Ознаки, що свідчать про унікальність української мови

Є багато міфів щодо походження української мови, продукованих писаками, що скінчили "три класи й чотири коридори": що українська мова – діалект російської, що це – продукт схрещення польскої та російсьокої або польської та давньоруської…

А професор Костянтин Тищенко стверджує, що з-поміж 82 специфічних рис української мови (звукових і граматичних) 34 є виключно українськими. Це нищить будь-які теорії "діалектності" та "схрещення".

До речі, ексклюзивних українсько-білоруських рис є 4, а українсько-російських – жодної (ось вам і "особлива близькість" української та російської мов). Аналогій, водночас спільних з іншими мовами: верхньолужицьких і білоруських по 29, нижньолужицьких 27, полабських 19, словенських 18, російських 11. Показово, що решта слов'янських мов (половина: 7 з 14) має з українською по 20-21 спільній риси на півдні і по 22-23 спільні риси на заході, що достатньо унаочнює справжні історичні зв'язки української мови та її справжнє місце в колі слов'янських мов.

Цікаво, що "українське" фарингальне щілинне "г", що походить зі старого "g", засвідчене в верхньолужицькій, чеській та словацькій мовах, а старий звук Ѣ вимовляється як "і" в українській, нижньолужицькій, полабській і хорватській мовах.

Наводимо деякі з унікальних рис української мови за Тищенком:

Збереження старого індоєвропейського -р на кінці складу (матір).

Специфічно українські суфікси -інь, -ощ, -енк (далечінь, солодощі, поштаренко).

Специфічно українські префікси якнай-, щонай- (якнайкращий, щонайгірше).

Займенники з префіксоїдами будь-, казна-, хтозна (будь-хто, будь-коли, казна-куди).

Прислівники з часткою -не- (де-не-де, коли-не-коли, хто-не-хто).

Пестливі форми прислівників (поволеньки, тепереньки, теперечки, тутечки, тамечки, недалечко).

Пестливі форми дієслів з суфіксом -оньк-: їстоньки, питоньки, гулятоньки.

Сполучник ЩО у специфічних синтаксичних структурах: книжки, що по них послано; земля, що він її продав.

Праслов'янські закінчення дієслів дати, їсти, розповісти: даси, їси, розповіси.

На відміну від решти слов'янських мов, інфінітив українського дієслова "бути" має кореневу голосну У, що вказує на можливу іранську індукцію, наприклад, на перське BUDAN "бути".

Поряд зі звичайним аналітичним майбутнім (буду робити, будеш писати), яскравою й унікальною серед усіх слов'янських мов морфологічною рисою української є синтетичний майбутній час дієслів недоконаного виду (робитиму, писатимеш) з аналогією в романських мовах. На давність його вказують засвоєні, очевидно, з української південнобілоруські форми та релікти цього явища у вологодськов'ятських говірках.

Форми з повторенням префікса -по: попоїли, попождеш, поповиздихали б. Показово, що цих форм не підтримують ані школа, ані ЗМІ, однак вони поширені в Україні повсюдно і послідовно регулярні.

Більше можна почитати в книжці Костянтина Тищенка "Правда про походження української мови".