Україну штовхають до сербсько-хорватського варіанту розвитку подій

Грицак

Безвідповідальні політики активно знищують усі можливості для примирення та консенсусу всередині країни. Історичну пам’ять використовують для розколу суспільства й мобілізації електорату через загострення конфронтації. Це штовхає Україну до найгіршого сценарію розвитку, подібного до югославського. Так оцінює ситуацію в Україні відомий історик, активний провідник руху українського-польського примирення Ярослав Грицак.

– Яким фактором – позитивним чи негативним – є історична пам’ять, з огляду на специфіку сучасної ситуації в Україні?

Всі можливості, які дає наше минуле для розумного примирення, активно винищує наша влада і частина опозиції. Робиться все, щоб довести суспільство до стану конфронтації
– Це дуже тяжке питання. На нього відповідати з кожним роком стає все тяжче і тяжче, тому що нас заганяють в такий глухий кут, що скоро це питання взагалі не буде мати жодного значення. Тобто всі можливості, які дає наше минуле для розумного примирення, для створення консенсусу не просто марнуються – їх активно винищує наша влада зараз, а також і частина опозиції. Тобто робиться все, щоб довести суспільство до стану конфронтації. А коли доходить до стану конфронтації в теперішньому, тоді історія вже не має значення. Кожен знайде собі аргументи «за» і «проти».

Насправді має сенс не те минуле, яке справді було, а те, як ми думаємо про минуле, бо від того, як ми думаємо про минуле, дуже залежить наше майбутнє. І зараз йдеться до того, що нам пропонують такий варіант минулого, який не дає Україні можливостей для розвитку, а тільки провокує постійні тяганини, сварки, шарпанини й конфлікти.

Є така дуже проста формула – так зване «подолання історії». Суспільства, подібні до України, що перебували в стані затяжної кризи й виходили з авторитаризму, обов’язково мусили долати свою історію. Долати історію – це не означає її переписувати, замовчуючи щось, просто зробити новий спосіб думання про цю історію і щоб суспільство це прийняло. І без цього неможливим є будь-який спосіб змін.

Так було у повоєнній Німеччині, в Іспанії після Франко. Це ті випадки, які є успішні. Неуспішні випадки – це Югославія. І, власне, головне питання зараз – який варіант оберемо ми?

Дуже боюся, що нас свідомо штовхають до сценарію югославського. Умовно кажучи, «дві України». Вони весь час з’являються під час президентських і парламентських виборів
Я дуже боюся, і цей страх збільшується, що нас свідомо зараз відводять від успішного німецько-іспанського шляху й все більше штовхають до сценарію югославського. І це не слова! У нас все більше створюється конфронтаційний дискурс і в нас все більше створюється ситуація, коли «один проти одного». У нас є так звані взаємовиключні дискурси. Умовно кажучи, «дві України». Вони весь час з’являються під час президентських і парламентських виборів. Тепер же ці «дві України» починають існувати між виборами через маніпуляцію такими речами, як мовне питання, як історія тощо. Це означає, що ці України починають костеніти. Вони не були такі. Вони були радше «амебними».

Завше питають: скільки Україн? Я кажу: є стільки Україн, скільки ми хочемо. Бо, звичайно, є одна Україна, яка є на карті світу, яка є відносно стабільна, що дуже треба цінувати. Але є спеціальна політика, яка оформляє політичну дискусію й політичну боротьбу у такий спосіб, що є, мовляв, дві України. І це вся наша політика останніх, може, 10 років! Вона веде тенденцію до творення тих двох Україн, вона призводить до костеніння м’яких, аморфних і невиразних відмінностей. А це означає можливість сербсько-хорватського варіанту.

– Пане Грицак, автори «мовного закону» стверджують, що запропоновані ними зміни дадуть кожній меншині можливості для розвитку і тим самим буде знятий поділ на «дві України»…

Вони ставлять Україну на межу громадянської війни
– Це той варіант, як дуже часто говорять, що вони так хочуть примирення, що після цього примирення з цієї держави каменя на камені не залишиться. Це є заклик насправді до війни, а ніяке не примирення. Це – цинізм насправді, тому що це не робиться таким способом. Примирення не можна взяти грубим способом, силою, кулаком і особливо зверху – це те, що вони роблять з порушенням усіх прав. Так не миряться! Це не примирення. Коли вас б’ють, перепрошую, по обличчю – з того не буде примирення і ви другу щоку не підставите. А це те, що зараз робиться. Це одне. А друге – не було жодного нормального суспільного діалогу, і цей проект, який ми знаємо, не те що недосконалий – він є малограмотний. І про це знають. Про це є висновок експертів. У ньому не йдеться про мови, у ньому йдеться про те, щоб зманіпулювати мовним питанням перед проведенням виборів і отримати додаткові бали, а самим стати героями. Це для мене зразок найбільш цинічної маніпуляції, причому маніпуляції злочинної. Тому що вони ставлять Україну на межу громадянської війни. І ми з вами – просте гарматне м'ясо.

– В Україні точиться ідеологічна війна – війна між «русским миром» і європейським світоглядом. Що можуть зробити історики, щоб запобігти використанню результатів своїх досліджень у цій «війні»? Чи є запобіжники, щоб не стати інструментом маніпуляції для політиків, які розколюють країну?

Немає згоди на цю владу. Ніхто цю владу не легітимує. Це – влада меншості. Це – влада злочинна, вона порушує закони
– Є завше запобіжник, бо врешті-решт ми створені Богом, і як Божі створіння ми завше маємо вибір. В найгіршому випадку це означає: коли тобою користаються, то просто замовчи. Я – історик. Я завше думаю історичними прикладами. І мій улюблений герой – Альбер Камю. Ви, мабуть, знаєте його позиції під час французько-арабського конфлікту. Це теж приблизно той самий сербсько-хорватський варіант. Тому що дуже багато арабів, особливо франкомовних арабів, особливо французів, як жили в Магрибі, в Алжирі – це були бідні люди, які не мали стосунку до «великих політик». І він, як людина з цього французького Алжиру, постійно виступав за примирення, він вважав, що єдиний спосіб зберегти велику Францію, а також можливість цивілізаційного розвитку для Алжиру – це залишитися разом і виробити певні умови консенсусу. Він це говорив протягом багатьох років. Він писав про це. І чим більше він писав, тим більше його не чули, причому й одні, й інші. Він просто залишився один. І тому він прийняв просте рішення – він замовчав. Вибір, який є найгіршим з того, що може статися – замовчати.

Нам ще поки рано вдаватися до такого вибору. Ми ще не всі ресурси використали. Ще є шанси й, зокрема, тому, що це проводить влада, яку ненавидять. Немає згоди на цю владу. Ніхто цю владу не легітимує. Це – влада меншості. Це – влада злочинна, як на мене, і злочинна не в епітеті, а тому, що вона порушує закони, а порушення законів є злочин. Порушень дуже багато. І тому вона не має суспільного консенсусу, суспільної легітимації. Як довго вона не здобуде консенсусу, так довго її вчинки не будуть мати великої суспільної підтримки. А якщо влада не має суспільної підтримки, то ми повинні вступати в те суспільне поле, де можемо готувати альтернативну суспільну політику. Тому я вважаю, що ще не прийшов той крайній час. Ми маємо ще що робити.

– Кілька років Ви декларуєте вироблену історією формулу примирення – визнання того, що «всі кати й усі жертви». Але чи є користь від цих декларацій? Так виглядає, що євреї хочуть, щоб українці визнали свою частину відповідальності за Голокост. Поляки хочуть, щоб українці визнали провину за винищення польського населення на Волині. Європа хоче, щоб її співучасть у перемозі СРСР над нацизмом була сталою – й у цих усіх контекстах відчувається спротив, зокрема, суспільній легітимізації історії Української повстанської армії як борця за незалежність України.

Книга Яна Гросса «Сусіди» стала шоком. Президент Квасневський і голова церкви знайшли в собі мужність вибачитися. Сказали: так, ми, поляки, в окремих випадках чинили як кати
– Це є і буде, доки українці не знайдуть в собі сили передивитися свою історію і вибачитися. Я знаю ­– це боляче! Але подивіться на Польщу. Про поляків теж думали як про антисемітів. Але десь 10 років тому вийшла дуже важлива для Польщі книга Яна Гросса «Сусіди». Гросс описав випадок, коли в одному невеличкому містечку східної Польщі місцеве єврейське населення знищили не німці, а польські сусіди, причому знищили у найжорстокіший спосіб. Для поляків ця книжка стала шоком. Перша реакція була дуже природна – він це все вигадав, це частина антипольської пропаганди. Але Гросс насправді ґрунтувався на документах. Показово, що в комуністичній Польщі всіх тих людей, які це зробили, ­­– виправдали. І що головне, розповідь Гроса не вкладалася в уявлення поляків про себе.......

повний текст

 

Непоганий варіант. В Югославії серби теж були гальмом, як росіяни в Україні. Довелося розлучитись з ними і у 2013 Хорватія стане частиною Європейського союзу. А Україна як лайном була, так лайном і залишається.

 

война это всегда плохой вариант. удивлен что 32000 букв ты так быстро прочитал....

 

Новий Чемберлен зі своєю чемберленівщиною. Баярд, пошли толерантного листа Путіну чи вмов Януковича. Цих людей вмовляє лиш оглобля поперек спини.
А Грицаку спочатку потрібно прожити в Сєвєродонецьку чи Севастополі хоч пару років, а потім видавати свої "теорії".

 

І що? Бомбардування Загреба і Дубровника - це було добре?

А Сербія, до речі, теж мітить до Євросоюзу, принаймні, програма щодо приєднання до Євросоюзу у них є, і на сербському телебаченні часто йдеться про приєднання до Євросоюзу.

 

кто ж вам теперь доктор,
вам соборность оказалась дороже европейского выбора:ireful:

 

і вона вже ратифікована.
оце будет БОМБА) бувша країна, на території якої проходили воєнні дії, вбивства людей - в ЕС. а Україна, мирна, беззуба в ....опі:ireful:

 

соборність че частина внутрішніх перетворень. вона не пов"язана з європейським вектором.
вступ до ЄС це насамперед приєднання до нових стандартів життя, до нового рівня розвитку суспільства...

 

На території Хорватії теж колись були воєнні дії. Щодо Сербії - думаю, тільки вона визнає Косово як незалежну державу, відразу буде значний прогрес у переговорах з ЄС.

 

в сухому залишку маємо - майже весь бувший соцтабір на твердному шляху до ЄС, або вже там, одна Україна пасе задніх...тут щось не так...
колись на Майдані кричали Ющенко ТАК! зараз точно скажу: тре було НЕ так. якось по-іншому.....

 

взаимосвязано, соборність,или унитария, в варианте Украины,это такое распределение денег между регионами, что кто меньше работает- ест больше, или также,
приєднання до нових стандартів життя, презюмирует суммарно повышение уровня жизни , и несправедливость(кто меньше работает- есть больше, или также) в абс разнице усилится,
это немного снижает привлекательность евр выбора для тех, кто работает

 

Я скажу, що у нас не так. У них - хороші дороги, у нас - погані, у них - сучасний транспорт, а у нас - совдепівський, у них краще обслуговування в супермаркетах та інше. Навіть митниця у них працює організованіше. Ось з таких дрібниць і складається: те, що у них вже Європа, а у нас ще нє.

 

соборность это вообще не экономическое, а политическое понятие

 

ну, унитария, которая в Украине имеет такой специфич термин

 

Ні, не так. Там, де "руський дух, де русью пахне" - в Білорусі, Молдові, Україні - там всюди "пасуть задніх". І в Білорусі більше пахне - там і більше пасуть.

 

с цим не згоден. Молдову приймуть до ЄС набагато скоріш ніж Україну.

 

І тільки тому, що в ній немає Приднєстров'я. І навіть без нього в Молдові вистачає заруських і совків, щоб 50% парламенту отримали комуністи.
А в Україні Придністров'є є. Тільки чисельність населення його, на відміну від Молдови, більша, за чисельність українців.

 

після демонтажу комуністичних символів вже не отримають