Мирослав Дочинець." Вічник."

- Ти не боїшся?- запитав я.

Він повернув до мене свої сумирні очі з
білими кліпками:

-А що коли боюсь? Що і для кого це
важить? Нічого не варт боятися крім самого
страху.Нас більше страшить сам страх,а не
те,що від нього стається.

- А що має статися нині?

- Божа воля,братку,-з могильним спокоєм
одказав Попик.

Ще більшою студінню завіяли в моє серце
ті слова.

- Як гадаєш:ми їх поб"ємо? Мусимо,правда?
Батько Волошин каже,що на нашому боці
Вітцізнина і Бог...
- Бог на боці великих батальйонів
...сумовито мовив він.

- Як ти кажеш?

- Не я кажу,Наполеон так казав.А в нас і
стрільців мало і гверів,і патронів...
- То чому ми тут? - не вгавав я.
- Бо се - хрест,-одрізав Попик.-Хтось його
мусить понести і через се поле.

- Але чому ми? Ми ж не вояки. Я мав би
займатись науками,а ти - хрестити й
вінчати. Кожному своє,чи не так у Письмі
писано?

- Се,братку,хрест. А хрест вище за всякі
науки і священство.

- Але ж се можна обминути..сього можна
уникнути перед лицем пустої смерти...

Його тонкі бліді губи витончились ще
більше,а в провалених очах застигла
тверда рішимість:

- Кедь утікаєш від свого хреста,він тебе
роздавить,- почув я зовсім тихе.