Заява Верховної ради про гарантії безпеки штовхає Україну в ОДКБ

Коментар директора воєнних програм Центру Разумкова Миколи Сунгуровського з приводу прийнятої Верховною Радою заяви «Без’ядерному статусу України*— реальні гарантії».

Можна констатувати, що результати полеміки з цього питання, що точилася останнім часом в українському експертному середовищі, залишилися для ініціаторів заяви не почутими. Причин може бути дві: або вони самі себе вважають експертами такого високого рівня, що ці результати для них не варті уваги; або аргументи, наведені експертами, не вписуються в «їхню модель України»*— вірніше вписуються частково.

Стисло нагадаємо, до чого зводилися головні аргументи та результати полеміки:

• тема гарантій безпеки для України, яка не є членом жодної із систем колективної безпеки (а нещодавно проголошена позаблоковою), є дійсно актуальною;
• зміст Будапештського меморандуму справедливо розглядати лише к контексті «гарантії*— замість відмови від ядерної зброї як засобу стримування», тому поширювати ці гарантії на загрози, де ядерна зброя не може служити засобом стримування, є не зовсім правомірним;
• юридична обов’язковість міжнародних угод зумовлюється переважно наявністю в них певних критеріїв, механізмів моніторингу їх дотримання та реагування на випадок недотримання; їх розробка, ухвалення та втілення є одними з головних перепон появи таких міжнародних документів; спроба вмістити в один документ згадані критерії і механізми стосовно близьких, але дуже специфічних і чутливих сфер (воєнно-політичної та економічної) робить підготовку та ухвалення такого документа малоймовірними;
• головними гарантіями територіальної цілісності, політичної незалежності, захисту України від економічного тиску є сильна державна влада, яка опікується національними інтересами, та взаємовигідне, юридичне зобов’язуюче партнерство з оточенням, особливо із впливовими гравцями, що, з одного боку, здатне усунути ряд загроз, а з іншого*— передбачити механізми надання допомоги (в тій чи іншій формі) на випадок появи певних загроз.

Попри наведені аргументи, парламентська коаліція продовжує наполягати на міжнародних юридично обов’язкових гарантіях, наводячи, як не дивно, в якості головної причини їхньої потреби неучасть України в «жодній з існуючих систем колективної безпеки». Можна заздалегідь передбачити відповідь ядерних держав, до яких звертається український парламент*— замість проголошення себе позаблоковою країною, треба було вступати до однієї з систем колективної безпеки та отримувати навіть ширші гарантії безпеки.

Що може стояти за цією заявою? Або бажання у прихований спосіб розчистити шлях до наступного повномасштабного зближення з Росією: у випадку укладення такої угоди Україна сама обиратиме, кому з партнерів віддати перевагу (вгадайте з трьох разів*— кому), а решта гарантів добровільно та «юридично обов’язково» відмовляються від впливу на цей процес. Або ініціатори заяви насправді відверто не розуміють, куди їх руками підштовхують Україну.



http://razumkov.org.ua

 

ВР-ублюдки