Витоки Московії

Майже в всіх темах йде діалог між українцями та росіянами в зрівняльному характері, прив'язуючи до цього історію з її витоками та історичними подіями. То чому б цей діалог не перевести на окрему сторінку, де можна було б дослідити витоки нашої несхожості та спільності в деяких рисах. Тут можна зрозуміти, чому бувші колонія та метрополія з часом помінялися місцями, як вплинули на це геогафічні та кліматичні умови та дії інших народів. То ж приступимо до розплутування цього історичного клубка.
​

Древня культура​

"По фене ботаешь?" (По-нашому розмовляєш?)
Русь завжди вважала фінно-угрів чаклунами. Так само вважали їх чародіями шведи та норвежці. Івану Грозному відьом привозили з Карелії. Навіть нині, вірні своїй древній культурі, марійці відроджують поклоніння священним гаям.
Втім, чаклунами - у сучасному значенні цього слова - фінів вважала лише християнська верхівка руського суспільства. Ці "чародії" просто жили за звичаями свого угро-фінського етносу, і були невід'ємною частиною тієї культури, яку християнство переслідувало.
У колишній Володимирській губернії, у верхів'ях Волги від Савіна та Южі в нинішній Іванівській області, і до Суздаля та Коврова у Володимирській, мешкали переважно меря, а також мурома та мещеря. І саме звідти поширились "офєні", тобто, торгівці вроздріб з лотків - коробейники.
Люди, котрі називали себе офєнями, створили свою унікальну культуру, яка сягає своїм корінням скоморохів і зникає в ХХ столітті. В офєнів була своя особлива, таємна мова. Вона до цих пір продовжує існувати на пострадянському просторі - у вигляді ... блатної фєні.

"А се - інші народи, які данину дають Русі"​

"В цім вопросі спорить я не хочу, ні,
Братські мови наші ти візьми й сравні!"
Олександр Ірванець, "До мовного вопросу"
"Сознательное исключение русской историографией эрзи, мери, муромы, мещёры и других финнов из русской истории не только является её фальсификацией, но и величайшей исторической ошибкой, ибо заставляет русских мыслить себя не теми, кем они являються". Олександр Шаронов, автор епосу "Масторава"
Дивись карту:



[FONT=&quot]
[/FONT]

Київський літопис досить точно позначає місця проживання фінських племен області Оки та верхньої Волги в XI - XII століттях: "На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері - меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, окремий народ - мурома".

На великому просторі від Оки до Білого моря існують тисячі неросійських назв міст, сіл, річок і урочищ. У Володимирській області - Арсемаки, Вельга, Войнинга, Ворша, Инекша, Киржач, Клязьма, Колокша, Мстера, Молокша, Мотра, Нерль, Пекша, Пичегино, Сойма, Судогда, Суздаль, Тумонга, Ундол тощо. У Московській області - Вірея, Воря, Волгуша, Лама, Москва, Нудоль, Пахра, Талдом, Шухрома, Яхрома тощо.
Прислухаючись до цих назв, легко помітити, що колись на всьому цьому просторі звучала одна мова, якій належали ці назви. І що вона рідня тим діалектам, на яких говорить тубільне населення нинішньої Фінляндії, і фінські народи середнього Поволжя - мордва, черемиси, мещера, мокша, печора.
Саме ці народи спорудили на своїй споконвічній землі свої села-городи: Ростов, Суздаль, Муром та інші. Ще задовго до Рюриковичів.
На думку переважної більшості істориків, фінські племена мали надзвичайно мирну й лагідну вдачу. Цим пояснюють і мирний характер колонізації. Адже військових сутичок не було, бо писемні джерела нічого такого не згадують.

Руська колонізація угро-фінських племен​

"Визнання фіно-угорського походження могло б посилити російську ідентичність найпозитивнішим способом і замість того, щоб бути штучною конструкцією, створеною іноземними інтелектуалами, воно могло б стати природною реалізацією, і привести до згоди із самим собою. А потім ми, фіни, могли б сказати, що найближчі для нас брати й сестри - великоруси". Кай Муррос, фінський публіцист

Регіон історичної Московщини наші предки почали освоювати ще за часів Київської Русі. У Х-ХІ століттях дружинники руських князів, здійснюючи завойовницькі походи на землі угро-фінських племен, залишаються там для утвердження влади київського престолу. Згодом православні місіонери з Києва оселяються на цих теренах із метою християнізації краю.
За рівнем свого суспільного розвитку угро-фінські етноси Півночі були ще не готовими до державного будівництва й прийняття християнської релігії.
Навіть через тисячоліття, у 1991 році з 9 тисяч церков РПЦ - 6 тисяч знаходилося в Україні й лише 3 тисячі на решті території СРСР.
Як зазначає Василь Ключевський, сам, до речі, представник народу комі, "в переказах Великоросії вціліли окремі смутні спогади про боротьбу, яка спалахувала в деяких місцях; але ці спогади говорять не про боротьбу двох племен, а про боротьбу двох релігій. Сутички провокувались не самою зустріччю прибульців із тубільцями, а спробами поширити християнство серед місцевого населення".
У 964 році князь Святослав Ігоревич здійснив свій перший похід на землі племені в'ятичів, які заселяли лісисте межиріччя Оки й Волги.
В'ятичі і північно-східні кривичі, на думку московського антрополога Тетяни Алєксєєвої, "в антропологічному відношенні можуть розглядатися як ослов'янене вузьколице східнофінське населення Волго-Окського межиріччя".
"Коли я вперше побачила краніологічні серії, тобто колекції черепів в'ятичів, мені відразу кинулося в очі, що вони по суті не відрізняються від фіно-угорського населення, скажімо, із давньомордовських могильників. За антропологічними ознаками - це одне й те ж населення", - зазначає науковець.
У 1131-му князь Мстислав послав синів своїх Всеволода, Ізяслава, Ростислава "на Чудь" - об'єднана назва всіх фінських племен, що проживали далеко за Чернігівською землею на північному сході. "І взяли вони їх, і наклали на них данину".
Юрій Долгорукий - один із молодших синів Мономаха, залишився, за волею фатуму, без княжого столу й згідно тодішніх законів, був змушений іти в служіння до старших братів і дядьків. Або, зібравши дружину на кошти зі спадщини, вирушати на пошуки й завоювання власного "столу".
Юрій обрав друге, і попрямував у безпечну на ті часи Чудську глухомань. Так на задвірках слов’янського світу появилася нова Тмутаракань. Навіть назву новому поселенню Долгорукого дали місцеві угро-фіни. Москва на їхній мові означає щось на подобі «гнила вода» чи «болото». Знайшовши "стіл", Юрій на деякий час осів у тих землях. По суті Ю.Долгорукий для місцевих був як Рюрик для Новгорода чи потім Києва. Як і Рюриковичі в Русі і цей князь-завойовник поступово асимілювався, переймають звичаї підкореного народу.
Варязькі князі Рюриковичі стають русичами, слов'янами. Подібним чином і руські князі, які колонізують угро-фінські землі, розчиняються в місцевому етносі. Єдина відмінність є в тому, що Рюриковичі в Русі прийняли мову корінного населення, а Долгорукий ввів в життя принесену з Києва. Однак, ні древляни, ні поляни, ні дуліби, ні сіверяни, ні хорвати - не стали норманами. Як не стали русичами, слов'янами - чудь, весь, меря, мурома, мещеря та інші угро-фінські племена.

 

Продовження

"Нікому навіть у кошмарному сні не привидиться, що із приходом до Києва князя Олега та його дружини, усі слов'янські племена раптом стали йменуватися норманськими або Норманської землею", - зазначає Володимир Белінський.
Князі були прийшлими, часто відображали інтереси племен і міст, але ніколи не становили самої суті народу.
Після смерті Юрія Володимировича, який із третьої спроби таки захопив Київ, повсталі кияни ліквідували встановлену ним владу. "Суздальців - бояр і дружину - побивали по містах і селах", - твердить Михайло Грушевський.
За Долгорукого вперше виявилося суперництво двох народів.
Між Києвом та Суздальщиною почалася боротьба. Вона набрала гострих форм за його сина Андрія, за іронією долі прозваного Боголюбським.

Євразійський реванш - початок занепаду Русі​

"Меря намеряла, да чудь начудила..."
Олександр Блок

Михайло Нічога називає тотальну руйнацію Києва в 1169 році військами Великого князя Володимирського Андрія Боголюбського - першим передвісником цивілізаційного конфлікту між західним та євразійським світом.
Літопис пише: "І грабували вони два дні весь город - Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому й нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а інших в'язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи із чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх...
Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди... Це ж усе зроблено за гріхи наші".
Літописець називає військо Андрія Боголюбського "поганими". Так у літописах називаються виключно іноземці, та й то язичники.
На Київський престол сідали багато князів, які як мали, так і не мали на те права. Були випадки й військового захоплення Київського престолу. Але князі Київської Русі ніколи не зазіхали на святині слов'янської землі - київські храми.
Андрій же, захопивши Київ, розорив як місто, так і храми.
"Інновація Андрія Боголюбського полягала в тому, що він прагнув не заволодіти, а знищити Київ. Але навіщо? Це ж не була громадянська або релігійна війна. Вчинок князя Андрія виглядає геть не вмотивованим", - констатує Михайло Нічога.
Народжений і вихований у лісовій глушині, у середовищі фінського племені, князь Андрій розірвав зі старими київськими звичаями, з батьковою дружиною, тобто, із прийшлою знаттю. Він оперся на "молодшу дружину", уже набрану серед фінської чуді, на молодих місцевих "слуг".
Бояри - дружинники, що прийшли з батьком Андрія й підкорили племена мокшу, мурому, мещера, весь, мерю - несли зовсім іншу психологію поведінки. То були освічені для свого часу люди, колективістських дій і способу мислення, виховані демократією Київської Русі. Вони й там, у Суздалі й Ростові, намагалися насаджувати свої погляди й методи дій.
Але князь Андрій із дитинства увібрав звичаї фіно-мордовських племен. Недарма ж древній літописець стверджував, що це був справжній "князь-залєшанін", тобто - князь-варвар. Або по-іншому - князь-дикун.
Очевидно, що слов'янські святині Києва не були святинями для князя-залєшаніна, народженого в чужій землі. На думку професора Василя Ключевського, "в особі князя Андрія великорос уперше виступав на історичну сцену".
"Такий він - перший великорос! Така й спорідненість Києва із Суздалем (Московією)", - резюмує Володимир Белінський.
__________________
В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна..
Цвіти і сяй, моя державна...
І розцвіла, як квітка, мова
На рідній ниві, над струмком,
Але прийшла на лан корова
І завертіла язиком...

 

[FONT=&quot]Перед тим, як продовжити, я хочу попередити, що мета цих публікацій - не історичне приниження когось. В той час зради та переділи награбованого були інструментом у всіх народів. Мета інша - проявити історичну істину на фоні суцільної брехні, яку на досить солідній основі заклали ще в часи сексопільної німкені для підняття "імперського духу".
[/FONT]
[FONT=&quot]Отже продовжимо.
[/FONT]




[FONT=&quot]Найбільший внесок в створення цього державотворення були географічні умови, які охороняли цей люд від достойних супротивників. Ліси та болота робили цей край не дуже притягливим для войовничих кочівників, які не дуже бажали відходити за межі Великого євразійського степу. Та й для європейських народів цей край був мало привабливим та не дуже доступним. Отже географічна ізоляція сприяла поступовому державотворенню.[/FONT]
[FONT=&quot] Ще одним чинником, який сприяв виживанню цього «нечорноземного» люду, були деякі ментальні риси. Вміле пристосуванство до більш сильних, незамаскована підлість в стосунках з сусідами, агресивність з безпощадністю до більш слабких дали змогу цьому народові вижити в круговерті войовничих походів азійських народів в сторону Європи. З впевненістю можна сказати, що Московія стала на ноги завдяки нашестю монголів, які знесли на своєму шляху геополітичні центри, звідки до цього вона контролювалася. Якщо Київ був зруйнований вщент, як потенційна загроза монголам, то Москва зуміла пристосуватися до нового господаря. Отже по причині своєї лояльності монголам Московія не зазнала таких руйнувань і людських втрат як Київ. Відсутність сильних сусідів і відносна територіальна віддаленість від потенційних військових загроз під крилом у монголів давали можливість цьому люду не тільки виживати а й кріпнути чисельно. [/FONT]
[FONT=&quot] Цьому посприяли також монголи. Вони взяли на виховання, як заручника, сина Ярослава Алєксандра, зробили з нього те, що потім турки-османи назвуть яничаром. Потім цей яничар на посаді керівника улусу вже діяв як істинний представник монголів, навіть мав ярлик на самостійне збирання податей на користь монголів, що було край винятковим. Він, стоячи на сторожі інтересів монголів, навіть попів своєї малохристиянської церкви примусив виконувати забаганки нехристів та «здав з потрохами» свого брата Андрія та Д.Галицького, які планували організацію супротиву монголам. Потім ця сурогатна християнська церква вивела цього «бусурмана» навіть в статус святого.[/FONT]
[FONT=&quot] Поки Золота Орда була в силі, москово-суздальці досить справно служили ТАТАРАМИ (представники немонгольських племен – військове м’ясо) в війську чингізидів. Вже тоді вони стали справними жандармами в руках правителів. Коли в Золотій Орді завівся лже-хан нечингізького роду, то на подолання цього вискочки кинули москово-суздальців. Цей лже-хан під призвіщем Мамай зібрав військо в основному з представників народів Кавказу для затвердження свого статусу. Проти нього був виставлений каральний загін Орди під проводом Дмітрія. Так відбулася битва, яку потім єкатєрінінські фальсифікатори з історії назвуть Куликовою і охарактеризують її як визвольну битву. При цьому ці фальсифікатори «забудуть» чомусь про справжнього хана з чингізидів і його роль в цих подіях. [/FONT]
[FONT=&quot] З часом, коли Золота Орда загнивала в паразитизмі, з’явилися нові гравці на цьому стратегічному полі, а москово-суздальці в ролі шакала при леві потихеньку набирали жирок. Тому вони вже почали не дуже боятися своїх дряхліючих господарів, в деяких випадках навіть підміняти їх. Це все дуже нагадувало становище євреїв при маврах на Піренеях. Одні завойовували, а інші користувалися плодами цих завоювань. А в ролі нових гравців з’явився Тімур, який почав посягати на спадок дряхліючої Золотої Орди. Перша битва між двома левами (ханом Тохтамишем та Тамерланом) відбулася на р.Кундурчі (теперішня Башкирія). Самовпевнений Тімур дуже відірвася від своїх баз постачання і був фактично битий Тохтамишем, який затягнув його в цю далеку пастку. Рештки військ Тімура зализували рани на якомусь острові і могли бути остаточно знищеними ординцями, але Тохтамиша зрадили … колишні вірні москово-суздальці, які відвели свою частину військ. Ось так проявилася роль шакала в битві між двома левами. Мені тут роль москвинів нагадує подібну в українській Верховній Раді – Мороз чи Литвин в битві ПР та БЮТ.[/FONT]
[FONT=&quot] Це була не остання підлість шакала. Коли Тохтамиш, очухавшись від зради при Кундурчі, почав знову збирати похід проти Тамерлана, він знову взяв з собою москвичів, сформувавши з них одне крило армії. Але й тут в битві на території Дагестану москово-суздальці зрадили його. Військо Тохтамиша було вщент розбите завдяки цій зраді, яка мені нагадує дії кримських татар під Берестечком з подібними наслідками.[/FONT]
[FONT=&quot] Завдяки цій перемозі Тімур позбавив влади хана Тохтамиша, розорив його володіння, але пожалів зрадника. В 1395 році він зробив найвизначнішу для його земляків помилку. Дійшовши з військом до теперішнього Єльця, він не пішов на Москву для знищення останнього осередку стратегічної невпевненості. Він пожалів шакала, дочекавшись від нього лиш військову данину. Як наслідок цієї помилки - нащадків Тімура нащадки москово-суздальців зневажливо тепер називають «чурками», хоча могло бути все навпаки. І в випадку руйнування Тімуром цього «болотного» осередку панував би іслам далеко за межами найпівнічнішого тюркського народу – булгар, яких чомусь продовжують називати «татарами» ті, хто сам був колись теж в цій ролі.[/FONT]

 

Цю частину історії Московії хочеться закінчити цитатою розтиражованого на весь світ тими ж москвинами їхнього "вчителя по більшовизму" К. Маркса:
"В кровавом болоте московского рабства, а не в суровой славе норманской эпохи стоит колыбель России.
Сменив имена и даты, увидим, что политика Ивана III и политика современной московской империи являются не просто похожими, а и тождественными...
Россия порождена и воспитана в противной и униженной школе монгольского рабства.
Сильной она стала лишь потому, что в мастерстве рабства была непревзойденной.
Даже и тогда, когда Россия стала независимой, она и далее осталась страной рабов.
Петр I соединил политическую хитрость монгольского раба с величием монгольского владетеля, которому Чингисхан завещал покорить мир...
Политика России - неизменна.
Русские методы и тактика менялись, и будут меняться, однако главная цель российской политики - покорить мир и править в нем - есть и будет неизменной.
"Московский панславизм - всего лишь одна из форм захватничества".

Карл Маркс

 

Тихо сам с собою я веду беседу(с)

 

Плющить Вас москвине?

Мод. Троллинг.

 

Правда очі виїдає вихованим на "Истории с Кремля". Не по їхньому. Але читають, пускаючи для захисту свого невігластва жовч.
Не па Адесски форум паплил. А вони ж тут під "патріотів" косили, як НКВД під УПА, але "фарбованих лисів" завжди життя проявляє.

Мод. искажение названия города. нарушение п.2.8 Правил форума.

 

Гранд и Прокоп , рекомендую прекратить искажение названий городов, это противоречит п.2.8 Правил форума.

 

Тема - клон и очередное помойное ведро. Закрыто.