[FONT="] Анотація з книги «Історія українського невігластва».[/FONT] [FONT="] Український народ продовжує борсатися в пошуку причин нашої недолугості та відсталості в цивілізаційному розвитку. Головна ж причина цього – культурний стан народу по виходу з колоніалізму. Ціла череда митарств під контролем інших народів, які не зазнали таких втрат від кочівників, зробила культурно наш народ досить відірваним від цивілізаційного розвитку. Найбільшого удару по культурі та ментальності народу нанесло кріпацтво в складі відірваної від Європи Росії. Це кріпацтво проходило в два етапи. Перший етап, від Єкатєріни до 1861 року, наніс основного змінюючого ментальність удару. А закріплюючим ці зміни було кріпосництво сталінського типу. [/FONT] [FONT="] Ці удари змінили вектор суті життя в нашої людини. Від нормального «жити в розвитку» наш народ перейшов до мети «вижити любим шляхом». Останнє зруйнувало підвалини моралі людини, цього фундаменту цивілізаційного розвитку. За час кріпосництва ми спустилися в цьому плані до збереження лиш формальних атрибутів християнства без дії головних засад його – Господніх заповідей. Оте гниття в кріпосництві породило в людині лиш один сенс життя – вирватися з нього ЛЮБИМ ЧИНОМ. Оце «любим чином» і поховало в людині контролюючі чинники Заповідей, виростило до неймовірних величин ХИТРІСТЬ, ГОСТРІ ЛІКТІ та інші атрибути раба та притупило розуміння значення розуму та моралі в житті.[/FONT] [FONT="] Основою суспільства нашого народу було село. Воно було також концентратором експлуатації його зі сторони поневолювачів. Ця експлуатація проходила паралельно з цілеспрямованим придушенням культурних основ українського села, які б давали змогу організації масштабного опору цій експлуатації. Існуюча в Україні християнська церква була підім’ята прийшлою сектою, в основі діяльності якої була не християнська мораль, а служба «царю и отечеству». Проростаючі паростки СВІДОМИХ людей царський режим старався перетворити в ЯНИЧАР (служителів режиму) чи просто знищував, як, наприклад, одного з династії Лизогубів чи П.Калнишевського, які противилися переходу в яничарство. Таким чином кріпосництво Російської імперії довело до занепаду культуру українського села. Вирватися з цього розореного середовища стало мрією кожного бранця цього гетто. І такий процес відбувався.[/FONT] [FONT="] Але навіть втеча з пазурів кріпосного села не дозволяла знайти достойне культурне середовище в місті, культура якого базувалася на принципах відсталої Російської імперії. Місто було вже частково відірване колоніальним режимом від національної культури штучним заселенням його представниками колоніального режиму та примусовою асиміляцією в чужу культуру місцевих. Також воно було ізольоване від прямих зв’язків з європейською культурою і підживлювалось останньою лиш через скривлену призму Московії, тому було насичене сурогатним життям Галахвастових. [/FONT] [FONT="] Є такий вираз - "Із грязі та в князі". Цим сам народ показав майже неможливість швидкої культурної трансформації людини з низів. Життя показало нам лиш унікальні винятки, коли генна жадоба до знань та благодійне навколишнє середовище прискорювало цей процес. Але прикладів типу Т.Шевченка чи М.Щепкіна історія нам надала мало. Тому, щоб з раба перетворитися в цивілізовану людину зазвичай потрібно пройти проміжкові етапи. На них можна застрягти протягом багатьох поколінь (і ніякі бірки типу "коренной киевлянин" не прикриють цього), а можна (при наявності хорошого оточення і впертості в досягненні мети) пройти цей шлях прискорено. Але ніякі нинішні склепані нашвидкуруч дипломи не прикриють статусу цього «виходця з рабів», бо вихованням в наших ВУЗах нікому займатися. Тому серед робітників можна зустріти більш цивілізованих людей ніж серед власників дипломів. Все залежить від самого пацієнта – ким він хоче бути. Яскравий приклад цього нам надала англійська література в образі продавщиці квітів, яку талановиті й наполегливі вчителі досить швидко вивели в леді. Але проблема в тому, де найти такого сумлінного учня, а ще більше - таких вчителів. [/FONT] [FONT="] Отже йдеться про перший щабель виходу з рабства. Цей культурно-соціальний феномен людини в Україні десь років 200 назад стали називати ЖЛОБАМИ. Втікачі з кріпосного села селилися в пригородах міст, пробуючи пристосуватися до нового життя. Не маючи навичок цивілізованого буття, вони займалися для виживання звичайним здирництвом, крадіжками, «купи дешевше – продай дорожче», простим обдурюванням людей. Якщо в ХІХ столітті лиш випадковість могла надати можливість рабу втекти з села, то в сталінських рабів з’явився новий канал втечі з рабства – через ЯНИЧАРСТВО. Раб за рахунок продажу залишків своєї душі з її сумліннями міг записатися в партію чи якісь там охвицери, чим викреслював залишки своєї національної культури і йшов служити загнавшому його в рабство чужому «отечеству». Ще невеликий канал давали через милостиню від Москви шляхом видачі паспортів. Але в українському селі це було досить обмеженим явищем, бо метрополії потрібен був масовий раб на плантаціях українських полів. На заводи та шахти України Москва засилала свій люд для русифікації міст та регіонів України, чим добивала залишки української культури.[/FONT] [FONT="] Після смерті Сталіна при послабленні імперського режиму наш раб потихеньку вже й без втечі з села почав масово трансформуватися в жлоба. Він поступово перетворюватися в подобу, яку в давній Греції називали «ідітом», що означало « той, хто живе виключно для себе, ігноруючи суспільство». Видимість роботи з неякісним результатом, крадіжки з загального котла, відсутність громадянської позиції та осіб для достойного наслідування зробили свою чорну справу. Результат руйнування української культури колоніалізмом був на лице. Ми на даний час маємо суспільство, яке в більшості своїй складається з жлобів. Ця маса соціально-культурного сурогату завела в глухий кут спробу освоїти цивілізований соціалізм, вони роздерли по варварськи збудовану на крові та поті рабів економіку, вони довели до абсурду «ринкову економіку», замість «демократії» збудували «жлобократію», сплюндрували означення «незалежності». Хто ж вони сучасні і чим вони відрізняються від пришлих героїв зі «Ста тисяч» чи Галахвастових з Пронями Прокопівними? Судіть самі. [/FONT] [FONT="] На відміну від раба нинішній жлоб вже пробує сам побудувати своє життя. Але, маючи мізерний світогляд, він по мавпячому просто старається лиш копіювати більш "просунутих". А за «просунутих» він має «героїв» московської закваски, які зовсім з розуму сходять, паразитуючи на дармових нафті та газі, та інші приклади так званої «поп-культури» стагнуючого світового суспільства. Своє невігластво наш герой пробує прикрити прибамбасами типу вживання малознайомого йому іноземного суржика, на яке він проміняв рідну мову. Він вже відгороджується від свого рабського минулого з батьками чи дідами та їх культурою, соромиться цього. Хоча при цьому у першого покоління жлобів часто виникає туга за рабським дитинством з вишневим садочком. Не маючи достатнього розуму, він не може знати суть шляхетного способу життя та оцінити його ефективність, тому замінює його хитрістю, підлістю та іншими рисами своєї моралі. Звідси в нього весь час напоготові гострі і енергійні лікті. [/FONT]
[FONT="] Якщо в раба життєве кредо "вижити", то в цього нашого "героя" інше завдання на життя - пробитися любим шляхом хоч трошки "наверх" (подивіться склад наших "керівників"). Хоч він і любить напитися на Великдень чи Різдво, але в нього відсутнє навіть уявлення про християнську мораль. Жлоб любить показуху в вигляді нового жупана, подачки на церкву чи щиголяння в "мерседесі". Дітей своїх він хоче "вивести в люди", маючи для прикладу лиш досвід сусідського міщанина. При цьому він все ж приділяє їм менше уваги ніж собачці, яку він замав, щоб "було як і у людей". Ремесло його відносно обмежене: десь щось вкрасти; купити дешевше – дорожче продати; якщо і виробляти продукцію, то по злодійськи фальсифіковану. Він не погребує і вбивством для потреб свого "его", а також марить грошовитою посадою з тим, щоб його боялись і "поважали". Ради грошей він готовий принижуватися, поміняти свою релігійну віру чи, навіть, знову повернутися до вживання рідної мови, хоча йому і далі "удобно думать на суржике". Він любить на світовій барахолці замати сурогатний диплом «проффесора» чи навіть «академіка», купити за злодійські гроші щось з «Трипілля» чи картину якогось абстракціоніста, яку він не знає «з якого боку на неї дивитися». Любиме його культурне середовище - це так звана "поп"(жлобська) культура, хоча "для понта" через силу він може відвідати музей чи театр. А ще він обожнює показушні "тусовки" подібних собі. Рабів і шляхетних людей він називає "лохами" за їх невміння жити по його правилах. Цей сурогатний індивідуум, не створивши нічого корисного за своє життя, користуючись збудованим німцем "мерседесом" чи американцем Інтернетом, вже зараховує і себе до цивілізованих людей, але в силу свого обмеженого інтелекту не може оцінити свою справжню нішу в сучасному світовому суспільстві. Це все тому, що в школі його намагалися вчити, а не він сам вчився (мається на увазі пасивний і активний спосіб сприйняття інформації) , а оцінювали його знання через витвір його культури - шпаргалку. Хоча він може вже вникнути в якийсь підрозділ знань людства, але широта інтелекту його не цікавить. Він може вивчити деякі основи права, попавши вчитися на юридичний, але з професійною етикою йому так і не вдасться познайомитися до кінця свого життя. Тому основне його чтиво – детективи та останні історії з життя подібної йому Пугачової. До Шекспіра чи історії Давнього Риму у нього "руки не доходять", хоча він вже може мати "для показухи" на полиці подібні видання. Далі "дванадцяти страв на різдвяному столі" вивчення основ християнства у цього "віруючого" справа не пішла. Тому, видаючи себе за православного, він хреститься, вибігаючи на футбольне поле, як його бабушка вчила (справа – наліво), але потім по мавпячому (так модно) цілує по-католицьки собі руку. Він, як і його давній попередник (плебей) з Риму, взяв для життя тільки дві складові - хліба та розваг, не цікавлячись багажем, залишеним давніми греками чи італійським Відродженням. Не знаючи своєї вітчизняної історії та культури частина з них живе під скопійованою назвою "новый русский", не розуміючи навіть свого справжнього імення –УКРАЇНСЬКИЙ ЖЛОБ. Ще його можна назвати згадуваним вже старим грецьким словом "ідіот", що 2500 років назад означало - "той, хто живе не для суспільства, а виключно навколо себе і для себе". Ось такий наймасовіший в Україні герой і створив далі описувану сурогатну державу під свої "понятия", бо йому так "удобнее жить". При всіх деяких відмінностях Кравчуки, Кучми, Ющенки, Януковичі, Поплавські, Морози, Семиноженки, Литвини з одного ряду культурного сурогату. До них можна додати орду «засіваючих» в прокуратурах, судах, так званій «міліції», пудрячих нам мізки «політологів» та тріпачів з «засобів масового заробляння на рекламі».[/FONT] [FONT="] Результат діяльності цього вирвавшогося на волю непідготовленого до нормального життя бувшого раба наступний. На руїнах зруйнованих підприємств виросли жлобські торгово-розважальні центри та Донбас-арени. На гроші зданих в металобрухт технологічних верстатів накуплено масу «Мерседесів» (при незворотній руйнації шляхів сполучення) та набудовано «палаців майже а-ля Європа». В квартирах наведено блиск теж під «а-ля Європа», хоча за цей же час в під[/FONT][FONT="]’[/FONT][FONT="]їзді виросла ще більша купа сміття. Структура суспільства поволі наближається до співвідношення – на десять моделей та політологів менше одного фрезерувальника.[/FONT] [FONT="] Те, що це плід перебування українського народу в колоніальній неволі Російської імперії, доказу майже не потребує. Нинішній руйнівник пройшов школу російської культури через виховання в піонерському чи комсомольському середовищах. Цей сурогат схожий, не дивлячись на адресу його існування. Всіх їх з Рязані, Кіровограда чи Алма-Ати в Європі називають одним іменем – «рашен». І це пояснення не потребує, бо вони варилися в одній культурі, де «после первого гранчака не закус[/FONT][FONT="]ывают»[/FONT][FONT="] і де замість закону діють «понятия»[/FONT][FONT="].[/FONT] [FONT="] І оця злоякісна пухлина довиснажує організм України, може довести її до повного знищення. Це наша проблема №1 на даний час. Нам навіть загроза зі сторони Росії реальна тільки в випадку підтримки останньою цієї пухлини. Спроби Україною очиститися від цього культурного сурогату були. Але зусилля 1991 року привели лиш до посилення цієї пухлини через «прихватизацію». А спроби лікування 2004 року показали на даний час, що нами були застосовані фальсифіковані ліки під назвою Ющенко, які лиш посилили хворобу та зменшили імунітет українського народу. На даний час питання №1 в Україні – чи можна спасти пацієнта? Я відповім наступним – якби не було шансу, то автор не тратив би час і нерви на цю писанину. Як же наше жлобство вивести на шлях європейського видужування? Єдиний шлях оцивілізувати цього культурного недоросля - це через його любиме мавпування привити йому моду "бути шляхетним" і вдовбачити в його голову, що крім моди шляхетність ще й може бути ВИГІДНА, як йому особисто так і суспільству. Ось тільки в нашому постколоніальному суспільстві, обвішаному реп’яхами відсталої культури Російської імперії, нікому прививати вище вказану моду. Тому й «маємо те – що маємо». А для поліпшення такої ситуації суспільству потрібно взятися в першу чергу за хірургічну операцію наших ЗМІ, цих головних розсадників нашого теперішнього жлобства. [/FONT] Зрозуміло, що пізнаючі в цьому «герої» себе читачі та їх вчителі з-за кордону будуть оскаженіло заперечувати написане. Для підтримки цього процесу нашої стагнації бувша метрополія виділяє певні кошти – дивіться скільки «смотрящих» на кремлівські гроші сидить на наших сайтах. Мені будуть наші жлоби закидувати в паплюженні «їх національної гідності», при цьому забуваючи, що вони такої вже давно не мають. Але я вірю в наявність в українському організмові імунітету до цього. Попри всі хвороби ми вилікуємося до достойних європейських громадян. І жлобство будемо згадувати як поганий сон. Тож крім віри та надії нам залишається прикласти ще певних зусиль для досягнення поставленої мети. Успіхів вам в цьому.
америкоси і в Україні кабелі тягнули? і покажіт мені хоч одного дегенерата ,який би користувася нетом...
Ви мене засмучуєте,приблизно такої відповіді і очікував,щоб наклацати на форумі пару речень,людині тре зробити як мінімум пять досить складних кроків,то дегенерату не до снаги
Це набагато простіше ніж залишитися просто порядною людиною. Не перевищуйте значення вміння користування Інтернетом. Це не складніше ніж таблиця множення. А відносно "складних кроків", то ви ще до них видно не доросли. Замайте з п'ятірку дітей, попробуйте їх виростити й виховати. Ото будуть дійсно скадні кроки. А перебування на "віртуальному чесанні язиком" - то є зовсім дрібна справа.
А аффтар у курсі, що кріпацтво було в усій Росії, а не лише на території сучасної України? Або що як раз завдяки у тому числі малоросам Росія розбудовувалася і розвивалася як держава? Чи він вважає, що "герої" в інших країнах не рвуться "наверх"? І взагалі, хто такий цей аффтар, цікаво?
Тема йде про жлобство УКРАЇНИ, а не Конго чи Індонезії. Єдине, що можу сказати - його по батькові не Степаныч, а Степанович.
Стоп! тема про те, що: От і питання: чому інші народи, які жили в таких же умовах, вже давно не "борсаються", а українці все "борсаються"? Загалом ідея дуже не нова. Це не ми винні, нас так гнітили, що зробили "жлобами". А не Арсеном його звуть, часом?
Прочитайте на цю тему в рубриці "Статті". Там є "Україна - вчора, сьогодні, завтра", де розшифровується "українське невігластво".
