Українська місія .

10.03.2010 | Надія МоклюкУкраїнська місія

У кожної нації є те, що називають «соборною душею». Головні характеристики її можна описати у кількох словах. Так, наприклад, росіянам потрібен цар. Людина, якій можна було б коритися. І ні про що більше не турбуватися. Українська соборна душа живе у Дикому полі. Вона вимагає свободи. Тотальної. Безумовної. Не визнає жодних обмежень (можливо, лише ті, що накладені на себе власною волею). Те, що відбувається в Україні, завжди межує із хаосом. Тому що ніхто ніколи насправді не знає, що саме відбувається, чому, навіщо. І, головне – що із цим робити.
Наша місія – вносити здорову деструкцію у світову конструкцію. Кожен із нас - власник крайньої хати. Якому начхати, що робиться навколо. Навіть у своїх же рідних. Який упевнений: ніхто, окрім нього, не знає як треба. Плювати на авторитетів. Плювати на чужий досвід. Плювати на здоровий глузд.
Саме тому нас не беруть до НАТО, ЄС та інших поважних структур. Свідомо чи підсвідомо, там розуміють: тільки-но з’являться українці – робота припиниться. Усе розвалиться. І саме тому наша місія набуде всесвітнього значення в останні часи.
Антихрист може прийти лише до глобалізованого світу. До світу «вишикуваного». А де буде недостатньо – він доглобалізує, довишиковує сам. Україну ж «вишикувати» повністю просто неможливо. Можна досягти більших чи менших успіхів у цьому. Проте, тут завжди будуть якісь проблеми, негаразди, відбуватиметься якась єрунда. Можливо, без зовнішнього протистояння. Але Антихрист не потерпить навіть внутрішнього невдоволення. Йому потрібна повна покора. А цього українці дати не можуть. Доки живі.
Тому в України лише два варіанти. Стати випаленою пустелею з горами трупів. Чи островом Свободи у світі Антихриста.

 

З книги "Історія українського навігластва"

ВИСНОВКИ ПОПЕРЕДНЬОГО


Якщо проаналізувати все попереднє, то можна уявити криву відносних злетів та падінь життя українського народу, а також виловити причини нашої цивілізаційної відсталості. Відкинемо об'єктивні чинники, на які наш народ не міг вплинути, та зупинимося лиш на нашій недолугості. Виклик, який кинув нам Бог та історія, ми подолали десь на "трієчку з мінусом". Те, що наш народ вижив в цих жорнах історії, запишемо до достоїнств його імунної системи. Але є різниця між просто життям і творчим життям. Так ось з "творчістю" у нас на "двійку". Як були ми ліниві думати, такими й залишилися. Ми не з творців цивілізацій, а є лиш примітивними споживачами даного Богом та земними творцями з інших народів (хай простять мене наші національні винятки типу П.Прокоповича з його винаходом рамкового вулика та багато інших "білих ворон"). Ми ментально виросли в "пристосуванців" до земного життя, а не в його «будівничих». В нас за історичний процес не хватило розуму й енергії для очистки від внутрішніх та зовнішніх паразитів, хоча ми весь час плачемо про те, що вони нам заважають жити. Нам історія підсунула момент зайнятися самостійно організацією свого життя, звільнитися від зовнішніх паразитів. Але ми за століття рабства вже привикли до цього стану, скучаємо за тим паном, який придумував для нас роботу, годував, вирішував де і на кому женитися, періодично лупцював. Ми продовжуємо покірно вислуховувати хамські настанови цього зовнішнього паразита, а інколи навіть цілувати йому руки (десь 70% росіян причисляють Україну до ворожого стану, а 70% українців записують росіян в брати).
Отже, починаючи будувати свою державу, ми ні на «йоту» не змінили філософію свого життя. Ми просто перенесли всі негативи з прошлого в нове і дивуємося чому немає ніяких покращень в цьому житті. А починати потрібно в 1991 році це нове зі справжніх засуджень цього бувшого негативу, що ми не зуміли зробити. Розумний німець в 1945 році по реальному проаналізував свої помилки і не допустив навіть сліди їх в майбутнє. У них законом було заборонено навіть певні згадки про Гітлера, а у нас же пройдисвіта Лєніна зачисляють до когорти «найвидатніших українців». По-дібну духовну очистку зробили чехи та поляки, а ми свої реп’яхів занесли в нову хату і дивуємося відстороненню від нас цивілізованих сусідів. І це є народ, який пробує себе зачислити до європейських. Сором і в тому, що ми по прикладу німців не визнали свої прошлі гріхи в складі імперії перед постраждалими від нас народами і не вибачились перед ними. А ми ж були поплічниками злодіянь москалів в їхньому «жандармстві», починаючи з кінця ХVІІІ століття. Українець ходив в такі ж розбійницькі походи в війську москалів, як останній «звершував подвиги» в складі війська монгольського хана. Свою європейську цивілізованість потрібно було починати хоча би з вибачень перед мад’ярами за 1956 рік і багатьма іншими народами, в відношенні яких ми теж прикладали руку методами москальського «інтернаціоналізму». Ми навіть не зуміли оцінити злочинний режим більшовиків, по сей день зберігаючи їхні пам’ятники, прикриваючи це невігластво «збереженням культурного надбання». Якщо німці не можуть собі дозволити і згадку про нацистів, то ми навіть в парламент допускаємо Грачів, видаючи це за «українську демократію». Ось такі ми є – «очумілі від світла волі», вирвавшись з темних катакомб російської імперії. З цього виходить два напрямки нашого подальшого руху – починати напружувати мозок і набиратися енергії для ривка в напрямку до лідерів чи продовжувати плентатися вмираючи з "завумним" виглядом і в реп’яхах в хвості цивілізаційної колони. Відносно "плентання" не будемо аналізувати, тут ми і так "майстри". А "ривок", я впевнений, ми здатні зробити. І не показушним "Мистецьким арсеналом" чи "Євро-2012", а справжньою позитивною зміною в своїй культурі. З досвіду історії та навіть і недавнього Майдану у нас проглядується ота зжата пружина потенціалу, яка може вивести нас на якісно новий рівень. Ми вагітні цим «ривком» і хоч знаходи-мося в тяжких гігієнічних умовах нашої культури ми зобов'язані ним розродитися. Потрібно лиш терпіння без впадання в відчай та яскравовиражене бажання. А маятник історії після нашої невпинної деградації ХХ століття повинен повернутися в інший бік і допомогти нам в цих зусиллях.
Спроби народити щось у нас вже були. Проаналізуємо дві останні. Перша в 1991 році дала нам замість очікуваної демократії теперішню жлобократію. Одна з причин того неуспіху - накладка по часу необхідності створення державності та первинне накопичення капіталу на базі «прихватизації» вирвавшогося на волю жлоба. Очухавшись трохи від відчаю, на-род розродився вдруге в 2004 році. Але і на цей раз нас чекало розчарування - появився викидень в вигляді Ющенка. Не знаю скільки чекати нових родів і чи відбудеться взагалі запліднення, але, на мою думку, нинішня політична та економічна кризи зроблять і своє позитивне, давши нам лінивим поштовх в одне місце для нових конструктивних дій. До того ж історія свідчить, що корінні позитивні зміни в суспільстві робляться лише після подолання якихось суттєвих перешкод. А у нас їх предостатньо в вигляді криз політичного, фінансового і культурного планів. Отже, надіючись на краще, подумаємо про те, що ми хочемо народити. Для цього підсумуємо наступне.

 

1. Україна - це слабенька на даний час держава, сформована з Петренків, Петросянів, Петрових, Петрівих. Попри недолугості її постколоніального державного апарату, навколишній світ, в силу необхідної стабільності, збереже цю країну в існуючих рамках навіть всупереч невігластву її мешканців. Повернення в колоніальне минуле чи розкол по типу Конго ніколи не відбудеться.
2. За 17 років Україна остаточно не визначила шлях свого розвитку - з прив'язкою до російської культури чи переходу на європейські рейки. Хоча тенденція вибору збільшується на користь Європи, довго одночасно бути і білим і негром абсурдно. 3. Відрізає нас від культури Європи перш за все наше жлобство, виросле на дріжджах культури Російської імперії, з занедбаною християнською мораллю.
4. На даний момент Україна є постколоніальною спільнотою, яка не змогла очиститися від зовнішнього та внутрішнього паразитів, тому назвати її зоною влади народу (демократії) неможливо.
5. За останні 40 років наш народ впевнено деградує в пошуках шляху після сталінського рабства - він помилково зараховує пострабське жлобство до завершених цивілізаційних здобутків.
6. Доки ми, від Петренків до Петросянів, не відчуємо себе по справжньому громадянами України, будуть будувати для нас державу внутрішні безконтрольні самозванці під свої задачі або черговий Рюрикович з Москви чи Вашингтона. Тому доля і відповідальність у нас спільні - нащадки наше невігластво не будуть поділяти на мовне чи партійне.
7. Боротьба за свої права по принципу "коли терпець лопне" періодичними акціями типу Хмельниччини чи Майдану не виправдала себе. Для цього потрібна постійна цілеспрямована робота по очистці культури суспільства від додушуючого нас жлобства і прививки достойних зразків європейської культури, в тому числі і громадянської.
8. Просте перенесення закордонного досвіду на наші терени може привести до грубих помилок. В державотворенні потрібна постійна прив'язка до реальної нашої дійсності, яка у нас дещо унікальна по суті нашої історії та сьогодення.
9. Доки до нас не дійде оте горбачовське "починай перестройку кожен з себе", то довго ще будемо конати в цій культурно-соціальній багню-ці кожен з думкою - "я класний, а винні всі інші, то нехай і змінюються". Наша тупість вкупі з перебільшеним гонором - це головний чинник нашої відсталості і подальшої гіпотетичної загибелі.
10. Наявність позитивного прихованого потенціалу в нас доведена. Для його вивільнення потрібна лиш зміна правил гри в нашому суспільстві.

 

Завжди поважав різку, конструктивну, нищивну самокритику. Нарід який готовий сам про себе сказати правду, нехай і саму огидну, має всі шанси на одужання. Дякую пане Прокіп. Бо правда, чим вона жорстокіша та невгомовна, найгіркотніша залишається чистою правдою. вона як цілющі ліки від смертельної хвороби, які також солодкими не бувають, а чим сильніше ліки, тим гіркотніші та несмачні на смак, але без них неминуча смерть.

 

Отже дивлюсь, що питання високих матерій мало кого бентежать. Жаль.

 

Навіщо народу читати "І мертвим, і живим ...", коли можна просто "почесати язиком". Такі реалії, як Яник при владі.

 

Анатолий Стреляный:

 

Общество мечтающих нейтрализоваться недоевропейцев), я конечно извиняюсь, но прежде чем в ЕС ломиться, вы их спросили? Вы им нужны? Или вы уже все за европейцев решили? )

 

В Берлине высадился ''десант'' Януковича

("Deutsche Welle", Германия)
В Берлине состоялась международная конференция, участники которой обсуждали роль Украины в Европе. Из самой Украины в столицу Германии приехали представители команды нового президента страны Виктора Януковича.

"Роль Украины в новой структуре Европы" - так называлась представительная международная конференция, организованная украинским фондом "Единый мир" и Германским советом по внешней политике. В форуме участвовали политологи, дипломаты, парламентарии, научные сотрудники "мозговых центров", предприниматели из Германии, России, Болгарии, Чехии, Польши, Словакии, Венгрии, Австрии, Молдовы, Греции, Израиля и даже княжества Монако.

Украина была представлена дюжиной экспертов и политиков из команды Виктора Януковича. От прежней власти не было никого. Таков уж политический момент на Украине, разводили руками немецкие организаторы конференции: если приглашать одних, то отказываются приезжать другие, и наоборот. Деятели победившей стороны и проигравшей пока не готовы находиться в одном конференц-зале, даже если это - помещение Германского совета по внешней политике.

Рабочие языки

Рабочими языками конференции, проходившей в немецкой столице, были русский и английский. На это несколько необычное обстоятельство обратил внимание один из украинских участников.

"Сегодня у нас два рабочих языка - английский и русский, причем ни тот, ни другой не являются государственными языками Украины", - отметил зампредседателя комитета Верховной рады по вопросам внешней политики Леонид Кожара. Но, "может, это хороший метод, чтобы нас лучше услышали в Москве и Вашингтоне", пошутил Кожара. Впрочем, украинские ораторы обращались в первую очередь к европейской аудитории, тщательно старались развенчать устоявшийся и в Германии стереотип о пророссийской ориентации Виктора Януковича, делали акцент на европейском векторе украинской внешней политики.

Эдуард Прутник, президент и создатель фонда "Единый мир" - одного из мозговых центров Партии регионов - ищет для Украины новое место и новую роль в европейской архитектуре.

Новая роль Киева

Новая ситуация безопасности, которая формируется в мире, оставляет все меньше окон, возможностей для молодых, новых государств - заявил Прутник. - Пора учесть их интересы и стремления. Думаю, что инициатором этого движения могла бы и обязана стать Украина". Смена власти на Украине, по его словам, приведет к корректировке внешнеполитического курса Киева: "Наша цель - стать не только связующим, но и неотъемлемым звеном будущей единой Европы".

По словам Эдуарда Прутника, Украина - это европейская страна с огромным промышленным, технологическим, аграрным и транзитным потенциалом. Поэтому без Киева, без ложной скромности добавил он, "модель общеевропейской системы безопасности будет не просто хромать - она невозможна в принципе".

Идея-лидер

Об этом же говорил в Берлине и Андрей Ермолаев - директор другого украинского мозгового центра - Национального института стратегических исследований. Он назвал Украину потенциальным членом Евросоюза, потому что для Украины и украинцев идеи европейского единства являются сейчас наиболее приемлемыми и обеспечивают сегодня самый широкий социальный компромисс. "Это идея-лидер, с которой не способны конкурировать ни ретро-идеи восстановления СССР, ни всякие идеи "санитарных" объединений", - заявил Ермолаев. Он считает, что Виктор Янукович постарается превратить Украину в связующее звено экономических и геополитических интересов ЕС и России.

Все украинские участники конференции резко критиковали прежнюю власть в Киеве, а ее главных деятелей называли несостоявшимися политиками, которые чуть было не довели дело до войны с Россией и превратили Украину в "головную боль" всей Европы, пытаясь "вломиться" в ЕС и НАТО.

Супермаркет безопасности

Среди критиков был и экс-соратник Виктора Ющенко и Юлии Тимошенко, а ныне - советник президента Януковича и заместитель председателя украинского совета по национальной безопасности Дмитрий Выдрин. Новая власть, по его словам, еще не особенно компетентна и демократична, зато она весьма прагматична и понимает, что сегодня сложилась очень хорошая ситуация на рынке безопасности. "Громадный супермаркет безопасности под названием "США" уже не удовлетворяет весь мир ассортиментом своего товара", - сказал Выдрин.

Кое-чем заполнить полки в нем могла бы и Украина, считает Выдрин. В качестве примера он назвал заявление Виктора Януковича о желании Киева участвовать в строительстве газопровода "Северный поток", который прежняя власть рассматривала как угрозу национальным интересам страны.

"А с точки зрения нынешней власти это прагматика, - заявил Дмитрий Выдрин. - Во-первых, эта власть понимает, что для Европы безопаснее, когда есть диверсификация поставок энергоносителей. А во-вторых, она понимает, что такие проекты очень выгодны и рентабельны, поэтому в них стоит поучаствовать. Почему бы на этом не заработать?"

Не надо спешить в Европу

Немецкие участники конференции сдержанно отреагировали на авансы "десанта Януковича". Член внешнеполитической комиссии бундестага, депутат от ХДС Карл-Георг Вельман (Karl-Georg Wellmann) назвал хорошим сигналом то, что свой первый зарубежный визит Янукович нанес в Брюссель.

Вельман заявил, что и Берлин, и Евросоюз будут поддерживать европейский вектор во внешней политике Киева, помогать интеграции Украины в европейские структуры, однако для начала он предложил воспользоваться теми возможностями, которые открывает программа ЕС "Восточное партнерство". "У Украины, разумеется, есть европейская перспектива, - убежден немецкий политик. - Украина - европейская страна, а Киев - одна из европейских столиц".

В последние годы ЕС предлагал целый ряд мер по интеграции Украины в европейские структуры, последней из которых стала программа "Восточное партнерство". Однако украинские политики, посетовал Вельман, всегда недооценивали возможности, которые эта программа открывает для Украины.

Призвал украинцев не торопиться в Европу и руководитель отдела "Россия, Украина и Беларусь" в МИД ФРГ Эрнст Райхель (Ernst Reichel). "Чем меньше нетерпения и напора будет проявлять Украина, тем выше станут ее шансы на присоединение к Евросоюзу ", - указал он.
http://www.dw-world.de/dw/article/0,,5339371,00.html

 

Наслаждайтесь "Восточным партнерством", в переводе на язык "родных осин", европейцы ёмаё...."скажи ты мне Ален, скажи ты мне Вуди, заждались меня в Голливуде"(с)

 

Поки вони не очистяться від культури "рашен", яку Стреляний чомусь називає "азіопство".

 

Кто? Депутаты бундестага?

 

УКРАЇНЦІ.

 

И что тогда? Европа вам распахнет свои объятия? До вас до сих пор не дошло, что вы там "нужны как в бане лыжи"(с)?

 

А куди вона дінеться. Чистеньких від згадуваних реп'яхів навіть будуть умовляти. Ось така наша доля. Тільки очищаємося дуже вже поволі.

 

Мда...бедные европейцы, Украина уже за них все решила.)

 

Єдине, в чому я з цим Тан То згоджуся - "решить" це не значить відразу виконать. Попотіти дійсно треба по чистці реп'яхів.
До речі, в Росії теж цей шлях попереду. Вирівняє сусідка баланс гонору та розуму і теж туди попре.

 

России нечего делать в ЕС, это прежде всего понимают сами европейцы и россияне в ЕС не стремятся, достаточно будет безвизового режима.
Украину в ЕС просто не возьмут, это союз Германия и Франция готовила и продвигала, для себя и "под себя", итог - -Лиссабонское соглашение. Вы его почитайте на досуге и все поймете. Украине в ЕС места нет, это поняли, даже самые "дремучие".

 

На відміну від "дремучих" ми СВІДОМІ і чітко бачимо себе в Європі.

Та вам аж кричить необхідність змінити культуру невдавшогося "3-го Риму" на європейську. Чи ви надумали догнивати на своїх "понятиях"?

 

Только европейцы вас там в упор не видят.

Мы самодостаточные, не не надо становиться кем то, мы уже есть. Этим от вас и отличаемся.