Розумію і вірю в те, що Бог знаходиться всюди...І для мене особисто немає значення у який храм піти помолитися - православний чи греко-католицький....Але у кожної людини є якісь особливі місця, куди вона йде за душевним спокоєм... Таким місцем для мене є Домініканський собор... А для Вас?
Аналогічно. Преображенка. Не знаю чому.. Але почуваюсь там дуже добре, спокійно, ну як вдома. Хоча Домініканський як храм мені подобається найбільше. Але там якось людно, туристи галасливі.. Може тому не відчуваю його як храм.. (а от в Лодзі не можу знайти для себе такого місця.. є одна православна церква, але мені чомусь навіть не хочеться до неї заходити.. костели приваблюють органною музикою і простором.. але теж не маю до них відчуття як до місця для молитви.. )
Лавра Івана Хрестителя в Шевченківському гаю. Церква Михаїла у Львові та Унівська Лавра. Студитське я дитя, коротше. Я в Катовіцах найбільше любила ходити до Францисканців. Проповіді завжди були на рівні, богослужіння людні, але затишні. Спробуй знайти їх у Лодзі.
Дякую, вже знайшла (дратує, коли поляки українців ототожнюють з росіянами, напевно через то і не тягне мене до православного костелу, бо з часу мого приїзду кожен другий вже встиг спитати "а ти ходиш до російської церкви?")
Ще мені дуже подобається базиліка святого Іштвана в Будапешті....шкода що нема змоги там часто бувати...але там моя душа спокійна.....
Теж Преображенка... Люблю зайти,клякнути в кутку...помолитись.. відчуваю себе там своїм.. Мабуть єдина церква у Львові... Люблю заходити в костьоли... оті..готичні.. відчувається ота велич..громада... Без зайвих фінтіфлюшок і брязкалець...
Гарна тема.... Зараз люблю St. Joseph’s Basilica і Св Юра в Едмонтоні. В Торонто любив Св.Миколая (Служба) і St. Michael's Cathedral (коли тихо, не має Служби). В Львові любив , коли о.Антоній правив на горі (на свіжому повітрі) , коло Кармелітів, деколи був на Левандівці в Св.Андрія , Преображенській (коли тихо немає С.Б.) Ще був 1 раз в Монтреалі в Notre-Dame Basilica. Добра атмосфера. Ми з жінкою , коли приїзжаємо в нове місто любимо зайти в Катедру , це вже привичка.
Ото намагалась пригадати у скількох визначних храмах Європи я побувала. Всі залишили якесь враження, і переважно позитивне, більше того - надзвичайне, але щоразу повертаючись до Львова я заходила до Катедри і на ново усвідомлювала її велич, красу і рідність. Тут пішла до Першого причастя, тут пройшли мої юнацькі роки, тут я знайшла свою половинку і шлюб наш відбувся у цих стародавніх стінах, ми охрестили в Катедрі своїх діток і щонеділі ходимо сюди на Літургію. Я приходжу до Катедри, як до свого дому - мені знайомий кожний куточок - від підземелля до дзвінниці. Мені би хотілось, щоб і мої діти ходили в Божий Дім, як в свій рідний.