Видатні українці від Прокопа.

Не тільки бидло жило на цих землях, були й достойні люди.

Володимир Святославич ( 958?— 15 липня 1015)— руський державний і політичний діяч з варязької династії Рюриковичів, князь новгородський (958—980), великий князь Київський (980—1015). Син Святослава Ігоровича, великого князя Київського, та його коханки-рабині Малуші. 988 року охрестив Русь, першим з руських князів розпочав карбувати власну монету. В цій людині вже текла кров по матері від наших предків – полян. Найвизначніші внески його в розбудову майбутньої України – хрещення Русі, яке поєднало нас з культурою Європи.

 

Яросла́в I Володи́мирович (*близько 983— †20 лютого 1054, Вишгород)— Великий князь Київський (1016—1018, 1019—1054), святий. Для скріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян за князювання Ярослава Мудрого було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права— Руської Правди. За Ярослава Мудрого сталася і національна еволюція в Київській державі: варязький вплив залишився тільки в колі військової дружини, а державні діячі рекрутувалися здебільшого з місцевих людей, серед яких були: Вишата, Іван Творимирич, Костянтин, син Добрині та ін. Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві праця над перекладами грецьких та інших книг на церковно-слов`янську мову, переписувано багато книг, був укладений літописний звод.

 

А́нна Яросла́вна, Анна Київська (близько 1024— після 1075) — середня дочка київського князя Ярослава Мудрого, онука по матері короля Шотландії і Швеції Олафа III Скотконунга, друга дружина французького короля Генріха I Капета, королева Франції, мати майбутнього короля Філіпа І. В історії цієї країни вона лишилася, як прабабця майже 30 французьких королів. Королева Анна привезла у Францію не тільки дорогоцінний посаг, а й високу культуру, її тут шанували і поважали. Папи Миколай II та Григорій VII писали до неї листи, в яких висловлювали шанобливу увагу. Папа Микола II відзначав доброту, благодійність, побожність Анни, просив її впливати на Генріха I.[FONT=&quot] [/FONT]

 

Нестор «Літописець» (*близько 1056 року — †близько 1114, Київ) — преподобний, київський літописець та письменник-агіограф. З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Автор Житій святих князів Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Вважається упорядником (за іншою версією автором) Повісті временних літ. Помер і похований у Києво-Печерському монастирі.

 

Дани́ло I Рома́нович (; 1201—1264)— руський князь з династії Рюриковичів, правитель Галицько-Волинського князівства. Князь волинський (1211—1264), галицький (1211—1264), київський (1240). Син князя Романа II Великого з династії Рюриковичів. Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави. Він зумів зберегти справжній європейський потенціал України з її кадрами та культурою від азійської навали після руйнування Києва з Подніпрянщиною

 

Дмитро тисяцький. Жаль, що ми так мало знаємо про багатьох наших героїв. У 1215 році Дмитро разом з Данилом Галицьким брав участь в обороні Галича від польсько-угорських військ на чолі з угорським королем Коломаном та краківським князем Лешко Білим.У 1239, напередодні монголо-татарської навали на Русь, Данило заволодів Києвом і поставив там Дмитра своїм тисяцьким, який очолив оборону міста в листопаді - грудні 1240 року. Біля 5 вересня 1240, відразу після наближення до Києва, Батий почав штурм. Але безуспішно. Лише 19 листопада він помітив що найслабшим місцем Києва є Лядські ворота (по деяких відомостях це йому підказали суздальці, які були в його війську татарами). Ворог підтягнув стінобійні машини впритул до валів. «Пороки» жбурляли кам’яні брили і дерев’яні колоди, щоб збити заборола, тарани безперервно били в брами, до стін приставили драбини. Ворота не витримали. Але далі, через великий опір, Батий пройти не зміг. Лише через декілька днів монгольські війська увірвались у місто. Почалась жорстока битва. Кияни чинили великий опір. Батию вдалось знищити багато людей. У десятинній церкві були зведені укріплення. Але церква не витримала і завалилась, поховавши під собою останніх захисників Києва. Після 2-х тижнів штурму монголо-татари на початку грудня 1240 змогли здобути Київ, знищивши переважну більшість його захисників і городян, вони майже повністю зруйнували його (особливо Верхнє місто). Тяжко поранений намісник Дмитро був захоплений в полон, але був врятований Батиєм, що було великою рідкістю для монголів, в яких було правило ще від Чингіз-хана – безпощадно знищувати опираючимся їм. Подальша доля цього героя невідома..

 

Юрій Михайлович Котермак з Дрогобича, більш відомий як Юрій Дрогобич — лат. Georgius Drohobicz de Russia, Magister Georgius Drohobicz de Russia (*бл.1450 у Дрогобичі; †4 липня 1494 у Кракові) — руський філософ, астроном, астролог, перший український доктор медицини. Він є першим українським автором друкованого твору (латинською мовою). Діяч східноєвропейського Відродження. Професор, ректор Болонського університету (Італія), професор Краківського університету.

 

ось це.

То вже буде "від Дункана". Наберіться терпіння. Це тільки початок з зібраного матеріалу.
А Святослав зробив найбільшу дурню, яка дала початок краху Русі - він знищив Хозарію, цей відмінний щит від кочівників сходу. А ще йому навчитися би давати лад завойованим землям.

 

Юрій Михайлович Котермак з Дрогобича, більш відомий як Юрій Дрогобич — лат. Georgius Drohobicz de Russia, Magister Georgius Drohobicz de Russia (*бл.1450 у Дрогобичі; †4 липня 1494 у Кракові) — руський філософ, астроном, астролог, перший український доктор медицини. Він є першим українським автором друкованого твору (латинською мовою). Діяч східноєвропейського Відродження. Професор, ректор Болонського університету (Італія), професор Краківського університету.
Йо́сиф Верещи́нський (* близько 1530, Холмщина — †1598) — київський католицький єпископ, родом українець, проповідник і публіцист, мислитель-гуманіст, письменник, здобув ступінь доктора теології. Йосип Верещинський фактично вперше у вітчизняній історіографії ввів до політичного словника назву «український народ», виповнивши її етнополітичним змістом. Його вплив на національну свідомість українців на повну силу проявився значно пізніше. Верещинський зробив спробу з'ясування внутрішньої логіки та цілісного змісту історії України. Він розглядав її минуле як минуле Київської держави. На цій базі він вибудовував проекти відбудови України, спираючись на багаті землі, освіту та козацтво, з яким у нього були досить хороші стосунки.

 

Дмитро Іванович Вишневе́цький на прізвисько Байда (8 листопада (?) 1516 (1517)— 1563)— шляхтич, волинський магнат, князь гербу Корибут з династії Гедиміновичів. Власник маєтків у містечку Вишнівець Кременецького повіту. Нащадок і родич Рюриковичів, Гедиміновичів, князів Глинських — Мамаєвичів і Чингізідів, а також Острожських і Дашкевичів, володарів краю тих часів, перших старост Черкаських і отаманів Запорізької Січі. Вiдомий як перший органiзатор козацьких військ. Діяльність Вишневецького лише вказала напрям, у якому пішов подальший розвиток українського козацтва, i дала йому потужний поштовх у цьому напрямі. Це просування козацтва на Низ Дніпра і врешті колонізація ним придніпровських степів, утворення козаками організації не лише військової, але й політичної з міжнародними зв'язками.Найвидатніший супротивник експансії турків на наших теренах, тому був найлютішим ворогом їх. Був підступно схоплений ними і страчений в Стамбулі.

 

Роксола́на (Лісо́вська Настя) Гаври́лівна; бл. 1506 — † 15 березня 1558, деякі дослідники називають 1561 або 1563)— улюблена дружина султана Османської імперії Сулеймана І Пишного, за однією версією — дочка священика з міста Рогатин Івано-Франківської області, за іншою — з містечка Чемерівці Хмельницької області). У 1518 році під час нападу на місто полонена кримськими татарами. Згодом потрапила до султанського гарему. Як дружина Сулеймана І Пишного мала великий вплив на чоловіка й османську політику, посприяла сходженню на турецький престол свого сина Селіма II, відіграючи при ньому велику роль як султанша-мати (валіде).

 

Костянтин Василь II Острозький (* 2 лютого (12 лютого) 1526 — † 13 лютого (23 лютого) 1608) — князь (син Костянтина I Івановича Острозького), одна з найбагатших людей Речі Посполитої. Особливо велику роль К.В.Острозький відіграв у культурнонаціональномувідродженні України. Вклад його в відродження освіти в Україні неоціненний. Одна Острожська академія, яку він створив до рівня найсучасніших в Європі, виховала цілу плеяду видатних людей. Він був прихильником цивілізованого налагодження стосунків між українцями та поляками, що оцінили на жаль лиш сучасні українці та поляки.

 

Петро́ Конаше́вич Сагайда́чний (*1570, Кульчиці — †10 березня 1622, Київ) — шляхтич червоноруський з Перемишльської землі, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл, які дали масову освіту українцям. Оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях.

 

Петро́ Моги́ла був вихідцем з давнього молдавського боярського роду. Він народився 31 грудня 1596 року в сім'ї валаського і молдавського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Маргарет. В 1607 році внаслідок боротьби за владу батько хлопця загинув. Після смерті Симеона Могили та після захоплення в 1612 році Кантемиром Мурзою молдавсько-валахійських володінь, княжна Маргарет разом з сином мусили покинути Молдавію та переїхати на українські землі, де Петро був вихований та замав освіту. Цей емігрант до кінця життя залишився відданим українській справі в царині захисту православ’я та налагодженню масової освіти в Україні.

 

Богда́н Хмельни́цький (27грудня 1595 (6 січня 1596) — 27липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний і державний діяч. . Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України— Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654 році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

 

Маруся Чурай (1625—1653)— напівлегендарна українська народна співачка і поетеса часів Хмельниччини що, за переказами, жила в Полтаві. Вона створила багато пісень, які стали народними і живуть вже багато століть. До таких відносяться для прикладу: «Віють вітри», «Ой не ходи, Грицю», «Грицю, Грицю, до роботи», «Сидить голуб на березі», «Засвіт встали козаченьки» (Засвистали козаченьки), «Котилися вози з гори», «Ішов Милий Горонькою»[FONT=&quot] …[/FONT]

 

Іван Сірко́ (1605 (1610)—1680) — подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, напівлегендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. У 1660—1680 pp. дванадцять разів його обирали Кошовим отаманом. Здобув перемогу в усіх своїх 65 боях. Герой багатьох українських пісень і казок. Серед козацтва вважався характерником. Це є яскравий приклад талановитої людини, яка свій талант бездарно змарнувала. Про цю людину можна в повній мірі сказати «козак», що означало вільна людина. Ця «вільність», межуючи з анархією, і принесла низький стратегічний ефект від його діяльності

 

Іва́н Виго́вський(?— 17(27) березня 1664)— український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні (1657—1659) Виговський продовжував передсмертні задуми покійного гетьмана про послаблення зв'язків з Москвою та укладення союзу із західним державами Швецією, Трансільванією, а також заміну московського протекторату якимось іншим. Одночасно новий гетьман намагався покласти край анархії, що витворилася в Україні та створити керівну верству з освічених, достатньо заможних людей, які мали б національну свідомість, дбали про державні інтереси. Виговський хотів посилити її шляхетськими елементами, котрі б разом із заможними козаками утворили нову національну еліту, на яку мала б спиратися держава. Це, звичайно, не сподобалося малоосвіченим низам, які не захотіли поступатися своїм анархічним гонором. Хоч Виговському і вдалося вщент розбити з допомогою татар величезне московське військо в Конотопській битві, але він так і не зміг достукатися до всього українського народу, який в своєму невігластві спускався в «руїну».