.
Так що ж йому, накажете,
Дарувать троянди?
Хай гендлюють-комбінують
Ісаки й Абрами,
А ти молись перед ними,
Як перед богами,
Бо потрапиш, як миленький,
У антисеміти...
Щоб отак себе поставить —
Це треба уміти!


ОБЕЛІСК

Спорудили у містечку
Шпиль посеред плацу
Невідомому солдату –
Абрамові Кацу.
- Який же він невідомий? —
Приїжджі питали. -
Ви ж буквами золотими
Прізвище вписали.
- А ми, — кажуть, - спорудили
Цей шпиль перед святом,
Але й досі не знаємо,
Чи він був солдатом.

МАЛАНЦІ

Запитує хлопчик татка,
Проснувшись уранці:
— Чому, татку, на євреїв
Говорять: маланці?
— Коли було у Союзі
Євреїв багато,
Звали їх більшовиками, —
Пояснює тато. —
А як більшість повтікали
В Ізраїль і Штати,
Їх тут стало тепер мало,
То як називати?

МАЙБУТНІЙ ОЙСТРАХ

- Я скрипочку малесеньку
Зробив собі, мамочко.
- Молодчинка! Де ж ти струни
Взяв для неї, Зямочко?
- А ти, мамо, здогадайся.
- Та скажи вже, Зямочко.
- Із нашого піаніно я їх
Вирвав, мамочко.

СОЛОМОНОВА СІМ'Я

- А ти Біблію читав? -
Син спитав Арона. —
Дев'ятсот жінок було
В царя Соломона.
- Ну то й що, що дев'ятсот?
Для царя — можливо.
- Чим же він їх годував?
Ось для мене диво.
- Пхе, - розсердився Арон,
Що ти причепився?
Ти б задумався над тим,
Чим він сам кормився.

РИБЕНЯТКО

Ловив рибу Абрамович
У час відпочинку
Та й упіймав малесеньку
Золоту рибинку.
— Пусти, - просить рибенятко,
Не неси додому.
Зроблю тебе керуючим
«Головгастроному ».
— Нема тепер керуючих, -
Рибалка надувся. —
Ти зроби, щоб в українця
Я перевернувся.
Бо куди я не поткнуся,
Скрізь антисеміти.
Хай поживуть по-людському
Хоча б мої діти.
— Ой, — сказало рибенятко, -
Біда з вашим братом. -
І зробився Абрамович
Овраменком Гнатом.
Повертається додому
Й відчуває нюхом,
Що в квартирі запахтіло
Українським духом.
— Дітки мої, голуб'ятка,
А де ж ваша мати?
— Мама стала двірничкою,
Пішла підмітати.
- А де ж ваша тьотя Сара?
Скажіть мені, любі.
- Миє тьотя Серафима
Підлоги у клубі.
- А де ж ваша бабусенька,
Любі мої дітки?
- Вона пішла позичати
Хліба у сусідки.
- А чому ж ви, мої дітки,
Сьогодні не в школі?
- Бо курточки порвалися,
Не підемо ж голі.
Уже наші чоботята
Давно каші просять.
Тобі ж, татку, третій місяць
Пенсії не носять. —
Накоїв ти собі лиха,
Овраменку Гнате,
Бо попалось рибенятко
Якесь дурнувате.
Замість того, щоб змінити
Лиш графу єдину,
Українцями зробило
Всю твою родину.
Бери вудку та йди, Гнате,
Виправляти хибу.
Може, вдасться упіймати
Розумнішу рибу.

---------- Додано в 22:24 ---------- Попередній допис був написаний в 22:23 ----------

ПРОЩАЛЬНЕ СЛОВО

Як ховали у містечку
Бандита страшного,
Мав же слово хтось казати
На могилі в нього.
Вийшов скромний чоловічок:
- Дорогі євреї,
Ну що скажеш над труною
Нечисті цієї?
Тільки те, що ми ховаєм
Злодія й бандюгу,
Найзлішого розбишаку .
На цілу округу,
Та лишились сини його
На наше нещастя,
У порівнянні з якими
Він ангелом здасться...

 

Лісом суне Лев голодний.
Злююющий, аж кипить!
Раптом бачить - край дороги
П’яний заєць спить.
Він узяв його за вухо,
До очей підніс:
- Де ж це ти так нализаааавсяяяя?
Взяв би тебе біс...
П’яний заєць стрепенувся,
Фиркнув і сказав:
-Що, старий, по морді хочеш?
ПОКЛАДИ ДЕ ВЗЯВ!!!

---------- Додано в 11:33 ---------- Попередній допис був написаний в 11:10 ----------

ПЕРЕСАДКА

Не цурайтесь того, люди, що дає природа,
Щоб не сталася і з вами подібна пригода.
У Софрона, що став лисим, був хірург знайомий,
Добрий майстер операцій, хоча й невідомий.
Побачив він у неділю Софрона на пляжі,
Відвів його у затінок та тихенько й каже:
— Тобі сильно допікає оте, що ти лисий,
А ти себе передчасно в діди не записуй.
Он на череві у тебе густюще волосся.
Нащо воно в такім місці людині здалося?
Якщо хочеш, я зробити можу пересадку:
Візьму шкіру на череві й буде все в порядку.
Хоча Софрон натерпівся добре у лікарні,
Зате в нього появились кучері шикарні —
Золотисті, аж іскристі, просто дивовижні.
Але й вони обсипались на другому тижні.
Глянув Софрон у люстерко — й похолола спина:
Хоч би ж тобі залишилась одна волосина...
Подався він до хірурга, кулаками гупа.
— Верни,— кричить,— ту лисину, що була без пупа!

 

УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕСМЕН
(майже поема)

Розділ І
ЧУДО В ГЛЕЧИКУ

Кашпірович Льовка
Через пляж ішов
І в піску гарячому
Глечика знайшов.
Ледве до посудини
Доторкнувся він,
Як із неї вилетів
Бородатий джин.
Завертівся дзиґою,
Зашипів: — Вах-вах!
Хай тебе, спасителю,
Береже Аллах!
Хай осяє дні твої
Божа благодать!
Все чого бажаєш,
Можу тобі дать.
Льовка мовив:
- Мрія непроста моя.
Справжнім суперменом
Хочу стати я -
Щоб здоровим був я,
Сильним, як бізон,
Дужим, як Шварцнегер,
Гарним, як Делон.
Джин якусь молитву
Тихо прошептав –
І худенький Льовка
Суперменом став,
Бездоганним втіленням
Мужності й краси –
Тріснули від біцепсів
Майка і труси.
— Ще про що ти мрієш? —
Добрий джин пита.
– Мрія, - мовив Льовка, -
Й друга непроста:
Щоб я став багатим,
Гроші молотив,
Але щоб податків
Жодних не платив.
Джин гукнув: - Будь ласка!
І, як дим, розтав.
Льовка бізнесменом
Українським став.

Розділ другий
СИГНАЛІЗАЦІЯ

Льовка багатіє.
Має магазин.
Всюди возить Льовку
Білий лімузин.
Льовка розкошує.
Все у нього є.
Ананаси хрумка,
Снікерси жує.
Льовка має вигляд
Ситого кота.
У його хоромах –
Блиск і красота.
Спробуй доторкнутись
Десь там до замка,
Він наряд міліції
Зразу виклика.
І до лімузина
Тільки доторкнись –
Все там починає
Вити і трястись.
До його крамниці
Страшно підійти.
Там сирена зразу
Почина ревти.
Льовку охорона
Стереже така,
Що позаздрить міг би
Секретар ЦК.
Став він для держави
Страшно дорогим:
Три дебіли всюди
Швендяють за ним.
В кожного дебіла
Збоку пістолет.
В кожного дебіла
Із броні жилет.
Хоч у Льовки нині
Море всяких справ,
В лікаря зубного
Льовка побував
І просив негайно
Дати консультацію,
Як припасувати
В рот сигналізацію.
Щоб коли до нього
Доторкнеться хтось,
В роті все свистіло,
Вило і тряслось,
Бо у Льовки в роті
Речі непрості,
Там усі коронки
Й зуби золоті.
Треба ж це багатство
Пильно берегти.
Але тут нелегко
Льовці помогти.
Лікар же розумний,
Він не ідіот,
Щоб сирену Льовці
Запихати в рот,
Бо тоді ж ні чхнути,
А ні кашлянуть...
Добре тим, що скромно,
В бідності живуть!
Купить собі хліба
Чи твердий батон
Та й бреде додому
Сам, без охорон.
Він натре окраєць
Хліба часником
Та поїсть картоплі
З кислим молоком,
Та гороху миску
Зварить на обід,
І сигналізація
«Дєйствує» як слід.

Розділ третій
СІМОЧКА

Кашпірович Льовка
Вудив на мосту
І піймав малесеньку
Рибку золоту.
Взяв її за хвостика
І завмер на мить:
Світиться, виблискує,
Сяє, мерехтить.
Голоском тонесеньким
Злякано пита:
- Що тобі від того,
Що я золота?
Відпусти на воленьку,
Я тебе молю.
Все, чого попросиш,
Я тобі зроблю. —
І сказав їй Льовка:
— Хочеться мені,
Щоб війни проклятої
Не було в Чечні.
Рибка аж заплакала:
— Добрий ти єси,
Тільки щось простіше
В мене попроси.
Кашпірович рибоньку
До очей підніс.
- Зроби мою Сімочку
Всесвітньою Міс,
Щоб була корона
В Сімочки така,
Як оце у тебе
Золота луска.
Нехай стане Сімочка
Зіркою Краси! —
Рибка посміхнулася:
- Вірний ти єси!
А її, прекрасної,
В тебе фото є?
Льовка із кишені
Картку дістає,
З гордістю показує:
- Ось вона! Дивись! -
Рибка аж підскочила:
- Та перехрестись!
Щоб таку зробити
Зіркою Краси?!
Краще ти у мене
Про Чечню проси...

 

УЛЬПАНИ

Я помітно збагатився,
Браття-громадяни,
Як довідався із преси,
Що таке ульпани.
Слово ніби немудряще,
Ніби річ звичайна,
А мені воно розкрилось,
Як найглибша тайна.
До сусідів, любі браття,
Пильно придивляймось,
Научаймося чужого
Й свого не цураймось.
Всім відомо, що Ізраїль -
Молода країна,
А народ, що в ній зібрався,
То сім'я єдина.
Входять групи рівноцінні
До сім'ї тієї:
Перша група — неєвреї,
А друга — євреї.
Може там користуватись
Повними правами
Тільки той, хто народився
Від єврейки-мами.
Залишатись неєвреєм
Довго не годиться.
Неєвреєві, буває,
Складно ожениться.
Неєвреєві складніше
І вмирати навіть,
Бо над ним належну службу
Рабин не відправить.
Для таких відкрито школи.
Назва їм — у л ь п а н и.
Неєврей, що вчиться буде
В школі тій старанно, -
Дійде згодом до г і ю р у,
Тобто, до посвяти
І євреєм повноцінним
Стануть його звати...
Тут мене спитати можуть,
Строгі критикани:
— А навіщо ця балачка
Про чиїсь ульпани?
То ж країна невеличка -
Там свої умови...
Зачекайте! Все це тільки
Привід для розмови.
В нашій славній Україні,
Як і в тій країнці,
Є дві групи: малороси
Й справжні українці.
То чому б і нам у себе
Школи не відкрити,
Щоб по-нашому начальство
Вчилось говорити?
Ну, хоча б для тих спочатку,
Що в Верховній Раді,
Чи усілись на високій
Керівній посаді,
Ти звертаєшся до нього
З ласкою й поклоном,
А воно шулявсько-руським
Бубонить жаргоном.
Незугарне по-людському
Вимовити слова,
А для нього, бач, не годна
Українська мова.
Для таких, закоренілих,
Впертих русоманів
Не завадили б нам школи
На зразок ульпанів.
Опинилися при владі?
Гайда всі за парти,
Бо народом управляти —
То не штуки-жарти.
Тільки знайте, що в ульпанах
Учать не без плати.
Сто доларів за науку
Треба викладати.
Малорос закрутить носом:
- Вон чєго хотітє...
Нєт, нє я платіть вам должен,
А ви мнє платітє! -
І такого не питайте,
Хто у нього мати.
Він забув її, не знає
І не хоче знати.

 

ЯК МИ З КУМОМ ФУТБОЛІСТАМИ БУЛИ

Ми футбол із кумом любимо.
— Давай, куме, м'яч футбольний купимо! —
Тренувалися ми з кумом аж три дні.
Бив я кумові в ворота, кум — мені.
І такого ми з ним класу досягли,
Що й самі собі страшними вже були.
Тож пішли ми у команду «Урожай»
І сказали капітанові: — Приймай! —
Капітан оглянув кума і мене.
— Ось вам м'ячик. Хто сильніше фугоне? —
Кум підскочив, закричав: — Фізкультпривіт! —
Та футболом капітана — у живіт!
Як водою капітана відлили,
Він сказав: — Обох приймаю. Ви — орли!
Всі були б такі в команді «Урожай»,
Ми поклали б на лопатки Уругвай,
Перу, Мексіку, і Чілі, й Парагвай.
Завтра в нападі ти гратимеш, орел!
Приїздить до нас команда «Мукомел».—
Гей, як вийшов же на поле «Урожай»!
Кум — дев'ятка, я — семірка, правий край.
Кум попереду, я ззаду — біжимо.
Кум наліво, я направо — куємо.
Я в офсайді, кум на вихід подає,
Я пасую, кум шурує — штука є!
Кум обрав для себе тактику круту:
Як не влучить у коліно, б'є в п'яту.
Громові шумлять овації кругом,
Як він ріже кутові «сухим листом».
Кум від злості вже аж зуби вишкіря —
Все ніяк не костильне воротаря.
Він літає, він встигає всюди й скрізь.
Дав об штангу головою, штанга — трісь!
Повалив ворота к бісу той удар.
Б'ється в сітці, як рибина, воротар.
Тут суддя на нас зненацька як стрибне!
Ухопив за руки кума і мене:
— Годі бити! «Урожай» ваш переміг!
У противників — ні рук уже, ні ніг.—
Кум трясеться: — Накладу я ще й судді...—
Я питаю: — А хто ж приз нам дасть тоді?
Він і так уже, сердешний, шкутильга,
В нього права не згинається нога.—
А суддя весь час не зводить з нас очей,
Просить: — Братці, в мене ж четверо дітей!
Через день летіла звістка з краю в край,
Що розігнано команду «Урожай».
Хто нам скаже, що ми з кумом не орли?
Дві команди одним духом рознесли.

 

ЯК ВАРЕНИКИ ВАРИЛИ КУМ І Я

Кум поїсти неабиякий мастак.
Йому жінка, що не зварить, все не так!
Вередує: — Як з'їдаю твій обід,
Наче гирю закладаю у живіт.
Он торік я в ресторані,— каже,— був...
Ледве миску з деволяєм не ковтнув.
Там таку дають підливку — смак і шик!
З нею з'їсти можна власний черевик.—
Раз в неділю ми остались без жінок:
Подались вони раненько на товчок.
Ми із кумом закурили, сидимо.
Кум наліво, я направо — плюємо.
— Не зоставили нам їсти, то й нехай...
А ми зваримо вареники давай!
Налили ми в ночви свіжої води.
Півмішка муки засипали туди.
Я качалку взяв, а кум мій — макогон,
Тісто туго замісили, як гудрон.
Дріжджів кинули дві пачки — красота!
Потім перцю і лаврового листа.
Тісто витягли на стіл ми та й січем —
Я ножакою, а кум мій сікачем.
В казані кипить, аж піниться вода.
Я ліплю, а кум вареники вкида.
На вусах у мене тісто, в нього сир.
Кум по кухні походжа, як командир.
— Хай живіт,— говорить,— лопне, а жінкам
Отакунького вареничка не дам!
В казані вода вирує, булькотить.
Сир гарячий нам на голови летить.
Покипіло так не більше двох годин,
Бачим: збились всі вареники в один.
Ми вареник той штовхаємо до дна,
А він лізе, випирає з казана.
Кум говорить: — Ну, нехай вже буде так.
Покуштуємо, яке воно на смак.
Поділили ми вареник, сидимо.
Кум виделкою, я ложкою — їмо.
Я помалу ремиґаю, кум жує.
— Ну,— цікавиться,— як враження твоє? —
Я показую на пальцях і стогну:
Зуби злиплись, язика не поверну.
В кума очі лізуть з лоба — не ковтне.
Просить: — Стукни по потилиці мене! —
Я як двину його в шию кулаком!
Тут відразу нам полегшало обом.
Кум затявся на своєму: — А жінкам
Я однаково й понюхати не дам! —
Те, що я не з'їв і кум мій не доїв,
Потаскали кабанові ми у хлів.
А кабан понюхав тісто, кашлянув,
Перекинувся в баюру і заснув.
Кум штовха його: — Пардон, мусьє кабан!
Вибачайте, я не знав, що ви — гурман.
Може, й ви вже захотіли в ресторан? —
І надів йому на голову казан...

 

ЯК МИ З КУМОМ ПОЛЮВАЛИ

Ми із кумом полювати ідемо.
За плечима по рушниці несемо.
Кум говорить: — Вбити зайчика — не клас.
От би вовка тарарахнути хоч раз!
Тут він раптом заїкнувся і замовк.
Бачим — суне по дорозі сірий вовк.
Я приклався, кум приклався — тільки р-раз!
Кум — лівіше, я — правіше... Тьху на нас!
Вовк помчався по долині, по горі
Та й сховався біля яру у норі.
Ми із кумом над норою сидимо
І нараду виробничу ведемо.
— Лізь у нору,— тихо кумові кажу.—
Схопиш вовка, я тягти допоможу.—
Кум хитрує: — Я б з охотою поліз,
Та боюся — він хапне мене за ніс.
А без носа як на світі проживеш?
Не понюхаєш нічого і не чхнеш...
— Що ж,— кажу,— тоді полізу, значить, я...
Вовчу шубу жінка матиме моя.
Лізу в нору, бачу — світяться вогні.
То очима вовк підсвічує мені.
Він гарчить, і я по-вовчому гарчу.
Лізу глибше і рушницю волочу.
Тут двостволка випадково як пальне!
Оглушило громом вовка і мене.
Сидимо ми разом з вовком у диму.
Мені важко, та нелегко і йому.
Кум у мене теж відважний чоловік.
— Відповзи,— кричить знадвору,— трохи вбік!
Підбери плече і руку під стіну,
Я прицілюся гарненько та пальну! —
Він рушницю глибше в нору просува.
— Де там вовкова,— питає,— голова? —
Та як гахне, як торохне із обох!
Дріб ударив перед носом, як горох.
Кум гукає: — Амба вовкові! Бери! —
Я незчувся як і вилетів з нори.
А за мною вовк на волю як стрибне!
Став і дума: їсти кума чи мене?
Я прикладом по зубах його — торох!
Вовк зігнувся, похитнувся, впав та й здох...
З шкури вовчої пошили ми шапки —
І страшні тепер ми з кумом, як вовки.

 

ФАКТИ Й АРГУМЕНТИ

Кажуть, наших у Росії
Є мільйонів п'ять.
А вони там по-російськи
Вміють розмовлять?
Так, звичайно. Володіють
Мовами двома.
Є там школи українські? -
Ні, таких нема.
А Росія скільки руських
Дарувала нам? -
їх в чотири рази більше,
Аніж: наших там.
Чи спокійно їм живеться?
„Трєбуют" весь час,
Щоб по-руськи їхні дітки
Вчилися у нас.
А чого отак виходить,
Пояснив один
Убєждьонно руськомовний
Вчений гражданін:
— Всєм ізвєстно із дрєвнєйших
Пісьмєнних трудов
То, что Кієв — ето матєрь
Русскіх городов.
Ну а кто жє чащє русскіх
Помінаєт мать? —
Ето слєдуєт бандерам
На замєтку взять.

 

ГУЦУЛОВЕ ГОРЕ

Сидить гуцул у колибі,
Важко зажурився.
- Шість годочків мій синочок
На лікаря вчився.
Возив йому до Києва
Печене й варене.
Геть розтратив усі гроші,
Що були у мене.
А він тепер листа пише:
"Здравствуй, мілий папа!"
Навіщо ж я стільки тратив!-
Щоб мати кацапа?

 

РУСЬКОМОВНИЙ ДЕПУТАТ

Коли в Раді у Верховній
Руськомовний виступа,
Ви прислухайтесь, шановні,
Що він меле й телiпа.
- Без единого Союза
Далеко мы не уйдем.
Жить не сможем без России,
Неизбежно пропадем...
- Виступайте на державній! -
Із гальорки хтось гука.
- Перестаньте придираться! -
Чути з іншого кутка.
А йому ж державна мова -
Непотрібна, зайва рiч.
Йому рiдна та, якою
Разговарівал Ілліч.
Проти вищого начальства
Вiн нiколи не ішов.
Що начальство iзрекало,
Те і він услід молов.
Не морочилась ніколи,
Твердолоба голова,
Українські чи російські
Ті начальницькі слова.
Буде три державні мови
Чи чотири, чи одна, -
Ні тiєi, нi цієї
Він не знатиме й не зна.
І його не мучить совість,
І - сумління не гризе...
Тож послухайте терпляче,
Ще чого він наверзе.
- Мы от наших оппонентов
Разных слушаем речей,
А живут они поддержкой
Иностранных богачей.
Потому они им служат,
Что живут за ихний счет! -
Зачекаймо ще хвилинку,
Доки він затулить рот.
Зачекаймо й запитаймо:
- А тепер повiдай нам,
За який і чий рахунок
Ти живеш на світі сам?
Ти продуктів добру купу
Умегелюєш щодня.
Що ж у тебе - є корова,
Власні кури чи свиня?
Може, ти свиню зарізав
І насмажив ковбаси?
Може, з власного городу
Ти картопельку їси?
У народу від нестатків
Уривається терпець,
А у тебе на загривку
Ледь зійшовся комірець.
Ти Росію сильно любиш?
Безперечно, це не грiх,
Але хто ж тебе тримає,
Не пускає до своїх?
Залиши нам Україну,
Не тягни до росіян,
Можеш пупа надірвати,
Це ж тобі не чемодан.

 

КОШМАРНИЙ СОН

Подивишся передачі
Та різні програми
І думаєш:
- Скільки ж можна
Дражнитися з нами?
Після кожної реклами,
Кожної об'яви
Тільки й чуєш:
"Сєвастополь - город русской слави".
Позавчора пізнувато
Я уклався спати.
Сплю і бачу: ніби привид
Пхається до хати.
Пика кругла, наче диня,
Оченята хитрі,
Нога в гіпсі і блотняцька
Кепка на макітрі.
- Ти чого це серед ночі?
- Питаю в прояви,
А він каже: - Собіраю
Вєщі русской слави,
Откудова ета шуба?
Кажу: - Із Полтави.
Пхає в сумку. - Значіт, ето
Шуба русской слави.
А откуда ета шапка?
Кажу: - Зі Сваляви.
Пхає в сумку.
- Значіт, ето
Шапка русской слави.
З шафи чоботи жіночі
Тягне за халяви.
- Італьянскіе? - питає,
- Значіт, русской слави..
А откудова ікони?
Із какой дєржави?
- Із Києва.
- Кіиєв тоже
Город русской слави.
Впакувався, сів до столу
Поїв "на халяву".
- Обожаю варєнікі -
Всєрусскую славу!
- А откуда коньячішко?
Кажу: - З Балаклави..
- Так ето же Сєвастополь, -
Город русской слави...
Видув пляшку.
Лізе в ліжко...
До дружини Клави.
- Куди?! - кричу.
Ето, - каже, -
Баба русской слави!..
Я злякався і проснувся.
Звідки ця химера?
Напевне я надивився
Передач про мера,
Який має біля моря
Русской слави дачу,
А ще хоче Севастополь
І Крим - на додачу.

 

Козацька натура

Коли їдуть в інститути
Заморські студенти,
Трапляються у трамваях
Прикрі інциденти.
З нігерійцем посварились
Дві дівулі п'яні.
- Ти кто такой?
- Українець, прошу пані-драні.
- Украінцев нєту чорних! -
Кричить русотяпка.
- Значить, - каже нігерієць,
- Ти дурна кацапка.
- Ето хамство! - обізвалась
Довгоноса діва,
А він каже:
- Будьте чемні,
Пані з Тель-Авіва.
Хтось глумливо захихикав:
- Вот, казак явілся...
Нігерієць на кривляку
Гордо подивився.
- Так, козак, тому що мову
Українську знаю.
І велично на зупинці
Вийшов із трамваю.
Вслід йому кривились пики,
Ніби ладні з'їсти.
- Вот как портят іностранцев
Националісти...

 

ЯК МИ З КУМОМ МЕД КАЧАЛИ


Ми із кумом по сусідству живемо.
Кум говорить: — Давай бджіл заведемо!
Бджоли,— каже,— це ж поезія й краса.
Бджоли творять для здоров'я чудеса.
І тепер у кума бджоли у саду
Без перерви: гу-гу-гу та ду-ду-ду...
Раз я чую пропозицію таку:
— Ходім, куме, накачаємо медку! —
Кум не любить викидати даром слів.
Він у сад мене до вуликів повів.
— Мед качати,— каже,— діло не просте.
Он купив я медогонку ССТ.—
Тягне раму він із вулика — дивлюсь:
Усі бджоли в купу збилися чомусь.
Та гудуть отак сердито: дзум-дзум-дзум...
— Їх обкурювати треба,— каже кум.
— Це я знаю і без тебе,— говорю.—
Ти тримай, а я цигарку закурю.—
Не устиг я потушити свій сірник,
А бджола як тарарахне у язик!
Потім друга — прямо в вухо, третя — в ніс!
Кум схопив на плечі раму і поніс.
Як заклав у медогонку, як крутне!
А на мене ціла хмара як шугне!
Бджоли жалять — кум говорить: — Не лови!
Не твої це,— каже,— бджоли,— не дави!
Не крутися і руками не махай!
Не твої це,— каже,— бджоли, не лякай!
Ти он з ніздрі,— каже,— витягни бджолу,
Бо задавиш там комашечку малу.
Он у тебе між губами дві бджоли —
Ти дивися, щоб живі мені були!
Я — тікати... А за мною — хмари бджіл.
Я додому, та у хату, та під стіл.
Виліз, глянув у люстерко: ну й краса!
Губи стали, як домашня ковбаса.
Щоки пухлі. Не обличчя, а друшляк.
Ніс уліво скособочився й набряк,
Вже звисає аж до нижньої губи.
Вуха витяглись обоє, як гриби.
Ліве око ще поблискує так-сяк,
Там, де праве, тільки ґуля, як кулак.
Кум у шибку пальцем стукає: — Привєт!
Йди,— гукає,— куштувати свіжий мед!
— Ой,— стогну,— не стукай, куме, не дійду.
Я ж незрячий, десь у яму упаду...
Кум говорить моїй жінці: — Ви, мадам,
Свого мужа не показуйте дівкам.
Він у вас, мов кінозірка Жан Маре!
Тільки,— каже,— хай він носа не дере.
І нехай на все життя запам'ята,
Що бджола — це мед, здоров'я й красота!

 

КУМІВ РЕАКТОР


Докотилася до кума новина,
Що вино робити можна з кавуна.
Кум — страшенно нетерплячий чоловік.
Він негайно ж кавуняру приволік.
Вставив трубку з очерету «під ребро»,
Пачку дріжджів затаскав йому в нутро.
Намішав цементу, глини, кізяків
І обмазав кавуна з усіх боків.
Мідним дротом те страхіття обмотав
І на піч його сушитися поклав.
Як нагрівся кавуняра уночі,
Зашумів, немов реактор, на печі.
Тут у кума і з'явився мудрий план:
Вмонтувати у «реактор» мідний кран,
Щоб під тиском в кілька сотень атмосфер
З нього гнало різні вина і лікер.
Чую — кум мій барабанить у вікно:
— Йдем до мене пити марочне вино! —
Тягне в хату і показує мені
Кавуняру, що лежить на черені.
— Дріжджів,— каже,— я напхав йому в нутро..
Там, напевне, розщепилося ядро.
Не кавун це вже у мене, не балон,
А заряд на кілька тисяч мегатонн.
Тільки атом служить миру, не війні:
Він вино для мене чавить в кавуні.
А «реактор» в цю хвилину як рвоне!
Оглушило, ошелешило мене...
Прокидаюсь — бачу, хати вже нема.
Піч стоїть посеред дворища сама.
Бачу — кум сидить на клуні, наче птах,
Весь у сажі, вся сорочка у дірках.
Переляканий, страшний, як сатана,
Ще й контужений осколком кавуна.
На подвір'ї — тільки пір'я від курей.
Біля двору — тільки клямка від дверей.
Кум оговтався та й каже: — Це буза...
Ми ще гнатимем коньяк із гарбуза!